Відчуження - 29.08.2024

Не говори про мене нічого,

Я хочу, щоб твої вуста німіли

Бо боюся правду почути.

Я хочу, щоб твої руки більше ніколи не торкались моєї шкіри,

Я в них як глина

І не хочу бути тим що бачиш ти в мені.

Я хочу забути який на смак перший поцілунок.

Цей дотик сорому й невинності що освітлює сонце та шкільні коридори.

Відійди, й не підходь неначе чужі

Та не бреши що не знаєш як це зробить

Кохаю? Люблю?

Ні. Це є страждання і сум за фарбою для сірої буденності життя яке я не могла цінувати.

Хоча останні обійми перед прощанням кричали попереджаючи що боліти буде довго, та я знайду чим залити це щоб було схоже на алкоголь і віднесло до точки звідки я не виберуся ніколи та просто втону у блакиті неба що готується до ночі, або води яка не така вже й холодна.

Хоча горло болить і голос звучить інакше.

Та про щось ганебно благає.

Чи має це сенс?

Я можу ще писати.

І напевно "ні", це було б брехня

Та брехати легше, ніж сказати правду.

Але ж чому тоді боюся обізнатись?

Чому боюся сказати що кохаю?

Бо мене ніхто не буде обіймати як ти?

Напевно, тому що лише у твоїх очах я тонула й розуміла що вибратись не зможу й це було гірше ніж середина моря.. це було б щось гірше за океан та його не природний спокій.

Я б змогла відчути дно, та не знайшла б сил, щоб винирнути звідти

Тож відірвала себе ще до того як змогла б повністю тебе зрозуміти.

Мовчи, не торкайся та просто забудь.

Мене не було, й не буде ніколи.

Вдай що це лиш страшний сон для обох.

І нехай там я буду злодій.

Я гналася за коханням, та здається лиш втратила його.

Але щоб сталося якби я тобі сказала?

Байдужість пускала кригу навколо

Тіло заклякло

Тепло знайшлося у темряві переконань та моралі.

Пробач?

Не пробачай. Сама собі ж не зможу я ніколи.

Та скажи бодай ще раз що не брехав

Скажи що хоч раз це було щиро

І що твоє "кохаю" мені не наснилось.

Скажи що таке можливо...

Скажи що таку як я хтось зможе покохати.

Зніми хоч це прокляття що змушує мене губитись у світі та кусатись та гарчати неначе поранений звір

Скажи. Що таке любити?

Навчи... Як це.. Кохати щиро.

Бо можливо комусь з нас час дав щось що мав.

Можливо ти знаєш на що я заслужила.

Лише тобі дозволено мої гріхи пробачать.

Та ти для мене не є Богом,

Ніхто від кого пішла з болем.

Але всеодно скажи...

Чи комусь зі мною пощастить?

Бо я вже інша.

Я не в пошуках заміни чи обіймів.

Та я й не знаю що шукаю.

Я в пошуках постійно

Та кожен дотик є чужий

Обпікає і змушує здригатись.

Більше не хочеться благать, щоб обіймали міцніше

Бо ти мене так обіймав, та все ж таки довелося відпустити

Що як втечу?

Чи як покинуть?

Хіба я зможу пережити?

Хіба я зможу знайти сили?

Хіба я зможу бути не сама?

Скажи...

Та я благала раніше мовчи.

Заперечую сама собі?

Та ні.

Тут говорить мозок з серцем

Сперечаються завжди

На когось це ж схоже.

Та я не хочу, щоб повторилося знову..

Мені страшно сказати ці декілька слів

Страшно прийняти обіцянку та обіцяти у відповідь знову.

Боюся що буду слухати, але чути не то що хочу.

Боюся говорити, бо як що знову ніхто не зрозуміє що кількість слів не виправданням є?

Це мої почуття та страхи, тривожність і слабкість які наростають шарами.

Й спина болить...

Німіють губи й мовчки стою.

Тіло тремтить так само як серце та руки.

Встроми ніж

Та з мене ліпи те що хочеш.

Я заплющу очі

Буду боятися досі

Тому піду на осліп в руки єдині

Піду у вогонь чи ще будь куди де є Ти.

Я прощаюсь з минулим.

Чекаю сьогодні

Й боюсь за майбутнє