Село Сеньківка

Є село у нас Сеньківка,

Добрі люди там живуть,

Щодня мукає корівка,

Й коні весело іржуть.

Тут живе моя родина,

Краще вже сказать рідня-

Мати, батько, дядькова дружина,

Ну і головний тут звісно ж - я!

Розкажу вам все як є,

Нічого зовсім не сховаю,

Дитинство тут пройшло моє,

Як на долоні - карти розкладаю...

Їхав наш сусід Микола на велосипеді,

Буряки забрать з городу дуже було треба,

А за ним вдогонку бігли дві пихаті леді.

Колю, милий, зупинись - ти наша потреба!

Коля рота так роззяв- втратив кермування,

І про гальма геть забув,

Мабуть, це його кохання?..

Про город вже позабув,

Бо від їхніх слів розтанув.

Та Микола не здавався,

Їхав далі все ж таки,

Від панянок цих ховався,

Розбіглись навіть хробаки.

Він колеса загубив —у думки поринув,

В 'їхав в чужу хату.

Він на Галю оком кинув,

І помяв чиюсь там м'яту.

Велік зовсім поламався,

Розлетілись всі колеса ,

Зрозуміло лиш одне - Коля закохався!

І сказав: ,, Вона тепер ,моя баранеса!"