Глава 7

Ітан був оточений маревом світла. Він хотів, щоб це переміщення швидше закінчилося, щоб швидше опинитися знову з Роббі і зі знайомими. Йому не подобалося буквально мить блукати у просторі, бо це відчувалося як вічність. Все нагнітало і лоскотало душу.

"Це вбого".

Відлуння буквально промайнуло, заповнюючи кожну клітину і змушуючи здригнутися. Минулого разу тут не було звуку. А найстрашніше те, що незрозуміло хто це говорить. Голос до остраху знайомий.

«Музика? У тебе не вийде.»

«Це хобі для заляканих батьками дівчиськ.»

«Марна трата часу.»

Фрази були Ітану знайомими. Все волосся стало дибки, холодок залився за комір, пришвидшуючи серцебиття. Хлопець схопився за волосся на потилиці, сильно заплющуючи очі. Він не хотів цього ніколи більше чути.

Ноги почало косити, а нудотне відчуття підступало до горла, яке просто палало. Біла місцевість поступово насичувалася і згущувалася фарбами, проявляючи фойє музичної школи. Фігури батьків виросли перед парубком, також з'явився образ хлопчика. Це був Ітан у дитинстві.

У гарному костюмі він тримав в одній руці скрипку, а у другій смичок. Ще коротке чорне волосся було залаковане назад, а ніс пошморгував, стримуючи сльози, що підступали.

Біль, неприємне почуття, страх.

- Це було жахливо. Ти зробив кілька помилок, ми не задоволені. Ми просто даремно витратили кілька годин, приїхавши на твій виступ

- Матусе, я виправлюся. Я намагатимуся більше, я перестану себе шкодувати, я...

- Ми з матір'ю, схоже, даремно витрачаємо гроші на це. Ти не здатний ні на що. Мені не подобається це сліпе бажання. Стільки можливостей, а ти вибрав те, що ніколи не виходило. Та й не вийде

- Батьку, але мені подобається. Я стану ідеальним, я буду... Я перевершу будь-кого

Стало холодно. Знову бачити і відчувати ці емоції було моторошно. Хотілося втекти. Так, саме втекти: сховатись у темному кутку кімнати і благати Всесвіт про те, щоб це припинилося. Дитячий страх душив, впиваючись нігтями у горло.

Дорослий Ітан вже хотів заступитися за маленького себе, але зрозумів, що це лише картинка, створена із загублених уривків переміщених речей. У вухах дзвеніло до того моменту, як позаду не почувся ще один голос. Він був грубіший, від нього віяло агресією.

- Музикантику, а ну зіграй нам щось, фрик недороблений

Він обернувся, мало не падаючи на знесилених ногах. У голові запаморочилося, але вже за мить все ставало явнішим.

Якийсь закуток, повний картонного чи металевого мотлоху. Там на бетонних сходах сидів Ітан-підліток. В руках гітара, а на обличчя спадало темне довге волосся (довше, ніж у старшого Ітана). Вловивши звернення однокласника, він почав швидко підніматися, намагаючись піти, але агресори були швидшими. Серце забилося частіше.

Біль, неприємне почуття, страх.

Обступивши шляхи відступів, група з семи людей, можна сказати, відібрала повітря у жертви. Наче хижі тварини, вони випромінювали неприязнь. Вони не помічали реального Ітана, але хлопець тепер міг подивитися на ті ситуації від третьої особи. Наче вкопаний, він міг лише спостерігати, кусаючи щоки та губи.

Накачений хлопчисько схопив підлітка за комір. Різниця в масі була тому на користь, тому, поки довговолосий намагався відчепити руки від себе, якась із дівчиськ відібрала гітару, гидко сміючись. Наче жаба заквакала. Потім зареготали всі, від чого на душі ставало нудно. Ітан був кинутий на підлогу. Нога у витоптаних кросівках приземлилася з одного боку обличчя, наступаючи на волосся. Це й заважало гітаристу підвестися. Він міг лише глибоко дихати у спробах вкрити руками обличчя чи тіло.

- Дівча. Справжнісіньке дівчисько. Де в тебе хоч щось чоловіче? Відростив патли, може ще косички заплетеш? Хоч буде за що смикати

Перший удар припав трохи нижче ребер. Ітан аж зігнувся, прикриваючи живіт, що вже ниє від болю. Підошва опустилася на його передпліччя.

- Ще й на гітарі граєш. Типу крутий? Випендритися хочеш, розумник бісів? Гидко знати, що в нашому місті живуть такі педики. В армію б вас, або на завод

Він натиснув так, що в руці щось хруснуло. Довговолосий майже прокричав, але звів звук на тихий скуліж. Інстинкт самозбереження радив саме це. До знущання доєдналися й інші. Кросівок підняв підборіддя так, що Ітан тепер був змушений дивитися на цих невихованих виродків, на його кривдників. Саме вони псували це місто. Від одного погляду вивертало.

Картина різко змінилася на коридор лікарні. Там сидів хлопець із загіпсованою рукою. Коліна були зчесані до крові, а похмура аура просочилася в стіни. Пацієнт із загіпсованою рукою тихо кусав губи.

Біль, неприємне почуття, страх.

Чіткий стукіт підборів відбивався від стін, порізаючи кожним серце Ітана. Його мати. Така ж витончена, доглянута та вимоглива. Хлопець не любив останнє. Та він просто ненавидів цю її рису. Він не піднімав на неї очі, коли жінка зупинилася прямо перед ним. Якби підняв – розплакався.

- Ітане, ти хочеш мені щось сказати?

Але хлопець лише зухвало хмикнув, смикаючи головою убік. Пальці на руках стиснулися сильніше, наскільки це можливо. Вона поправила кашлем голос, збираючись, незважаючи ні на що, отримати відповідь.

- Ітане, біс ти проклятий, скажи щось

- Я більше не хочу грати, - бурмочучи під ніс, відповів хлопець.

- Що? Гучніше говори, а не приказуй під носа при матері

- Я кидаю скрипку. Гітару теж, - музикант підняв погляд на жінку, потім навіть підвівся з хиткого стільця в коридорі, розмахуючи здоровою і загіпсованою рукою для більшої експресії, - Так, дідько, ви нарешті досягли свого. Так. Так, лярво, ви зламали мене. Кожен із цього оточення спочатку вимив мене у багнюці, а потім зламав. Я... , - він не встиг домовити, як рука ляснула його по щоці.

Ляпас. Якоюсь мірою жінка зраділа, що ця дитяча дрібниця з музикою, начебто, закінчена, та дозволити синові спілкуватися з нею лайкою було проти принципів.

Дорослий Ітан стояв здивований. На його вилицях виступили жилки від того, як сильно він стискав щелепи. Груди уривчасто піднімалися через нерівне дихання. Ноги підкосило в колінах, і хлопець упав, сідаючи на простору підлогу. Його долоні хаотично тинялися і постукували по ньому. Хотілося закричати. Хотілося розбити все в цьому марному світі. Але тут на його плечі опустилося щось не таке важке. Начебто Ітан відчував подібне і до цього.

Рука з тендітними пальцями провела по підборіддю музиканта, відводячи його вбік. Хлопець наче відчув, як його зіниці розширилися. То був Роббі. Його солодкий і милий, іноді саркастичний Роббі. Ітан постарався якнайшвидше обійняти хлопця, і той відповів йому взаємністю, притискаючи голову брюнета до своїх пласких, без проявів маскулінності чи фемінності грудей. Стало так тепло. Музикант відчув, як його серце знову налаштовується на спокійний ритм.

- Роббі, як ти...

- Фактично - це не я, коханий, - звернення здалося таким мелодійним і дорогим, найкращим у світі, - Зараз я зібрався з твоїх спогадів та думок про мене

- Будь ласка, забери мене звідси. Мені так боляче згадувати той період. Я... Я не хочу, - він перейшов на майже змочений сльозами шепіт.

Але Роберто замість відповіді погладив тильну частину долоні хлопця, підносячи її до своїх губ. Він ніжно цілував кожен палець, переходячи до другої руки. Це змушувало перехоплювати подих.

- Будь ласка, не кидай музику. Ти настільки крутий, що я готовий захоплюватися тобою щомиті, оспівуючи твій талант. Талант, і не смій заперечувати цього. Я буду допомагати. Я люблю тебе і завжди на твоєму боці

Жіночий хлопець усміхнувся так привітно та тепло, що душа підстрибнула до небес. У просторі переміщення зникло все, крім тіла та обличчя хлопця. Він був таким спокійним. Грудка сліз підступала до горла. Ітан ледве стримував себе. Він поспішив обійняти Роббі, але той розпався квітковим пилком на його руках.

Це була лише ілюзія, але здавалося, що крупиці падали з неймовірною вагою. Вони створювали гомін у цьому місці для Ітана. За Роббі почав розпадатися і купол простору, скидаючи хлопця у порожнечу. Він уже й не кричав.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вікторія
22.08.2022 23:23
До частини "Глава 7"
Як ви чудово розкрили персонажа та його минуле, я аж всплакнула.🤧 Мені так хочеться обійняти Ітана, бідося, так шкода його.💔
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Сая Хаторі
    10.08.2022 18:50
    До частини "Глава 7"
    Все я плачу, це так боляче і так ніжно у кінці. Пісня "mary on a cross" занадто чудово передає атмосферу цієї частини
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Сая Хаторі
    10.08.2022 19:55
    🥰 це просто та історія, яку хочеться читати-читати і не зупинятися. Ну, і звісно ж ділитися думками
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше