Автобусні нотатки

Останніх два місяці, коли вертаюся з роботи, бачу таку картину.

У парку, на лавці сидять вуличний кіт та чоловік похилого віку. Дід, щось бормоче, а кіт то дивиться на діда, ніби прислуховується, то їсть дідові смаколики. Й так кожен день.

Але одного разу, на лавці сидів тільки кіт, та дивився у бік, з якого завжди приїжджає дідусь. Кіт тужив за своїм другом, та був таким нещасним, що я аж зупинився.

Було цікаво спостерігати за звіром. Він то підіймався на задні лапи, то знов сідав, то лягав на лавку на передні лапи. Сумний, голодний, самотній.

З лавки погано видно дорогу, кущі заважають. Але якимось шостим чуттям кіт відчув, що їде дідусь. Він піднявся на задні лапи, а передньою почав махати. Це було так мило, та душевно.

А коли дід під'їхав, кіт сів на край лавки, щоб звільнити місце для співрозмовника. А потім я поїхав, щоб не руйнувати своєю увагою щастя двох.

А вчора проїжджаючи повз парку, знову побачив солодку парочку. Дід сидів та щось буркотів, а кіт лежав в нього на колінах, та з любов'ю заглядав тому в очі.

Весь світ кудись поспішає, автівки снують туди сюди, люди проходять повз, а на лавці сидять двоє щасливих. Для цих двох час зупинився, вони насолоджуються моментом, щоб набутися разом.

В такі хвилини розумієш, що таке рівновага світу.