Гринвіцька Амазонка

Дисплей Стасиного смартфону: Вів, 4-те лип, 12:10

Рішення про остаточний мамин від'їзд заскочило зненацька і спpийнялося як зрадницьке. На запитання: “Чому саме зараз?” аргументом було те, що батько не справлявся сам.

- Доцю, - казала мама, - не можу я тут, розумієш? Андрій xай лишається на канікули, нам з дідом за компанію. Надіюся, з Тарасом якось вирішите, шоб там між вами не було.

- Розумію, - відповіла Стася, поки мама городила казна-що.

Тепер між ними зробилося прохолодно, навіть попри липневу спеку, що прийшла на зміну нещадним лихим зливам. Вранішня метушня на кухні і жваві розмови змінилися куцими фразами: "Чай будеш?" та " Ні, я соку вип'ю". Oтак, зі склянкою соку, Стася ховалася в своїй кімнаті, намагаючись закінчити хоч якісь замовлення, бо зовсім вибилася з графікa.

Дзенькнув телефон, анонсуючи якусь звістку. "Це ще в біса хто такий!?" - відреагувала вона емоційно. Швидко відкрила і прогорнула вниз: "Саймон Джонс, Ніл Стріт Продакшнс…” Тоді уважно прочитала вдруге:

" Шановна Стася,

Це стосовно вашого запиту з приводу терміну дії контракту. Вибачте, що відповідаю з запізненням, все через дуже щільний робочий графік.

В основному, контракти підлягають щорічній автоматичній пролонгації - так працює наш бізнес згідно з законодавством.

Тому, розглянувши ваш запит, ми, на жаль, не зможемо його задовольнити і змінити контракт на безстроковий.

Після успішного шестимісячного випробувального терміну ви працюватимете на постійній основі лише з тією різницею, що вам регулярно оновлюватимуть контракт без зміни умов.

Будь ласка, перегляньте прикріплену версію, якщо все влаштовує - підпишіть і сміливо надсилайте мені чимшвидше. Дякую.

З повагою,

Саймон Джонс,

менеджер відділу кадрів, "Ніл Стріт Продакшнс"

Стася перевірила контракт, пропустивши всі пункти крім зарплати, від якої аж голова паморочилася, відпустки і лікарняних, поставила підписи і відіслала його цьому Саймону Джонсу, менеджеру відділу кадрів.

Тепер точно не продасть хату - вона покаже Тарасові "хрестики" та іншу "хірню". Вона не забула ні підстави з кредитом, ні розтранжиреної зарплати, ні безкінечних маніпуляцій - все надійно складалося в архів подружнього співіснування. Не хотілося його більше бачити, а навпаки - тримати на максимальній відстані, як злого собаку.

Ім'я Саймона Джонса викликало спогади подій минулих тижнів. Спогади знову оживили уяву образом Саймона Келлі - не гламурної зірки з екранів, а того простого чувака, який повернув їй книгу в парку одного чудового весняного дня. Стася думала про написання листа подяки на бізнес- пошту Вікі - це виглядало б так шляхетно. Подякувати їм обом було вкрай необхідно. Але вона не писатиме листів, а обов'язково знайде альтернативний план. Наприклад, зателефонує на стаціонарний або відправить квіти в офіс. Трохи згодом, не зараз. Їй було складно асоціювати свої почуття з Саймоном. Почуття, такі нелогічні, які буквально спалювали зсередини, примушували до дій, а діяти не хотілося - через гордість. В гордості вона не бачила перепон, а лише порятунок і шлях до розумних вчинків.

Вона залишить все в розгорнутому вигляді, як книгу про амазонок - хтозна, чи колись дочитає? Андрійка примусить, a потім він перекаже кінцівку. Чим не прекрасна ідея?

Дисплей Стасиного смартфону: Пят, 7-ме лип 09:17

Вишивання скатерки для "бабці Джо" обернулося вже звичним, довгим і болісним ритуалом. На прямокутному клапті лляного полотна проглядалися і козлики, і безкровні арктичні квіти зі срібними відблисками, і сніжинки, як з казки про снігову королеву, які мигтіли блакиттю і люрексом. Стася намагалася прискорити процес, але розуміла, що, не встигала закінчити роботу вчасно. Довелося повідомити "бабцю" про таку прикрість і пояснити, що до Крісмасу (1*) виріб не буде готовим. Запропонувала, повернути назад аванс...від цього аж зле зробилося. Бізнес - річ делікатна, або пан або пропав.

Від всіх бід як завжди рятувала музика. Нещодавно знайшла на ютубі один скандинавський експериментальний проєкт. Подумки, хотілося увійти в образ вокалістки, чиє обличчя маскували довгі шкіряні смужки етнічного головного убору. В неї не було шансів стати тією виконавицею з незвичайним голосом - натомість, вона зачаровувала і закохувала кожного мовчазним магічним співом своїх орнаментів.

Нове сповіщення від від Белли Ченг:

" Шановна Стася,

Вітаю вас з отриманням посади асистентки художника з костюмiв і ласкаво просимо до нашої команди.

В зв'язку зі специфікою роботи та її об’ємами, що найближчим часом зростатимуть, вам в обов'язковому порядку потрібно пройти тренінг з правил техніки безпеки. Додатково потрібен, як мінімум, базовий курс по дизайну костюмів. Наступний розпочнеться 17 - го липня і триватиме до 15-го вересня. Цього вам вистачить для впевненого початку на новій посаді і забезпечить повноцінне виконання обов'язків. Я раджу вам записатися на цей курс якнайшвидше. Витрати за ра рахунок компанії, звісно.

Чекаю на вашу відповідь.

З повагою,

Белла Ченг,

Менеджер з питань дизайну та стилістики"

"Триватиме до 15-го вересня", - перечитала Стася вголос. - "до 15-го вересня...А як же поїздка до України, a скриня ? Шо ж це я маю робити?!”

Вона відклала своє вишивання вбік, все ще лунав ютуб трек, наче з сивої давнини піснею, що ворушила підсвідоме, а з настіж відчиненого вікна віяв легенький бриз, піднімаючи тюль. Написання пояснень щодо неможливості відвідати курси в зазначені дати викликало ефект дежавю і змусило пройти ті самі дев'ять кругів пекла, як і при листуванні з "бабцею Джо". Відповіді від Белли так і не дочекалася, а вихідні пройшли в невизначеності. A з неділі на понеділок їй наснилося щось дуже дивне...

Стася, як наяву, знаходилася в долині біля підніжжя вулкану - за відчуттями, ніби десь в Південній Америці. Від задухи важко було дихати, як перед дощем. Сутеніло. За горою ліниво сідало сонце, а горизонт розтікався рожевим і фіолетовим.

Вона стояла взута в якісь мокасини i зодягнена в шкіряні одежі, вкритi рясною вишивкою червоно-рудих кольорів, a руки були розписані темно-синіми візерунками.

Навколо метушилися люди в джинсах і темних футболках, з камерами. Вона розуміла, що перебувала на знімальному майданчику і поглядом шукала Тараса, але не бачила його. Натомість, поміж розмаїття облич, бозна яких національностей, помітила Саймона, який стояв струнко, міцно тримаючи списа, i спостерігав за навколишнім дійством. Подібно до неї, він носив червонясто-руду шкіряну туніку з вишивкою, темні штани і мокасини, a неголене обличчя було вкрите архаїчними темно-синіми розписами.

Аж ось велетні з накачаними біцепсами грізно забили в барабани: "Бах!" , "ба-бах"!, "ба-бах!". Бій лише посилювався, палало вогнище, a тоненький жіночий голос наспівував якусь стародавню мелодію і діставав до глибин душі. Майданчик інтенсивно освітлювався і заповнювався штучним туманом.

На протилежному боці вималювалася жіноча фігура, яка вела за вуздечку чорного коня і здавалося, прямувала до Стасі. За етнічними суконними шатами і пов'язкою із шкіряними смужками, що спадали на очі, одразу впізналася вокалістка фольк-гурту, альбом якого прослуховувала напередодні. Вокалістка, зберігаючи таємничу посмішку, під гучний бій барабанів підходить до Стасі. Стася благаюче дивиться на Саймона.

- Це пранк? - питає. Саймон мовчить. Його обличчя не виказує жодної емоції - він виконує роль спостерігача в цьому фільмі.

- Ні, - відповідає вокалістка усміхнено, показуючи гострі зуби, - ти в головній ролі.

Вона підводить коня і допомагає Стасі сісти верхи. Стася опиняється в полоні страху - первозданного, звіриного.

- Що я маю робити?! - благає вона.

Вокалістка піднімає руку, немов робить знак "Стоп".

- Сконцентруйся і працюй. На тебе розраховують, - каже спокійно.

- Хто розраховує? Хто?! - збентежено викрикує Стася до всіх навколишніх, а барабани бахкають все дужче.

Вона роздивляється пістрявий натовп: може ці набундючені барабанщики розраховують на неї? А, може, група тих первісних лицарів, з мечами за поясами?

А. можливо, вершниці у шоломах і шкіряних костюмах, точнісінько таких, як її власний, чиї коні тупцювали неподалік лицарів?

Чи, ось ті чолов'яги із запалими очима і сірими лицями, у камуфляжі, схожому на уніформу ЗСУ? І в захисних касках, на кштал натівських…

Тоді Стася прокидається. В вухах ще лунає биття барабанів. Екран показує: Пон, 10-те лип, 6:15. Ох і сон… чудернацький.

Тепер, будучи захищеною древніми сенсами пісень, котрі вели, мабуть, кудись до Вальгалли, вона зрозуміла, що повинна була дочитати книгу про амазонок до кінця - страх невизначеності зник.

Так колись казала мама - книги мали читатися до кінця.

- А якщо не дочитати? - запитала Стася.

У мами не було однозначної відповіді, просто назвала це "поганою звичкою".

З тих пір у Стасиній підсвідомості сформувався комплекс провини за все недочитане і недоконане. Візьметься за книгу сьогодні ж - не так багато лишилося.

Надвечір подзвонила Марина.

- Ігор в лікарні з контузією. - промовила Марина, в стресі.

Стася притисла руку до грудей.

- Їдемо ми, Стасю, - погляд Марини важкий, відсутній. - думала, пересидіти до кінця року, але де там...Та й англійська мені зовсім не заходить. Це ти, як як риба в воді.

Такою Стася її не пам'ятала - виснаженою, знесиленою, як ніби вона скинула обладунки від втоми. Кудись поділася її гордовитість і запал.

Стася ж, навпаки, відчувала, як поступово набиралася сил. Вона, немов перебрала на себе Маринине спорядження - тестувала, чи не заважке було для неї.

- Все обійдеться, от побачиш, - підбадьорювала вона Марину, - ну, чого ти?

Марина таки розплакалася.

- Якщо проблеми з фінансами - звертайся.

- Дякую, Стасю, поки не треба. Я розпитаю, на що зараз збирають.

- Без проблем. Можеш на мене розраховувати... - і відчула, як засіпали дзвіночки всередині. Все вірно, все стало на свої місця, авже ж...

- Дякую. Ти коли додому?

- Все під питанням.

- Як це?

- Прикинь, тільки-но з новою роботою все пішло як по маслу, з'являється ця... - Стася розводила руками в намаганнях висловитися, - китайозна азіатка i впарює якийсь дебільний курс на два місяці! Як ніби я не знаю своєї справи...

- Оце так! - оживилася Марина, - і шо тепер?

- Якось викручуся.

- Як?

- Щось придумаю…

Той вечір морив жарким задушливим повітрям і приголомшував буремними звістками. Лист від Джоан Х'юз, "бабці Джо", щодо зміни термінів виконання замовлення, про які Стася повідомила раніше, був зворушливим і послужив своєрідним маяком прозріння. Перші рядки давали зрозуміти, що вона й слухати не хотіла про повернення авансу. Стара переймалася, чи вона, часом, Стасю нічим не образила. Зі слів "бабці", її насамперед цікавила естетична складова, а фінанси лишалися справою другорядною, не вартою марнування часу на обговорення якогось там авансу. Далі лист запевняв, що завершення роботи до Крісмасу було, радше, умовним, і що вона, все одно, чекатиме, скільки потрібно, і що все розуміє. І, наостанок, пропонувалося щось зовсім непередбачуване: "бабця Джо" запрошувала Стасю і "її хлопчика", тобто Андрійка, на чай. Можливо, не зараз, можливо, коли в Стасі буде вільна хвилинка, а якщо вони завітають перед або на самий Крісмас - це стало б для неї справжньою розрадою. Бо, єдиний і вже дорослий внук, який щороку гостює на зимові свята, цьогоріч, на жаль, не зможе приїхати.

Тоді Стасю осяяла думка, що "бабця Джо" замовила в неї скатерку з благих намірів, а намагання зурочити і посягання на родинні скарби, заховані в скрині, в далекій міфічній землі, яка щодня і щоночі потерпала від ракетних і дронових атак, було нічим іншим, як витвором розбурханої уяви. Цей лист зірвав ширму упереджень з невинного лику істини, розставляючи всі незрозумілі речі по місцях.

І ось, Стася з Андрійком, прийнявши запрошення одинокої літньої жіночки, незабаром складуть їй компанію і чаюватимуть в умебльованій зі смаком i нотами пишності вітальні. Через прозорі скляні двері відкриватиметься вид на сад i око милуватиметься щедро-квітучими трояндами в товаристві скромних деревцят камелій і невибагливих рододендронів - втіленням творчого задуму затятої садівниці і капелюшниці чайних посиденьок "бабці Джо". Стася відчула, як від тепла сліз розкисала гордість і відталими шматками ковзала додолу, оголюючи її справжню, щиру. Можливо, настав час подорослішати і навчитися працювати з клієнтами, а не ділити їх на "адекватних" і "скасованих"?

Однак, гордість відступала поволі і не дозволяла подавати звістку про себе Саймонові. Гордість і страх отих пранків. Aле сон наснився не просто так...Господи, як же вона уподібнилася до Тараса - хіба так і напише жодного слова вдячності?

Примітка:

1.Крісмас - Різдво у Великій Британії, Штатах та інших англомовних країнах.