12: Хвороба

Сніг продовжував падати з неба, як дорогоцінні пухнасті комашки. За вікном було чисто і свіжо, а кришталевий блиск створював ілюзію незайманості снігу. Принцеса Шарлотта відкрила очі і зрозуміла, що щось не так. Її тіло було палке, голова крутилася, а горло здавалось залитим ватою. Вона відчувала якусь незвичну втому та слабкість.

Незважаючи на своє погане самопочуття, Шарлотта вирішила одягнути свою улюблену легку сукню та зійти на сніданок.

Коли вона вийшла із кімнати то почула внизу голос Ніколаса який говорив з господарем будинку, але вона не могла зрозуміти, про що вони говорять, бо в її вухах був постійний шум.

Дівчина почала спускатися вниз по сходам до вітальні, але з кожним кроком вона все більше відчувала слабкість у своєму тілі. Незважаючи на це, вона старалася залишатися зосередженою.

- О, Шарлотто! - вигукнула Ванесса коли побачила принцесу. - Як вам спалося на новому місці? Змогли відпочити? - спитала у неї жінка, але та нічого не відповіла.

- Шарлотто? - хвилювання відбилося на обличчі Ніколаса, коли він подивився на дівчину, чоловік підвівся з-за столу. - З вами все добре?

Раптово, ноги Шарлотти стали м'якими, і вона відчула, що втрачає контроль над своїм тілом. Принцеса намагалася триматися на ногах, але її коліна стали гойдатися, а в зіницях потемніло. Дівчина мовчи кинулася вперед...

- Шарлотто! - Редвелдта стрімко кинувся до сходів та встигнув її схопити, щоб не дати їй впасти. - Bébé! Bébé!(Крихітко! Крихітко!) - вона зітхнула і закрила очі, і за мить її свідомість відійшла, дівчина пішла у свій власний світ, де всі її бажання здійснювалися.

Ніколас не розгубився. Він підхопив її на руку та відніс до кімнати.

Коли чоловік ніс принцесу на руках, відчуваючи гаряче тіло дівчини, яке стало ледь здатне триматися на ньому. Його серце забилось ще швидше, коли він усвідомив, що її стан погіршувався. Він хвилювався, чи правильно вчинив вчора ввечері залишаючи її одну в зимовому саду. Можливо, це була помилка, можливо, він міг зробити щось більше, щоб зберегти її здоров'я.

Тепер Ніколас розумів, що не може допустити, щоб стан принцеси погіршувався далі. Він згадав, як Шарлотта вчора розповіла йому всю правду про своє заміжжя і він знав, що має обов'язково зробити все можливе, щоб врятувати її, але чи правильно він думає?

- Ніколасе! - внизу почувся голос Альфреда. - Можливо я викличу лікаря? - запропонував чоловік.

- Лікаря? - Ревелдта замислився. - (Хотілось би обійтись без зайвих людей, але... Здоров'я моєї принцеси важливіше.) Добре. - він погодився. - Тільки швидше!

- Вже біжу! - Альфред вибіг з будинку, і попрямував до містечка.

Ніколас же, вже зайшов в кімнату Шарлотти. Він положив її на ліжко. Ревелдта звільнив одну руку, щоб зняти ковдру та накрити нею дівчину, щоб вона спітніла і тим самим зменшити температуру її тіла. Його руки тремтіли, коли доторкалися до неї. Її гаряча шкіра обпалювала його долоні, але він про це не думав.

Чоловік дивився на принцесу, чув її слабкий стук серця та повільний ритм дихання, і він зрозумів, що тепер все залежить він нього і лікаря. Він планував не залишати її, поки вона повністю не одужає.

👑 👑 👑

Принцеса Шарлотта стояла затамувавши подих, її серце билося від страху і паніки. Вона не могла відчувати твердої підлоги під ногами, бо вся її увага була зосереджена на тому, що відбувалося перед нею. Король Фрідріх і Ніколас стояли один навпроти одного, як два ворогуючих гвардійці, готові випустити свій гнів і злість на протилежну сторону.

- Сестро. - Фрідріх звернувся до неї. - Ти - дівчина в якій тече королівська кров, і ти не маєш ходити із цим чоловіком! - він вказав на Ревелдту. - Іди до мене, і все буде як раніше, як у старі добрі часи. - але Ніколас таж не збирався здаватися.

- Я не дозволю Шарлотті піти з тобою! - він наставив пістолет на короля.

- Ти, чортів виродок! Як взагалі посмів зі мною так розмовляти?! Як посмів щось відчувати до принцеси?! Ти їй не рівня! Ти - зрадник, а зрадникам місце у в'язниці! - викрикнув брат.

- Що?... - тихо промовила вона.

Зрадник? Як Ніколас може бути зрадником? Це просто не можливо.

- Мовчи! Просто закрий свій рот! - злісно викрикнув Ніколас.

Тоді все затихло. Ревелдта затиснув тригер своєї зброї, і почувся вибух та металевий звук пострілу. Куля просвистіла повітрям і потрапила в ціль - Фрідріх падає на землю, з нього починає текти кров.

Шарлотта не може в це повірити...

- Брате! Ні! - вона кричить зі всієї сили яка в неї є, і раптом відчуває, що хтось трясе її за плечі.

👑 👑 👑

Дівчина повільно відкрила свої очі і зітхнула, відчуваючи головний біль і слабкість у всьому тілі. Вона побачила Ніколаса, який стояв над нею, з тривогою дивлячись на неї. Його обличчя було напруженим, очі повні стурбованості.

Не зважаючи на біль, Шарлотта раптово зірвалась з ліжка на якому вона лежала.

- Ви! - крикнула вона на Ніколаса, який стояв поруч з нею із турботою на обличчі.

- Принцесо? - чоловік здивувався та невпевнено відповів. - Так, це я. Що таке?

- Ви вбили короля! - дівчина почала нерівно дихати і кричати.

- Щ-що? Що з вами?! - він був збентежений та не знав, що робити, хотів підійти обійняти її але вона відійшла.

- Не чіпайте мене! - принцеса продовжувала відчувати страх і збудження. - Заберіть від мене свої руки!

- Це був сон! - Ревелдта спробував її заспокоїти. - Принцесо Шарлотто, почуйте мене! Це був лише сон!

- Не чіпайте... Мене... - але дівчина продовжувала говорити невпорядковані слова.

- Це був лише сон! - Ніколас намагався її переконати. - Подивіться на мене! - чоловік взяв її за руки і змусив зустріти свій погляд.

Шарлотта стояла на місці, її серце билося настільки швидко, що вона боялася, що воно випаде з грудей. Вона глянула в очі Ніколаса і зрозуміла, що вони були найкрасивішими очима, які вона коли-небудь бачила. Вони були золотого кольору, глибокі і в них було стільки тривоги і хвилювання, що вона майже не змогла знайти власні слова. Так, він хвилювався за неї, вона бачила це в його очах і відчувала, як його руки трохи тремтять.

Принцеса не могла повірити тому, що відбувається. Її життя змінилося в мить, і вона не могла знайти відповіді на всі запитання, які задавала собі в той момент. Чому вона звинувачує його у вбивстві короля? Чому вона так впевнена в цьому? Що відбувається з її світом, її королівством і її людьми? Усі ці думки перепліталися в її голові, і вона не могла відчувати нічого іншого, окрім паніки.

Ніколас відчував, що Шарлотта потребує його підтримки, і він почав наближатися до неї, чоловік обняв її.

- Це був лише сон... - тихо повторив він.

- Сон? - сказала вона. - Всього лише сон... - дівчина полегшено видихнула. - Вибачте...

- Як ви почуваєтесь? - запитав Ревелдта, нахиляючись до неї.

- Погано... - прошепотіла Шарлотта, знову зітхнувши.

Чоловік взяв її руку в свою і почав гладити, намагаючись заспокоїти її.

- Не хвилюйтесь, все буде добре. Я буду тут з вами. - сказав він м'яко.

Шкіра рукавичок була така м'яка, приємна, що на мить, заплющивши очі, вона легко повірила, що ніякої перешкоди немає.

- Les rêves de toi m'ont drogué.(Мрії про вас одурманили мене.) - сказав він, і вмить серце дівчини на хвилинку зупинилося. Вона здивувалась та почувалась збентеженою, чуючи ці слова з вуст чоловіка.

Чи можливо, що він дійсно мріяв про неї? Але її радість не тривала довго, адже вона невдовзі навіть не змогла додуматись до відповіді на запитання, коли її незвичні мрії зникли і змінилися страшними спогадами.

- As-tu rêvé de moi?(Ви мріяли про мене?) - вона все ще не могла повірити в те, що почула. Але тепер ці слова виглядали ще дивніше і наївніше, ніж раніше.

Вона відчувала, як на неї насувається хвиля жалю за те, що може бути об'єктом прагнень Ніколаса лише в межах його уяви, і це ще більше віддаляло їх один від одного.

- Але правда про ваше заміжжя з королем Генріхом, протверезила. - твердо сказав він.

Її серце сковував лід. Хоча вона не знала, що відбувається зараз, проте вона розуміла, що немає місця для мрій у житті такої жінки, якою їй доведеться стати.

- То ви знову відштовхуєте мене? - питання Шарлотти змусило чоловіка завмерти стискаючи свої долоні в кулаки.

- Ні... - він наблизився до принцеси, ніжно обхопив за талію. Його губи ледь торкнулися її губ, завмерли в декількох сантиметрах та прошепотіли. - Нам обом буде боляче від цього...

- А якщо не буде? - очі Ніколаса розширилися від подиву, від надії, що спалахнула. Він довго мовчав, а потім, з болючим придиханням відповів.

- Не думаю, принцесо...

- Але... - хотіла би вона щось сказати як почула стукіт в двері.

- Я привів лікарку. - за дверима почувся голос Альфреда, Ревелдта відпустив Шарлотту, розвернувся та відчинив двері.

Дівчина знову лягла на ліжко, а чоловік пішов відчиняти двері.

- Доброго ранку... - він замовк, коли побачив, що за лікарка стоїть перед ним.

- Вітаю. - сказала жінка мило посміхаючись йому та проходячи в кімнату.

- Шарлотто, Ніколасе, познайомтесь, це - Бартімелла Амадеус. - сказав Альфред.

Ніколас одразу підійшов до Альфреда. Та відвів його подальше від принцеси.

- Чому вона тут? - шепотом спитав він.

- В сенсі? - старий не зрозумів питання.

- Де ти її знайшов?

- Як де, в лікарні. Вона новенька, і єдина яка була вільна. - пояснив Герасим.

- Ц. - Ревелдта обернувся до дівчини. - Ясно.

- Приємно познайомитись. - тихо промовила принцеса звертаючись до Бартімелли.

- Мені теж. - відповіла жінка підходячи до ліжка. - Розкажіть, що трапилося?

- Ох, коли я прокинулася у мене крутилась голова, і тіло ніби горіло... - пояснила дівчина.

- Потрібно тебе оглянути.

- Я почекаю у вітальні. - Ревелдта разом із Альфредом вийшли з кімнати.

- Шарлотто, повернись, будь ласка і розслабся, я хочу послухати твої легені. Дихай...

Дівчина трохи піднялась, обернулась обличчям до вікна, вона спустила верх своєї сукні оголюючи спину, щоб лікарка змогла її краще оглянути.

Через декілька хвилин...

- Добре, можеш одягатися. - сказала Бартімелла.

- Гаразд. - вона натягнула назад верх сукні і знову опустилася на подушку. - Я швидко зможу поправитись? - спитала принцеса.

- Так, це проста застуда. Я зараз дам вам один сироп, якщо ви будете його регулярно приймати перед сном, то вам стане краще. - жінка взяла свою сумку, та дістала з нею пляшечку. - Ось. - вона поставила її на стіл біля ліжка.

- Дякую вам.

- Одужуйте. - Амадеус підвелась та підійшла до дверей. - До зустрічі.

- Так. - Шарлотта хотіла спати, тому вона заплющила свої очі, лікарка тихо вийшла з кімнати.

А в коридорі на Бартімеллу вже чекав Ніколас.

- Ти! - зловісно вигукнув Ревелдта, його здивування перетворилось на гнів.

- Ніку, чому ти кричиш?- насмішливо спитала жінка, підносячи брову. - За цими дверима спить твоя "bébé".

- Ти думала я тебе не впізнаю? - сказав він, наближаючись до неї. Його кроки були впевнені, а голос насичений злістю. - Як ти нас знайшла? А? Мішель?

- Можеш називати мене - Бартімелла Амадеус. - саркастично промовила вона. - Як я вас знайшла? Все просто!

- Та невже?

- Просто не потрібно було брехати Христоферу, ти його дуже сильно розлютив.

- Як він зрозумів? - голос чоловіка здригнувся від хвилювання.

- Він стежив за тобою. Бо знав, що ти будеш брехати, тепер тобі кінець.

- Ну звісно, тиж знаєш, що я завжди виходжу сухим із води... То, чому ти прийшла? Сказати, що на мене чекає кінець? - він був роздратований.

- Я - лікарка. - жінка бридко засміялась. - Прийшла допомогти хворій дівчині.

- Яка ти з біса лікарка? Не сміши мене!

- Ой, хтось тут боїться, що я можу щось зробити? Чи розказати... - Мішель любила грати з вогнем, і вона не боялась загострювати ситуацію. - Я знаю багато цікавого.

- Ще раз я тебе тут побачу... Живою більше не вийдеш. - Ніколас погрожував, проте в його голосі вже було менше гніву, і більше смутку.

- Ха! - вона іронічно засміялась. - Як страшно!

- Я не жартую. - чоловік був серйозний.

- Вб'єш мене?

- Так. - з готовністю відповів той.

- А колись так кохав... - вона простягнула свою руку і торкнулась його обличчя.

- Зараз, окрім ненависті до тебе, у мене нічого немає.

- Не бреши сам собі... - Мішель пристрасно поглянула на нього. - У тебе ж досі безсоння?

- Так.

- А я тобі завжди допомагала по ночам, пам'ятаєш?

- Ні.

- Ну... Я знаю, що ти не можеш цього забути... - вона знизила свій голос до шепоту. - Хочеш я тобі знову допоможу?

- Обійдусь.

- Який ти грізний... Тому я тебе і покохала.

- Ти використовувала мене в своїй вигоді!

- А ти піддавався! Бо кохав без тями!

- ... - Ревелдта нічого на це не відповів.

- Ти навіть вбив свого рідного брата заради мене, хіба не так?

- Йди звідси, щоб я тебе не бачив.

- Я піду, але знай, ми ще зустрінемось. - вона вже хотіла вийти з будинку, але наостанок обернулась до Ніколаса. - Ти так добре граєш роль англійського жителя і відданого підданого короля. Я дивуюсь. - Мішель гидко посміхнулась і вийшла.

Ніколас відчув, як хвиля холодного поту охопила його тіло, коли він зрозумів слова Мішель. Його серце забилось настільки сильно, що він майже не міг дихати. Він почував, як його життя залежить від Христофера, який може знищити його майбутнє в один момент. Все його буття здається під загрозою, і він не знав, що робити. Все, що він міг зробити, це закрити очі і сподіватися, що це кошмар, який закінчиться сам собою. Але він знає, що це не кошмар, і що він повинен знайти спосіб захистити себе і тих, кого він любить, особливо принцесу Шарлотту, від Христофера і його могутньої влади.

Ревелдта повернувся в кімнату до принцеси. Він тихо відчинив двері, дівчина вже спала. Чоловік підійшов ближче до ліжка та вмістився на кріслі яке стояло біля нього.

Ніколас поглядав на принцесу Шарлотту зі збентеженням, захопленням і трохи страхом. Його серце билось так швидко, що він майже не міг контролювати свої емоції. Він знає, що грає роль і відчуває внутрішній конфлікт. З одного боку, він щасливий, що може бути разом із тою дівчиною яку так кохає, а з іншого боку, йому не потрібно щоб принцеса дізналася, хто він насправді. Він знає, що якщо вона дізнається правду, то він стане жалюгідним боягузом, який бреше їй в обличчя. Тому він зберігає спокійну міну і продовжує грати свою роль, намагаючись не зрадити своїх справжніх почуттів та переживань. Він знає, що це його шанс і він готовий використовувати його до останнього.

- Je deviens fou en jouant ce rôle. Elle est dans mes pensées, toutes les nuits blanches. Dès que je fermerai les yeux, à nouveau son rhume réveillera les sensations que j'aime tant. Tout autour est rempli d'amour. Mon cœur bat en rythme, comme si la nuit était entrée dans mon sang. Et le matin, les sentiments s'estompent, encore et encore.(Я божеволію граючи цю роль. Вона в моїх думках, всі ночі без сну. Як тільки очі я зімкну, знову її холод розбудить відчуття, які я так люблю. Навколо все заповнене коханням. Серце б'ється в такт, немов ніч проникла в мою кров. А зранку почуття згасають, знов і знов.) - промовив тихо Ревелдта та прикрив свої очі.

👑 👑 👑

Зимовий вечір наступив зовсім недавно, а принцеса Шарлотта уже прокинулась. У кімнаті, залитій теплим світлом вогню, під стелями, було тихо, вона одна. Але, незважаючи на тишу, вона відчувала своє серце, яке билося так сильно, що вона не могла ігнорувати його ритм.

Усе своє життя, Шарлотта мріяла про пригоди та романтичні стосунки, які змогли б додати більше барв до її днів. Але вона знала, що життя принцеси не таке легке, як здається. Завжди обережна, вона знала, що не може дозволити собі ніяких відхилень від протоколу. І все ж таки, на її обличчі відбивалося бажання мати хоча б одну ніч, коли її серце зможе забути про всі обов'язки та статеві ролі, і просто насолодитися моментом.

Двері раптово відчинились і залунали в кімнаті, перервавши хід її думок і зорієнтувавши принцесу на цей гучний звук. Вона різко звернулася до вхідних дверей і побачила Ніколаса, який зайшов до неї з такою зосередженістю, що вона здавалася невидимою. Чоловік почав збирати її речі, рухаючись по кімнаті з неймовірною спритністю. Дівчина відчувала, як його погляд пронизував її, здавалося, що він знає про її таємниці. Ревелдта здавалося був таким зосередженим, що навіть не помічав її наявності, і вона почала замислюватися про його справжні наміри. Чому він тут, чому він збирає її речі? І чому він настільки впевнений у своїх діях? Принцеса не могла зрозуміти, що відбувається, і стояла в мовчазному стані, дивлячись на цю дивну картину.

- Що таке? - заговорила дівчина. - Що сталося? Чому ви збираєте мої речі?

- Нам потрібно йти, негайно. - коротко відповів він.

- Чому? - спитала вона.

- Ми в небезпеці.

- Що?... - серце дівчини пустило удар, жах відбився на її обличчі. - Нас хочуть вбити?

- Так. - відповів чоловік. - Ну не вас, а мене. - добавив він.

- А як же... Мені все ще погано, як я піду? - тремтячим голосом сказала принцеса.

- Не знаю, але надіюсь, що йти ви зможете.

- Та як! - вигукнула вона. - Я буду тільки заважати вам, ви не зможете далеко піти!

- Я дав слово, що доправлю вас до короля Генріха, і я це зроблю. - твердо відповів Ніколас, в його очах читалась рішучість.

- А якщо не зможете? - тихо відповіла Шарлотта опускаючи свою голову.

- Досить лякати мене, ви, що знущаєтесь з мене? - Ревелдта зупинився та повернувся до неї. - Чому ви продовжуєте грати зі мною? - він підійшов ближче. - Ви в небезпеці, чому ви продовжуєте випробовувати мої нерви? Чому ви випробовуєте мене? - Ніколас говорив з таким напруженням, що в голосі його було чути якісь нотки ярості та хвилювання.

Він підійшов ще ближче, тепер їх обличчя були на смертельній відстані один від одного. Принцеса раптом відчула важкість в грудях, і впала прямо в його руки, чоловік же, від неочікуваності, не зміг і поворохнутись...

- Princesse?(Принцесо?)

- Seulement quelques centimètres entre nous, je veux que tu te rendes.(Лише кілька дюймів між нами, я хочу щоб ти здався.)

Cette tension entre nous, je veux abandonner et je m'en fiche si on me pardonne.(Ця напруга між нами, я хочу здатися, і мені всеодно чи буду я прощена.)

En ce moment, je suis sans vergogne, ils essaient de vous crier dessus de toutes leurs forces.(Прямо зараз я безсоромна, намагаються докричатися до тебе щосили.)

Je n'ai pas peur de l'admettre : j'ai besoin de toi plus que je ne le voudrais.(Не боюся визнати це: Ти мені потрібний більше, ніж хотілося би.)

Montrez-moi votre impudeur, laissez une marque sur mon cou.(Покажи мені свою безсоромність, залиш відбиток на моїй шиї.)

Принцеса дивилася на нього, він же відводив свій погляд.

- Принцесо... - хотів би він щось сказати, але дівчина не дозволила цього.

- Я знаю, що ви не думаєте про мене в такому плані...

- Навіщо вам взагалі пропонувати своє серце такому чоловікові, як я? - раптово спитав він.

- Такому, як ви? - перепитала дівчина.

- Чоловіку, який не має нічого, окрім поганої репутації. Чоловікові, який можливо, ніколи не зможе належним чином доглядати за вами, перш ніж зробити своєю...

Ніколас не впевнений в собі... Але чи можна зупинити серце, коли воно вже закохалось, і змусити очі не шукати погляду у коханому, коли душа бажає зустрітися?

Тук-тук. В двері постукали, вони швидко відійшли один від одного.

- Ніколасе... У нас проблеми... - почувся стривожений голос Альфреда. - Гвардійці хочуть тебе бачити, сказали, що прийшли по наказу Мішель Бенуа.

- Чорт... Це дуже погано. - тихо сказав Ревелдта та подивився на Шарлотту.

В його очах, вона прочитала безвихідність... Що тепер із ними буде?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.