Автобусні нотатки

Сьогодні в автобусі. Я став свідком ситуації. Яка мені здалася дуже повчальною, такий собі потужний урок, я як би подивився на себе з боку.

В автобусі було спекотно й задушно. Кондиціонер не працював, а люди були роздратовані духотою. Попереду мене сидів хлопчисько років п'яти з мамою. А поруч, через прохід, його батько.

Хлопчиську було дуже душно, він поводився неспокійно, скиглив, постійно крутився на своєму місці, голосно розмовляв, пхинькав.

Його батько, «великий вихователь», замість того, щоб якось заспокоїти малюка, ще більше провокував його своїми окриками «замовкни» і «тихо».

Але на малечу, це все діяло тільки збудливо і він, ще більш шумів і скавучав.

Нерви його батька виявилися слабшими й перейшов до погроз. Сказав, що відключить телевізор. Хлопчисько розплакався і став ще більше огризатися.

Один кричав - «буду дивитися», а другий - «не будеш».

Атмосфера в автобусі й без того була розпеченою, люди почали ділитися на 2 табори. А хлопчисько вже ревів на весь автобус захлинаючись сльозами.

Татусь продовжував погрожувати відключенням телевізора теж на весь автобус. Мені хотілося встати й дати в лоба цьому дебілу, але я раптом чомусь зрозумів, чим все закінчиться.

В одну мить я вже знав підсумок цієї суперечки. Я чомусь згадав себе, я теж інколи гніваюсь і кричу по дрібницях, коли моя 13-річна дочка, робить щось не так.

Я сидів і бачив у цьому чоловікові себе. Мені стало соромно. Але єдине, що я знайшов на своє виправдання, що я все ж знаходжу в собі сили припиняти такі ситуації, ще на самому початку.

Ситуація в автобусі вже перейшла всі межі й малюк в пориві люті та образи, крізь сльози й соплі, притискаючись до байдужої матері випалив:- «Я тебе зараз вдарю по голові й ти помреш, а я буду дивитися телевізор».

Я посміхнувся, ситуація закінчилася так, як я і припускав.

Батько-крикун був знищений і розчавлений своїм маленьким сином. І хто дасть гарантії, що такого не трапиться.

Після всього сказаного, хлопчисько притиснувся до матері та замовк, витираючи сльози рукою. Він переміг, але так і не усвідомив, що сказав страшні слова.

Я ще раз згадав свою поведінку і вирішив, що більше ніколи в житті не допущу такої ситуації у своїй родині.

Це був для мене чудовий повчальний урок.

15.02.2010.