15: Шарль-Штеффек

   Викрадач тримав Шарлотту так міцно, що вона не могла вимовити ні жодного звуку, ні рушити з місця. Однією рукою він сильно притиснув її до себе, а іншою – закрив рот і ніс. Принцеса ледве дихала... Вона повільно втрачала сили і більше не могла чинити опір.

- (Невже ось так все закінчиться? Я повинна захищатися!) - дівчина зібрала останні сили і вдарила його в ногу. Однак він навіть не ворухнувся і не видав жодного звуку. Чоловік тільки схопив її ще сильніше і повів із собою в темряву.

- Марно чинити опір. - тихо прошепотів він їй на вухо. - Я сильніший за тебе. Ти підеш зі мною!

- Ммм... Ммм... - дівчина втратила свідомість.

                             👑   👑   👑

   Шарлотта розплющила свої очі і побачила, що попереду височів зруйнований будиночок, загорнутий у пухнастий шар снігу. Він стояв там самотньо, ніби відкинутий світом і забутий часом. Вікна забиті, двері розбиті, а шиферний дах вкритий льодом та снігом. Під ногами скрипить сніг, який підіймається у повітря при кожному кроці, будучи новим життям у цьому забутому місці. Лише ялинки та хвойні дерева обрамляють його, ставши свідками його падіння в забуття. Атмосфера навколо була сповнена тиші, яка не порушувалася нічим, окрім шелесту вітру та звуків, що приходили з середини будинку - ніби хтось десь глибоко в його серці ще живе і чекає на своє визволення.

   Вони зупинилася, і викрадач повернувся до дівчини.

- Я розв'яжу тебе, якщо ти пообіцяєш, що не кричатимеш і не втечеш звідси. - принцеса швидко кивнула головою на знак згоди.

   Незабаром він розв'язав її. Вона обіцяла, що не кричатиме, але не обіцяла, що не помститься йому за вчинене. Вона стиснула руку в кулак і вдарила його.

- Це тобі за те, що ти насмілився викрасти мене! - викрикнула вона.

- Треба ж! - він шоковано притиснув долоню до місця удару. - Хто міг би подумати, що принцеса може вдарити так сильно!

- Ти повинен мені все пояснити!

- Правильно. І я готовий до довгої розмови з тобою, але перед цим ми маємо перекусити.

   Принцеса чомусь відчувала якесь дежавю, але вона не розуміла чому... Та і це було не так важливо, тепер, при денному світлі, вона нарешті змогла краще розглянути свого викрадача.

   Цей чоловік був одягнений у темний костюм, який не виглядає особливо дорогим або якісним. Однак, його зовнішність була вражаюча - об'ємні м'язи на його руках та широка спина видавали його як сильного та мускулистого. Його губи були тонкі та щільно стиснуті, але не підтиснуті або втягнені, а його жовті очі виглядали неначе зміїні. Його чорне волосся було зібрано ззаду у хвіст, дозволяючи побачити його вирізане обличчя з яскравими рисами. Його зовнішність нагадувала злочинця, який знає свою справу та не боїться втручатися в складну ситуацію.

   Сама дівчина була здивована його спокоєм та безтурботністю. Він навіть не переймався тим, що може втратити голову через скоєне. Незнайомець відійшов від дівчини та запалив вогонь.

- Звичайно, я готую не так добре, як королівські кухарі, але я обіцяю, що це буде їстівно. Іди сюди, не бійся. Ти ж не хочеш залишитись голодною. - незнайомець мило усміхнувся.

   І знову це дивне відчуття... Ніби таке вже було.

- Я не хочу до тебе підходити! - твердо відповіла Шарлотта. - Мені і тут добре.

- Гаразд, Шарлотто. Це твій вибір.

- Я тобі не просто "Шарлотта"!

- Тоді принцеса Шарлотта... Тобі подобається, коли люди згадують твій титул, коли звертаються до тебе? - в його голосі були чутно нотки сарказму.

- Це не правда! - роздратовано сказала дівчина. - Я говорю, що тобі не можна звертатися до мене на ім'я.

- Я розумію, Ваша Високість Шарлотто... То що, краще?

- ... - вона просто кипіла від злості.

- Послухай, я не той хто дотримується правил. - чоловік звучав впевнено, але при цьому трохи насторожено.

- Я помітила. Тоді хто ТИ такий? Шахрай, злочинець, злодій... - дівчина відчувала обурень та роздратування. 

- Я Олівер - найманець. - спокійно відповів той.

- Найманець?! - принцеса була шокована цієї новиною, цього вона точно не очікувала.

- Хм... Дівчата зазвичай чують тільки те, що хочуть почути, так? - іронічно запитав Олівер.

- Ти найманець! Хтось заплатив тобі, щоб ти викрав мене та привів сюди? - Шарлотта була збентежена та на межі паніки.

- Я сказав тобі своє ім'я, але ти почула лише моє покликання... Я не очікував нічого іншого...

– Та це мене зараз мало хвилює! - гаркнула вона на нього. - Не переводи тему! На кого ти працюєш?

- Я ніколи не говорю про це, якби я це робив, то залишився б без роботи. - найманець відчував напругу, але залишився рішучим.

- Олівер, ти ходячий труп! Мій наречений, король Генріх, мабуть, уже знає, що сталося. Лише питання часу, коли він знайде мене.

- Мене це не хвилює... Принаймні поки я спокійно не закінчу свій обід. - Олівер звучав безтурботно, що дівчині здалося незрозумілим та викликало ще більше роздратування.

                             👑   👑   👑

   Ніхто із замку не міг уявити, що принцеса  провела ніч не у своїх покоях. Окрім Ніколаса. Він почав відчувати тривогу як тільки прокинувся, тому він підійшов до покоїв дівчини і знайшов там вартового, та це щей виявився ніхто інший як сам Христофер. Це ще більше стурбувало його.

- Відійди від дверей та дай мені пройти. - викрикнув Ревелдта коли хлопець заступив йому напрямок. - Мені терміново треба побачити принцесу Шарлотту!

- Стій! - крикнув той у відповідь. - Нікому не дозволено відвідувати принцесу, навіть тобі. - пояснив він. - Це наказ короля!

- Наказ? Чому він наказав саме тобі охороняти її покої?

- Хіба це не ясно? Король Генріх вибрав мене тому, що мені найбільше довіряє.

- Довіряє? - чоловік тихо засміявся. - Як він може тобі довіряти, якщо ти тільки і вмієш, що всім брехати?

- Ха! Хто хто, а не тобі мені моралі читати. Теж мені знайшлася чесна людина.

   Після цих слів, Ніколас почав втрачати терпіння.

- Тоді мені доведеться поговорити з королем особисто. Чи ти можеш гарантувати своїм життям, що принцеса зараз спить у своїх покоях? - тінь сумніву пробігла по обличчю лицаря, обов'язки якого було охороняти покої принцеси.

- Звичайно, вона всередині. Можу запевнити, що принцеса не покидала своїх покоїв.

- Не думай, що я просто так здамся. Я скоро повернуся, і якщо дізнаюся, що ти збрехав...

- Я дав клятву так само, як і ти, і якщо у тебе є сумніви в моїй відданості та чесності, поскаржитись королю.

- О, у мене в принципі на тебе є сумніви, я тобі ніколи не довіряв, і не довірятиму.

- Щось від цього мені ні холодно ні жарко. Краще йди, поки я тебе не вбив. - сказав Христофер і Ніколасу не залишалося нічого іншого, як дати йому спокій і придумати інший спосіб дістатися до принцеси.

- (Це ще не кінець. Мені потрібно все перевірити, перш ніж потурбувати короля) - він вийшов на подвір'я замку.

   Ревелдта не звик схиляти коліна перед кимось, особливо перед цим хлопчиськом.

- Не можу повірити, що йому було доручено наглядати та охороняти Шарлотту! - обурений і злий, чоловік ходив туди-сюди двором, він підійшов до іншої частини замку, і став під балконом принцеси. Він думав, як йому залізти нагору і раптом помітив на землі пов'язані простирадла. Його осяяло.

- (Вона втекла минулої ночі!) - під балконом, він побачив сліди, можливо вони були принцеси.

   Чоловік пішов по слідам, поки не зупинився біля конюшні та почав розглядувати, можливе місце злочину... В його погляд потрапив лист який лежав на землі.

- (Хммм... Що це?) - він підняв його та розгорнув. - (Це лист для принцеси?!) - та почав його читати...

"...Дозволь мені кохати тебе. Ти навчила мене, що колись цей смуток сплете нас разом. Зустрінемось біля конюшні О 1/2 ночі.

                   Ваш покірний слуга, Ніколас"

   Тоді він зрозумів, що принцесу виманили з кімнати цим листом, ніби написаним від нього. Але Ніколас не хотів знову відкривати їй свої почуття, тому не збирався їй його писати!

- (І я  б точно не звертався до неї на "ти"!)

   Зрозумівши, що Шарлотта таємно покинула свої покої через цей лист, чоловік одразу ж подався до охоронця, який мав стежити за нею, щоби висловити йому свої підозри.

   Він сподівався, що цього разу він обов'язково перевірить покої принцеси, оскільки під питанням була її безпека. Однак йому навіть не спало на думку, що їхня зустріч може перерости в сварку.

– Це останні попередження!

- Ти погрожуєш мені?! - Ревелдта вже не міг стримувати свою злість.

- Так. Мій обов'язок – захищати принцесу від незваних гостей! Назад!

- О, як я буду сміятися, коли тебе проголосять гіршим охоронцем!

- Насміхайся з мене скільки хочеш, мені все одно! Просто йди звідси!

- Що тут відбувається? Вас чути наприкінці коридору! - біля них прозвучав голос Мішель.

- Мішель, ти прийшла якраз вчасно. - хоч як йому і неприємно було це визнавати, але зараз вона могла допомогти. - Поясни своєму братові, що принцеса вже давно не у своїх покоях, і що вона зникла, доки він охороняв її!

- Ти використовуєш хитрощі, щоб змусити мене впустити тебе!

   Мішель дала знак іншому лицарю, щоб той здався та пішов. Вона пішла за ним, і коли вони пройшли перший поворот, вона сказала йому дещо. І через пару хвилин повернулася до них.

- Христофере, відійди від дверей. - наказала Бенуа.

- Але ж!

- Я. Сказала. Відійти. Від. Дверей. - виділяючи кожне слово проговорила вона.

- Ц... Гаразд... - Христофер послухався свою сестру та відступив.

   Дорога до покоїв принцеси була нарешті відкрита. Ніколас став перед дверима і постукав. Коли він не отримав жодної відповіді, він постукав ще голосніше, а потім покликав принцесу на ім'я і сказав, що він біля дверей. Ніхто не відповідав...

- Зачинено. - він вибив двері і заглянув усередину - це єдине, що він міг зробити.

   Чоловік виявив порожню кімнату з розібраним ліжком. Двері балкона були навстіж відчинені. Підтвердилося його побоювання, що принцеса зникла і з нею сталося щось погане.

                              👑   👑   👑

   Остання доба для Шарлотти була досить насиченою. Що було скоєно протилежно до її способу життя. Звичайно, вона ніколи не думала, що буде викрадена, атакована і поранена в один день, і що хвилювання, якого їй так не вистачало, могло вартувати її життя. Але вона і не таке переживала! Особливо коли зв'язалася з Ніколасом, який зробив їй так боляче, дівчина всеодно не могла не думати про нього!

      " Je pensais qu'il s'en souviendrait,

            mais on dirait qu'il a oublié.

         (Я думала, що він запам'ятає,

          але виглядає, ніби він забув.)

                J'en ai marre d'attendre.

          (Я втомлена від очікування.)

     Je lui ai tout donné, et maintenant il

             ne veut plus en faire partie.

   (Я віддала йому всю себе, а тепер він 

      не хоче бути причетним до цього.)

                       Je dois l'admettre.

           (Мені потрібно визнати це.)

     Je veux juste être le même, mais pour 

                  lui, nous n'existons pas.

        (Я просто хочу бути тою самою,

               але для нього нас не існує.)

              Maintenant, je suis seul et je

                      pleure terriblement.

      (Зараз я самотня й жахливо плачу.)

         Il m'a brisé le cœur pour le plaisir

                  (Він розбив мені серце

                       заради веселощів.)

      A pris mon cœur et l'a laissé engourdi.

                     (Забрав моє серце і

                    залишив онімілою.)

         Encore une histoire triste et vraie.

          (Чергова історія, що є сумною

                           і правдивою.)

          Je ressens de la douleur, et toi ?

                ( Я відчуваю біль, а ти?)

     Il était censé être celui qui m'a laissé 

tomber, celui qui m'a rempli de tristesse.

          (Він мав бути тим, хто підвів

    мене, хто заповнить мене смутком.)

  Je déteste le voir avec quelqu'un d'autre.

             (Ненавиджу бачити його з

                         кимось іншим.)

                  Je la maudis, elle et lui.

               (Я проклинаю її та його.)

          Sans te retourner, tu as disparu.

                (Не оглядаючись назад,

                         ти ніхто, зник. )

    Tout mon amour est parti et la haine a

   grandi, je suis seul et je regarde quelque

             chose mais je ne ressens rien.

   (Все моє  кохання зникло, і ненависть

     зросла, я стою одна і виглядаю щось,

                але не відчуваю нічого.)

       Trop d'obscurité pour un arc-en-ciel,

                         je me sens utilisé.

       ( Дуже багато темряви для веселки,

           я відчуваю себе використаною. )

    Et comment suis-je censé vivre sans toi ?

             ( І як я маю жити без тебе? )

                                Je refuse.

                       ( Я відмовляюсь.)"

   Хід її думок перервав Олівер, підходячи до неї ближче.

- Що б ти не збирався зі мною робити, більше шансів, що я помру від переохолодження, ніж ти матимеш якусь вигоду від мого викрадення.

- З тобою все буде гаразд...

- Як ти можеш бути у цьому певен?

- У мене є досвід лікування в яких умовах. Я весь до ваших послуг, принцеса Шарлотта. - він підвівся і вклонився.

   Це розсмішило її. Вона відчула, що зараз слушний момент, щоб запитати його.

- Я досі не розумію. Навіщо ти викрав мене?

- Я мав виконати свою роботу – мене про це попросили. - неохоче пояснив він.

- Якщо ти не хочеш розкрити свого замовника, ти можеш бодай розповісти мені більше про свою роботу, і чому її отримав?

   Олівер схрестив руки і скептично глянув на неї, начебто оцінюючи всю ситуацію.

- Чому ти так на мене дивишся? Не схоже, що я комусь можу розповісти твій секрет... - сказала вона розводячи руками.

- Добре, Шарлотто. Ти приготуєш вечерю з обміном на цю інформацію.

- Але я...

- Принцеса, ти не вмієш готувати? Ха! Ну тоді... Угода скасовується.

- Добре! Я постараюся приготувати щось їстівне на вечерю, але ти будеш їсти це на свій страх і ризик.

- Домовилися! Ось, візьми це... - він відкрив сумку і витяг з неї мертвого зайця. - Я встановив поблизу пару пасток, і ось наш сьогоднішній улов.

- Що?

- Не бійся... Я й не сподівався, що ти щось приготуєш, принцесо...

   Шарлотта вперше страждала від того, що до неї зверталися, як до принцеси. Звучало так, ніби вона була ніжна, слабка і не мала обов'язків, а вона навіть не могла переконати його в зворотному. Але все це не було правдою.

   Вона стільки всього пережила, коли подорожувала разом із Ніколасом до Іль-де-Франс. Перше на них в порту напали бандити, потім битва з французькими гвардійцями, бій з Грегорі і це тільки мала частина цього всього, що трапилося з  принцесою. І хай Олівер не думає, що зможе принизити її тим, що вона не вміє готувати. 

- Я не вмію готувати кролика, але постараюсь. Ти допоможеш мені, так?

- Звичайно...

   Потім Олівер почав розповідати принцесі якусь інформацію, намагаючись не розповідати надто багато. Вона буквально витягала з нього слова.

- Чому ти став найманцем? - нарешті вона сказала саме хвилююче її питання.

- ... - було видно, що він не хотів їй це розповідати. - Тому що, мене зрадили. Дуже близька мені людина виконувала наказ жахливої жінки, і спробувала мене вбити.

- Вбити?... - в дівчини перевело подих від цієї історії. - Як... Хто?

- Мій рідний брат вистрілив в мене... І приписав всі мої заслуги на війні собі.

- Боже, це і справді жахливо... - принцеса опустила свій погляд, їй дійсно стало соромно за те, що вона думала про нього.

- Шарлотто, мені шкода, що ти бачиш у мені лише викрадача. - в його голосі було чутно сумні нотки. - Тобі не спадало на думку, що, можливо, я роблю тобі добро.

- В даний момент, я думаю: вдарити тебе або розсміятися. - відповіла жартома вона. - Добро? - на її обличчі було помітно, що вона намагається зберегти спокій і тримати ситуацію в контролі.

- Скажімо так, є людина, яка турбується про твою безпеку. Тобі все ще смішно чи не зрозуміло?

- Ні це не так. Багато людей дбають про мою безпеку, і один із них у замку, де я й маю бути.

- Можливо, замок більше не найбезпечніше місце для тебе... Ось це все, що тобі потрібно знати.

- Не залишай мене у підвішеному стані! Розкажи мені більше про це. Хто хоче мені зашкодити?

- Людина, яку я дуже добре знаю - Мішель Бенуа. - вона відчула шок та зневіру, неочікувано усвідомлюючи про зраду з боку неї, а Мішель здавалася Шарлотті такою хорошою жінкою.

- Ти знаєш її! Звідки мені знати, що ти на неї не працюєш? - запитує дівчина з підозрою, її серце б'ється швидше, вона не вірить своєму співрозмовнику.

- Ти не можеш цього дізнатися. Ти ніколи не можеш знати все, але ти можеш підлаштуватися. - відповідає їй Олівер з легкою таємничістю, він відчуває трохи холодного поту на лобі.

- Ти хочеш сказати, що я маю залишатися тут доти, доки небезпека не зникне?

– Ні. Але ти можеш навчитися захищати себе та боротися. А зараз ми залишимося вдалині, поки хтось не знайде тебе.

   Олівер хотів, щоб Шарлотта перестала шкодувати себе та взяла життя у свої руки.

- З достовірних джерел я дізнався, що Мішель не любить ділитися своїм щастям та благополуччям. Якщо вона відчує небезпеку, вона не думатиме ні про що інше, крім як про вбивство.

- Іронія в тому, що ти думаєш, що врятував мене від неї, привівши мене в покинутий будинок на холодну смерть.

- Мені подобається твоє почуття гумору. Ти не така жорстка, як я гадав.

   Іноді кордон між друзями та ворогами може бути дуже тонким, таким, як зараз був між ними. Кордон був тонкий, але він все ще був, і в той момент було не відомо, в який бік він перевалить.

   Тим часом десь високо в повітрі сховавшись у снігу, з великою цікавістю за ними спостерігала сова. Вона голосно ухнула і відлетіла, тримаючи шлях у бік замку.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.