Автобусні нотатки

Я повертався в автобусі після нічної зміни. Дуже хотілося спати, і я сподівався на вільне місце в автобусі, але мені не пощастило і майже всю дорогу довелося стояти.

Коли мені залишалося 5 зупинок їзди, автобус в мить спорожнів, залишилося декілька пасажирів, але сідати було вже пізно. Я міг проспати свою зупинку, через те, що знаходився в стані напівсну, й тут, в однієї з пасажирок задзвонив мобільний телефон.

Те, що сталося потім, описати важко. Вона відповіла, але її голос. Такого супротивного і мерзенного голосу я не чув за все своє життя. Він був схожий на скрип незмазаних дверей і звук, що видається пінопластом, коли їм водять по склу.

За лічені секунди, моя голова обважніла і розболілася, на мене накочували незрозумілі хвилі, а її голос продовжував тиснути мені на вуха.

Я подивився на інших пасажирів, але ті, як ні в чому не бувало, продовжували насолоджуватися поїздкою.

«Чарівний голос Джельсаміни», - подумав я і спробував посміхнутися. А голос продовжував скрипіти та вбивати мене. Мені залишалося три зупинки, я був на межі, насилу стримуючи нудоту, що підступила. Я підійшов ближче до дверей. До найближчої зупинки залишалося метрів 350, але автобус рухався дуже повільно, через затор.

Мене почало трясти дрібним тремтінням. «Ось він" Песець" », - промайнуло у мене, такий голос на озброєння поставити й можна певний тип людей просто знищувати.

Хотілося померти швидше. Я пробував закрити вуха руками, але голос просочувався крізь пальці. Мозок готовий був лопнути...

Тиша дзвеніла. Я напевно міг почути, як розмовляють мухи в автобусі. Вона нарешті заткнулася. З мене наче зняли вагу у дві тонни. Холодний, липкий піт струмочками котився по спині, до моєї зупинки залишалося ще пару хвилин.

Але мене це вже не могло зупинити й продовжити шлях в автобусі з «Джельсаміною».

Я вискочив з автобуса і присів на лавку. Свобода! Хотілося танцювати й кричати, матюкатися і горілки. Я проводжав поглядом автобус з «Джельсаміною», голос якої мене ледве не вбив.

Додому я йшов пішки, насолоджуючись кожною хвилиною, проведеною на свіжому повітрі й у світі насиченому різними нормальними звуками. Життя тривало.

Через два дні я знову зустрівся з «Джельсаміною», але вже не став випробувати долю, а вийшов на першій же зупинці та пересів в інший автобус.

«Нехай її щастить», - подумав я, засинаючи в кріслі.

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть