3: Шарлотта Шарль-Штеффек

Картина ранкової природи виглядає досить чарівно. Сонце, що сходить, освітлює все навколо своїми лагідними і теплими променями.

    Трава, кущі – все це покривається прозорою росою. Іноді над усім нависає легка та прозора пелена туману. Свіжа досвітня прохолода поєднується з рідкісними поривами ранкового вітерцю. Небо ще не сяє своєю звичною блакитністю, а тимчасово вкрите невеликими білими хмаринками, які розійдуться відразу ж після того, як зійде сонце. Всюди тиша, звуків практично немає.

      Бузкова пишна хмара невдоволено застигла на небі. Темрява вже сіріє, але все ще настирливо чіпляється на небосхил. То тут, то там можна бачити його тонкі промінчики. Світальна тиша поступово згасає.

- Ваше Високосте... Ви вже довго стоїте на балконі під сонцем... Можуть проявитися плями. Вам не боляче під променями стояти?

- Анабель, мені не боляче, і я стою не довго. Ти надто переживаєш. - принцеса обернулася до дівчини яка підійшла до неї.

   Анабель була особистою покоївкою принцеси. Її волосся коричневого кольору яке діставало до плечей дівчини завжди було зібране у високий пучок який виглядав стримано.

- Це мій обов'язок, Ваше Високосте...

- Дякую за турботу, але в цьому немає потреби.

- Ви впевнені, Ваше Високосте?

- Я покличу тебе, коли ти знадобишся. Я хочу залишитися і насолодитися видом.

- Звісно, ​​Ваше Високосте. – Анабель обережно вклонилася принцесі та відійшла.

- Анабель... Ще дещо. Мене звуть Шарлотта. Тобі не обов'язково говорити мені "Ваше Високосте".

- Добре, Ваше... Шарлотто.

- Отак, уже краще.

   І тут, вони обидві помітили, як у бік балкона летить сова і обережно злітає на поручні поруч із принцесою.

- Сова?!

- Так, Анабель хіба в тебе немає інших обов'язків, як слідувати за мною? - принцеса розв'язала ленту до якої був прив'язаний конверт.

- Та ні...

   Анабель здивувалась не тому, що сова принесла листа, а тому, що хтось наважився його послати принцесі.

- Хто насмілився написати тобі?!

- Може лист не адресований мені.

- Ти не хочеш його прочитати?

- Так, але не зараз... Залишу це на потім.

- Звичайно ... - Анабель зрозуміла, що її присутність зайва і швидким кроком вийшла з балкона, а потім і з покоїв принцеси. Шарлотта простягла руку сові, і вона сіла на її долоню.

- Давай малюк, настав час відпочити.

   Дівчина нарешті залишилася сама у своїй спальні. Після того, як вона зручно сіла і була впевнена, що в коридорі не чути кроків - уважно прочитала листа...

           "Моя кохана, леді Шарлотто. 

  Я наважився написати Вам і сказати,

       як зачарований Вашою красою.

                         День без Вас

             як день без ясного сонця."

- Немає підпису... - вона тримала сувій у руках і хотіла розірвати його, але передумала. - (Залишу його...)

   Незабаром після цього пролунав сильний стукіт у двері. Шарлотта швидко кинула сувій на підлогу і штовхнула його під ліжко.

- (Де ж Анабель, коли вона мені найбільше потрібна?!) - вона кинулася відчиняти двері і як тільки побачила його, відразу змінила свою поведінку і вираз обличчя.

- Роберт...

- Добрий ранок. - лицар став навколішки, спустив голову, його червоне волосся мало скуйовджений вигляд. Стоячи на одному коліні він просив дозвіл говорити. Шарлотта досі не звикла до привілеїв принцеси і відчувала себе неприємно, коли в її присутності хтось поводився так лагідно.

- Лицарю, можете підвестися і говорити вільно.

- Спасибі. - він підняв голову. – Я хотів запросити тебе на вечірню прогулянку сьогодні.

- Добре.

– Я зайду потім за тобою. - він вклонився і пішов, не сказавши жодного слова.

👑 👑 👑

   Роберт йшов коридором, як повертаючись за кут врізався в Анабель яка тримала в руках піднос із чаєм.

- Ой! - дівчина втрималась на ногах аби кружки не розбилися. Вона підняла погляд і зустрілася з коричневими очима лицаря.

- Будьте обережні.

- Ох, Боже! Лицаре Роберте, вибачте будь ласка! - вона почала схвильовано кланятися.

- Нічого страшного не сталося, тому перестаньте хвилюватися...

- Пробачте мене! - вона його обійшла і побігла в сторону кімнати принцеси. - (Боже, я зустрілась з лицарем Робертом! Він напевно подумав яка я незграбна!)

- (Хахаха... Яка мила покоївка...). - Роберт посміхнувся і пішов далі.

   За дверима почувся дзвін посуду і Анабель з'явилася в покоях принцеси. Вона несла піднос дуже незграбно і була помітно засмучена.

- Анабель, що сталося?

- О, моя люба Шарлотто. Я мало не пролила весь чай на лицаря, що йшов мені на зустріч. Я так злякалася!

- Хто це був?

– Роберт, лицар королівської гвардії. Він був насупленим і серйозним.

- Так, він завжди такий. Але я знаю, що він має благородне серце.

- Попри все, він мене все ще лякає...

- Анабель, присядь до мене. Я не бажаю пити чай на самоті.

- Покоївкам заборонено сидіти з принцесою та пити чай!

- Звичайно можуть, якщо вони запрошені.

   На обличчі Анабель було явне захоплення. Вона вклонилася Шарлотті та повільно підійшла до неї.

- Із задоволенням, Шарлотто!

- Ти така мила, Анабель. Я думаю, ми могли б бути добрими подругами. 

– Для мене це буде честю!

- Сьогодні я збираюся на вечірню прогулянку з лицарем Робертом. - сказала принцеса попиваючи свій чай.

- А хіба до вас не має прийти вчитель Ревелдта? 

- Ми домовилися на обідній час. 

- Зрозуміло. Я вам допоможу підібрати наряд на вечір!   

- Буду вдячна тобі за допомогу, Анабель. 

   Дівчата весело проводили час разом, спілкуючись про все на світі. Шарлотта вже давно так не сміялася. Але вже наближався час уроку, тому Анабель залишила принцесу готуватися до зустрічі з вчителем, зібрала весь посуд і понесла піднос назад до кухні.

   Шарлотта спустилася до бібліотеки, там де мав проходити сьогоднішній урок.  Відкривши двері дівчина відчула у повітрі аромат старих книг, світло м'яко огортав зал, все блищало від чистоти. Вона пройшла тихим кроком по залі, озираючись на всі боки. Сіла за стіл який був розміщений біля вікна, і чекала коли прибуде вчитель Ревелдта.

👑 👑 👑

   Ось сонце сховалося за хмари, небо стало сірим та низьким. У повітрі повіяло прохолодою. За кілька хвилин перші краплі дощу вдарили об землю. Вони були величезні! Він посилився й швидко намочив все навкруги. Дощ зашелестів по листві дерев, по пелюстках квітів. Шарлотта любила таку похмуру погоду, дощ ніби очищував її думки...

- Про, що замріялись принцесо Шарлотто? - дівчина обернулась на чоловічий голос.

- Ах, це ви, вчитель Ревелдта.

- Так, вибачте якщо змусив вас чекати. - Ніколас вклонився.

- А ви любите змушувати чекати принцесу на вас?

- Так як ви вчора запізнилися, я думав, що і сьогодні так буде.

- (Ха! Та як він посмів!) Ви забули хто я а хто ви? Якщо так, тоді я постараюсь не заставляти вас більше мене чекати.

- Ні, не забув, але дякую. Доречі...

- Що таке?

- Ваш наречений, король Генріх...

- Він вже поїхав до Франції.

- Ви хочете виходити за нього заміж?

- Боже... Вчитель Ревелдта, вас не має стосуватися моє особисте життя.

- Звісно не має, але мені цікаво чи ви виходите за нього тому що кохаєте? Чи є інший мотив?

- Я його поважаю. На цьому все.

- А як же почуття?

- Досить. Ви не маєте права повчати мене як жити.

- А якщо ви покохаєте іншого?

- Я вже заручина. Можливо пройде час і я покохаю Генріха.

- Ви так думаєте?

- Ще одне слово про те, що вас не стосується, і я закличу охоронців. Вам нагадати, що король Фрідріх може вигнати вас з королівства Блукіндом?

- Не потрібно, я і так все знаю.

- Тоді давайте вже розпочнемо урок.

- Давайте. - він витягнув із портфелю пару підручників які підготував.

- Що будемо повторювати сьогодні?

- Граматику... - чоловік відкрив одну з книг. - І так, ви готові?

- Так. Розпочинайте.

- У французькій 10 частин мови: іменник, артикль, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник та вигук...

   Ніколас сидів перед Шарлоттою і розказував про роди іменників, ступені порівняння. Його план навчати принцесу "порціями" щоб вона розуміла, виявився дуже ефективним. Дівчині все вдавалося, сразу зрозуміло, що вона її вивчала, хоч і сама, але це значно спростили завдання.

- Вчителю Ревелдта, чому ви вирішили стати вчителем?

- Емм... Чому раптом ви хочете про це поговорити, принцесо? - Ніколас поправив краватку.

- Я задавалась питанням, чому король найняв саме вас. Ви не хочете відповідати? - Шарлотта кинула на нього холодний погляд.

- Та чому...  Ce n'est pas un secret de le cacher à la future reine(Це не секрет щоб приховувати його від майбутньої королеви.)

- Il sera intéressant d'entendre votre histoire(Буде цікаво почути вашу історію.) - принцеса встала зі стола і пройшлась між стелажами книг. Ніколас зібрав свої речі і попрямував за дівчиною.

- Коли я закінчив Академію, мені надійшов запит на викладання іноземних мов в цьому закладі, і я подумав а чому б і ні. І тому, що я був кращим, король найняв мене.

- Ви не зрозуміли моє питання.

- Хіба я не відповів? Чи ви хочете, більш розкриту відповідь? - він посміхнувся до принцеси.

- (Ха! Який наглий чоловік!) Ні, якщо вам не приємно, то не розказуйте. Ми закінчили урок?

- Так. Ви кудись спішите?

- Вас інтересує мій вільний час? - Шарлотта глянула на Ревелдта своїми голубими очима.

- Я..Ем.. - чоловік від її погляду сторопів.

- У мене вечірня прогулянка з лицарем Робертом.

- Зрозуміло. Що ж, не смію в такому випадку вас затримувати.

- Завтра в цьому самому місці тільки вже після сніданку.

- Гаразд, принцесо Шарлотто. - Ніколас вклонився і вийшов із бібліотеки.

- (Боже... ) - дівчина піднялась в свою кімнату.

👑 👑 👑

   Кілька годин по тому...

- Шарлотто, виглядаєш чудово!

   Шарлотта була одягнута у золотисту, теплу сукню із білим мереживом. Наверх вона обрала білий плащ з коштовними каменями замість простих гудзиків.

-Спасибі Анабель.

  Тут постукали в покої принцеси, і Анабель відчинила двері. Там стояв лицар Роберт. Коли лицар побачив перед собою дівчину в яку зранку врізався, він широко посміхнувся.

- О, це ж ти та покоївка.

- Ах! - Анабель відразу опустила погляд на свої руки. - Лицар Роберт...

- Роберте, знайомся - це моя подруга, Анабель.

- Значить, Анабель... - він подивився на дівчину яка стояла біля принцеси. - (Така маленька...) Приємно познайомитися.

- М-мені теж... - вона вклонилась.

- Ваша Високість, ви готові до вечірньої прогулянки? - Роберт обернувся до Шарлотти, він наблизився до неї і подав руку.

- Так. - вона дала йому руку в його долоню.

   Анабель дивилася на них, і думала, що можливо хтось буде з нею поводитися так само як лицар до принцеси.

- (Ах... Я б все віддала, щоб бути на її місці...)

- Анабель, я повернуся десь до 2/4 ночі. Зайдеш до мене.

- Звісно, Шарлотто.

- Бувай. - Роберт попрощався із дівчиною, але вона тільки вибігла з кімнати не відповівши йому.

- Хіба я такий страшний? - лицар обертається до принцеси показуючи на своє обличчя.

- Хахаха, вона мені сьогодні сказала, що ти її лякаєш.

- Схоже на правду...

- Невже ти нею зацікавився? - Шарлотта жартівливо стукнула його в руку.

- Що? - Роберт вмить вкрився рум'янцем. - Н-не знаю...напевно.

- Хіхіхі - принцеса тихенько посміялась.

- Досить сміятися! Ми йдемо на прогулянку чи ні?

- Та йдем йдем.

   Вони вийшли з кімнати а потім і з палацу в королівський сад.

👑 👑 👑

   Смарагдова трава, вкрита росою, тихо шелестить під ногами.

   Королівський сад висвітлений тільки місяцем. Загадковий… мокрий від дощу. Він сповнений шерехом і шелестом листя. Крокнувши в його бік відчуєш прохолодний вітерець і запах квітів, зірваних дощем та вітром.  

   Принцеса Шарлотта і лицар Роберт проходили повз сині троянди, від аромату яких хотілося посміхатися.

- Прекрасна погода. - заговорив Роберт.

- Так, після дощу сад виглядає ніби вкритий сріблом.

- Як вам вчитель Ревелдта?

- В якому сенсі?

- Він вам подобається?

- Як хто?

- Як...чоловік..

- Роберте... Він мій вчитель, і я вже заручина з іншим.

- Я розумію. Це було дурне питання.

- Так, я рада, що ти це розумієш. - принцеса опустилася ближче до квітів.

- Ще одне питання.

- Тільки обдумай його.

- Коли з'явилася ця покоївка, Анабель?

- О! Я думала, що ти вже не запитаєш. - Шарлотта піднялася і хитро посміхнулася лицарю.

- Ну так, що?

- Вона вже давно працювала в палаці. Я її обрала за старанність і її велике добре серце. Пару тижнів тому.

- Як думаєте, я зможу з нею поговорити?

- Якщо вона не втече від тебе як сьогодні.

- ... - Роберт опустив голову в роздумах.

- Роберте? - дівчина підійшла до хлопця, як раптом він випрямився. - Ох!

- Треба буде з цим попрацювати!

- Вона зараз має бути на кухні. Хочеш зайти?

- Що? Зараз?

- А чому б і ні? Я якраз зголодніла. - вона попрямувала назад до палацу, Роберту лишалося тільки бігти за нею.

👑 👑 👑

   На кухні прекрасно пахло різною випічкою. Кухарі то і робили, що жарили та варили. Якраз настав час вечері для покоївок та дворецьких. Коли ввійшла принцеса Шарлотта всі вони поклонилися.

- Принцесо Шарлотто, що вас привело сюди? - заговорив один із кухарів. 

- Шарлотто, я могла тобі принести щось перекусити у кімнату! - Анабель підбігла до дівчини, і тут побачила лицаря. - Лицар Роберт... - вона знову опустила голову.

- Вітаю. - він підійшов до Анабель, але та в свою чергу відійшла.

- Ви теж спустилися щоб перекусити? - звернувся до нього кухар.

- Так, частково... - він відповів кухарю, досі дивлячись на Анабель.

- Шарлотто, якщо ти йдеш до своїх покоїв, я з тобою. - вона швиденько підбігла до принцеси, споглядаючи на лицаря.

- Візьми нам яблучний пиріг і приготуй чай. Потім піднімайся до мене.

- Гаразд. - дівчина пішла заварювати чай.

- Лицар Роберт, була рада прогулятися.

- Я теж принцесо. - хлопець вклонився. Принцеса вийшла, а він ще залишився. 

- Що ви хочете поїсти? - підійшов до нього молодший з кухарів.

- Нічого, я не голодний. - хлопець підійшов до дівчини. - Вам допомогти?

- Н-ні, не потрібно... Я впораюсь. - Анабель досі не піднімала свого погляду на лицаря.

- Головне не врізайтесь а когось по дорозі, хахаха. - Роберт засміявся, Анабель повернулася до нього і підняла голову.

- Не потрібно з мене сміятися. - вона подивилася на нього своїми зеленими очима в яких був сум.

- Я не... - вона забрала піднос з чаєм і пирогом. - Анабель...

- Бувайте.- вона поклонилася і вийшла з кухні.

- Хааа... - Роберт опустився на стілець і вздихнув.

- Правда вона мила?

- Що? - хлопець обернувся на голос. І побачив біля себе того самого молодого кухаря.

- Анабель.

- Вона тобі подобається?

- Т-так... Вже давно.

- Он воно як... - лицар стиснув рукоятку свого меча. Потім він піднявся і вийшов на вулицю.

   Анабель піднімалася сходами до кімнати принцеси.

- (Звісно, лицарю королівської гвардії я буду здаватись смішною...) - вона відкрила двері до покоїв принцеси.

- О, Анабель!

- Шарлотто! Коли ти пішла, лицар Роберт ще залишився ненадовго...

- І, що він хотів?

- Він посміявся з мене...

- (Він, що! Боже, він точно не вміє думати перед тим як говорити) Анабель, можливо він не те мав на увазі.

- Він сказав щоб я не врізалась в когось по дорозі до тебе і засміявся!

- (Роберт дійсно не вміє думати...) Ну ну, Анабель, давай вип'ємо чаю.

- Добре. - дівчина розлила чай по чашкам і дала одну принцесі.

- Ти вмієш заварювати дійсно ароматний напій.

- Дякую! Як пройшов у вас урок із вчителем Ревелдта?

- Сьогодні він в мене спитався чи кохаю я короля Генріха...

- Що?! Чому він взагалі підняв цю тему?

- Хто знає, що в його голові...

- Боже... І говорити це принцесі... Тобі хтось подобається?

- Ні. Тому не бачу проблеми вийти заміж за Генріха.

- Доречі, у тебе сьогодні не було загострення шкіри?

- Ні, сонця сьогодні майже не було, тому не хвилюйся. Все добре.

- Зранку має прийти лікар! Не забудь.

- Якщо я забуду, ти мені нагадаєш. Правда?

- Звісно!

   Шарлотта і Анабель спілкувалися доки не настала пізня година. І не прийшла ніч...

👑 👑 👑

   Ніч загадкова, таємнича, незвичайна. У сутінках ночі може відбуватися все, що завгодно! Навіть природа інакше живе цієї пори доби. В той час, як деякі тварини бачать десятий сон, значна частина виходить на полювання і починає активне життя. Де гукає сова. А в мене за вікном вони щоночі перегукуються своїми моторошними голосами і всю ніч навіть не думають спати. Стихають лише на ранок.

    А яке чудове вночі небо! Усіяне зірками воно манить погляд і хвилює уяву. Що там у небі? Колись люди вірили, що зірки – це душі загиблих людей. Нічне небо зачаровує. Відразу замислюєшся про те, який прекрасний і неосяжний наш світ, і ні кінця, ні краю він не має!

   В цей час дехто думає про принцесу і не може заснути від думок про неї. Коли сама вона вже спить глибоким сном....

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.