Автобусні нотатки

КРАПЛІ - ДОЛІ

За вікном плакав дощ і його сльози - краплі стікали по віконному склу.

Я сидів і дивився на них, намагаючись простежити кожну краплю, що стікає. Мені не дуже подобається дощ, але краплі води, що стікають по віконному склу, заворожують. Кожна крапля - це окрема доля, як у людей. Кожна людина - окрема доля.

Хтось народжується, хтось помирає, хтось плаче, хтось сміється, життя не стоїть на місці. Життя, як карусель, все обертається й обертається, вбираючи в цей колообіг долі людей.

Краплі продовжували стікати, але я бачив у них вже не просто краплі. А окремо взяту долю - свою, моїх знайомих. Військових і лікарів, жебраків і багатих, водіїв, інженерів, бізнесменів. І кожна доля була по-своєму цікава. По-своєму унікальна і несхожа на іншу.

Дощ припинився, але я цього не помічав. Сонце вискочило з-за хмар і стало нещадно осушувати краплі на склі, як би виправляючи всі зигзаги доль, поглинаючи страхи й хвороби. Висушуючи злість і жадібність.

Але перед тим, як зникнуть назавжди, кожна крапля запалювалася незвичайним вогнем фарб, як би перероджуючись у своєму новому вигляді, в новому кращому житті, з новою долею.

Через пів години все було скінчено. І тільки невеликі розводи на віконному склі, могли служити доказом розгорнутою тут історією доль.