Гринвіцька Амазонка

Дисплей Стасиного смартфону: Вів, 13-те чер, 11:05

Ох і ранок видався на роботі скажений: доведений до точки кипіння, готовий атакувати всім розширеним єством, але - зась! Перерва, зазначена в контракті, надавала п'ятнадцять хвилин умовного імунітету. Саме умовного, а не гарантованого - Стася завжди на цьому акцентувала. Це означало, що перед скляними дверима одноосібної кабінки для роботи з ноутбуком, стилізованою під славнозвісну телефонну будку, якою найчастіше користувалися для імітації діяльності і лише зрідка - за призначенням, будь-якої миті могло з’явитися привітне обличчя котроїсь із секретарок - саме так вони приходили по Стасину душу.

Отож, поки чергова бізнес-п'явка не вчепилася, Стася замальовувала в зошиті нові елементи до найбільш значущого проєкту теперішнього літа, не для кого іншого як для "бабці Джо” - королеви забаганок і мешканки центрально-західних країв.

"Не Челсі, але - поряд… Майже в яблучко влучила." - думала Стася, коли відправляла поштою зразок матерії, обраної для скатерки, щоб "бабця Джо" змогла пощупати її своїми спотвореними монструозними пальцями і фізично відчути автентичність замовленого продукту. Бабці фоток, скинутих на електронну адресу, бачте, було недостатньо, а Вайбером чи Вотсапом вона взагалі не користувалася.

"Ще поп'є крові", - прийшла до такого висновку Стася, і, щоб стара зайвий раз не роззявляла рота, через що вже й так трапився отой гринвіцький казус, з якого виникла серія нових знайомств, а загадкова фраза про скриню зовсім збила з пантелику, вирішила додати до композиції танцю.

До сніжинок - символів зими в мініатюрі, які одиноко нудьгували на морозних полотняних просторах в оточенні "козликів", тепер доєднаються бліді арктичні маки і хризантеми: французькі вузлики, обвиті швом-рококо. Поряд з ними, ближче до центру, на ялиновій гілочці, сріблястою ниткою виблискуватимуть грайливі дзвіночки. Ось так, кількість точно відрахованих клітинок окреслиться контурами, як от - стебловим швом, і набуде потрібної форми.

Тоді скатертина залунає по-різдвяному i засвітиться полярним сяйвом, а "бабця Джо" застелить нею стола в залі і привітає гостей скрипучим, як іржаві завіси, голосом, дисонансним з її розкішним акцентом. " Merry Christmas!” (*1) - скаже вона, мовчки підкреслюючи свій статус і фінансові спроможності після почутих "ах!" і "вау!" від естетично вражених гостей, які хором відповідатимуть на привітання. Потім почується шипіння сомерсетського (*2) ігристого вина у поєднанні з дзвоном кришталю і стукотом срібних столових приборів об тонку поверхню фарфорових тарілок.

Стася глипнула на смартфон - час повертатися до роботи, але в період затишшя гріх було не скористатися зайвими хвилинами. Поряд - пів чашки кави і небезпечно-шоколадне брауні, підхоплене після засідання директорів. Останні події тижня не давали спокою. Із перегляду новин на смартфоні: “Рятувальні роботи і ліквідація наслідків підриву рашистами Каховської ГЕС тривають.”

Вона сперлася підборіддям на руку, охоплена дивними думками. В британській пресі інформації - нуль. Можливо, як скупо описана і непопулярна тема у формі невеликої статті маловідомого видання.

Життя тут і життя там найпереконливіше виглядало з позиції Ейнштейна під кутом багатовимірності. Як море юрмилося мільярдами бульбашок і розтікалося піною вздовж берега, так і всесвіт ширився, розтікався і породжував бульбашки ізольованих реальностей.

Загальний інтерес до стану речей воюючої країни виражався співчутливим ставленням і нерозумінням. Стася не знала, як було пояснити допитливим очам, що ледаче брауні, спечене в легкій атмосфері кондитерської у Фіцровії,(*3) малесенький периметр якого був нашпигований бельгійським шоколадом, діяло як транквілізатор. Нехай не брауні, а, приміром, фруктова тарталетка або ванільний пончик - то були транквілізатори i “ліки щастя”.

Допитливі очі хотіли знати, як жилося в тій міфічній землі, тероризованій ракетними і дроновими атаками. “Так само, як тут”, - казала Стася буденно, - “ сидиш в офісі, їси якесь брауні…” Однак, не вистачало сміливості, щоб раптом не наполохати власника чи власницю допитливих очей, і сказати: " ...брауні зі смаком повної боєздатності”.

Смак боєздатності виступав ключовим і домінантним в землі, тероризованій ракетними і дроновими атаками і був невідомим західним європейцям, залежним від транквілізаторів щастя. Булочка з маком, куплена на базарі коло метро "Лісова" (*4) минулої осені двадцять другого, стала тому підтвердженням. В дрібних зернах лежала тисячолітня мудрість, а в хлібній духмяності - любов до життя тих збирачів врожаю і прототипів майбутніх персонажів комп'ютерних ігор, що влітку намолотили гори зерна. З досвіду прототипів майбутніх персонажів: поле, безкраїсть, полуденна спека, комбайн збирає пшеницю. Ба-бах!!! Підірвало. Запалало…

В роті відчувалося важке і землянисте - це мак випромінював боєздатність, a небо загуло чавуном. Гудіння наростало: Стася поглянула вгору і побачила, як бойові літаки грізно пливли у височині, над станцією метро "Лісова". Хіба можна було змусити допитливі очі західного європейця засвідчити щось подібне, а його язик ошелешити вагою боєздатності?

Височінь продовжує гудіти над головою, Стасині очі - заплющені. Гул...Стривай-но, це схоже на верещання пожежної сигналізації, очі миттєво розплющилися, так і є: працівники покидають свої місця, до турнікетів вже шикуються черги. Стася вибігла з кабінки із зошитом, смартфоном і загорнутим в серветку брауні і подалася в бік запасного виходу, де сонний натовп, об'ївшись вранішніх смаколикiв-транквілізаторів, жартуючи і перемовляючись, неквапливо рухався сходами вниз.

Стасі зробилося напрочуд весело. Реванш, він такий - підлий. Тепер оті великі цабе, котрі тупотіли ніжками під час найменших системних збоїв і асистентки, готові дістати її з під землі в будь-яку хвилину перерви, на власній шкурі відчують безпорадність і силу панічного стану. Фейкова тривога, спричинена безглуздим підпалом папірця якимось ідіотом, згідно з правилами, витурляла всіх цабе на простори жвавої Ґудж Стріт, заповненої скляними кубовидними центрами, і дала можливість провітрити голови. Реванш звалився як манна небесна та дозволив їй виступити в ролі пасивної месниці і тріумфально смакувати брауні, тамуючи напад сміху.

На смартфоні чергове сповіщення: від Вікі Хоббс.

“Привіт Стейсі,

Як справи?

Саймон хоче обговорити з тобою деталі контракту з Ніл Стріт.

Він організував зустріч цієї суботи о дев’ятнадцятій нуль нуль, ось координати:

The Lecture Room & Library, W1S 3AF (*5)

Одне маленьке прохання: будь ласка, обери те, що тобі подобається за цим посиланням: ( вказане посилання на вебсайт), і потім я внесу передоплату.

( Навіть не уявляєш, як тобі пощастило!)

Чекаю відповіді. :)

Вікі.”

Стася одразу перевірила адресу - локація, обрана Саймоном для їхнього рандеву лякала своєю грандіозністю. (*6) Від неї не віяло ні романтичним бризом гринвіцької набережної, ані тонко змеленою кавою, націженою в чашку усміхненим чародієм-баристою у стінаx потаємної кав'ярні, що примостилася під аркою біля залізничної станції. З відповіддю вирішила зачекати…

Анекдотична пригода, спричинена пожежною сигналізацією, скінчилася швидко і все повернулося на круги своя - тобто, назад до офісу.

Гелен, секретарка фінансового директора, вимагала терміново відновити відеозв'язок в головній конференц-залі.

" Не обіцяю, що вийде." - розводила руками Стася. Таки вийшло. Все ж, день не задався з самого початку - то відео, то звук зникали в інших кімнатах для нарад, та ще й з відділу атомної енергетики діставали.

“Сорі.” - казала вона монотонно, без жодних намагань розрадити бідолах-асистентів. - “ Сама нічого не вдію, поки Майк не вийде з відпустки”. Майк, який усім заправляв у відділі ІТ, вже другий місяць не вилазив із кількаденних відпусток на свою іспанську віллу, і тільки те й робив, що слав Стасі настанови дистанційно. А на рахунок її напарника Дена - так той ще зранку подзвонив і страждальним тоном доповів про діарею.

Обідати на кухні не стала - втекла на вулицю в супроводі війська думок, подалі від злісного офісного планктону, пробираючись через натовпи людей в ділових костюмах.

Обговорення неіснуючого контракту в екстраординарній будівлі вісімнадцятого століття, (*6) яка слугувала домом для різних шанованих спільнот протягом наступних епох, а нині задовольняла мистецькі і гастрономічні смаки сучасної еліти, воістину виглядало актом безумства.

Приводів для зустрічі в таких дивокраях могло бути безліч для актора-селебріті Саймона Келлі і його гламурних подружок. І лише один привід, щоб зустрітися зі Стасею Проценко. Вони обоє це знали. Знала про це й Вікі, але трималася осторонь, зберігаючи професійність.

"Пранк". - сказала вона собі. Їй згадалися Саймонові слова під час телефонної розмови. - "Краще осоромлюся від пранку, аніж зруйную перспективи". Водночас, для Саймона головним чинником виступили ботфорти, пошиті в Харкові. Так, так - мотив благодійності, який вона давно запідозрила, набував все більшого сенсу. Ну, хіба що його зацікавили візерунки на обкладинці книги про амазонок. А, можливо, причиною було щось інше? Врешті, вона відкинула сумніви i ствердно відповіла на лист Вікі, не забувши перевірити посилання на інший веб сайт.

Того ж вечора Джош, як ніби в змові із Саймоном, надіслав чорновий варіант контракту - без жодних пробних завдань. Стасі було цікаво чи він все-таки зачислив її до кола “своїх” після тієї визначної співбесіди в Баркінгу.

Початкова дата - тридцяте вересня, строком на один рік з продовженням на невизначений термін після успішного року роботи. Стася точно пам'ятала, як Джош сказав їй про два роки. Чудеса якісь. А якщо вона не впорається? Один рік - це дуже мало. За порадою Саймона, попросила Джоша пояснити стосовно цього, a той переслав її запит у відділ кадрів.

І знову Саймон… Що вона знала про Саймона Келлі окрім інфи з Вікіпедії, ймовірно, повної брехні, створеної для піару? Дивно, але персонажі фільмів, яких він грав, діймали надмірною солодкістю, майже нудотою, або обпікали полум'ям, наче краплею “кароліни ріперa”. На відміну від персонажів, Саймон, здавалося, просто був собою - диваком i пранкстером і... вона його не розуміла. “Актори на те й актори - а звичайні люди - то звичайні люди”. - міркувала Стася.

Дзвінок від Тараса, нового, постійно тверезого Тараса, нагадав про існуючі родинні зв'язки і справи, відсунувши образ Стасі-вишивальниці, просто Стасі, далеко на задній план.

Дисплей Стасиного смартфону: Суб, 17-те чер, 16:01,

Прослуховування ютуб міксу електронної музики: мелодії неслися одна за одною стрімкою течією разом з невпинним звучанням басів, доповнюваним роздратованим агресивним вокалом. Деякі треки без вокалу - для вираження абсолютної емоції.

Стасю тіпало другий день поспіль, як під час шторму, зі стрімким прогресуванням морської хвороби. З обіду пішов дощ - рясний пустився, непереливки було тим перехожим, яких вона помітила крізь тюль вікна своєї кімнати. Через годину i сама долучиться до цих відчайдушних.

З відчиненої шафи виглядала елегантна міді-сукня відтінку капучино з рукавами в три чверті, а на вузеньких манжетах красувався узор, гаптований шовковою ниткою, помітний лише фахівцям або уважним до деталей людям. Прихований дизайн із малесеньких ромбиків, доповнених шевронами, (*7) за Стасиним задумом, надавав цій сукні особливої чарівності i для сьогоднішньої зустрічі вона обрала цей одяг невипадково.

Сама ж Стася сиділа за туалетним столиком в тоненькому халаті, накинутому поверх блідо-рожевої безшовної білизни і покривала нігті такого ж кольору прозорим захисним лаком.

До кімнати увійшов Андрійко.

- Мам, ти куди?

- На ділову зустріч. - сказала вона, відірвавшись від свого заняття, i зосередилася на Андрійкові. - Не хвилюйся, завтра я відведу тебе кататися на скейтборді, як і домовлялися.

- Ну ок. - відповів він, розглядаючи Стасю з неприхованим інтересом.

- Ти останнім часом в нас така “ділова” стала.

Стасине нафарбоване косметикою пастельних тонів личко набуло самовпевненого виразу:

- Мама в тебе завжди ділова була, чи не так?

- Воно-то так, але зараз ти прямо - бізнес-леді!

- Гей, розумнику, уроками займися! Бачиш - я зайнята.

- Ага…уроки…я краще гарячого шоколаду зроблю собі. - він вибіг з кімнати, приховуючи капосну посмішку, ніби збирався щось утнути.

- Кухню спалиш! Скажи, хай бабуся зробить. - кинула вона навздогін.

Тоді Стася одягла сукню і гладенько зачесала коси, зібравши жовтогарячу копицю у пишний хвіст.

Вперше, із дзеркала гляділа вона сама, а прабабусина тінь, яка донині не покидала її, немов, подалася назад на Київщину, до своєї хати, проникла в скриню, просочилася крізь вицвілі пожовклі рушники, і розчинилася десь в туманах за ярами…та ніби вивільнила шлях для своєї праонуки. Стася раділа і сяяла - це сукня творила дива, це були її шеврони і гаптування.

І, наостанок, без дзвінка на Маринин Вайбер не обійшлося ніяк.

- Як на співбесіду зібралася! - Марина аж скривилася, всім видом своїм демонструючи розчарування.

Стасю мало хвилював її протест - вона лише хитро всміхалася. Марина, на противагу, ніяк не могла заспокоїтися.

- Де плаття з глибоким декольте, де червона помада?! О, а шо це за туфлі такі, директорські?

- Марина, схоже, була не в захваті і від Стасиного взуття - коричневих лакованих туфель на високому каблуку з ефектом крокодилової шкіри. Ці туфлі від Курт Гайгер вона купила онлайн за смішною ціною в тогорічну чорну п'ятницю. Щоправда, не встигла розносити, але філософія старого доброго вислову, як то кажуть, полягала в жертвах.

Марина ніби зрозуміла, що трохи перегнула палку і трохи пом’якшала:

- Та шо ти так розкисла? Oбійдеться. - намагалася розрадити, бачучи, як Стася напружено кусала губи.

- А от і не обійдеться, - буркнула вона, - там знаєш скільки заморочок етикету?

- Знаю-знаю, - кивала Марина, - то він просто випендрюєцця. Перед тобою…

- Ні-і-і… - протягнула Стася, заперечливо ззсунувши брови., - вони лише до таких закладів ходять - статус такий, розумієш?

- Я тебе прошу! А каву хіба не пили разом? Вони не переймаються, який хліб і з якого супермаркету.

- А ти звідкіля знаєш?

- Знаю… В ютубі відео бачила, ну й в газетах. З тих самих супермаркетів - оце затям.

- Та ну тебе. - махнула на неї Стася.

Розпрощавшись з Мариною, вона пообіцяла бути на зв'язку на випадок чого. Щоб не плентатися дощем і не стовбичити на платформі в очікуванні потяга, замовила Юбер таксі до Клапама (* 8) , а звідти - на підземці.

“Якась інша вчинила б розумно і погодилася б, коли Вікі пропонувала мінікеб.” (* 9) - докоряла вона собі, розуміючи , що транжирила направо і наліво. Але ж ні - вона не ескортниця якась, щоб кататися в престижні райони міста за чужий кошт. Поки доїхала на метро, туфлі встигли намуляти ноги.

В частині центрального Лондона, куди приїхала Стася, дощ минув і навіть виглянуло сонце. Повсюди зробилися калюжі та, наче озерні плеса, відображали мінливу хмарність в небі і світ навколо. По дорозі вона з цікавості зазирнула у одне із таких плес і побачила своє напіврозмите відображення, а за спиною знову клубилися і густішали хмари.

Коли до Стасиного поля зору потрапив безликий собацюра (* 10), навислий згори на фасаді одного із будинків, вона збагнула, що прибула на місце зустрічі. Будівля привітала її досить скромно, у стилі вишукано вбраної панянки - граційним кивком голови і ледь помітною усмішкою. Рядок кущиків, насаджених під вікнами, геть зовсім не виказував принад інтер'єру.

На вході охоронець якийсь час шукав її ім'я в списку, а вона озиралася і притискала до себе вишневий клатч, тоненький ланцюжок якого несвідомо намотувала на ліву руку. Нарешті, цей привітний чималий добродій ствердним жестом вказав на фойє і побажав гарного вечора.

Примітка:

1. -Merry Christmas! - традиційне різдвяне привітання, букв. “Веселого Різдва”.

2. Сомерсетське ігристе вино - район Сомерсет, на півдні Великобританії, відомий виробництвом вин та ігристих вин, особливо білих, які є найбільш популярними.

3. Фіцровія - один із районів центрального Лондона.

4. Метро “Лісова” - одна із станцій Київського метрополітену.

5. W1S 3AF - поштовий індекс.

6. Мається на увазі історична будівля на Кондуїт Стріт, збудована архітектором Джеймсом Уаяттом, в якій 20 років тому було засновано картинну галерею i мішленівський ресторан.

7. Шеврони - незамкнуті трикутники у вишивці, мають давнє походження. Шеврон із точкою перетину ліній вгорі вважається одним із найдавніших орнаментальних знаків.

8. Клапам - район південно-західного Лондона.

9. Mінікеб - авто, замовлене лише попередньо через приватного оператора.

10. “Безликий собацюра” - скульптура на фасаді будівлі на Кондуїт Стріт.