Глава 5

- Все провалено. Жах, це найбільша ганьба та провал

Компанія не встигла дійти до місця проведення святкування, як журливий до бісиків голос змушував тіла замороситися мурашками. Роббі зупинився першим, а всі, по ланцюговій реакції, наслідували його прикладу.

Тепер їх було не відрізнити від тогочасної молоді. Довгі, майже в підлогу, подоли суконь із найдешевшої тканини. Невиразні зачіски. Щось схоже на мереживо робило образ більш святковим.

- Ваші припущення? - трохи нахилившись уперед, спитав Норман.

Великий капюшон, що налазив на перенісся, ховав його кучеряве волосся і очі. Таке ж вбрання було у Сори. Вогняні пасма таїлися під мішковиною, тільки собою відрізняючи її від інших.

- Свята не буде? - висловлюючи чисту сміливість, підійшов до середньовічного чоловіка Роббі.

- Та хто його знає… Нашого скрипаля погані сили торкнулися, біси побрали, ослаб, лежить уже котрий день і марить, а в нього головна партія! І як нам вивозити ці танці?

Чоловік із легкою щетиною та брудним волоссям присів на землю, натираючи на скроні. Його тіло огорнув страх грандіозної халепи. Ось так позбавити робітників почесного, напрацьованого потом і знемогою, відпочинку заперечувало будь-яким принципам.

Роберто притулив пальці до підборіддя: «Скрипка кажете», - і повільно обернувся до мандрівників. Ітан почав хитати головою, вони мовчали, але й без цього розуміли одне одного.

- Слу-у-ухай

- Роббі, ні, не намагайся

Хлопець подолав відстань між ними за кілька кроків і став занадто близько до чорнявого. Він здавався таким тендітним у порівнянні з Ітаном, але усмішка і впевненість в очах видавали внутрішню силу.

Але той не піддавався. Начебто з виробленим імунітетом, він не реагував на прохання жіночного хлопця.

- Але це танці. Давай!

- Ні, не хочу, - Роббі хмурився у відповідь на спокійне обличчя та відповіді чорнявого.

- Ну любий, будь ласка. Не бійся, вони насолодяться твоєю прекрасною грою, але в першу чергу її хочу почути я, - Роберто обхопив в передпліччя Ітана і шепотів, моргаючи перед обличчям.

- Дідько, і що ти зі мною робиш? - він прикрив очі однією рукою і посміхнувся. - Гаразд, твоя взяла. Та я давно не практикувався...

- Він його замінить, - звертаючи увагу мужика, лопотів Роббі, - Танцям бути!

Музикант повільно підняв голову. «Танцям бути?…» Незрадлива радість застигла на його надто рано зморшкуватому обличчі. Він недбало підвівся, оступаючись і мало не падаючи на коліно. Його парадний одяг і так уже забруднився.

- Дякую... Дякую вам, молоді люди. Ви врятуєте цей вечір, але... А чиї ви будете?

Запитував чоловік із чистої цікавості. Тільки відійшовши від розпачу, він зрозумів, що ніколи і ніде їх не бачив. Мандрівникам здалося, що їх підозрюють; серця пропустили стукіт.

- Ми із сусідньої провінції. У нас трохи не вродило цього року, ось ми й вирішили підробити тут. А що, дядьку, нам не можна?

Норман трохи ввімкнув нахабність. Його впевнений тон переконував самих мандрівників у тому, що відбувається. Його очі сяяли в посмішці, від чого образ здавався навіть лякаючим.

- Так що ви одразу не сказали?! Допомога за допомогу. Я Георг, мене тут усі знають. У разі якої потреби – попитайте інших і знайдете мене. Ви так рятуєте мене! Що ж, а тепер, красеню, підемо зі мною.

- Ви мені? - Ітан, вловивши його погляд, спитав, вказуючи на себе.

-Звісно. Давай поспішимо

- І нам час. Будь слухняним хлопчиком, дуже чекаю твого виступу, - піднявшись навшпиньки і, поцілувавши темноволосого в щоку, сказав Роббі, а потім, взявши Сору під руку, почав вести всіх у протилежний бік.

- У тебе прекрасний партнер, - сказав Георг, дивлячись услід.

- Так... Стоп, що? - трохи спантеличений формулюванням, Ітан повернувся до музиканта.

Так, Роббі виглядає жіночно, його манера мови та одяг, що підходив обом статям, але все ж таки. Середньовічні мужики, згідно підручникам історії, не здавалися тими, хто так просто подібне прийме. «Я все розумію», після чого було «будь-яка любов, за згодою всіх сторін - прекрасна».

- Спасибі, - зніяковіло подякував Ітан.

- Та немає за що. А тепер за справу. Мені варто ще ритму навчити тебе, а за тобою імпровізація. Давай, пішли-пішли

Він завів хлопця в невеликий сарай і почав шукати щось. Розглядати усе, що стояло чи висіло навколо було цікаво. У дерев'яних коробках завмерли в спокої вуличні прикраси, які не знадобилися. Знаряддя для обробки землі тулилися по кутах. Ітан вловлював шелест і тихий матюк, поки його не підкликали знову до себе.

- Тримай, подивися налаштована вона чи ні

Хлопець трохи стиснув старий гриф у руці. Поки що пам'ять не прокинулася. Він видихнув і щось перебрав пальцями, мабуть, розминаючи їх. Поклавши скрипку на плече і провівши смичком по ній, він почув цей звук. Скрипом ця вібрація пройшла до закутків душі. Він зупинився. Тремтіння аж підіймалося від живота до горла, зупиняючись грудкою неприємних спогадів. Ітан поволі опустив інструмент. Його очі пересохли вмить, тому він почав шалено моргати.

- Чудово, хе-хе! Отже пішли прорепетуємо, інші повинні були підтягнутися

Георг ступив до виходу, але, не почувши кроків позаду, обернувся. Скрипаль для цього вечора стояв посеред сараю. Його голова все ще була опущеною, а, крім рваних вдихів, нічого в тілі не рухалося. Його волосся збитими пасмами спадало на обличчя, на якому стиг жах.

- Пішли

- Ні! Ні я не можу...

- Чому?

Хмикнувши, Ітан повернув голову у протилежний бік. Він був готовий продовжувати мовчати. Внутрішні ґрати страху наказували йому нічого не робити.

- Ти серйозно? А як же твій коханий? А як же люди, які мають надію відпочити після цієї пекельної роботи? А як же ш твої таланти? Чуєш, хлопче, тої пари звуків мені було достатньо, аби побачити в тобі потенціал

Думки скрипаля билися у сумнівах. Георг підходив повільно, не давлячи на нього, але намагаючись переконати; так безглуздо втрачати можливість селянин не хотів.

Коли він торкнувся його плеча, Ітан різко підняв голову, очі іскрилися жахом; Георг стиснув пальці сильніше. «Може, ти не знаєш, але всі будуть у масках, такі традиції. Сподіваюся, це допоможе притупити страх, адже в тебе чудово і так виходить» говорив він спокійно, налаштовуючи шалене серцебиття на вірний лад.

Дихання поступово заспокоювалось, а напруга в тілі падала. «І справді, чому я розкис. Не вперше», - з сумною усмішкою шепотів хлопець. Він потер очі до появи в них кольорових плям і глибоко видихнув.

-Все, вибачте, я готовий

- А то ж, хе-хе,- легенько пхаючи в плече, посміхнувся Георг.

Майданчик для танців був облаштований у дусі того часу. Квіти і барвисті уламки скла, щось на зразок саморобних інсталяцій. Ітан стояв посеред сцени, спостерігаючи, як музиканти перевіряють та налаштовують інструменти.

По командах Георга вони кілька разів грали схожі мелодії, а брюнет слухав. Коли звук йшов угору, серце буквально підскакувало, а коли він ставав повільним і на півтони усе нижчим, почуття починали лоскотати живіт.

- Вловив ритм?

- Типу того, - Ітан розгубився.

- Прекрасно, значить поки що відпочиваємо, а потім одразу починаємо

- Але я навіть не...

- У тебе вийде. Я впевнений, хе-хе, - чоловік потягнувся, йдучи кудись.

Паніка підступала до скронь. Ітан сидів у запорошеному кутку, вже не звертаючи уваги на бруд або комах. Він обхопив коліна руками, поступово погойдуючись уперед-назад. Інші були зайняті своїми турботами, тому, відгородившись від світу, хлопець налаштовував себе.

- Будь ласка, тільки не зараз, я не хочу. Не треба, не треба і тут мене турбувати. Я вже повинен був забути, я переріс це, - тихо прошепотів Ітан собі під носа.

З того капкана думок він вистрибнув, коли Георг покликав його. Натягуючи на обчиччя маску, на тремтячих ногах він підійшов до сцени. Гриф скрипки майже рипів під сильною хваткою. Музиканти кивнули один одному і почався тихий рахунок.

«Шляху назад немає».

Смичок коротко доторкнувся до струн, все нарощуючи темп. Перші ноти торкнулися вух селян, що прийшли, а також давали знак старту іншим музикантам. У скронях в Ітана так само нарощувалася напруга. Нові руки швидко звикли до гри на скрипці. Навпаки, їх новий вид навіть допомагав творити мелодію вишуканіше.

Спочатку боязко, але потім все впевненіше люди почали утворювати коло і танцювати в ньому. Енергетика та сміх наростали. Тепер це тепер більше було схоже на свято, звук скрипки ставав все незвичнішим. Спочатку - голосочки дітлахів, їх сміх, потім протяжна пісня молодої дівчини; хто прислуховувався чи опинявся ближче, міг почути навіть спів птахів чи виття тварин. Для такого потрібен оркестр, а тут творив, у більшій мірі, один Ітан зі скрипкою.

Молодь кружляла, на диво, не втомлюючись. У масках з якогось ганчір'я, через що було складно виділити абикого, але хлопцеві вдалося. З самого початку він безпомилково знайшов Роббі і протягом усієї гри не відводив погляду. Роберто танцював із селянами, не дозволяючи зайвого, але й веселячись від душі. Його пластичні рухи та посмішка у відповідь на зміну ритму лише допомагали чорнявому творити музику. "Він прекрасний". Серце билося приємними хвилями. Усі думки скрипаля відійшли на інший план, турботи зникли.

Тепер Ітан не шкодував себе. Інші чоловіки брали собі перерви, та не він. «Я можу ще, я маю зробити більше». Руки з незвички вже поболювали, німіли. На лобі виступали перші краплини поту. Це вже переходило межі норми та адекватності. Георг вирішив якось заспокоїти те, що відбувається.

- Друзі, - голосно і впевнено вимовилося перед скрипалем, який в ту ж мить зупинився, не видаючи і звуку, - Спасибі вам за вечір та емоції, але музиканти вже повинні відкланятися. Та ви розважайтеся! До зустрічі зовсім незабаром, - і, кланяючись бурхливим оваціям і свисту, він з силою відвів Ітана за сцену.

Знесилений, хлопець сів на підлогу, важко дихаючи. Він акуратно відклав скрипку, стягнув маску і почав розминати напружені м'язи.

- Воу, ти крутий. Ще тоді я був впевнений у цьому, - потираючи потилицю, сказав Георг, - Не знаю, чи справився б наш скрипаль з подібним, але все ж таки не варто було настільки напружуватися. Хоча, всі лише вдячні. І я повторю: «Спасибі»

- Нема за що, - і так пофарбувавшись в червоний, збентежився Ітан.

- Ітане!

У завішаний тканинами коридорчик забіг Роббі. На ньому вже також не було маски. Він упав навколішки перед хлопцем і, обхопивши гаряче від напруження обличчя, почав цілувати. Георг коротко посміхнувся і вийшов. «Нічого псувати їхню ідилію».

- Це було так круто! Здається, це був кращий твій виступ. Я пишаюся тобою, але… , - застигаючи в сантиметрах від вуст брюнета, який був готовий отримати нагороду з губ коханого, хлопець насупився, - ... більше ніколи так не роби. Не перенапружуйся і не змушуй себе робити більше, ніж можеш, а то нагороди вже не отримаєш

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Сая Хаторі
10.08.2022 18:34
До частини "Глава 5"
Я ніколи не читала книги з лгбт+ відносинами, але тут це так мило, що просто на можу🥺 ця історія подобається мені все більше й більше
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше