19: Мертве Весілля

Повітря пронизувало холодна зимова свіжість, а небо було вкрите блакитним покривалом зі злегка розсіяними хмарами. Церква, що стояла на високому пагорбі, виглядала як укріплення від руйнувань світу. Її масивні стіни відбивали відблиски свічок, створюючи містичну атмосферу.

Усередині церкви, світло золотистих лампадок відбивалося від витончених вітражних вікон, розсіюючись у просторі. Вишукано вбраний вівтар зі своїми мармуровими стовпами та розкішними крижаними прикрасами створював враження божественної краси.

На передніх лавах розташувалися прикрашені квітами та мереживом гості, які натякали на розкішність та величність цього урочистого моменту. Їхні чекання віддзеркалювалися на їхніх обличчях, випромінюючи збудження та очікування.

Поза церквою, Ніколас стояв на скельній кризі, з якої він міг бачити церкву, як знак свого розгубленого серця. Його погляд перебував в одностайному мішанні смутку, розчарування та рішучості. Його метою було виконати обіцянку, яку він дав принцесі, і розповісти їй про підступні плани короля.

Світло вікон церкви стало яскравішим, коли сутінки оповили землю. І хоча Ревелдта залишався за порогом, його серце билося так, ніби він був присутній всередині. Він уявляв, як принцеса Шарлотта стоїть перед вівтарем, розкішно вдягнена у свою весільну сукню, з розчаруванням слухаючи короля Генріха.

Вітер зірвав зі сніжної гілки крихітний сніжок, який ледь поклався на плече чоловіка. Він нахилився вперед, позбуваючись його з одягу, і відчув, як збудження і напруженість повністю охоплюють його тіло. Це був момент, коли він повинен був діяти, змінити хід подій і зупинити неправду, що зближувалась з кожною хвилиною.

Як тут, до нього хтось підійшов.

- Вітаю, друже мій. - Едвард Акерлі та Еллі Нанетті підійшли до Ніколаса з виразом підтримки на обличчі.

- Ви теж тут? - здивовано подивився на них чоловік. - Як твоє поранення? - звернувся він до друга.

- Все добре, Еллі чудово за мною доглядала. - і тільки зараз Ревелдта помітив, що вони тримаються за руки.

- (Ого, значить вони разом) Радий за вас. - він посміхнувся вказуючи на їхні руки.

- Дякую. - жінка посміхнулася у відповідь.

- Чому ти тут стоїш? Чому не заходиш всередину? - запитав у нього Ед.

- Це весілля Шарлотти... - відповів той із сумом у голосі, і тоді Акерлі все зрозумів.

- Як ти міг вибрати юну дівчину?

- Ця юна дівчина - моя кохана принцеса, яка завжди була поруч, навіть в самі темні хвилини мого життя.

🏰 🏰 🏰

"Ніколасу було 23 роки, коли він зустрів одну маленьку дівчинку. На вигляд їй було не більше одинадцяти. Вона підійшла до нього та мило посміхнулася.

Ревелдта, споглядаючи на ту маленьку дівчинку, відчував себе трохи збентеженим. Її ніжна усмішка розпалила його серце теплом і непротяжним світлом. Хоча він не міг зрозуміти, чому саме вона звернула на нього увагу, його серце протупотіло від цієї незвичайної зустрічі.

Вона мала довге, синє волосся, що кокетливо розліталося по плечах, та великі аквамаринові сяючі очі, які віддзеркалювали радість і невинність її душі. Її обличчя було як та сама порцеляна - бездоганне і привабливе. Вона була одягнута в просте плаття, що легко рухалося разом з нею, як мелодія, і створювало враження, що вона танцює зі сніговими віями.

Дівчинка підійшла до Ніколаса, віддзеркалюючи його подив та захоплення. Її ручка легко доторкнулася до його пальців, і він відчув маленький струмок енергії, що проходив через нього. Вона не сказала жодного слова, але її очі розповідали цілу історію - історію невимушеної радості, мрій і можливостей.

В той момент чоловік зрозумів, що ця зустріч не була просто випадковістю. Вона була якимось таємним знаком, що повідомляв йому, що пригоди й випробування чекають на нього, але із собою вони несуть також великий потенціал для щастя та розкриття нових можливостей.

Дівчинка зникла з тою самою легкою посмішкою, з якою прийшла. Але її присутність залишила слід у серці чоловіка на довгий час.

Принцеса Шарлотта Шарль-Штеффек – ім'я, яке запам'яталося в серці Ніколаса назавжди. Він не міг забути її промінчик таємничості і доброзичливість, які вона несла з собою.

Повернувшись до Франції, Ніколас вже не був простим французьким гвардійцем. Серед його думок та мрій завжди знаходилася Шарлотта. Він перебував у великому хвилюванні, але серце його прагнуло повернутися до замку, де він зустрів маленьку принцесу.

Роки промайнули, але спогади про ту зимову зустріч залишилися з ним назавжди. Він знав, що принцеса залишить слід у його житті, як втілення всього красивого і недосяжного. І хоча вони ніколи більше не перетнулися на своїх шляхах, її присутність завжди спонукала його бути кращою версією себе.

Коли він тікав з Франції, то потрапив до Англії. Навчався в Академії, і став вчителем іноземних мов.

Ніколас, розпочавши свою нову роль вчителя принцеси, не міг стримати емоційного збудження. Його серце билося від захоплення, коли він побачив ту дівчину перед собою. Час не вплинув на її надзвичайну красу і грацію, але тепер вона виглядала ще більш вишуканою та вродливою.

Шарлотта, свіжа і молода принцеса, викликала в Ніколаса суміш емоцій. Він був зачарований її лагідністю й внутрішньою силою, яка випромінювалась з неї. Кожне заняття з французької ставало для нього вікном в її світ, дозволяючи йому побачити глибину дівчини як особистості.

Ніколас, доторкнувшись до тих важливих моментів, розумів, що їхнє знайомство не було простою випадковістю. Це була сила долі, яка знову поєднала їх, даруючи другу можливість для кохання і щастя."

🏰 🏰 🏰

Едвард, забравшись до висоти свого друга, поклав свою руку йому на плече та подивився йому в очі з рішучістю і вірою. Нанетті, з доброзичливою посмішкою, відчувалася як промінь надії й мужності у холодному зимовому повітрі.

- Але я маю його зупинити. - додав він рішуче.

- Що? - пара була шокована його словами.

- Генріх нахабно бреше їй, і я маю на це докази.

Він зібрався зі всією силою й рішучістю, які пронизували його душу, і почав розповідати Едварду та Еллі про свої відкриття щодо короля Генріха та його замислів.

- Тоді, на що ти чекаєш? Треба щось із цим робити! - їхні обличчя поступово перетворювалися з подиву та здивування на рішучість.

Вони збіглися в одній думці: це має бути зупинено. Вони знали, що мають злитися в єдину силу, щоб розкрити правду та захистити принцесу Шарлотту від несправедливості.

Заповнений духом визначності та наповнений міцними резолюціями, Ніколас разом з Едвардом та пані Еллі направилися до вхідних дверей церкви. Вони готувалися до великої боротьби, яка змінить долю принцеси Шарлотти та всього королівства. Зимовий вечір відчувався натхненним і переповненим надією, коли троє друзів зійшлися разом, готові стати на захист правди та справедливості.

🏰 🏰 🏰

Принцеса Шарлотта разом із королем Генріхом стояли біля вівтаря. Дівчина не могла стримати своїх думок і емоцій, коли Генріх почав говорити свою клятву. На перший погляд, всі навколо неї переживали і відчували щирість його слів, але вона знала, що це лише маска, яку він носив перед усіма.

У її серці відчувався біль і розчарування. Вона бачила, як Генріх притягував до себе увагу всіх. Він засліплював світлом його влади й витонченістю вигляду, але за цим шаром ідеальності дівчина розпізнавала темряву його справжньої суті.

Коли король закінчив свою клятву, гості привітали пару гучними оплесками і вигуками радості. Але серед цього шуму принцеса зберігала свою внутрішню боротьбу. Розуміючи, що це був останній шанс зупинити цю угоду, Шарлотта зігнула пальці в скривавлені кулаки. Вона зітхнула глибоко, набираючись сили і рішучості. Була мить, коли її внутрішня сила підкреслювала її волю йти на все, щоб розкрити правду про Генріха, про його підступні інтриги та злочини, але вона знала, що відчувається ризик.

Навіть коли оплески виливаються на принцесу, а солодкий аромат квітів переповнює церкву, вона не може сказати ні слова... Як раптом двері церкви з гуркотом відчиняються і всередину заходить Едвард разом із Еллі.

Едвард вступив у вівтарний простір з рішучим виразом на обличчі. Його очі горіли вогнем від гніву. Король Генріх, здивований та розлючений, зірвався зі свого місця, губи його злісно стислися.

- Зупиніть весілля! Негайно! - вигукнув чоловік підходячи ближче до них. Його вимога була такою рішучою, що всі очі були спрямовані на нього.

Король, перебуваючи в шоці, не міг повірити в те, що чує. Він дивився на Едварда, розбираючись в його зухвалості, в його очах блищала злість.

- Як ви смієте сюди вриватися?! - відповів Генріх, його голос виражав гнів та обурення. Він встав перед чоловіком, міцно стискаючи кулаки.

- Слухайте всі! Король Генріх нахабно бреше принцесі Шарлотті! - Еллі з повним переконанням заявила свої слова, її голос лунав в церкві і розносився по всіх кутах.

Принцеса Шарлотта, стоячи поруч з Генріхом, відчула, як серце враз замерло. Її очі переповнювалися шоком і розчаруванням. Вона хотіла подивитися на Акерлі, але її погляд залишався прикутий до Хідьдеріка, який тепер здавався їй сторожем її жаху.

- Що ти таке кажеш?! - сказав король здивованою іронією. Його вираз обличчя змінився зі злості на здивування, але його очі заполонила паніка.

- Послухай, Шарлотто! - Едвард звернувся до принцеси з надією і тривогою в голосі. Його серце билося на повних обертах, його очі віддавали його бажання допомогти їй знайти правду.

- Що?... - дівчина відвернула свій погляд від Генріха і зітхнула з полегшенням. Її обличчя віддзеркалювало змішані почуття страху і сподівання.

- В нього немає ліків від твоєї хвороби! Він брехав тобі весь цей час! У мене є докази, прочитай! - він протягнув їй лист, його руки тремтіли від напруги.

Всі присутні затримують подих, коли раптово гасне світло в церкві. Мить тиші охоплює простір, але потім знову спалахує світло, яке освітлює залу і створює загадкову атмосферу. Шарлотта відчуває, як її серце забилося сильніше, а її розум опановує чорний страх. На п'єдесталі, на якому щойно стояла принцеса, тепер стоїть Генріх. У його руках мерехтить меч, а вітер, від якого згасають свічки, розносить звук міцного стального клинка по залі.

- Ну і що?! - вигукнув він. - Так, в мене немає ліків від її хвороби. А в неї тої хвороби і немає! І знаєте, що я ще зробив?! - всі присутні дивилися на нього із здивуванням. - Я влаштував напад на короля Фрідріха!

Генріх, наповнений нестримною яростю замахується мечем, високо підносячи його над головою. Його рухи мають силу та рішучість, які збуджують страх і хаос серед присутніх. Меч розсікає повітря з могутньою силою, випромінюючи металічний звук, який перетинає кожен куток церкви.

Відлуння удару проходить по залу, створюючи ехо жаху та розрухи. Весільний вівтар стає жертвою безжального меча, який розділяє його на дві не подоланні частини. Святиня облітає в усі боки, розкидаючи розбиті кришталеві частинки, що сяють у світлі свічок.

Серед тісного натовпу слухачів відбувається суцільне збудження та паніка. Люди прагнуть врятувати своє життя, рухаючись нестримано і нерегульовано в напрямку виходів. Голоси крику і перелякані оклики заповнюють простір, роблячи його напруженим та наповненим хаосом.

Принцеса дивиться на короля і відчуває, як до горла підкочує ком нудоти. Через кілька хвилин вона помічає фігуру, що низько схилилася у спробі не привертати увагу. Потім Ніколас прослизає на місце поряд з нею, з обличчям блідіше за стіну.

- Ви в порядку? - напружено вимовляє він пошепки, і вона відповідає так само.

- В порядку, я в порядку, а ви?

- В нормі. - він миттю дивиться на Генріха, який все ще розказує подробиці про напад на короля Фрідріха. - Покидьок...

- Так... Що нам робити?

– Вам нічого. Я спробую все виправити. - чоловік стискає зуби, кожен м'яз на його обличчі, здається напруженим.

- Ви впевнені? Я не хочу, щоб вас поранили чи... Щоб ви зробили щось, про що можете пошкодувати.

- Я не шкодуватиму про це. – Ревелдта послаблює краватку, його очі буквально горять люттю. - Ця людина – намагалася відібрати у мене все. Я нарешті знайшов своє кохання, і не дозволю йому забрати його у мене.

- Кохання? - на обличчі Ніколаса раптом відбивається сумнів, ніби він тільки зараз усвідомив, що сказав.

- Я... Так. Я вас кохаю, Шарлотто. Пробачте, що не розповів всю правду про своє минуле раніше...

- Вибачте, що так відреагувала. Хоча мені було не приємно так дізнатися. Але... Я теж кохаю вас, Ніколасе. - чомусь, промовивши ці слова, вона відчула небувале полегшення. - Я кохаю вас, і тому ви повинні бути обережними, прошу. - дівчина бере його руки в свої, ніжно стискаючи.

Вони тремтять, і коли принцеса дивиться в Ніколаса, його очі горять, то розуміє, що це не страх, а гнів. Сльози, які вона так намагалася стримати, починають котитися її щоками.

– Я не можу втратити вас. Без вас, не знаю, чи змогла б пережити останні кілька місяців... Тож постарайтеся повернутися до мене, гаразд? - він стискає її руки, пильно дивлячись їй у вічі.

Ревелдта нарешті перестав тремтіти, а частина гніву, здається, пішла, не залишивши по собі нічого, крім рішучості.

- Обіцяю. Вам немає про що турбуватися, принцесо. Я завжди повертатимуся до вас. - він вп'явся своїми губами в її - пристрасно і рішуче.

Вона заплющує очі, а пальці інстинктивно впиваються в сорочку на його грудях. Незабаром він усувається, і їхній поцілунок закінчується так само раптово, як і почався.

- Тоді ви теж пообіцяйте мені дещо. Будь ласка, що, хоч би що трапилося, ви продовжите ховатися тут... Що не наробите дурниць.

- Ніколасе... - її серце розривається на частини.

- Обіцяйте мені! Пообіцяйте, що будете в безпеці попри все...

- Я... Обіцяю... - нарешті плечі чоловіка розслаблюються.

- Дякую. - він притискається до губ дівчини останнім, квапливим поцілунком, перш ніж відпустити руки Шарлотти.

Як би вона не намагалася вірити йому, дивитися на його силует, що віддаляється, - розбиває їй серце.

Ніколас тихо біжить проходом до п'єдесталу, схиливши голову. Він підходить до Генріха, перш ніж той помічає його.

- Стій де стоїш! Як насмілився ти втрутитися! - але Ревелдта не зволікає.

Ніколас, наповнений рішучістю, кинувся в бій з королем Генріхом. Його шпага пронизувала повітря, а Шарлотта схвильовано спостерігала за ними.

Мечі блищали в повітрі, створюючи гучні удари, і два противники знову вступили в смертельну боротьбу. Ніколас давав все, що у нього було, віддаваючи останні краплі енергії, щоб перемогти злочинця і захистити принцесу.

Моментами здавалося, що Ревелдта майже переміг, його рішучість і вправність дозволяли йому контролювати хід битви. Він намагався відступити, але Хільдерік, злий і жорстокий, зумів відштовхнути його на вівтар, і Ніколас безсило впав на землю.

- Жалюгідне видовище! - той піднімає меч, наближаючись до нього.

Однак, перш ніж він встигає зробити наступний крок, з-за рогу вибігає Едвард.

- Відійди від нього!

Генріх та Едвард вступають у коротку, але важливу боротьбу. Мечі летять в повітрі, а вони б'ються з усією силою та спритністю, щоб переважити один одного. Шарлотта дивиться на них з напруженістю і тривогою.

Акерлі, спотикаючись, випускає крик болю і падає на коліна. його лице виражає страждання. Вперше за цю боротьбу, він почуває себе слабким та беззахисним.

– (Я не можу просто сидіти тут і дивитись на це!) – принцеса схоплюється і біжить по проходу.

– Ось і ти. Пані та панове... Моя муза. - він робить королівський жест рукою бридко посміхаючись.

- Я не твоя муза і ніколи нею не була. - її голос тремтить, але вона щосили видавлює слова. - Тобі треба дати моїм друзям спокій. Мені дати спокій...

- Залишити в спокої? Залишити в спокої?! Все, що я робив, було для тебе, Шарлотто!

- Мені це не потрібно! І ніколи не було потрібно! Будь ласка... Просто зупинись. Прошу...

На мить здається, що Генріх обмірковує почуте, але з його губ злітає пронизливий сміх.

- Не можу. Просто не можу. Вже пізно зупинятись!

Обличчя Ніколаса швидко змінилося жахом, коли він бачить, як Генріх, раптово хапає Шарлотту за плечі. Їхні очі зустрічаються, але на цей раз в них відбувається танець страху та відчаю.

Дівчина відчуває холодний дотик чогось до своєї шиї і завмирає. Її серце б'ється відразу швидше, а розум сповільнюється. Шарлотта усвідомлює, що король притискає до неї ніж, загрожуючи її життю.

- Гарна дівчинка. А тепер іди за мною... - він, не вагаючись, тягне її в надра церкви.

Але не встигли вони далеко піти, як почули за собою швидкі кроки.

- Стій! Відпусти її! - крикнув Ніколас.

- Не завдай їй шкоди! - вигукнула Еллі.

Генріх не звертає на них уваги і безмилостно тягне принцесу по сходах на дах. Їх кроки видають звук упереджувального стуку, який лунає в темному нічному повітрі. На самому верху, під зоряним небом, хлопець різко відчиняє двері і сильно виштовхує дівчину назовні.

Приголомшена холодом зимового вітру, Шарлотта швидко опускається на коліна. Вона втомлена і відчуває, як сили поступово покидають її тіло. Її тендітні руки стискаються навколо себе, намагаючись зігрітись в цій холодній, ворожій обстановці.

Зловісний король зачиняє двері за спиною Шарлотти, її покинуту серед нічного мороку. Потім він наближається до неї, беручи її за руку, зовсім як лякливу здобич. Відчуття холодного контакту його пальців на її шкірі заповнює дівчину. Вона знає, що цей чоловік - ворог, але вона не може нічого зробити, її сили й надія майже на межі вичерпання.

- Прошу... Не роби цього! Ти ще можеш зупинитись!

- Я не можу зупинитись. - він дивиться на неї, блискаючи очима. - Я роблю це заради тебе. Щоб ми нарешті були разом... Назавжди. — Генріх притискає її до своїх грудей, піднімаючи ніж до її шиї. Він проводить лезом по щоці дівчини.

- Будь ласка... - зі сльозами каже вона.

- Тихіше, міледі, тихіше. Адже в глибині душі ти цього хочеш.

- Ні! Прошу! Навіщо ти це робиш?

- Навіщо? Хіба ти не бачила світ, у якому живеш? Хіба не бачила достатньо його жорстокості та страждань?

Дихання принцеси сповільнюється, але перш ніж вона встигає відреагувати, лунає гучний брязкіт, і двері відчиняються. Генріх розвертається, все ще міцно тримаючи Шарлотту, і вони бачать Ніколаса, Едварда та Еллі, що біжать до них.

Злість та розпач заповнюють серце Ніколаса, коли він дивиться на Шарлотту, яка перебуває під контролем Генріха. Він відчуває непереборну потребу рятувати її від цього жахливого в'язня. Запалюючись рішучістю, він робить глибокий подих і вирішує діяти. Він знає, що це остання його шанс врятувати Шарлотту та завершити цю боротьбу раз і назавжди.

- Не рухайтесь! - кричить король.

- Не чіпай її! - схвильовано промовила Нанетті.

- Відпусти ніж! Зараз же! - погрожує Едвард.

- Нізащо! - відповідає йому той.

Краєм ока дівчина бачить як Ревелдта починає наближатися до неї, але тут Генріх відштовхує її убік.

- На твоєму місці я не підходив би ближче. - він тягне Шарлотту дедалі ближче до краю даху.

Шарлотта поволі піднімає погляд і розглядає вид, що відкрився перед нею. Її серце б'ється ще швидше, коли вона помічає безмежність моря, що охоплює місце, де вона опинилася. Шум хвиль та солоний запах повітря заповнюють її чуття. Дівчина відчуває, як паніка поступово набирає над нею вищої сили, а страх пронизує кожну її клітину.

Намагаючись зосередитись, вона нервово ковтає, намагаючись заспокоїти свій збуджений шлунок. Слабкість охоплює її тіло, але вона не може дозволити собі піддатися цим почуттям. Шарлотта знає, що вона повинна залишатися сильною, незважаючи на страх, що повис на нитці її існування.

- (Один неправильний рух і нам кінець...)

А тим часом, її друзі продовжують триматися на відстані, обережними повільними рухами підбираючись дедалі ближче.

- Ти не хочеш цього. Відпусти її, і ми все обговоримо. - запропонувала жінка.

- Досить вказувати мені, чого я хочу. Мені краще знати! - король вибухає маніакальним сміхом. - Все, чого я хочу – це возз'єднатися зі своєю музою, назавжди! - у куточках очей дівчини з'являються гарячі сльози.

- Будь ласка, прошу, не треба... - благає його Ніколас.

- Зупинися ... Адже ми можемо все обговорити. - сказав Едвард.

Шарлотта відчуває, як її серце завмирає, коли Генріх піднімається на карниз, що виступає над безоднею. Вітер штовхає їх обох, нагадуючи про небезпеку, яка підстерігає їх на цьому висотному місці. Карниз, що стає останнім перешкоджанням перед прірвою, стає свідком крайньої напруги, що витримує принцеса.

Час сповільнюється до болісної швидкості. Сльози течуть по її обличчю, затуманюючи зір, коли вона востаннє дивиться на своїх друзів.

- Тихіше, все гаразд. Скоро все закінчиться. - тихо промовив Хільдерік.

Шарлотта відчуває дотик руки на своїй щоці, перш ніж у неї починає впиватися вістря ножа, пускаючи кров. З останнім зітханням вона кличе...

- Ніколасе... Мені так шкода, що я сумнівалася в тобі, та твоїх благих намірах. - принцеса відчуває, як Генріх напружуються за її спиною, перш ніж лезо раптово завмирає у її горла. Він дозволяє їй попрощатися. - Для мене важливе не твоє минуле, а твоє майбутнє.

- Припини, Шарлотто. Перестань говорити так, ніби збираєшся помирати! - вона хитає головою, намагаючись посміхнутися крізь сльози.

- Ти можеш пообіцяти одну річ, Ніколасе?

- Що завгодно...

- Пообіцяй, що не оглядатимешся назад. Я хочу, щоб ти жив справжнім і був щасливим.

- Але я хочу більше, ніж сьогодення. Я хочу майбутнє... Майбутнє з тобою.

- Цього ніколи не буде! - викрикнув раптово Генріх. - Вона моя наречена і я заберу її з собою! - він проводить лезом ножа по її горлу.

- Ні! - тільки Ревелдта підбігає до них.

У той самий момент король та принцеса падають вниз, поринаючи в глибоку безодню. Зірки на небосхилі світяться яскраво, освітлюючи жахливий акт. Крики, переляки та хвилюючий шум наповнюють простір, нагадуючи про настання катастрофи.

Ніколас опускається на коліна...

Церква окутується невизначеним мовчанням, поки відголоси падіння принцеси та короля віддаються в її стінах. Смуток та нерозуміння заповнюють серця всіх присутніх, лишаючи їх на межі відчаю і питань без відповідей.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.