14: Іль - де - Франс

Всередині будівля просто вражає. Будинок виглядає величезним сховищем багатства і розкоші. Через велике дерево, що стоїть навколо будівлі, падає слабке світло, яке лише підкреслює магію цього місця. Наприкінці глибокого холу знаходяться величні сходи, що ведуть до великої зали, де по всій підлозі розкидані килими червоного кольору. Світло від свічок, що висять на стінах, змінює колір і додає чарівної атмосфери в будівлю.

- Мішель Бенуа чекає на вас в великій залі. - сказав Біскотті. - Прошу вас. - він відчинив двері зали.

Принцеса Шарлотта увійшла перша, за нею крокували Ніколас разом із Христофером, вони розмовляли шепотом, щоб їх ніхто не почув.

- Дуже не правильно було з твого боку брехати мені в листі. - сказав хлопець.

- Ну і? Що ти збираєшся робити? - запитав чоловік.

- Оу, тобі це не сподобається, будь впевнений. - зловісно відповів Христофер.

Вони зупинилися. Мішель Бенуа стояла перед принцесою Шарлоттою та Ніколасом, у неї був спокійний та бездушний вираз на обличчі. Її гострі очі пильно спостерігали за героями, ніби вони були предметом її досліджень. Шарлотта відчула легкий дискомфорт від її присутності, не впізнавши в ній з першого погляду ту лікарку яка приходила до неї, і не дивно. Зараз в неї було чорне волосся і вона була без медичної маски. У цій затишній кімнаті відверта щирість була надто ризикованою, тому Ревелдта не подавав виду, що вони знайомі.

- Рада вас бачити, принцесо Шарлотто. - сказала першою жінка.

- Я теж рада бути тут. - відповіла дівчина.

- Мені повідомили, що ви захворіли. Як зараз себе почуваєте? - занепокоєлась вона.

- Могло бути краще. - Шарлотта легко усміхнулась.

- Біскотті, покличте лікаря для принцеси, і повідомте королю Генріху, що принцеса Шарлотта вже прибула до Норманду, тому він може вже вирушати по неї. - наказала вона чоловіку.

- Буде зроблено. - відповів він і покинув залу.

- А зараз ви можете відпочити, слуги покажуть вам ваші покої. - у ту мить до них підійшли два чоловіки, забрали речі в Ніколаса та сказали йти за ними.

- Дякую. - звернулась принцеса до Бенуа і разом з Ревелдтою покинула зал.

Чоловік зупинився на хвилинку, ніби розглядаючи інтер'єр, але насправді він хоче лише поговорити з Мішель. Ніколас бачив, як дівчина піднімається сходами вгору. Тільки тоді коли вона вже зникла з його поля зору, він повернувся назад до зали. Бенуа цьому навіть не здивувалася.

- Я знала, що ти повернешся. - сказала вона.

- Що за гру ти ведеш? - роздратовано запитав він.

- Гру? Ти думаєш, це все гра?

- Так. В тебе точно є якийсь підступний план. Занадто добре я тебе знаю.

- Як приємно це чути, аж сльози підступили. - жінка театрального зітхнула. - Але так, ти правильно думаєш. У мене завжди є план, і це нічого не змінює.

- Якщо із принцесою щось станеться по твоїй вині...

- То що?

- Я тебе вб'ю. - його голос прозвучав приглушено але в той же час дуже впевнено.

- Як страшно. - зневажливо промовила Мішель. - Ти ж розумієш, чи не так? Ти не зможеш завадити мені здійснити цей, як ти кажеш "підступний план". Тебе скоріше всього вб'ють першим, тому твої погрози нічого не варті.

- Це було просто попередження, погрожую я по-іншому.

- Я тебе почула. - вона мило посміхнулася йому.

- Чудово. - на останок, Ніколас кинув на неї свій вбивчий погляд та вийшов із зали.

Він піднявся на другий поверх, зупинився біля дверей із надписом "Ніколас Ревелдта" та зайшов в середину кімнати, його речі вже знаходились тут. Чоловік змучено впав на ліжко та через деякий час, через втому, нарешті зміг заснути. Проспав він до вечора.

⚔️ ⚔️ ⚔️

Вечірня зимова пора окутала старовинне місто Норманд. Серед вуличок та площ, покритих снігом, розташовані витончені будівлі з темними дахами та мережевими вікнами, які здавалося, що підкреслюють містичну ауру цього місця. Від далекої вежі міської ратуші відчувається глибокий дзвін, який посилював відчуття зимової тиші. На вулицях побігали пари, утікаючи від холоду, обгортаючись у теплі пледи, дихаючи білою парою. Світло ліхтарів, що тихо котилося по білому покривалу, створювало особливу атмосферу міста. Ніколас стояв біля вікна, та спостерігав за цим всім. Як би красиво все не виглядало, у чоловіка на душі був лише смуток, смуток від того, що він розуміє, що коли сюди приїде король Генріх, то принцесу Шарлотту він більше не побачить... Не зможе просто поговорити із нею, не зможе навіть просто дивитися у її сторону... Він вже вирішив для себе, що після їх весілля, повернеться назад до Англії та буде спокійно чекати коли вже закінчиться його життя.

- (Відчуваю себе повним недоумком.) - Ревелдта оглядав двір, сад, озеро, його погляд зупинився на конюшні. - (Хто там?) - він примружився вдивляючись, і зрозумів, що це ніхто інший як сама принцеса. - (Що вона там забула?) - не довго думаючи, чоловік накинув на себе тепле пальто, вийшов з будинку та попрямував прямо до дівчини.

Зимовий холод окутав все навколо. Пухнасті сніги танцювали у повітрі, залишаючи на волоссі та обличчі ледь помітний слід. Духмяний пар зітікав з губ та квапився угору, де розтановувалися хмари. На руках та ногах відчувалася прохолода, ніби щось морозне торкалося до самої кісточки. Але в той же час серце наповнювалося чудовим відчуттям свіжості та чистоти, яке здавалося можна вдихнути в повному обсязі. Таке відчуття, що відбивалося у кожній кроці та диханні, залишалося з тобою надовго, підсилюючи відчуття живості та гармонії.

Ніколас увійшов в середину конюшні. Принцеса Шарлотта стояла біля білого коня та гладила його гриву. Чоловік тихо підійшов та легко кашлянув привертаючи її увагу.

- А, це ви Ніколасе. Неочікувана вас тут побачити. - сказала вона.

- Як і я вас. - відповів той.

- Ви щось хотіли? - дівчина обернулась до нього.

Вона стояла перед ним, і він знову потрапив в полон її неземної краси. Волосся принцеси було такого ж синього кольору, як зимове небо, а її очі, як аквамарин, переливалися виключно відтінками синього та зеленого кольорів. Вона одягнена була в білу сукню, яка притулялася до її тіла, виділяючи її неймовірну красу та ніжність. Вітер набирав силу, розвиваючи її волосся, яке ніби танцювало під тонкий сніг, що летів з неба. Все навколо було засипане снігом, а кристалики льоду блищали від місячного світла. Така краса була неземною та зачаровувала погляд.

- Вам не холодно? - раптово запитав Ніколас. - Як ви себе почуваєте?

- До мене приходив лікар, та виписав мені ліки які мають мені допомогти, ще сказав мері дихати свіжим повітрям, тому я тут. - відповіла Шарлотта. - Це все за чим ви прийшли?

- Ні... - він опустив очі не в змозі сказати ще щось.

- Тоді, що ще? - в її голосі вже було чутно легкі нотки роздратування.

- Я хотів перед вами вибачитись...

- Який ви хороший... - сказала вона із сарказмом.

- Я не хороша людина, і ніколи нею не стану. І я виставив себе таким дурнем, просячи вашої руки. - на одному диханні випалив він, навіть сам від себе такого не очікував.

- Ви чесно так вважаєте? Що ви не гідні мене? - ось тепер вона була роздратована не на жарт. - Хочете скажу чесно, що я думаю про вас?

- По-перше, я не вартий вашої чесності. По-друге, я зганьбив себе, вважаючи, що колись зможу бути поряд з такою жінкою, як ви.

- Що? - принцеса поглянула на нього. - Чому ви так думаєте? - вона підійшла до нього, тепер від дотику їх розділяли якісь мізерні пару сантиметрів.

- Тому що я хотів обсипати вас коханням і подарувати вам щастя на все життя, але, як виявилось, мені нічого вам дати. - Ніколас дивився на неї із глибоким смутком в очах, яке змусило серце дівчини відчути легкий біль на серці.

- Ні, не говоріть так про себе... - дівчина доторкнулась своєю тендітної рукою до його обличчя та провела долонею по його щоці.

- І це після того поганого, що я зробив... Я не маю ні авторитету, ні здатності дати вам здорового спадкоємця. З чого вам взагалі дивитися у мій бік?

- Тому що я вас кохаю... - вона притягнула його до себе та поцілувала. Ніколас був шокований від такого повороту подій, перше він не наважувався щось зробити, але потім, м'які губи принцеси і її запах одурманили його розум, він поклав свою руку їй на талію та притягнув ближче, заглиблюючи їх поцілунок.

Його губи такі впевнені та пристрасні, а легкий смак сигарет та м'яти дурманить її думки. Вони відійшли один від одного.

Він дивився на принцесу і не міг повірити, що вони тільки що цілувались. Раптово він відчув всі емоції які є на світі на собі. Його думки змінювались зі швидкістю світла.

(Що я зробив? Як дозволив цьому статись? Що тепер буде? А якщо про це дізнаються? І так зараз багато проблем, ще цього нам не вистачало!) І тут, в нього з'явилося тільки одне рішення цієї ситуації...

Ніколас вирішив зробив те, що розбило серце принцеси, розтоптало її надію, гордість, всю радість, що вона відчула від поцілунку з ним. Він витер рот з неприхованою огидою, а потім процідив крізь зуби.

- Забудьте про те, що тут сталося.

Ревелдта пішов, а Шарлотта так і лишилася стояти на місці. Вона притиснула долоню до живота, наче її вдарили ножем.

- Забути? Не зможу, навіть якби дуже захотіла. - її тіло хитнулося, ноги підкосилися, але дівчина не дозволила собі впасти. Вона випрямилася, подивилася туди, де нещодавно стояв чоловік, і сказала собі. - (Мене так просто більше не поранити!)

Ніколас вибіг з конюшні, пройшов трохи вперед і зупинився як укопаний. Він із трепетом та ніжністю торкнувся своїх губ, губ, які стискалися з губами принцеси Шарлотти. У грудях кольнуло за свій вчинок, чоловік хотів щоб дівчина вирішила, що йому гидко, йому самому хотілося б випробувати огиду. Але цього не було. І усвідомлення, що йому сподобалося, усвідомлення, що поцілунок з принцесою, підняв із дна його душі почуття, про які він не підозрював, знехтувало йому. Ревелдта забрав руку від обличчя та стиснув долоню в кулак.

- (Помилка! Лише помилка!) - він повернувся назад до будинку, намагаючись не згадувати ніжні, м'які та пухкі губи принцеси.

⚔️ ⚔️ ⚔️

Свіже зимове сонце милувалося красою нового дня, розсіюючи вогкі хмари, але серце принцеси було невеселим. Її тонка фігура спинилася на високих вікнах, що відкривали чудовий краєвид на мальовничі пагорби, що закривалися пухнастим снігом. У довгій білій сукні та з хутряною накидкою вона здається такою крихкою та безпомічною... Але серед цієї краси принцеса Шарлотта не могла відчути радість. Ще вчора ситуація з Ніколасом розбила її серце на тисячі шматочків, і навіть золоте проміння сонця не могло розвіяти тінь печалі, що лежала на її душі.

- Premier amour, premier baiser, je suis enchantée. Je t'aime, mais quand même, c'est comme une rafale de vent. Le premier amour est déjà terminé et elle s'est retrouvée avec le cœur brisé. Je dois t'oublier.(Перше кохання, перший поцілунок, я зачарована. Я кохаю тебе, але все ж, це схоже на порив вітру. Вже закінчилось перше кохання, та залишилась з розбитим серцем. Я маю тебе забути.)

   Принцеса вийшла зі своєї кімнати, та спустилася до великої зали. Вона побачила Ніколаса який стояв біля дверей. Дівчина заспокоїлась, вона не хотіла, щоб він побачив на її обличчі хоть один натяк на хвилювання.

   Ревелдта теж її побачив. Йому було дуже соромно за вчорашній вечір, і як він з нею вчинив, але точно був впевнений, що це все на краще.

- Мабуть, це був смертельний поцілунок. - раптово промовила принцеса коли проходила повз Ніколаса. - Лише кохання може завдати такого болю. - вона глянула на нього відчудженним поглядом і пішла далі, а Ревелдта так і залишився стояти на місці, не сміючи навіть поворохнутись.

     Ох, як же йому зараз боляче! Коли він бачить її, його серце калатає з неймовірною швидкістю. Його погляд фокусується тільки на ній. Будь-коли й будь-де. Сьогодні вона виглядає засмученою і трохи холодніше, ніж зазвичай. І це все через нього. Кохання - це гра з вогнем. Тільки це не про них. Вона не знає, що єдина для нього. Ох, коли він з нею, то це схоже на рай. Він, якщо чесно, готовий померти за неї. Вона прекрасніша за все інше на світі.

   Але зараз не має часу на такі думки. По підрахункам Ніколаса, король Генріх має прибути через декілька годин.

   Через пару секунд, він теж зайшов до зали.

- Так, доброго ранку, Ніколасе. - сказала Мішель. - Ми чекали тільки на вас.

- Доброго. - відповів він.

   Мішель, Біскотті та Шарлотта сиділи за столом, біля принцеси стояв Христофер, і це не дуже сподобалося Ревелдті.

- Раз ми всі нарешті зібрались, можу починати. - сказав Лансуа. - Через три години, сюди прибуде король Генріх Хільдерік ІІ, і ви, принцесо Шарлотто, зможете повернутися з ним до Іль - де - Франс. Тому Ніколасе... - звернувся старий до нього. - Ви можете вже не проводжати принцесу.

- Що вибачте? - нерозуміння відбилось на обличчі чоловіка. - В сенсі не можу?

- Ну, принцеса тепер в хороших руках, і ви, так би мовити, вже не потрібні. - Біскотті бридко посміхнувся, показуючи свої криві зуби, Ніколаса аж перекосило.

- Це не вам вирішувати, пане Лансуа. - перебила його принцеса. - А мені. Він підданний мого королівства, і тільки я можу ним керувати. Тому, будь ласка, не випробовуйте мого терпіння. - від того, як вона подивилася на Біскотті, у нього затремтіли коліна.

- Як скажете, принцесо Шарлотто... - він опустив голову.

   Ух, ця сцена, яку спостерігав Ніколас, вразила його до самих кінчиків пальців. Він не очікував почути від Шарлотти слова захисту в його сторону. Не після того, що він зробив. Тепер йому було вдвічі більше соромно ніж було раніше, і, що він може із цим соромом зробити? Що він може сказати?

   "Ходімо лише по квітковим стежкам" - він не може сказати ці слова.

   "Нумо бачити тільки хороше" - і цього він теж не може сказати.

   Сказати, що відтепер буде завжди тільки хороше. Сказати, що принцеса більше не буде страждати. Він не може цього сказати, не може так збрехати. Тому що, правда завжди буде жорстокіша за солодку брехню, яку він так любить...

- Якщо це все, що ви хотіли... - почала принцеса. - Тоді я напевно вже піду в свою кімнату. - вона підвелась з-за столу та направилась до виходу.

   Ревелдта проводжав її своїм поглядом до самих дверей, поки вона за ними не зникла.

- Я теж піду. - сказав Біскотті і вийшов в слід за дівчиною. Тепер у великій залі, залишилися тільки Христофер, Мішель та Ніколас.

   Всі троє мовчали, хіба що, тільки крадькома споглядали один на одного.

- Ну і? - першим заговорив Ревелдта.

- Що? - глянула на нього Бенуа.

- Що ви задумали? - запитав Ніколас, дивлячись на них.

- Ми? Нічого особливого. - відповів хлопець, підводячись зі стільця.

- Не повірю. - сказав Ніколас. - Знаю, що ви з Мішель плетете якусь змову. Якщо це щось пов'язане з принцесою Шарлоттою, тоді навіть не думайте про це. - жінка звела на нього погляд, але нічого не відповіла.

- Нічого страшного, Ніколасе. - знову сказав Христофер. - Ми просто плануємо організувати бал для принцеси.

- Бал? - здивовано перепитав чоловік.

- Так, бал. - швидко підхопила ідею брата Мішель. - Принцесі потрібно відволіктися від її проблем, і бал буде ідеальним способом для цього.

- І коли ви його плануєте? - поцікавився Ніколас.

- Ця ідея належить королю Генріху, він сказав, що хоче влаштувати святкування перед їхнім весіллям із принцесою. - пояснила Бенуа.

- Гаразд. - він підвівся, і вийшов не сказавши більше ні слова.

   Він не повір жодному їхньому слову, і це ще більше його насторожило...

                             ⚔️   ⚔️   ⚔️

Ніколас лежав на своєму ліжку, згорнувши в ковдру. Чоловік відчув легкий холодок, коли почувся голос та стук копит з двору. Він підійшов до вікна та побачив чудову зимову картину - білі сніги повно опадали на землю, покриваючи двір снігом. По середині двору стояла карета, а поруч з нею стояли два високих коні. Ревелдта зрозумів, що це король Генріх прибув по принцесу. Він відчув себе трохи занепокоєним, адже знає, що це кінець.

Ніколас вирішив, що зараз він має бути сильним і владним, тому він приклав багато зусиль, щоб зібратися і не мати своїх емоцій. Він спостерігав за принцесою здалеку, не міг відірвати очі від неї, Шарлотта виглядала неймовірно красиво. Він захопив подих, коли вона прийняла руку короля, але все ж не міг стримати свою злість. Коли всі вже були на своїх місцях, Ніколас вийшов з палацу. Він здивувався, коли дали йому коня, але зрадів, відчуваючи свободу і силу під собою. Що ж, тепер він має бути обережним і зберегти принцесу здалеку. Вони рушили до Іль - де - Франсу, а чоловік вирішив зосередитися на своїх обов'язках та забути про свої емоції.

Ніколас відчув, що його серце захоплюється красою зимового пейзажу, який розкривався перед ним. Він керував конем повно, слухаючи стук копит та шум снігу під ними. Поруч з ним, в кареті, їхала принцеса Шарлотта, але він не зміг зустрітися з її поглядом. Натомість він лише міцно тримав повідці коня та пильно стежив за кожним її рухом.

Шлях пролягав через мальовничі поля та ліси, де крізь гілля перелякано виглядали звірі. Увесь весь шлях він був зосереджений та віддалений від своїх думок. Його думки були спрямовані на те, як зробити так, щоб принцеса була в безпеці. Так вони проїхали кілька годин, допоки не прибули до Іль - де - Франсу.

Коли вони нарешті зупинилися біля палацу, Ніколас думав, що все це не буде так швидко відбуватися. Король Генріх навіть не подивився в його бік, тільки провів принцесу в середину, а до нього підійшов один із дворецьких та провів до його кімнати.

Невже це так буде і далі? Він більше не зможе належним чином поговорити із Шарлоттою? Невже це дійсно так закінчиться?

З такими думками, Ніколас не помітив як прийшла ніч, він все не міг перестати думати про принцесу, і він не знає, що вона зараз в повній небезпеці.

⚔️ ⚔️ ⚔️

Принцеса Шарлотта стояла на балконі й сумно розглядала двір, як раптом, вона почула знайомий їй клич сови. Дівчина підвела погляд догори, і дійсно побачила, що до неї летить сова.

Птах опустився на поручні, і тоді вона побачила листа, який був прив'язаний до лапи. Шарлотта розв'язала нитку, сова полетіла, тоді вона розгорнула папір.

"Чому ти переповнена такою кількістю сліз? Нумо, будь поруч зі мною, і усміхайся. Майбутнє без тебе - це безбарвний світ, монохромний і холодний. Навіть темрява виглядає такою гарною. Я хочу, щоб ти мені вірила. Дивлюся тільки на тебе, нікуди не йди. Тіні минулого, кожного разу переслідують мене, коли я намагаюся їх розплутати. Навіть якщо настане початок кінця, я буду кричати твоє ім'я. Твій погляд, на який я дивлюся, такий барвистий, я все віддам. Не можу передати словами те нездійсненне бажання у моєму серці. Стільки сподівань, щоб досягти тебе. Однак це така ніч. Продовжую думати в цьому місті сутінків. Просто хочу бути коханим. Дозволь мені кохати тебе. Ти навчила мене, що колись цей смуток сплете нас разом. Зустріньмось біля конюшні О 1/2 ночі.

Ваш покірний слуга, Ніколас"

Коли дівчина закінчила читати лист, вона відчула якусь важкість у грудях... Можливо, і справді було б не погано зустрітися знову? Так, вона вирішила. Цій зустрічі бути.

Шарлотта вибігла на балкон і зрозуміла, що це може бути її єдиний вихід.

- Я можу спробувати... Тут не дуже високо. Я зв'яжу кілька простирадл і буду спускатися вниз. - їй лиж треба було дочекатися ночі.

Через кілька годин...

Потонув у своїх думках, принцеса стояла, притулившись до поручнів балкона. Вона навіть не помітила, як настав вечір, на який так відчайдушно чекала. Це був ідеальний момент, щоб нарешті втілити свій план у життя. Дівчина швидко розібрала ліжко і дістала довге простирадло. Ще знайшла пару запасних простирадл і зв'язала їх разом. Через пів години...

- Ось так! Я прив'яжу свою імпровізовану мотузку до поручнів. Мені треба переконатись, що поряд нікого немає.

У цей пізній час можна було побачити лише кількох слуг, що виходять із кухні або збирають інструменти. Через якийсь час можна було почути лише важкі кроки варти біля воріт замку.

- Сподіваюся, він чекає на мене... Якщо мене спіймають, я заплачу за це дорогою ціною.

У розпал ночі, коли всі міцно спали, Шарлотта обережно спустилася по мотузці. Якби хтось сказав, що бачив принцесу, що тікає, йому б не повірили, бо ніхто не знав про інший бік особистості дівчини, схильної до пригод.

Можливо, вдале приземлення було для неї лише початком щасливої смуги. У будь-якому випадку вона більш ніж пишалася тим, що зробила. Вона була вільна - принаймні зараз.

- У мене вийшло! — вона уважно оглянула двір і, переконавшись, що нікого немає, побігла на протилежний бік.

Вона досягла найтемнішої сторони, яка майже не висвітлювалася і знаходилась за десять метрів від місця зустрічі. Принцеса могла бачити весь двір і в той самий час залишатися непоміченою.

Через кілька хвилин... З кожною новою хвилиною Шарлотта ставала все більш нетерплячою. Терпіння – це шлях до успіху. Так завжди казав її брат, і тільки зараз вона зрозуміла суть цих слів. Дівчина зробила кілька кроків тому, весь час дивлячись перед собою, обмацуючи руками, що знаходиться за її спиною. Спочатку вона наступила йому на ногу, а потім вдарилася об нього спиною. Страх паралізував її, коли він доторкнувся пальцями щік дівчини та закривши рота долонею, потягнув за собою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.