Автобусні нотатки

Вид нічного міста зачаровував погляд. Всюди, куди не подивишся, були вогні, багато вогнів.

Запах дощу літав у повітрі, але місто ще не знало, що скоро почнеться гроза і продовжувало жити своїм нічним життям.

Автомобілі снували сяк-так, заряджаючи повітря сигналами клаксонів.

Не дивлячись на пізню годину, місто було жвавим, схожим на мурашник.

Я стояв на балконі та дивився на це нічне диво людської цивілізації.

У нічному небі спалахнула й згасла блискавка. На якусь мить, висвітливши все навколо чарівним світлом. З далини, налетів звук грому. Гроза була ще далеко від мене, але вже відчувалося її наближення, природа притихла.

Небо осяяв новий спалах і грім, цього разу, прогримів вже ближче. Гроза була вже поруч.

Йти з балкона не хотілося. Я стояв та чекав чергового спалаху.

Грім і блискавка з'явилися майже одночасно і відразу ж після них, впав дощ.

За лічені секунди я вимок до нитки, але не йшов, а стояв і дивився, як природа очищає нічне місто.

Суцільна стіна з води, шум від крапель що падають, заглушав все навколо. Водостічні труби клекотали й надривалися, не справляючись з потоками води. Блискавки продовжували освітлювати нічне небо і їм вторили розкоти грому. Велике буяння природи.

Я стояв весь мокрий та намагався вловити мелодію зливи, вслухаючись в її шум.

Так, симфонія дощу під оркестр водостічних труб. Справжня весняна гроза.

Час, ніби завмер. Я був оглушений зливою, але моя душа співала.

З закритими очима, вслухаючись в нічну грозу, я нарешті почав вловлювати її мелодію.

Без всякої фонограми, природа виконувала свій неймовірний концерт, та ще й зі спецефектами. Такого шоу по телевізору не побачиш.

Дощ став затихати. Розкоти грому ставали тихішими, гроза тікала, залишаючи після себе чисті вулиці, мокрі будинки, калюжі й чисте повітря.

Як я люблю цей запах озону, запах улюблений з дитинства, запах чистоти й свіжості.

Я трохи замерз, але продовжував милуватися нічним містом, яке щойно пережило напад грози.

Вид оновленого нічного міста зачаровував погляд.