Гринвіцька Амазонка

Дисплей Стасиного смартфону, Пон, 26-те чер, 10:19

На Тарасів вхідний дзвінок по Вайберу не хотілося відповідати, точніше, була спокуса проігнорувати, але панічне відчуття підштовхнуло її до розмови.

- Думав - ти на роботі! - він почухав потилицю, побачивши Стасю на відео в домашній обстановці.

- Забув нашу вчорашню розмову? - її докір ніби голкою хотів його штрикнути.

- Точно! - ляснув він себе долонею по лобі,- не ображайся - зайнятий дуже.

- Чим?

- Те-се, як завжди. Я, оце, хотів сказати…

- Що?

- Оплатиш кредит цього місяця…

- Виявляється - це правда… і ти все спланував, - Стася повела очима і насупилася, - але навіщо було влаштовувати той цирк минулого тижня?! Під час моєї важливої зустрічі, га? - вона розводила руками, експресивна у всій подобі і з роздратуванням в голосі.

- Слухай, не починай. Зараз важкі часи - війна…

- Тебе поперли з роботи?

- Та шо ти причепилася?!

- Таки поперли?

- Відстань, кажу ж - війна, я, те… задонатив.

- Двадцять тисяч!?

- Не двадцять, але задонатив…

- А решта де?

- Решту хахаль платитиме.

- Який хахаль?

- Якого найшла!

- Ти - ідіот?!

- Думаєш, я - дурний?! Бізнес-леді, ага... де шлялася до півночі?! Хто цей козел? Хто?! Порву! - Тарас корчився від злості, a очні яблука випиналися з під правильної форми брів, змодельованих в барбер шопі.

- Ну от і знайшла достойного тебе заробітчанина. Вони знаєш, які бабки косять на халтурах!? З його і питатимеш. А я все - фініта ля комедія!

- Боже, що ти мелеш? Не махай руками - це так жалюгідно. - ледь вловима напруженість куточків губ на скам'янілому Стасиному обличчі виказувала відразу.

- Я знав, я все знав! - кипів Тарас.

- Якби ти все знав, ми зараз жили б, як нормальна сім’я: тато, мама і син. Як нормальні люди. В тебе був шанс ще п'ять років тому. Ні, навіть не п’ять - три роки тому. Tри роки тому ще не все було втрачено. Але зараз я нарешті побачила, хто ти є насправді.

- Ага, і що ти побачила? Ти під носом своїм нічого не бачиш! Нормальні люди - це ті, які здають хати і зашибають бабло, а не хрестики всякі вишивають.

- То, виходить, я - ненормальна?

- Та зовсім здуріла вже! Хрестики якісь, якісь квіточки придумала, всю цю хірню…

- Хірню?! Серйозно? А в кого з нас контракт і перспективи?

- І де той контракт, де?!

- В процесі. То де гроші дів?

- Тобі що до того?

- Мені що? Я, типу, твоя дружина і нас об'єднує фінансова відповідальність.

- Ого, ти диви яка філософія: “фінансова відповідальність” - глузував і кривився Тарас, поки йому остаточно не урвався терпець, - та пішла ти в сраку!

- Сам пішов, рок-звізда!

Кінець зв'язку.

Стася, в нічній майці і шортах, впала на ліжко горілиць. Емоції після розмови дошкуляли гіркотою, як таблетка антибіотика, який вона зараз приймала. Наступний прийом мав бути після полудня. Закінчувався десятиденний курс.

Вже тиждень як хворіла. Їй стало зле минулої неділі, одразу після тієї знакової зустрічі з Саймоном. Прокинулася з температурою і сильним головним болем. У грудях душило, а в горлі лоскотало. "Ковід." - перше, що спало на думку, але тест показав негативний результат і варіантів залишилося небагато. Запалення легенів вона боялася більше ніж ковіду, але зрозуміла що вже вступила із ним у поєдинок: або-або. На щастя, широкий асортимент антибіотиків ще з торішніх маминих запасів врятував її, тоді як медово-лимонна вода і парацетамол рекомендовані при застудних станах тутешніми офіційними медичними джерелами, точно звели б в могилу.

Зараз почувалася краще - температура другий день не піднімалася, але кашель поки не проходив. Вирішила, що завтра повернеться на роботу - із чотирьох пропущених лише два лікарняних з вирахуваними пятдесятьма процентами від зарплатні плюс два дні відпустки - останні, що лишилися в резерві. Зголосилася працювати додаткові дні на замінах - заробляти екстру на кредит. Всі замовлення Етсі - коту під хвіст.

Отак вона лежала з багатьма речами на думці і дивилася в стелю. Тоді погляд перевівся на навісну книжкову полицю і зупинився на книзі про амазонок. Вона заховала її подалі ще в той день, як познайомилася з Саймоном. Книга так і лежала собі поміж інших збірок i фоліантів, недочитана, наче в режимі сну. Чомусь рука не могла торкнутися її знову, навіть через силу.

Увагу привернула збірка поезії, придбана онлайн під час одного із локдаунів, так ні разу і не розгорнута: "Postcolonial love poem", by Natalie Diaz . (1)*

"Що ж, схоже, твій час настав". - подумала Стася і підвівшись з ліжка, витягла книгу у скромній червонястій палітурці з невеликої персональної колекції. Подумала, що якраз випала нагода пограти в передбачення. " Ну, що мені скаже " The postcolonial love poem", перші рядки... "? Рядки, обрані нею, казали:

"I've been taught bloodstones can cure a snakebite, /"Мене вчили, що геліотроп лікує зміїні укуси

can stop the bleeding - most people forgot this/ і зупиняє кров - більшість людей забула про це,

when the war ended. The war ended /як війна скінчилася. Війна скінчилася -

depending on which war you mean:"/ в залежності від того, яка саме війна."

Стася задумалася. "Depending on which war you mean... depending on which war." - Внутрішній голос казав: " Моя війна триває."

Дисплей Стасиного смартфону: Пят, 30-те чер 16:20

Розмова по Вайберу з Мариною.

- Кашель мучить, але менше ніж того тижня. - розказувала Стася. - Як в Ігоря справи?

- Нічого, їхній підрозділ на тому ж напрямку. Збирають на дрони.

- Хто збирає?

- Я скину рахунок, перечислиш, якщо можеш, звісно.

- Перечислю.

- Дякую.

- Та немає за що.

- Коли додому?

- П’ятого серпня. Своїм ходом добиратимемося, на Чернівці, а звідти - на Київ.

- А шо, Тарас не забере від кордону ?

- Уявляєш, йому сестру з семимісячною дитиною треба завезти на Західну. Саме в цей день.

- Тю.

- Це спеціально. Не сестра - хтось інший знайдеться. Добре - я, але Андрійко?

- А з контрактом є прогрес?

Стася заперечно похитала головою.

- І ще, заявив, що не може внести плату за кредит.

- Його звільнили?

- Не каже. Може в казино грає.

- І таке може бути?

- З ним - що завгодно...

Марин вид виказував здивування і стурбованість від почутого.

- A Саймон?

- Не знаю, ми не спілкуємося, - Стася знизала плечима і відвела погляд.

- Що, зовсім? - нахмурилася Марина.

- В його секретарки є моя електронна пошта, але це не має сенсу... в мене своє життя.

- Так... тобі, дорогенька не позаздриш. Ці селебріті вони...ну, сама знаєш, які.

- Саймон - він класний. - сказала Стася піднесено, усміхнувшись. Але я - не селебріті. І крапка, - вона мала самодостатній, вдоволений вигляд людини, яка зробила для себе якісь важливі висновки, - знаєш, останнім часом не спиться...

- От я теж не сплю ночами, - задумливо сказала Марина.

- Я знаю... знаю, що ти хочеш додому, - Стася, як ніхто розуміла її.

- Так, хочу. Вже помаленько збираю валізи. - зітхнула Марина.

Того ж вечора Стася спробувала поговорити з Андрійком.

- Ми домовлялися до бабусі на канікули. Так, бабусю? - він благаюче подивився на Стасину маму в очікуванні підтримки.

- Так-так, - кивнула вона, зиркнувши на Стасю з докором, але Стася проігнорувала її, роздивляючись щось у вікні.

- Побудеш трохи з батьком, поки я все владнаю. Підеш в київську школу - звернулася вона до Андрійка.

Андрійко мовчав, насупившись.

- Нічого, звикнеш. Час повертатися в Україну.

- Ну і їдь в свою Україну, а я залишуся в Юкей!(2)* Набридли вже ваші з татом сварки!

- Андрійку, - розпочала Стася.

- Ні, я нікуди не поїду! - протестував він, - відправ мене у табір, будь ласка, як минулого літа, а сама їдь до татка. Ну будь ласка, разом з Денисом.

- Ще не вистачало цього Дениса! - підскочила Стася, і вже, звернувшись до мами:

- Ага, той самий російський хлопчик, однокласник, - i знову до Андрійка, суворо:

- Інших друзів у тебе немає? Хоч одне російське слово почую, хоч одне - вилетиш з футболу!

- Та чого ти причепилася? Ми англійською спілкуємося. Здалася мені та російська - все одно в ній нічого не петраю! Я... я скажу вчительці, що ти мене булиш! - Андрійко підірвався з дивану і побіг з вітальні.

- Андрій! - крикнула Стася наздогін.

- Ха-ха-ха! Так і знав, що - це несерйозно. - крикнув Андрійко з порогу, - i вчительці розкажу!

- Вилетиш!

- Та годі, годі! - втрутилася мама. - Стасю, заспокойся...В дитини стрес.

Вона пішла слід за Андрійком, Стася лише почула фразу " Андрійку, сонечко, не хвилюйся..." , зоставшись сама у вітальні, приголомшена революційним фіналом.

Примітки:

1. "Postcolonial love poem", by Natalie Diaz - Постколоніальний вірш про кохання, Наталі Діаз.

2. Юкей - від "the UK”, розм. варіант, повна назва Сполучене Королівство або Велика Британія набагато рідше використовується в розмовах.