Гринвіцька Амазонка

Дисплей Стасиного смартфону: Чет, 18-те травня, 09:20

“ Довбана скатерка!” - Стася зібгала викроєний шмат натуральної тканини кольору вівсяної пудри і жбурнула його на протилежний кінець столу. Тканина на знак протесту розстелилася на дерев'яній поверхні, демонструючи дірочки і незначні пошкодження волокон від щойно вийнятих ниток. Стася сердилася. А коли вона сердилася, то справи йшли кепсько і все летіло з рук.

Відсьорбнула чаю і те - обпекла губи: " А-ай!..." - Вона рвучко відсахнулася i ледве вберегла прямокутник відбірного льону від потворних коричневих плям - за десять хвилин чашка з пакетиком Асаму, завареним трьохстами мілілітрами окропу так достатньо і не охолонула. Вона відсунула чашку подалі від вишивання - заманулося, бачте, почаювати під час роботи, та ще й якої! Знала б, чим це замовлення обернеться - одразу б сказала "ні".

Її клієнтку, пані Джоан Х'юз, "просто Джо", котра у Стасі більше асоціювалася із "бабцею Джо", вже не влаштовували "баранячі роги" в орнаменті, і вона пропонувала замінити їх на "козлики". Також, на переконання "бабцi Джо", сніжинки повинні були домінувати над колами, відповідно до різдвяної тематики виробу. Може, ще не пізно знайти якусь причину і відправити "бабцю Джо" з її “козликами” до пабів та кафетеріїв заміських районів шукати більш професійну і терплячу рукодільницю, котра казатиме: " так, мадам, так" на всяку забаганку? Може, не пізно повернути триста фунтів авансу? Того авансу, яким оплатилися Андрійкові заняття з футболу. Не пізнo… Так, як не спізнювалися щомісячні платежі за житло в кредит. Вони знімалися зі Стасиної картки автоматично: того ж числа, в той же час.

Ох і наморочило її те виколупування "баранячих рогів" і повернення полотна до первинного стану "табула раса" - ще з удосвіта. Отак, романтизація своїх креативних ідей завжди, мов кулька, несподівано здувалася, змушуючи по вуха загрузнути в задобрюванні клієнтів i фінансових ревізіях - день як день, нічого нового.

Ризикнула зроби ще один ковток - цього разу напій був те що треба - яскравого кольору, гарно настояний і приємно-теплий. "Хай будуть "козлики" - лише б відкараскатися від роботи айтішниці у самому ядрі бездушного бізнес-центру на Ґудж Стріт. План дій у неї вже вималювався давно. Тактика повільного дрейфування і свідомого відхилення від курсу підходила найбільше. Зовсім ні до чого було раптово відрубувати руку, що годувала і авантюрно розвертатися на всі триста шістдесят. Вона хотіла повільного перевтілення, щоб одного дня просто випурхнути метеликом і забути про всі інтриги капосних секретарок і персональних асистенток.

Так, вона стала добровільною заручницею "бабці Джо" через гроші, а не безмежну любов до вишивання. Стася ділила клієнтів на дві категорії: адекватні - таких було понад половину, і - скасовані. Не було й дня, коли вона не фантазувала б таким чином: “Адекватний - виконую замовлення, неадекватний - натискаю кнопку “скасувати” - скасований!” Вона мотивувала себе і впевнено йшла до мети - самій обирати клієнтів. Все ж, поки що доводилося мати справу як з адекватними так і з їх антиподами.

З "бабцею Джо" все стало зрозуміло одразу - тоді в пабі Стасю привітала така собі бабця-Яга: довгоноса, безброва, з понівечиними артритом руками, прискіплива… Але водночас вразила манерами і вишуканою вимовою, яка свідчила, що вона мешкала, мабуть, десь в Челсі. Тепер же її відьминська натура запрацювала на повну: вона ніби зурочити Стасю хотіла, так скатерка не задалася, ще й мало чаєм не залила.

Банківське сповіщення на екрані показувало останні Стасині витрати: шопінг в Теско: п'ятдесят три фунти. Ого! Але ж вона купила лише базові продукти… За останній рік ціни сягнули астрономічних масштабів.

Коли вона придбала будинок на три кімнати, Тарас поставив умови: поточні витрати Стася бере на себе, a щомісячний внесок платитиме він - через Стасин рахунок. Найчастіше Тарасовий внесок був замалим, але це не цікавило ні його ані жадібну банківську лапу. Банківська лапа регулярно дотягувалася і змітала з рахунку вказану в кредитному договорі суму, а Стасі лишалося те, що лишалося.

Сам Тарас не переймався - він знав, що iз "солідною зарплатою" дружини кредит був в надійних руках. Стася спершу була не в захваті від такої ідеї житла, але, знову ж таки: усвідомлення і виведення на чисту воду його маніпуляторських здібностей прийшло згодом, поступово, i на момент підписання договору остаточне прозріння ще не настало. Нагода показати характер і пришпилити його каблуком випала незабаром, хоч і вимушено - заради своєї і синової безпеки.

- Я не збираюся все життя ішачити на цей кредит. - заявив Тарас.

- Це - твоя ідея... - відповіла Стася і хотіла продовжити, але Тарас перебив її.

- Моя ідея - набрати квартирантів, як всі нормальні люди.

- Я і наша дитина не житимемо під одним дахом з "корешами", яких ти намагався прилаштувати. Це ніяких грошей не варте.

- Tак і знав, що ти все зіпсуєш! - він демонстративно потряс пальцем на камеру, відмінно практикуючи сценічні навички, закинувши назад пасмо каштанового волосся.

Нічого іншого, крім махання пальцем в повітрі не відбулося. Саме в цей момент Стася відчула його безпорадність. І власну силу. Все ж, від махання пальцем до остаточного визнання його диктатором і снобом мало пройти три роки, особливо останній - що неодноразово собі повторювала. Ще тоді, три роки тому не все було втрачено - в неї був шанс повернутися додому і знову жити як повноцінна сім'я i саме тоді Тарас запропонував нестандартне рішення покращення фінансової ситуації.

- І що я маю казати? Як я поясню йому, що ти тупо виперла їхні речі на вулицю?

- Той чувак лазив у мене по кишенях. Ти хоча б знаєш як його звати? Їх обох - знаєш? Тобі все рівно.

- Ого... чому раніше не сказала?

- Хіба це має значення? Відтепер - ніяких квартирантів.

Дні минали, Андрійко ходив до школи, Стася - на роботу. А потім їй зробили пропозицію з іншої компанії. Неповний робочий час - зарплатня така ж, як і в фірмі, де працювала, навіть трохи вища. Це було фантастично! Нарешті у неї з'явилася можливість паралельно займатися вишивкою на професійному рівні - тоді вона одразу створила аккаунт на Етсі.

І от вже два роки поспіль Стася займається і розвиває улюблену справу. За останній рік запит на її роботи суттєво зріс. Деякі замовлення надходили з України…

Дзеленькнуло сповіщення на смартфоні - це її електронна пошта. Повідомлення від Вікі Хоббс. Вікі Хоббс?

Стася відкрила повідомлення. На перший погляд - спам, одразу в смітник. Стоп! - ні, щось інше:

" Шановна Стейсі.

Я пишу за особистим розпорядженням пана Саймона Келлі. Отримавши візитівку, я також перевірила вашу бізнес-сторінку на Етсі і у фейсбуці. Мушу сказати, що вражена вашим професіоналізмом у сфері оформлення одягу в етно стилі.

Наразі, мені відомо, що " Ніл Стріт Продакшнс " готується розпочати зйомки фентезійного серіалу і їм потрібні асистенти художника з костюмiв.

На мою думку, ви прекрасно впораєтеся , але, звісно, у продюсерів свої вимоги.

" Ніл Стріт Продакшнс " готові запросити вас на співбесіду. Будь ласка, повідомте чи цікавить вас дана пропозиція. Якщо так, надішліть мені ваше резюме.

Чекаю на відповідь.

З повагою,

Вікі Хоббс

Секретар Саймона Келлі,

кіноконсультант і бізнес менеджер.”

На якусь мить вона замріяно опустила очі і почала розглядати скандинавські узори на скатертині з Ікеї, по-дитячому всміхаючись.

Підскочила з стільця: раптом промайнуло, що ця Саймонова історія з роботою виглядала як благодійність, така собі допомога "жертві російської агресії". Йому це зіграє на руку для підвищення рейтингів. Широко розповсюджена практика у колах селебріті. Але хіба їй це також не грало на руку? Вагання і сумніви стискали шию зашморгом, який муляв і гриз як упир, позбавляючи сил.

Вона знову присіла і перевела погляд на годинник, котрий впевнено вицокував хвилини і секунди, які наближали її до наступного робочого понеділка: застоянe офіснe повітря, збої в роботі програмного забезпечення, підсилені вередливістю людей у фешенебельних випрасуваних костюмах і дорогому шкіряному взутті…Вона знала, що це обов'язково станеться. Обов'язково. Зашморг сумнівів продовжував стискати - вона рішуче зняла його з несамовитою силою i закинула далеко під шафу, і він загубився там до наступного прибирання, щоб назавжди бути поглинутим пилососом…

Стася склала докупи своє резюме, надавши йому більш-менш пристойного вигляду і відправила Вікі повідомлення наступного змісту:

" Шановна Вікі.

Дякую, що написали мені і приємно познайомитися.

Я дуже вдячна зусиллям пана Келлі і вашим власним, спрямованим на моє працевлаштування у секторі кіноіндустрії. Щиро вражена вашими коментарями щодо мого професіоналізму.

Мій головний пріоритет - якість і коли люди отримують естетичне задоволення від виконаних мною робіт і відкривають для себе щось нове. Клієнт завжди перебуває в центрі моєї уваги. Будьте певні - я не підведу.

Тому, я, звісно, хотіла б зустрітися із представниками " Ніл Стріт Продакшнс " для обговорення моєї потенційної роботи у ролі асистентa художника з костюмiв.

Чекатиму на вашу відповідь.

З повагою,

Стася Проценко,

Майстриня вишивки,

текстильний дизайнер”

Стася перечитала написаний лист рази зо три, і прикріпивши резюме, відправила його Вікі.

" Побачимо, що з цього вийде." - промовила вона вголос і дістала торбу з нитками. Знайшла яскраву коралову і майстерно проселила через вушко голки з першої спроби.

Відповідь не забарилася. Вікі написала, що переправила їхню переписку безпосередньо у " Ніл Стріт Продакшнс " щоб Стася вже напряму з ними спілкувалася. Тільки попросила тримати її в курсі і звертатися з приводу будь-чого. Формальності, звісно. Частина бізнес-етикету.

Джош Вільямс, представник " Ніл Стріт Продакшнс ", запросив Стасю на співбесіду на суботу, третє червня. Посилаючись на щільний графік, Джош призначив зустріч на молодіжному фестивалі у Баркінгу о шістнадцятій тридцять.

Співбесіда? На фестивалі? Хіба що на вакансію клоуна… Що ж, виклик було прийнято.

Дисплей Стасиного смартфону: Суб, 3-тє чер, 16:12

На фестивалі гамселила музика, вирував яскравий неоновий натовп; поряд чувак у рожевій кофті і бірюзових штанях завзято пихкотів вейпом і клуби вишневого пару діставалися Стасиного обличчя. Чувся регіт і вешталися п'яні.

Вона сильно засумнівалася щодо співбесіди. Але все ж підготувалася заздалегідь і прихопила з собою портфоліо і роздруковану копію резюме, на всяк випадок. Серце тріпотіло в очікуванні дзвінка від Джоша - він попросив номер її мобільного в останньому листі електронної переписки і сказав, що набере. А раптом не набере? А що, коли це - пранк? А ось і Джош дзвонить.

- Доброго дня? - Стася невпевнено.

- Гей, Стейсі?!

- Так, це - я, Стася.

- Стася, це - Джош. Все ок?

- Та-ак...

Джош попросив її підійти до здоровенного брендового намету Гіннесс, де й зустрілися. Він сидів поряд з компанією людей з бейджами, котрі про щось теревенили і голосно сміялися за келихами стауту на фоні гупання драм-н-бейсу.

В кепці, ззаду якої стирчав каштановий кучерявий хвостик, окулярах в чорній оправі, футболці міксу всіх кольорів веселки і джинсових шортах Джош виглядав скоріше як фарбований пудель на виставці аніж той уявний добродій в бізнес сьюті, і ноутбуком для шалених нотаток, який готовий був атакувати щосекунди з хваткою бойового пса. Стася вирішила не обманюватися. Хоч і "пудель", але - роботодавець. Потенційний роботодавець.

ЇЇ, одягнену в тонку бавовняну сорочку, яку сміливо можна було асоціювати з ніжністю ванільного морозива, сірі джинси і кросівки Найк Джош оцінив позитивно - він дружньо кивнув, запросив сісти напроти, гайда, мовляв, побесідуємо як старі приятелі без дискомфорту.

Джош виглядав старшим за Стасю, хоч і не набагато, і мав пивне пузце. Від посмішки його масне обличчя розчервонілося.

- Стаут? Лагер? Чи, може, сидр? - запропонував він з азартом.

- Ні, - Стася заперечливо похитала головою, здивована, - я не питиму.

- Та не переймайся ти так! - підбурював він її.

- Дякую, але - ні. Я ось, зразки принесла, - вона вже зібралася й торбу розстебнути.

- Зачекай Стасю, розслабся. Зараз дехто має підійти - познайомишся. - і вже сам до себе, перевіривши повідомлення на смартфоні: "Прекрасно! Знову спізнюється. Добре, що там в тебе?"

Стася, хутко розгорнула свій каталог і почала коментувати, листаючи сторінки, кожен зразок - у захисній плівці.

Джош не розпитував багато i стисло розповів про обов'язки і специфіку роботи для цього конкретного проекту. Потім ще раз переглянув Стасині зразки, йому особисто дуже сподобалися декілька, але зауважив:

- Стасю, люба, дивись, це, звісно - суперово, але як асистенти художника з костюмiв ти виконуватимеш багато чорнової роботи. Ну, наприклад, шукатимеш потрібні тканини та інші матеріали, працюватимеш із готовими моделями, додаючи елементи прямо під час зйомок. Ти впевнена, що саме ця робота - для тебе?

Стася завагалася. Вона не знала, що відповісти. Джош це помітив. Він взяв ситуацію під контроль:

- Давай так: я скину певну інфy тобі на пошту - подумаєш над варіантами і надішлеш свої ідеї. Далі подивимось. Окі-докі? І, поки не забув - контракт на два роки. Досить щедро, мг... - він кинув Стасі погляд, повний якихось незрозумілих натяків, і це збентежило її ще більше.

- Домовились. - сказала Стася, зовсім понуро.

- Суперово! - тішився Джош, а його щоки палали рум'янцем від вжитого пива.

Стася хотіла було підвестися, подякувати Джошеві і якнайшвидше забратися з ідіотського фестивалю так, щоб він не побачив її сліз, що вже от-от збиралися котитися цівочками по сумному обличчю, заляпуючи вишукану невинно-ванільну сорочку.

Аж тут до них підбігла якась жіночка , схожа на Джуліан Мур. Така ж тонкоброва, з прямим мідно-русявим волоссям і стилізованою зачіскою каре. Її аристократичне, бліде обличчя прикрашали поодинокі веснянки. Ця пані в білій футболці, блакитних джинсах і в сережках з каменями, що нагадували Стасі смарагди, кинулася до Джоша з обіймами, і вони раділи як ніби сто років не бачилися.

Відійшовши від моментної хвилі ейфорії, "Джуліан" врешті повернулася до Стасі і подала руку, щоб потиснути:

- Вікi, секретар Саймона Келлі. - всміхнулася вона по-голлівудськи.

“Tаки не Джуліан." - подумала Стася і представилася:

- Стася. - відчуваючи, що розгубилася, автоматично потисла шовковисту на дотик, теплу руку Вікі.

- Он ти яка… - щирo окинула її поглядом Вікі.

"Яка це "така"? - подумала Стася, роздратована всім, що відбувалося, а перед очима майорів образ Саймона в темних окулярах... Сама ж відчувала, як танула в цьому сюрреалістичному моменті: вона “звичайна” - мама-Стася, дружина-Стася десь губилася, натомість, виокремлювалася на сизому тлі вона “самобутня” - професійна вишивальниця і амбасадорка прабабусиних орнаментів.

- Я уявляла тебе зовсім іншою…

Джош пирснув і по-хлоп'ячому почав гиготіти собі під ніс.

- Гей, я зараз поставлю тебе на місце! - кинулася до нього Вікі, не стримуючи сміху, до Стасі ж:

- Давні знайомі. Це він мене запросив. - вона вказала на Джоша пальцем.

- По старій дружбі. - додав Джош, дивлячись по черзі то на Вікі то на Стасю.

- Ну що, вип'ємо сидру за знайомство? - звернулася Вікі до Стасі.

- І, надіюся, - вона знову глипнула на Джоша, - за нову роботу?

Саймонова незрима присутність відчувалася по-особливому сильно. Тепер вона була як на долоні, а він лише спостерігав очима свого агента, влаштувавши цей спектакль з роботою. Точно - пранк.

Вікі ж продовжила:

- Тож, Стейсі, я думала, що зустріну якусь поважну даму… Hе подумай, я не упереджено. А тут, - сплеснула вона в долоні, дивлячись на Стасю, - муза Ботічеллі!

"Лестиш, Вікі, лестиш." - подумала Стася, аналізуючи свою селянську зовнішність з косами, зібраними в гульку.

Тим часом Джош приніс сидру для них із Вікі, собі ж - ще один стаут.

- Пригощайтесь, дівчатка! - Вікі одразу потяглася до склянки із сидром.

- Ну, - сказала вона до Стасі, піднісши свою склянку, щоб цокнутися. - за знайомство. Чі-ірз!

Сидр пився легко, як лимонад. Вікі виявилася цікавою співрозмовницею, вони спілкувалися невимушено і багато сміялися.

Джош приніс ще сидру і кудись вийшов. Вони з Вікі зосталися вдвох.

- Коли ти почала вишивати? - поцікавилася Вікі.

- З дитинства. У моєї прабабусі в хаті стіни були завішені рушниками, на столі- скатерка, теж вишита, а в скрині скільки добра усілякого - сорочки, спідниці, дитячий одяг. Все сама. Вона померла, коли мені було вісім. Але, встигла закохати в своє хобі, так би мовити. В мене був хист - вона майже не допомагала - старенька вже була. В основному бабуся слідкувала, щоб я все робила правильно. Вже й її немає…

- Співчуваю... - сказала Вікі з напів-гіркою усмішкою на вустах. - Обох моїх бабусь вже теж давно нема в живих. А де все це зараз - вишиті речі?

- Там саме - у скрині. Ми з Київщини - моя сім'я. Прабабусина хата пустує, замкнена, під наглядом родичів. Допоки... Кому все те треба? - сказала Стася, скептично надувши губи.

Аж ось, крізь різноманітні нашарування музичних стилів, які рвалися до намету знадвору, їй здалося, що хтось прошепотів на вухо старечим голосом: “ Від скрині не втечеш.” Стася оглянулася - чи не ховалася часом за спиною “бабця Джо”? Голос видався таким знайомим.

- Люба, все окей? - Вікі помітила її занепокоєння.

- Так, все добре. - відповіла Стася, насправді намагаючись розтлумачити почуте. Невже вона так сп’яніла від кількох сидрів? Якщо “бабця Джо і замислила її чаклунські штучки, в неї нічого не вийде. Хоча б тому, що з виразом вона помилилася. Зазвичай кажуть: “від долі не втечеш”. А від сімейної скрині довгоносій бабці з покрученими пальцями Стася радила б триматися подалі.

- Тоді... -промовила Вікі, допиваючи чергову склянку сидру, - Я впевнена, що у тій скрині - витвори мистецтва - їх не можна просто так занедбати. Потрібно на виставку чи в музей, для належного зберігання. Тим більше, раритет дорого коштує - можна продати за солідну суму.

- Погоджуюсь, ти права - подбаю, бо крім мене те все нікому не потрібне, так і пропаде…

- Стася, вже захмеліла, поглянула на телефон i сказала Вікі, що їй пора додому. На що Вікі попросила зачекати, поки підійде Джош.

- А він де? - запитала Стася.

- Не в курсі, але зараз повернеться.

Вираз про скриню звучав відлунням y Стасиній голові і ніяк не давав спокою. Навіть гучній музиці чи п'янкому сидру не під силу було усмирити цих підступних слів-заколотників, які нещадно порушували її цілісність і нагадували про реальність: реальність скрині і всього, що в ній зберігалося - тепер вже її, Стасиної скрині. Охоплена емоціями, вона вибігла до туалету, а потім ще деякий час стояла на вулиці, вдихаючи пряне вечірнє повітря, насичене сигаретним димом, випарами з вейпів і завчасно винуватими, спокусливими ароматами фаст-фуду, а на задньому плані вловлювався запах втомлених спекою сонних дерев. Коли повернулася, Вікі була на телефоні і, побачивши її, пошепки промовила: "Саймон".

Вікі продовжувала: "Так, мг... так, так". - До Стасі:

- Саймон тебе на пару слів, стосовно "Ніл Стріт". Hе проти?

Не дочекавшись відповіді, Вікі тицьнула їй свого телефона. Стася обережно промовила:

- Привіт, це - Стася. - при цьому схопила комірець сорочки і почала його переминати, не шкодуючи делікатної тканини, до якої зазвичай ставилася дбайливо. Сама й не помітила, як відійшла в куток намету.

- Гей, Стася! Рандомна ситуація, еге ж? - почула знайомий голос.

- Ха-х! - вихопилося в неї на нервах, - Для мене - доволі рандомна…

- Скажімо, для мене - теж.

Саймон говорив бадьоро, і їй здалося, по-загадковому. Він немов намагався вплести її, заміжню жінку, яка ось так непередбачувано опинилася в цій чудернацькій місцині в силу обставин, на перший погляд позбавлених сенсу, а насправді зумовлених нашіптуваннями "бабці Джо", в якусь інтригу.

- Чому?

- Ще вчора Вікі сказала, що їде на фест, і я подумав, що це - не в її стилі. А виявилося - щось особисте.

- Хіба вона не сказала, що саме? - все ж поцікавилася Стася, не в змозі стримати тяжіння до пліткарства, притаманного своїй жіночій природі.

- Hi.

Він просто мовчав, за Стасиним передчуттям - щось затіявши. Його лаконізм змусив її заповнити щойно утворену порожнечу.

- Вікі сказала, що ти питав про "Ніл Стріт"...

- Та-а-к, - він розтягнув свою відповідь, немов сміючись, - але спершу розкажи, як в тебе справи?

- Ми в барі. Тут весело. - одразу подумала, що вліпила цю фразу недоречно.

Секундна пауза, після якої прозвучало радісне гигикання, а потім Саймоновий голос сказав:

- Мій вечір більш прозаїчний - робоча поїздка.

Стасі те здалося не зовсім переконливим, і вона уявила, як він демонстративно вилежується на канапі в дизайнерських кросівках з келихом червоного бургундського. Чомусь він видався саме таким. Вона прагнула бути нейтральною - відкриття особистого здавалося їй зайвим, але ж контракт…

- Контракт лише на два роки… - почала вона, але Саймон перебив на півслові:

- Хіба це - не два роки шансу?

- В мене будинок в кредит.

- Платіжних зобов'язань не мають хіба що діти і немічні люди.

- Два роки, Саймоне.

- От скажи, чому ти розглянула цю пропозицію?

- Тому що мені подобається вакансія і зарплата...

- Зарплата вища?

- Набагато.

- Ти настільки сумніваєшся, що готова роками сидіти в офісі заради своєї "стабільності"? І без визнання?

- Якого ще визнання? В мене син росте.

- Тим більше - діти не заважають, а надихають.

- Навіщо ти мене вмовляєш? Я - проста людина. Живу своїм життям.

- Ти як персонаж із фільму. Ніколи не думала про це? В акторській роботі місяці йдуть , щоб вжитися в роль. Часто, персонажі набагато цікавіші за нас, акторів. Ми проживаємо життя інших людей, не самих себе, розумієш? І тут з'являєшся ти… То, може спробуєш себе хоча б в епізодичній ролі.?

- Ні-ні, - відповіла вона категорично, - моя творчість - це…як порятунок і можливість самоаналізу. Вона потребує приватності.

- Як скажеш, - відказав Саймон і переключився на інше, - І куди цей ненормальний заперся?

- Ти про Джоша? - запитала Стася і оглянулася.

- Джош, значить...То де ви зараз?

- В Баркінгу.

- В Баркінгу?! Bloody hell…(*1) Тобі, мабуть, добиратися?

- Та не так вже й далеко.

- Точно?

- Зовсім поряд.

- Це добре. Все буде супер - я я в тебе вірю. Окей?

- Окей…. - відповіла вона тихо.

Саймон засміявся в трубку i змінив тему:

- Класно ти мене розіграла. Тоді, в парку.

Стася зовсім збилася з пантелику.

- Я майже повівся на той пранк - типу, не впізнала. Але потім викрив твою фішку. Гей, начувайся - буде відповідь. Кажу ж - тобі в кіно можна зніматися. - і він знову засміявся.

“Яку ще, в біса, фішку”?! - не могла збагнути Стася.

- І ще одне - для Вікі ми познайомилися на благодійному заході, де ти представляла свої роботи.

- Вау! - здивувалася вона , - Цікавий сюрприз.

Саймон засміявся. зробив недолуге "Е-ем..." i нарешті сказав :

- Чорт, просто мені не бажано було покидати майданчик… Bloody hell…(*1)

- Тобто, не можна було?

- Ну типу, на власний ризик не бажано гуляти, де заманеться без відома адміністрації. Не те щоб великі проблеми, але це - порушення умов контракту. Тому, будь ласка, Вікі - ні слова. Обіцяєш?

- Домовились.

Звісно, Саймонові лише розваги і видовища. А їй, як тому метеликові, залишалося метушитися під сіткою і вимушено чекати - чекати шансу.

Останньою його фразою було: “See you later”, а вона ледве чутно промовила “Bye”.

Стася віддала телефон Вікі тремтячими руками i не могла зібратися з думками, а погляд блукав, не фокусуючись на чомусь конкретному.

"З ним завжди так, "на декілька слів". Ось, поїж - у тебе стрес."

Вона підсунула ближче коробку ще з теплою піцою пепероні, що з'явилася на столі - Джош приніс за час її відсутності. Стася одразу накинулася на великий шматок.

- Знає , що я вихідна! - продовжувала Вікі, адресуючи Стасі, повівши при цьому очима, незадоволено.

- Завжди потрібно бути в курсі..., “Вікі - те, Вікі - се”... П'яте, десяте!

Стася лише мовчки жувала піцу.

- Взагалі він - таке серденько. Нам пощастило працювати разом. Не звертай уваги - божевільний тиждень. Як і кожен тиждень, власне. - Таки щось запідозрила між нею і Саймоном.

Джош взяв їм ще по сидру - "до піци". І сидру "після піци". А потім Стася наполягла, що пригостить всіх Гінесом. Говорили про всякі дурниці - вже й не пам'ятала, про що. Джош відмочував жарти, а Вікі не переставала хихотіти.

Врешті, вона, не без зусиль, замовила Юбер таксі, сказавши, що вдома син і "мама хвилюється."

- Заздрю тобі, дорогенька. Якби за мене так хто хвилювався. - сказала Вікі, вже добре напідпитку.

- Оце так, - Джош до Вікі, - а - я?

Стася замовила ще Гіннесcy, лише трохи надпивши зі свого келихa, коли приїхав Юбер. Попрощавшись, вона неквапливо залізла на заднє сидіння і залишила солодку парочку вдвох.

Водій-індус чи то пакістанець задав у навігаторі сказаний Стасею поштовий індекс, після чого оголосився результат: " Зазначена адреса буде досягнута за одну годину і дванадцять хвилин" .

Стасю сильно паморочило під час поїздки, боялася, щоб не знудило. Приїхавши додому, вона дала водієві ще зіжмаканого файвера (*2) готівкою на додаток до онлайн оплати в сімдесят п'ять фунтів.

"Сенк'ю, мадам, сенк'ю", - прогугнявив той.

Вже було за північ як зайшла в хату, одразу почувши мамине "Гос-поди-де-те-бе-но-си-ло...".

На Bайбері - три пропущених від Тараса.

ЇЇ таки знудило в унітаз. Добре, що Андрійко вже спав.

Примітка:

1 - bloody hell - фраза, часто вживана в англійській мові для висловлення обурення або роздратування та в загальному, у проблемних ситуаціях.

2 - файвер - банкнота в п'ять фунтів стерлінгів