11: Шарлотта

Ранкове світло кристалічної чистоти відбивалося від білого снігу, який вкривав сади та поля навколо будинку. Принцеса Шарлотта вийшла на веранду і задивилася на казковий пейзаж, який відкривався перед нею. Невеличка сумка вже була готова, але ще залишалося багато речей, які треба було взяти з собою.

Пані Еллі стояла поруч і допомагала дівчині вибрати необхідні речі: теплі шкарпетки, плащ, шапку, рукавички та бутиль з водою.

Під час підготовки Шарлотта та Нанетті обговорювали плани на майбутнє, розмовляли про те, які пригоди чекають на юну мандрівницю, яких людей вона зустріне та які місці побачить.

- Може, я допоможу вам замаскуватися? - жінка підійшла до принцеси з дзеркалом і усміхнулась.

Дівчина прийняла пропозицію з радістю. Пані Еллі розчісала її довге, синє волосся, сплітнула їх в коси та закріпила білу хустину на голові, залишаючи лише два отвірчика для очей. Це додавало до неї таємничості та загадковості, що було ідеальним для їхньої мандрівки.

Принцеса Шарлотта зав'язала на шиї блакитну стрічку, яка доповнила її образ. Вона взяла свою дорожню сумку та зійшла по сходам де її чекав Ніколас.

- Бачу, ви вже готові, принцесо. - чоловік підійшов до дівчина та взяв її речі.

- Готова. Дякую. - відповіла вона.

Вони разом із Еллі та Едвардом стояли біля дверей.

- Гарної дороги. - сказав чоловік.

- Дякую вам, що допомогли нам у тяжку хвилину, я ніколи цього не забуду. - принцеса підійшла до жінки, та ніжно обійняла її.

- Знайте, я завжди готова вам допомогти. - вона розплакалася.

- Нік... - Едвард підійшов до чоловіка.

- Ед... - вони потисли один одному руки.

- Бережи її. - прошепотів той.

- Я знаю. - відповів Ніколас.

Вони вийшли з будинку та зайшли в ліс, який був вкритий товстим шаром снігу, і здавався незвіданим та таємничим. Чоловік і дівчина йшли мовчки, диханням вдихаючи білі хмаринки, які швидко розвіялися в повітрі.

Під ногами хрустів сніг, а повітря було прозоре та свіже, захоплюючи дух. Вдалося надивитися на неймовірні краєвиди, що розкривалися з усіх боків.

Принцеса стежила за кроками перед собою, намагаючись уникнути глибоких заметів, які могли ховати під собою небезпеку. Ревелдта йшов за нею, махаючи руками, щоб зігріти свої замерзлі пальці. Їхні кроки виглядали тихими і безпечними...

👑 👑 👑

Сонце вже заходило за горизонт, залишаючи за собою спалахи теплого світла на небі. Над замерзлим озером піднімався туман, що зривався на берег, додавши картині загадковості та містики.

Шарлотта та Ніколас довго йшли вздовж замерзлого озера, обертаючи голови від холодного вітру. Їхні ноги ступали на крижини, які тріскалися під ними. Вітер здавався мовчазним свідком коли Шарлотта та Ніколас, нарешті дійшли до білого будинку, що виглядав як засніжена казка. Відблиск місяця на склі вікон давав зрозуміти, що будинок не порожній, а його мешканці можуть спостерігати за незвичайним пейзажем, що розкривався перед ними. Тиха мелодія гри на флейті проникла в повітря та підкреслювала таємничість цього місця. Ніколас взяв Шарлотту за руку, щоб допомогти їй не потрапити в ожеледицю, та разом вони повільно рушили до дверей будинку, занурюючись у світло, що пройшло крізь вікна.

- Ми прийшли? - запитала дівчина.

- Так, це той будинок про який я говорив. - чоловік подав руку принцесі і вони підійшли до білого будинку, який виглядав дуже витончено та затишно. Похила пара, жінка та чоловік, стояла на ґанку та мило усміхалася.

- Добрий вечір. - сказала жінка з усмішкою. - Вам не холодно? Ми з радістю запросимо вас в середину, щоб зігрітися.

- Дякую вам. - відповіла Шарлотта, і вони зайшли в середину.

Старовинний білий будинок, зсередини, ніби переносив своїх мешканців у інший час та простір. Дерев'яна підлога, що скрипіла під ногами, та величезні кам'яні каміни, що заповнені були теплом, надавали будинку духм'яної атмосфери.

Стіни були вкриті теплими кольорами, які розмивалися один в одного. На стінах були висічені чудові візерунки, що перепліталися зі старовинними портретами та картинами. На підвіконнях стояли маленькі глиняні горщики з різнокольоровими квітами, що давали приміщенню живу свіжість.

Затишна домашня атмосфера була почуттям, що переповнювало кожен куточок будинку. На столі стояли величезні миски з смачною їжею, що випромінювала аромат традиційних страв. Всі страви були приготовлені з найкращих інгредієнтів та з любов'ю до гостей.

Меблі були зроблені з дерева та вкриті м'якими матеріалами, що створювало дивовижний комфорт. Все зроблене було з думкою про гостей, щоб вони почували себе затишно та комфортно.

Усе в будинку було належним чином організоване, що створювало відчуття, ніби все було на своєму місці. Кожен куточок будинку просто кишів від різноманітних деталей, що робило цей будинок неповторним та особливим. Тут було тепло, затишно та дуже домашньо.

- Дякую вам, що погодились нам допомогти. - сказав Ніколас та обернувся до дівчини. - Шарлотто, познайомтесь. Це - Ванесса та Альфред Герасими.

- Приємно познайомитись. - відповіла принцеса.

- Нам також дуже приємно. - сказала жінка мило усміхаючись.

- Ви напевно теж з Англії, якщо знаєте Ніколаса? - спитала вона.

- Ем... - Ванесса та Альфред глянули один на одного, а потім на Ревелдту, у відповідь той похитала головою. - Так, ми з Англії. - відповіла жінка.

- Давайте я проведу вас у ваші кімнати. - сказав чоловік.

- Гаразд. - Шарлотта та Ніколас піднялись сходами на другий поверх, та пройшли в кінець коридору.

- Кімната для дівчини заходиться ліворуч, а твоя, Нік, праворуч.

- Добре, дякую.

- Можете перепочити, в дев'ятій годині буде вечеря.

- Гаразд.

Принцеса Шарлотта і Ніколас розійшлися по своїм кімнатам.

Коли дівчина зайшла до своєї кімнати, спочатку вона помітила велике старовинне ліжко з темним дерев'яним каркасом та красивою білою брязкальцевою білизною. Ліжко прикрашене багатими, вишуканими шовками, що створюють відчуття затишку та комфорту.

Напроти ліжка стоїть велике віконце з круглим склом, яке дозволяє проникати до кімнати багато світла. Віконце прикрашене мереживами шторами з білого матеріалу, які розповідають про багату історію будинку.

Вона розібрала свої речі, та вирішила трохи відпочити перед вечерею, перебравшись в комфортний одяг, Шарлотта лягла на ліжко та накрилась теплою ковдрою.

Чим же займається Ніколас?

Заходячи в його кімнату спочатку впадає в очі маленьке, просте ліжко з дерев'яним каркасом та білою брязкальцевою білизною. Це ліжко може здатися скромним порівняно з великими ліжками, які можна знайти в інших кімнатах, але воно створює відчуття затишку та домашнього затишку.

Поблизу ліжка розташований великий письмовий стіл з темного дерева. Цей стіл створює враження простоти та функціональності, ідеально підходить для того, щоб Ніколас міг працювати та вчитися в цій кімнаті. На столі лежать книги та папери, які чоловік може використовувати.

Він сидів за цим столом, та писав лист для Христофера, де розписував, що вони, де вони, і куди збираються:

" Як і обіцяв, я пишу тобі, щоб повідомити про свої плани щодо подальшого пересування з принцесою Шарлоттою.

І надіюсь, що ти теж виконаєш свою обіцянку і не розкажеш про моє минуле принцесі.

Ми збираємося покинути цей район завтра рано вранці і перейти до наступної зупинки нашого шляху. Ми зупинимося у маленькому містечку на південному заході країни, де ми зупинимся на декілька днів, щоб відпочити та поповнити запаси.

Надіюсь, що ти не будеш нас переслідувати, я прошу тебе не намагатися перешкодити нам на шляху до нашого наступного пункту.

Тиж знаєш, що я один із найкращих бійців, і те, що ти зміг перемогти мене, це не доказ того, що ти сильніший, просто я тоді був ослаблений через поранення в бою з Грегорі.

Так що, якщо ти посмієш зробити боляче принцесі Шарлотті, я обіцяю, що твоїми нутрощами будуть ласувати всі дворові собаки. І це не жарт.

Ніколас Ревелдта."

Чоловік підвівся з-під стола, склав лист та запхав його у конверт. Вийшовши з кімнати, він спустився вниз.

- О, Нік, ти вже відпочив? - спитала в нього жінка.

- Так. Ванессо, у мене є одне прохання до Альфреда, де його можна знайти?

- Він зараз на кухні, готує вечерю. - жінка вказала праворуч.

- Дякую.

- Така красива дівчина, вона мені дуже подобається. - зненацька сказала жінка, Ревелдта відчув як його обличчя починає горіти. - Ой, тільки не треба тут червоніти, Ніку, тиж не хлопчик. - гучно засміялася вона.

- Н-ніхто і не червоніє! Я пішов до Альфреда.

- Добре, добре.

Ревелдта повернув на право та відкрив білі двері які вели на кухню.

- Альфред? - звернувся він.

- Так? - відповів той виглядаючи з комори. - А, це ти Ніку, щось сталося?

- Мені потрібно щоб ти відправив поштою цей лист. - чоловік простягнув йому в руки конверт.

- Кому це ти пишеш? - зацікавлено спитав старий беручи конверт.

- Та так, декому...

- Хммм... Ти знову в щось вляпався?

- Ні.

- Це якось зв'язано з цією дівчиною?

- ... - Ніколас не відповів, але Альфреду не потрібна була його відповідь, він і так все зрозумів коли той подивився на нього.

- Боже мій, Нік... Тільки не кажи мені, що ти її...

- Так. - перебив його чоловік. - Не потрібно про це зараз говорити.

- Тобі ж 31 рік! Вона набагато молодша за тебе!

- Я знаю.

- Ти їй хоча б розказав, про своє минуле в армії Франції?

- Ні, їй не потрібно це знати.

- Не скажеш ти, розкаже хтось інший. Тобі це треба?

- Поки цього не сталося, я буду тримати рот на замку. Так ти допоможеш мені з листом?

- Звісно. Зранку піду на пошту.

- Добре.

Ревелдта вийшов з кухні, коли проходив повз вікна яке виходило в сад, то побачив Шарлотту яка, схоже, що вийшла на прогулянку.

👑 👑 👑

Принцеса Шарлотта прогулювалась зимовим садом який знаходився позаду будинку.

У зимовому саду було спокійно і тихо. Лише шелест сніжинок, що зміцнювали біле покривало, переривав тишу.

Вона пройшла по засніжених стежках і зупинилася біля групи квітів морознику. Їхні білі квіти яскраво виблискують на фоні сніжинок, які ще тільки що опустились на землю. Морозник здавалося, що захищає квіти від зимового холоду і дарує їм тепло.

Принцеса Шарлотта роздивлялася кожну квітку, дивуючись, як вони витримують такі низькі температури. Вона подихнула на один з білих квітів, і на ньому з'явився легкий пар.

Потім принцеса пішла далі, оглядаючи весь зимовий сад, повністю захоплюючись його красою і містичністю. І хоча на вулиці була морозна пора, серце Шарлотти наповнилося теплом і радістю від краси, яку вона бачила.

- Принцесо Шарлотто! - Ніколас вийшов з будинку та підійшов до дівчини.

- Що таке, Ніколасе? - вона обернулась до нього.

- Зараз вечір, надворі стає тільки холодніше, я хвилююсь а би ви не захворіли. - занепокоєно сказав чоловік.

- Не хвилюйтесь, все буде добре. - відповіла вона. - Тут прекрасний сад. - принцеса оглянулась довкола.

- Так, дійсно... - але Ревелдта не дивився на сад, він дивився на прекрасну дівчину яка стояла перед ним. - (Чому вона має вийти заміж за того короля Генріха? Якби я тільки міг...) - грішні думки залізли йому в голову, він різко похитав голову, ніби намагаючись прогнати їх.

- Щось сталося? Погано себе почуваєте? - схвильований голос дівчини пробудив його.

- Ви смертельно прекрасні... - неочікувано для себе, з його вуст вилетіли ці слова.

- Що? - принцеса шоковано дивилася на чоловіка. - Що ви тільки що сказали?

- Що ви смертельно прекрасні. - повторив Ревелдта впевнено. - І я не розумію, чому ви маєте виходити заміж в такому ранньому віці.

- Так, ви хочете дізнатись, чому я виходжу заміж за короля Генріха? - принцеса провела своїми пальцями по пелюсткам квітів морознику. - Вас вже давно мучить це питання, чи не так? - дівчина підвела свій погляд на чоловіка який стояв нерухомо посеред зимового саду.

- Так, ви праві, принцесо... - відповів Ніколас із сумом в голосі. - Але якщо ви не хочете про це розмовляти, то нічого, я розумію...

- Все просто. - вона поглянула на небо. - Я помираю, а король Генріх може врятувати мене.

- Щ-що?... - Ніколас стривожено дивився на неї та не міг зрозуміти чи правильно він все почув. - Що ви сказали? - дівчина лише легенько усміхнулась йому.

- Я помираю Ніколасе... - повторила принцеса, ледве стримуючи свої сльози.

- Але... Як? Чому?...

- У мене спадкове захворювання шкіри, що проявляється у підвищені чутливості до сонячних променів.

- І... Що кажуть лікарі?

- Сказали, що мені залишився, плюс-мінус один рік...

- Рік? - серце Ніколаса пропустило удар, він не чув нічого, навіть наступні слова принцеси, в його голові крутилося тільки одне... "Лише рік". - Хіба немає ліків від цього? - схвильовано спитав він.

- Є. - відповіла вона. - Тому я і маю вийти заміж за короля Генріха.

- Не зрозумів? - здивовано запитав Ніколас.

- Генріх знає яке в мене захворювання, і в нього є потрібні для мене ліки.

- Невже, щоб отримати їх, вам потрібно з ним одружитися?

- Так, це була його умова. Я маю вийти за нього, щоб він врятував мені життя.

- Це безглуздо! - викрикнув він. - Він вас шантажує ліками аби тільки прив'язати до себе!

- А, що ви накажете мені робити? А? - дівчина замовкла, її голос розірвався на крик, який розлетівся навколо, мов кристалики скла, що розбиваються на шматочки, очі принцеси заповнилися сльозами, які бігли по щоках, ніби важкий дощ, що немилосердно ллється з неба. - Ви думаєте, я хочу виходити за того, кого не кохаю?! У мене просто немає іншого вибору!

- Вибір є завжди! - його крик пройшов крізь сніг, залишаючи за собою глибокий слід. Звук був такий гучний, що все навколо замерло на мить.

- Не в моєму випадку... - очі принцеси були заповнені глибоким болем і скорботою, а її щоки були мокрі від сліз. Вона виглядала так, ніби хоче вискочити зі своєї шкіри, відчути хоч якийсь звільняючий вихід.

- Але!...

- Ні! - крикнула Шарлотта. - Я не хочу після свого 20-річчя бути прикованою до ліжка і повільно вмирати!

Шарлотта та Ніколас стояли в зимовому садку, де квіти морознику розквітали, неначе прагнучи зігріти холодні душі двох людей. Принцеса стояла з пригнутою головою, в якій її сльози відбивалися як кристалики льоду на квітах. Її біла сукня нагадувала сніжинки, що повільно опадали на землю. Ніколас же дивився на неї з тугим серцем, його очі відображали біль і безпомічність перед цією сценою.

Хоча чоловік і не знав, як знайти слова втіхи, його серце розривалось на шматки від болю, що його кохана зазнає. Він стояв поруч із нею, не наважуючись її торкнутися, бо здавалось, що його дотик може розірвати її на крихти...

- Якби я тільки міг вам допомогти...

- Просто залиште мене зараз... Я хочу побути на самоті.

- Як забажаєте, принцесо Шарлотто. - Ревелдта чемно вклонився та зайшов до будинку.

👑 👑 👑

Шарлотта мандрувала по зимовому саду, пощіпуючи свої руки, щоб зберегти тепло. Вона думала про Ніколаса- його міцні руки, які обіймали її щоб заспокоїти, його прекрасні золоті очі, в яких вона могла занурюватися на години.

Дівчина відчувала, що щось нове зароджується в її серці. Чи було це кохання? Вона ніколи не відчувала таких почуттів раніше, але все, що стосувалося Редвелдти, здавалося таким правильним і прекрасним.

- L'arôme des roses se répand sur mon corps, même les cieux savaient ce que je voulais... Amour passionné devant lequel je suis impuissant. me fait admettre que j'aime...(Аромат троянд розливається по тілу, навіть небеса дізнались чого я хотіла...

Пристрасне кохання, перед яким я безсила.

Змушує зізнатись, що люблю...)

👑 👑 👑

Ніколас стояв непорушно, зігнувши лікті та спираючись на вікно, він дивився на свою принцесу. Та не міг вірити, що це все стається з ним - його кохана помирає. Він спостерігав за її красою, здивований тим, як таке прекрасне створіння може бути так близько до смерті.

Вона була його принцесою, його життям, але вона поволі втрачала силу. Серце чоловіка було сповнене болю та туги, він бажав допомогти їй, але він не знав як.

- Rien ne peut m'arracher à tes bras. Je ne vais nulpart.

C'est reparti, j'entends le bruit de la douleur... coulant lentement dans mes veines. Aidez-moi, oh, je ne sais pas comment respirer pour de vrai.

Relâchez-moi, cette envie sera mortelle. Je sais que tu plaisantes, je déteste tellement ça que j'aime ça.

Quelles seront les conséquences si je te laisse entrer ?

C'est tellement dangereux que je le veux, je suppose que tu m'as amené là où tu voulais que j'aille. Je me fiche d'être accro.(Ніщо не зможе вирвати мене з твоїх обіймів. Я нікуди не збираюсь.

Ось ми знову, я чую звук болю... Повільно тече моїми венами. Допоможіть мені, ох, я не знаю як дихати по-справжньому.

Звільни мене, ця тяга буде смертельною. Знаю, ти просто граєшся, я це так ненавиджу, що люблю.

Якими будуть наслідки, якщо я впущу тебе всередину?

Це так небезпечно, що я цього хочу, мабуть ти привела мене туди, куди хотіла.

Мені байдуже, що я залежний.)

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.