2: Вечір

Ніколас проходив через королівський сад, від аромату троянд на його обличчі була посмішка. Синій метелик, розмахуючи своїми крилами, сів йому на палець.

- (Serait-ce un signe qu'aujourd'hui est un jour merveilleux pour moi?(Чи може це бути ознакою того, що сьогодні для мене чудовий день?)) - будучи вдома, Ревелдта всю ніч шукав матеріали для сьогоднішнього уроку, безсоння мучила його, але настрій у нього був чудовий. Хоча після того, що він почув від короля, чоловік довго не міг прийти до тями. Якби він не був вчителем принцеси йому б було наплювати за кого її видають, але не зараз, не в цей момент коли він не міг викинути із голови образ дівчини. 

- Якщо ви прямуєте до принцеси Шарлотти, то вона зараз із лицарем Робертом в її кімнаті. -  сторопілий від неочікуваності, Ніколас обернувся на голос. Біля нього стояв дворецький.

- Разом? (Вона забула про урок?)

- Так, принцеса сказала, що сьогоднішній урок перенесла на вечір.

- (Перенесла значить... А мене попередити щоб я не приїжджав не потрібно.) - чоловік кинув погляд на палац, і тут, у вікні він побачив принцесу...із лицарем Робертом?    Точно, хто ж його не знає. Він найхоробріший і найвірніший лицар королівської гвардії. Король нагородив його незліченну кількість разів за мужність і шляхетність. А зараз, Ревелдта бачить, як той стоїть на колінах перед принцесою, повільно підносить її руку до губ і цілує.

- Вам підготувати карету? - чоловік повільно обернувся до дворецького, не відводячи погляд від принцеси і лицаря.

- Ні. Я залишусь тут.

- Але принцеса сказала...

- Тихо. - зі злістю промовив він. - Я знаю, що вона сказала. Я буду в бібліотеці. - Ніколас хмуро глянув на зляканого хлопця який стояв біля нього. - Можеш іти.

- Гарного вам дня, пане. - сказавши це, він стрімко побіг до палацу.

- (Пф... Нікчема.) - хоча він і сказав дворецькому, що збирається піти до бібліотеки, насправді ж Ніколас попрямував до кімнати принцеси.

   Усередині палац вражає майстерним оформленням за допомогою декоративного ліплення, позолоти, різнокольорового мармуру, живопису. Тут є декілька кімнат – Блакитна, Дзеркальна, Червона і Кабінет Ордината, кожна з яких має власне призначення. На другому поверсі палацу є декілька експозицій Блукіндомської галереї мистецтв. Тут розташований зал античного мистецтва, а також зал європейського мистецтва 14–18 століть. На третьому поверсі розташовані кімнати для гостей, безпосередньо на четвертому лише три кімнати, короля Фрідріха, принцеси Шарлотти та їхніх батьків, після смерті яких, ніхто туди так і не заходив.

   Ніколас зупинився біля дверей кімнати з якої було чутно ніжний голос принцеси. Він підійшов ближче і прислухався до слів.

- Принцесо, ви ж розумієте, чи не так?

- Так Роберте. Наступного разу я буду обережна.

- Наступного разу може і не бути...

- Роберт, я розумію ти хвилюєшся за мене...

- Я не просто хвилююся, я скоро збожеволію. Якщо б король не...

- Мовчати. - Ревелдта по голосу міг уявити вираз обличчя дівчини в цей момент.

- Але...

- Я не буду обговорювати рішення короля ні з ким, і з тобою не буду. Більше ніколи не піднімай цю тему коли я поруч... Зрозумів мене?

- Так моя принцеса...

   Ніколас вирішив перервати їхню розмову і без стуку зайшов у кімнату.

- Принцесо Шарлотто про... - не встиг він договорити, як лицар напав на нього, але промахнувся. Будучи добре знайомим із східними єдиноборствами Ніколас здатний вбити людину голими руками, тому легко зміг ухилитися. - Спокійно чоловіче я...

- Як ти посмів зайти до кімнати принцеси без дозволу?! - лицар наставив на нього свій клинок...

- Роберте, опусти свій меч. - наказала принцеса.

- Але принцесо...

- Все в порядку. Він, мій вчитель французької мови. Тому, опусти свій меч. - лицар послухався і сховав його у лезо.

- Принцесо Шарлотто... - тільки почав Ніколас, але дівчина махнула рукою щоб той зупинився.

- Я думала, вам мали передати, що я перенесла наше заняття на вечірній час, вчителю Ревелдта. Чи не так?

- Кхм... Так, мені передали.

- Тоді, чому ви тут? У моїй кімнаті. Ви ж розумієте? Я можу просто зараз покликати сторожів і вони вас кинуть у темницю.

- Принцесо, звісно я все розумію. Але я думав, що...

- Все. Досить. Я наказую вам покинути мою кімнату і прийти у назначений час.

- Зрозумів? - лицар звернувся до Ніколаса.

- Тебе це теж стосується, Роберте.

- Моя леді...

- Я хочу побути одна. - сказала принцеса і обернулася до них спиною. Чоловіки вклонилися і вийшли з кімнати.

   Вже будучи в коридорі, Ревелдта подивився на Роберта не приховуючи презирства.

-  Лицар любить принцесу... А вона не відповідає взаємністю...Яка трагічна історія.

- Ех... - Роберт зітхнув. - Я, лицар королівської гвардії, який користується довірою короля та королівства. А ти хто?

- (А я, колишній військовий якого прозвали Ревелдта Безсмертний. Але йому про це знати не потрібно.)... - тому він промовчав.

- Ти простий вчитель, а вона майбутня королева. Відчуй різницю ваших статусів. - сказав на останок чоловік і спустився сходами вниз, залишивши Ніколаса одного.

- (Малий недоумок.) - але він мав рацію.

⚔️ ⚔️ ⚔️

   Вечір. Виснажлива полуднева спека, нарешті, сходить нанівець, залишаючи після себе приємне тепло. Сонце наближається до горизонту, його яскраве світло пом’якшується, а тіні виростають.

   По мірі наближення до обрію, сонце набуває помаранчевий відтінок, а небо – ніжно-рожевий. Навколишній світ забарвлюється в різноманітні і соковиті кольори від палаючого червоного до фіолетового.

   Ніколас сидить в альтанці, чекаючи коли до нього прийде принцеса.

- (Ну і де вона? Мені довго ще тут чекати?) - чоловік нервово почав ходити туди-сюди споглядаючи на вхід до саду. Вже хотів піти, але тут він бачить її.

   Вона проходить повз квіти агератума які під вечірнім світлом почали сяяти і виблискувати. Ніколас не міг відвести погляду від вигляду принцеси яка прямувала на нього. Бліда шкіра дівчини виглядала неначе мармурова, і тільки її аквамаринові очі були чистими як скло.

- Je veux m'étouffer avec la douce flamme.

Cette âme qui connaît mon âme

Ne vois-tu pas que ma bouche brûle de soif?

Et derrière le froid des yeux se cache la douleur?

Ma belle fille, apaiser cette douleur...(Я хочу захлинутися у солодкому полум'ї. Тієї душі, що знає мою душу. Хіба ти не бачиш, що мій рот горить від спраги? А за холодом очей ховається мука? Моя красуня, полегши цей біль...)

- Який красивий вірш... - голос принцеси пролунав біля чоловіка.

- Вам сподобався?

- Так. Невже ви автор?

- Можливо... Ваш настрій покращився?

- Вчителю, вас не має цікавити мій настрій. - принцеса обійшла його і сіла за стіл.

- Ну звісно. Що ж, давайте почнемо урок. - Ніколас дістав підручники і розклав їх біля дівчини.

- Що будемо повторювати? - вона взяла одну із книг.

- Фонетику... Так, як ви вже знаєте, у французькій мові 15 голосних, 3 півголосні та 20 приголосних звуків...

    Ревелдта сьогодні прописав план вивчення звукового складу мови. Об'єктом саме фонетики є звуки, їх властивості та функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки, а також інтонація. Тому вони більше говорили а ні ж писали чи читали...

⚔️ ⚔️ ⚔️

   Повітря поступово стає прохолодніше, запахи відчуваються яскравіше. Вітер затихає, і, готуючись до сну, замовкають птахи. На жаль, вечір триває не довго, і урок потрібно закінчувати.

-  Ç'est tout pour aujourd'hui(На сьогодні все)... - Ніколас закрив підручник.

-  Ce soir est magnifique, tu ne le penses pas?(Сьогодні прекрасний вечір, вам так не здається?) - принцеса подивилася на небо.

- Vraiment.(Справді) - Ніколас глянув наверх.

   Невдовзі небо стало чорним, і на ньому з’явилися міріади яскравих зірок. Спостерігаючи за чудовим мерехтінням місяця й відчуваючи на обличчі прохолодний вітер, він розуміє, наскільки безглузда вся та метушня, що його оточує, коли зараз поруч із ним прекрасна принцеса.

- Ви знаєте ще вірші на французькій? - запитала вона.

- Moi je n'étais rien(Я був ніким.)

Et voilà qu'aujourd'hui(І ось сьогодні.)

Je suis le gardien(Я страж.)

du sommeil de ses nuits(Сну її ночей).

Je l'aime à mourir(Я смертельно люблю її.)

Vous pouvez détruire(Ви можете зруйнувати.)

Tout ce qu'il vous plaira(Все, що захочете.)

Elle n'a qu'à ouvrir(Їй достатньо розкрити.)

L'espace de ses bras(Простір своїх обіймів.)

Pour tout reconstruire(Щоб усе відновити.)

Pour tout reconstruire(Щоб усе відновити.)

Je l'aime à mourir(Я смертельно люблю її)

- Невже це, Франсіс Кабрель?

- Так це він. Я здивований, що ви знаєте таких письменників.

- Просто люблю зарубіжну літературу.

- Вам подобається читати?

- Королівська бібліотека моє улюблене місце в палаці. Я там проводжу свій вільний час.

- Ви не любите прогулянки?

- Я ще не виходила за ворота палацу. Все своє життя я провела за стінами... - принцеса опустила погляд на свої руки, сум був чутний в її голосі. Ніколас хотів підійти, хотів обняти дівчину, але він просто вчитель... Лицар Роберт, ось хто підходить.

- Принцесо... Мені вже потрібно йти. Завтра на який час прийти?

- Завтра не буде уроку.

- Що? (Я її образив? Щось сталося?) - хвилювання відбилось на його обличчі.

- Король влаштовує звану вечерю. Тому післязавтра, зустрінемось в бібліотеці. - вона встала і вийшла з альтанки.

- Коли саме прийти? Знову ввечері?

- В обідній час буде краще.

- Як скажете, ваша високосте... - Ревелдта поклонився принцесі яка вже зникла з його поля зору. - (Фея...)

   І він залишився в тому саду один...

⚔️ ⚔️ ⚔️

   Ніколас сидів у своїй кімнаті на м'якому кріслі і читав книгу. Так як сьогоднішнього уроку не буде через звану вечерю, Ревелдта хотів провести його в тиші та самоті. Як він і любив.

- Пане Ревелдта! Вам тут лист прийшов! - покоївка кричала з першого поверху.

- (Боже, хто мені може писати? Батьки? Чи це моя совість пробудилася і сама написала? Хахаха) - чоловік спустився у вітальню. - Дай мені його.

- Ось, тримайте. - жінка передала йому конверт в руки.

- (Печатка короля. Що йому від мене треба? В нього появилася ще одна молодша сестра і він хоче щоб я і її навчав?) - Ніколас відкрив конверт і дістав лист.

        "Король Фрідріх запрошує вас, 

    Ніколасе Ревелдта на звану вечерю

       яка відбудеться сьогодні на 3/4

              вечора, в честь заручин

                 Принцеси Шарлотти..."

- (Заручин!!! Він же сказав мені, це все тримати в секреті ще вчора! А сьогодні вже влаштовує свято на цю честь!) - чоловік зім'яв папір в руках.

- Пане, погані новини? - зацікавилася покоївка.

- Залиш мене...

- Але...

- Я сказав, залиш мене одного!!! - з його горла видерся страшний репет. Жінка сторопіла, швидко поклонилась і вибігла з будинку. Ніколас стояв і дивився на цей кусок аркуша в своїх руках.

- (Мені потрібно піти... Сам король запросив... Щоб його!) Доведеться надіти свій самий кращий костюм. - Ревелдта піднявся назад до своєї кімнати і одразу ж відкрив гардеробну.

   Він обрав костюм сірого кольору з вовни мериноса, щоб той не втрачав свою форму при його створенні замість ниток використовувався кінський волос.  На довершення всього, до вишивки костюма була додана нитка з білого золота. Ніколас його шив на замовлення, тому другого такого не може бути.

- (Прекрасно...О, чуть не забув). - чоловік взяв рукавички, але цього разу вони були з білої шкіри.

- Луізо! - Ревелдта покликав покоївку спускаючись по сходам.

- Так, пане? - жінка вийшла з кухні.

- Скажи конюху аби підготував мені карету. І швидко!

- Зараз, пане! - вона побігла до конюшні. Ніколас вийшов на ганок.

- Все готово, пане! - підбіг до нього ліврей. Ревелдта підійшов до карети.

- До палацу. - сказав він кучеру.

- Звісно! - той підняв віжки і вдарив по коням. Карета тронулась з місця.

    Сонце повільно скочується за обрій, на землю падають сутінки. Вечір малює прекрасні візерунки на небі. Червоніє небо, темніючи ближче до горизонту.

   Вони вже проїхали річку, значить до палацу залишилося пару кілометрів. Ніколас подумав, як буде себе почувати коли побачить принцесу з французьким королем? Вітчай? Злість? Він і так не зможе нічого зробити.

- (Я ж простий вчитель...) - для чого це йому? Хто він для неї? А вона хто для нього?

- (Я не хочу щоб її красу побачили більше людей, якби я міг, то закрив би її...) - це його темні бажання які він хоче подавити в собі. Він же не такий як раніше...

- (В іншому житті я був би злочинцем)

   І ось будучи в своїх думках, Ніколас і не помітив як вони приїхали до палацу. Вийшовши з карети він попрямував до входу.

- Ласкаво просимо. Ваше запрошення.

- Тримайте. - чоловік витягнув конверт із внутрішньої кишені і протягнув його швейцару.

- Гарного вечора, пане Ревелдта. - хлопець поклонився і чоловік зайшов до палацу.

   Король Фрідріх сидів на своєму троні. У тронному залі співали пісні про перемоги та про нездійсненне кохання. Коли він побачив вчителя то махнув йому рукою щоб той сів біля нього.

- Доброго вечора, ваша величність. - Ніколас низько вклонився.

- Доброго Ревелдта. Радий, що ти прийшов.

- Дякую, що запросили. Бачу, принцеси Шарлотти ще немає?

- Вона підійде пізніше разом з королем Генріхом.

- З ким?

- Королем Франції. Ревелдта, ти не читав лист? Це заручини, звісно тут буде і наречений. Який ти смішний Хахаха.

- Звісно Хахаха - що залишалося Ніколасу як тоже не засміятися?

   Але в той момент, коли відчинилися великі, важкі двері зали, настала тиша, Ревелдта відвів свій погляд від короля на вхід. У дверях стояла принцеса Шарлотта у супроводі схоже того самого французького короля Генріха. Побачивши їх, навіть король підвівся, щоб привітати. 

- Мої хоробри лицарі та вірні піддані, привітайте принцесу! Найкрасивішу дівчину королівства! - всі встали та підняли чашки. Вчитель теж встав, більше не для того щоб привітати їх, а краще роздивитися принцесу.

- (О Боже...) - вона була у червоній, пишній сукні. В неї на голові був пучок зібраний із волосся, закрученого в локони, навколо якого закріплений вінок з білих лілій. І біля неї гордо крокував біловолосий хлопець, приблизно її віку.

- Сестро! Король Генріх! Нарешті ви завітали до нас!

- Вибач брате, що ми запізнилися.

- А то я боявся, що ми не встигнемо до головної частини.

- На скільки я знаю, королі безстрашні, чи не так? - зненацька заговорив Ніколас. Для чого? Щоб покепкувати з молодого короля? Чи просто підняти своє самолюбство?

- А ви, вчитель Ревелдта? - запитав хлопець.

- Так, це я. - він його знає? Невже принцеса розказала про нього?

- Скажу я вам, що королі хоробрі й безстрашні в бою, але безсилі перед красою однієї принцеси. - король Генріх вклонився Шарлотті і поцілував руку при всіх гостях. Ревелдта стиснув зуби, не такого він очікував.

- Повністю з вами згоден! Шарлотто, королю Генріху, приєднуйтесь до нас. - коли вони сіли за стіл, гості повернулися до трапези, і більше ніхто не звертав на них уваги. Окрім Ніколаса. Він весь вечір не зводив погляду з них двох. Як вони розмовляли, як принцеса сміялася разом з тим королем.

- Королю, я відійду ненадовго. - принцеса встала зі стола.

- Вам погано? - занепокоївся король Генріх.

- Не хвилюйтеся, я скоро повернуся. - вона вийшла з зали.

   Ревелдта почекав ще пару хвилин з її виходу і теж піднявся.

- Ви вже їдете, вчителю Ревелдта? - звернувся до нього король Фрідріх.

- Ні, я вийду в сад подихати свіжим повітрям. - збрехавши королю він попрямував за принцесою.

   Він знайшов її в альтанці за палацом. Вона стояла і дивилася на місяць, чиє сяйво обгортало її тіло.

- Чому ви тут, вчитель Ревелдта? - дівчина не обертаючись заговорила до нього.

- Звідки ви дізнались, що це я?

- Вітер сказав...

- (І знову ця загадковість)

- Так, чому ви тут? - вона обернулася обличчям до нього.

- Подихати повітрям...

- Справді?

- Насправді, я вийшов за вами...

- Для чого? Ми ж домовилися щодо уроку на завтра. Чи не так?

- Так. Але я не тому пішов за вами. Я хотів дещо вам сказати.

- Слухаю.

- (Не виходьте за нього заміж? Не переїждайте в Францію? Залишіться зі мною?...) - так, що? Чому вона має послухати його? Вони знайомі тільки чотири дні. Він для неї ніхто, а вона його принцеса.

- Так, що?

- Вітаю з заручинами. - Ніколас присів у реверансі.

- Дякую. - дівчина кивнула головою і знову глянула на небо, чоловік зробив теж саме.

- Принцесо, ви чули історію про вечірню зірку?

- Ні.

   Тоді Ревелдта почав тиху оповідь:

- "Було це дуже давно. Жила в одному селі дівчина. З личка дуже красива, а жилось їй багато. Купа хлопців на неї задивлялись, а вона любила тільки одного. Та бідний був хлопець. Пішов він на заробітки і довго не повертався. Зажурилася дівчина. Вийде ввечері, коли зійде місяць, заквітчається червоною калиною, як при милому, і йде на берег річки. Сяде на камені при місячному сяйві і дивиться на свою вроду, розганяє настирливі зірочки, що припливли подивиться на її красу. Терпкі сльози котяться і падають на гладеньке дзеркало води. Немає милого… Прохала ясного місяця, щоб освітив милому ту стежечку, яка приведе його до неї. Та він все не йшов. А одного разу їй здалося, що кличе її до себе. Зраділа дівчина, розпростерла руки, наче крила, і ступила назустріч йому з кручі. Міцний, буйний вітер підхопив її і поніс далеко в небо, аж до місяця. Та не знайшла й там вона свого милого. Так вона і стала зіркою.

Велике кохання зробило її найкращою, найяскравішою серед усіх зірок. Сходить вона найпершою, разом з місяцем, і завжди, кожної пори року, біля нього. Назвали її люди вечірньою, або дівич-зорею. Сходить вона ранесенько, вмиється росою-сльозою та й задивиться на якусь дівчину, що чекає милого…"

- Принцесо Шарлотто! - але голос перервав його розповідь.

- Король Генріх. - тепер увага принцеси була направлена на хлопця який підійшов до них.

- О, і ви тут, вчитель Ревелдта.

- Так.

- Хм... - король Генріх кинув на нього погляд повний зневаги. - Принцесо, ходімо. Король Фрідріх запрошує нас в свої покої. - він подав їй руку.

- Звісно. Ходімо. - вона взяла її. -   До зустрічі, вчитель Ревелдта.

- Принцесо Шарлотто, король Генріх. - чоловік поклонився їм.

- А ви не повертаєтесь до палацу? - запитав його король.

- Я ще побуду тут.

- Добре. - вони обернулися до нього спиною і попрямували назад. Ніколас залишився один.

   Коли ніч зовсім опускається, зірки починають сяяти, неначе цукор пролився на чорний мармур, блискучий на сонці. Нічне небо стає таким бажаним видовищем, яке здавалося чарівним на кожному заході сонця і обіцяло повернутися, згасаючи в першому світлі світанку.

   Але це видовище триває недовго. Як і все прекрасне на світі, нічну темряву треба вловити. Подання припиняє появу блідої заграви, яка з кожною хвилиною розгорається все більше і більше. На темній частині неба спалахує свій ліхтар - місяць, який світить так яскраво, ніби сонце пробивається крізь хмари в похмурий день. Місяць покриває все своїм сріблястим кольором і ніч набуває зовсім іншої атмосфери. 

   Ніколас стояв і думав, що було якщо він був королем. Чи видали б тоді принцесу за нього? Чи зміг би тобі він зробити її щасливою? Ні, він не хоче втягувати дівчину в його темний світ, не хоче щоб вона дізналася про його минуле.

- (Можливо, король Генріх і не така погана пара для неї? Якщо не він, тоді лицар Роберт, видно як він оберігає її...) - насправді всі чоловіки кращий варіант за нього.

- (Мені 31 рік, що я можу їй дати...?) - спогади про війну, досі не дають йому спати... Скільки ночей він провів сидячи за письмовим столом? А за книгою? В останні дні,  до безсонні добавились ще думки про принцесу Шарлотту...

- (Боже...що зі мною? Ми ж не знайомі! Я тільки її навчаю! Господи, я ж її вчитель! Вона вже заручена з королем!.) - Ніколас кинув погляд на палац, і все-таки вирішив повернутися.

   Коли він увійшов до зали, він побачив, що принцеса танцює із своїм нареченим.

- ....яка вони гарна пара...

- Ти теж так думаєш?

- Справжні король з королевою...

   Для чого він підслуховував інших? Що він хотів почути? Бридкі коментарії про короля Генріха? Ні, він був справжнім красенем, навіть Ніколас не міг не погодитися з цим, вони дійсно разом красиво виглядали...

   І ось, під звуки вальсу цей шалений день добігає кінця.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.