Гринвіцька Амазонка

- Доброго вечора, пані Проценко. Вітаємо вас у The Lecture Room&Library, прошу, - ввічливо привітався офіціант з гладенько прилизаним набік чубчиком - на вигляд зовсім юний брюнет, років двадцяти, поважний у своєму бордовому жилеті поверх сорочки з традиційним метеликом, яка аж різала око білизною, і, наче в рясу, замотаний в довгий фіолетовий фартух-спідницю.

Їхній шлях, ніби Кноським лабіринтом (1)*, сповненим несподіванок, пролягав залами розмаїтих стилів. Подолавши круті сходи нагору, Стася стояла, мов зачарована, вражена екстравагантним оформленням в рожево-ліловій гамі: з картинної галереї погляд спершу переводився і фокусувався на важких багатих шторах насичених кольорів, потім дивувався 3Д куточками лісових галявин і деревами, густо обвитими плющем, а далі зосереджувався на вазах з екзотичними квітами, поставленими поверх вишуканих оксамитових обрусів.

За столиком, в кімнаті, залитій золотим світлом і млявими відблисками сонця, що відходило на спочинок, сидів Саймон - їх погляди перетнулися. Офіціант квапливо підсунув їй крісло, що всім кольором своїм нагадувало стиглу абрикосу , з посмішкою побажав гарно провести час і поспішив залишити їх наодинці.

- Привіт, Станіслава, - Саймон підвівся, офіційно потис їй руку і уважно слідкував за реакцією на ці останні, підкреслено розтягнуті склади: "ла-ва-а"...

- Чудово виглядаєш, - він оцінив її виразний образ у сукні капучино, і одразу подивився на рукави з секретними гаптованими символами. Але, можливо, їй просто здалося...

"Ого, невже запам'ятав моє повне ім'я?" - подумала Стася, пірнувши у м'якість крісла і відчувши всю ніжність оксамитової тканини.

- Привіт, - всміхнувшись, відказала вона. Захотілося зняти туфлі, що все більше тиснули - під довгою скатертиною, таємно від сторонніх поглядів, вона злегка вивільнила втомлені ніжки з крокодилових кайданів.

- Станіс-ла-ва, - продовжував Саймон з тією ж формальністю, а вираз його обличчя - капосний, як у Андрійка, - дякую тобі, що прийняла моє запрошення.

- Будь ласка, - відповіла вона, збита з пантелику оцим дратуючим "Станіс-ла-ва", - дякую, що запросив мене, можна -"Стася".

- Ага, попалася! - розсміявся Саймон, а Стася подумала: " Ну ось і перший пранк".

- Попалася?! - вдавано розвела вона руками.

- Вибач, я не втримався. Не люблю таких напружених ситуацій на початку, ну, коли типу як не в своїй тарілці... - пояснив він, емоційно жестикулюючи, але з впевненістю і задоволенням, i комфортно вмостив свої аристократичні доглянуті руки на закруглені бильця, контрастного до Стасиного, малинового крісла.

В молочного кольору піджаку поверх білої футболки і синіх брюках він виглядав приголомшливо вродливим. Коротка модельна стрижка, доповненa бакенбардами по боках гладко вибритого обличчя личили йому і відповідали запитам молоді сучасності. Його парфюм чимось нагадував “Скандал”, але на рівень вище - з відчутним впливом персонального дизайнера. Стасі було цікаво, чи помітив він її “Ґуччі Флора”.

Вона збагнула, що вперше бачила Саймона у повсякденному образі. Виявляється, це таки було його натуральне золотисто-біляве волосся, приблизно так як виглядало у фільмах - нефарбоване. І, крадькома глянувши, помітила зморшки на його добре доглянутій шкірі, які все ж виглядали природньо і доповнювали імідж. В самої зморшок майже не було. Лише одна, ледве помітна, що пролягала вздовж чола.

Тим часом, Саймон запитав, чи визначилася вона зі стравами, подав жест і зробив замовлення. Їхні меню залишалися на столі нерозгорнутими.

Поки готувалися основні страви, офіціант запитав про вибір вин до амюз бушу (2)*.

- Мені, будь ласка, Совіньон Блан, - попрохала Стася.

- Чудовий вибір, мадам, - схвалив офіціант, занотовуючи замовлення, - cер?

- Те саме, що для пані, - сказав Саймон. Звідки ж їм обом знати, що напередодні Стася відшукала на просторах інтернету усю, яку було можливо, інфу стосовно вин, аперитивів та інших мішленівських витрибеньок?

За хвилину прибув амюз буш з копченої форелі і огірка. Офіціант з максимальною гречністю налив їм по келиху легкого й прозорого Совіньон Блана.

Аперитив виявився смачнющим і Стасі, втомленій і голодній до нестерпності, захотілося їсти ще більше. Налякана такою небаченою пишністю, що, немов колом, оточила її , вона одразу перейшла до єдиної комфортної, i, як здавалося, головної теми:

- Між іншим, Джош прислав мені контракт…

- Ой... - скривився Саймон і звів густі брови, - давай про це згодом.

- Краще pозкажи про себе, - він одразу пом'якшав і, спершись підборіддям на руку, зосередив погляд на Стасі.

- Я хотів дізнатися більше, ще тоді , в парку. Шкода, не було часу, але, чесно - я подумав: "що така екзотична гьорл (3)* робить в Гринвічі?"

" Господи, який пафoc", - Стасю одразу накрив шквал міркувань, але вголос вона сказала:

- Екзотична?

- Ну, так, ти, ніби, футуристична постать, але з елементами минулого - в своїх традиційних одежах. Я тобі вже казав, що ти, як персонаж із фільму…

Стася лише подумала, що він - "поціновувач екзотики" і що "пазл склався". Hа її обличчі закарбувалася розгубленість. Рука потяглася до клатча - перевірити смартфон. Нових повідомлень не було, але нагадала, що забула вимкнути звук, що й одразу зробила. Саймон помітив, як вона зніяковіла i поспішив виправити ситуацію:

- Розкажи мені, що у вас в Україні їдять?

- Е..е..мм… багато всього, насправді, - їй було важко скакати від однієї теми до іншої, та ще й не хотілося нудіти борщем.

- Ми використовуємо багато овочів… я, наприклад, обожнюю моркву “по-корейськи”.

Мовчання… Саймон дивився на неї з відчаєм.

- Вперше зустрічаю людину, в якої улюблена страва - це морква…

- Моркву "по-корейськи" неможливо не любити - її всі обожнюють.

- Ой… вибач, але в мене дитинство травмоване овочами. Hенавиджу їх, - відмахнувся він з відразою.

- То ти їх неправильно їси, - розтлумачила вона, - “Oце ляпнула“, - подумала собі.

- Та годі, ти нестерпна! - він знову розцвів посмішкою, фліртуючи.

Стася теж посміхалася, гарно розмістившись в абрикосовому кріслі, і давши нагоду тендітним, але змореним ручкам відпочити на м'яких, як охапки бавовни, бильцях.

Щоб врятувати українську кухню від повного фіаско в очах Саймона, таки довелося доповнити свою гастрономічно-ознайомчу розповідь канонічним борщем, не забувши про сирники, які саме були в тренді і просувалися, як нова культова страва.

- Ну, про борщ я чув, а от друге... що ти там сказала?

- Це десерт. Коротше, робляться такі... ну-у… "кейки" чи що? З м'якого сиру, - на слові "кейки" вона граційно зімкнула пальці обох рук, i за допомогою великих і вказівних надала форму невеликого кільця, бо Саймон, схоже, не дуже розумів, - трішки підсолодженого, і смажаться на сковорідці до золотистої скоринки.Показати фото?

- Ага, давай.

- Ось. - вона задала гугл пошук на смартфоні і відкрила перше, що на очі трапилося - презентабельну подачу із сайту відомого українського шеф-кухаря.

- Вони трішки зблизили дистанцію, щоб Саймон зміг розглянути фото, і вона відчула сильний аромат його терпкого парфюму. Згадала, як колись подарувала Тарасові “Діор Саваж”, яким він майже не користувався, але не забував статусно напшикатися, коли їздив на риболовлю чи ходив на пиво з чуваками.

- Виглядає сексі, - прокоментував Саймон сирники, - aле, як на мене - це чистий Хестон Блюменталь. Я б не додумався посмажити чизкейк, - його обличчя набуло серйозного вигляду.

- Та який там Хестон! - махнула вона рукою, не в змозі стримати напад сміху. Під скатертиною відсунула туфлі подалі, ступнями торкаючись теплого, як шкарпетки, зв'язані материнськими люблячими руками, махрового килима.

- Я сама роблю ці смаколики для свого синочка - він їх обожнює , - сказала вона, - при нагоді, бо на куховарство часу зовсім нема.

- Як його звати?- поцікавився Саймон.

- Андрій, - відповіла Стася.

- Мою старшу доньку звати Лотті, а молодшу - Джорджі.

"Шарлот, значить,” подумала Стася про "Лотті", сказавши:

- Дуже гарні імена.

- Дякую. - відповів Саймон вдоволено.

Нарешті прибули перші страви - у центрі вишуканої із заглибленням тарелі красувався замовлений Стасею напередодні мініатюрний бріош з французьким сметанковим сиром, та ще й з тоненькими слайсами трюфеля, горіховою крихтою і маринованою кольрабі.

Їй нагадалася свіжа тушкована картопля з м'ясом, залишена вдома i мамині заохочення скуштувати - повністю проігноровані. Однак, смак трюфельного бріоша приємно вразив інтенсивністю і спокоєм південно-східних листяних лісів. Він відрізнявся від ні з чим незрівнянних глив, смажених з часником за бабчиною рецептурою, які гордо і фешенебельно називалися "устрицями" - більш елітними сортами спорокарпів (4)* поряд із скромними печерицями в овочевих відділах супермаркетів. А білі... Білі гриби - то була окрема історія. Стасина сім'я гуртом збирала їх восени, вирядившись в чоботи, всі до одного оснащені ножиками, у кожного - по відрі.

- Агов! Стасюню, найшла шось? Де ти там є? - часом гукала її бабця з протилежного горба.

- Тут я! - котилося низом Стасине відлуння: “Тут я-я-я!” - решетняків (5)* понаходила!

- О, то шо ті решетняки? Ану ходи-но сюди, маслюків пошукай гарненько, бо натрапила я на місце...

- Тобі сподобалася страва? - запитав Саймон, тоді як Стася дистанціювалася у спогади дитинства.

- Так, звісно, - відповіла вона, прикладаючи серветку до кутика рота і одразу відвела погляд. Нишком глипнула на Саймонову тарілку з якимсь салатом - він не з'їв страву повністю, тому й свою теж залишила схожим чином.

Вечеря супроводжувалася якимись нейтральними, джазовими, місцями драматичними, мелодіями, зворушливими для Стасі, які викликали сильну емоцію, котру вона, звісно, приховала.

- Вау, - промовив Саймон, вражений джазовими викрутасами і подивився на Стасю, ніби хотів почути від неї таке саме "вау".

- Анджело Бадаламенті (6)*, - сказав він в очікуванні розуміння теми, - я реально захоплююся його роботами, - але вона лише знизала плечима.

- Оу камон...впевнений - ти в курсі.

- Можливо, - відповіла вона, дивуючись його безпосередності і подумала, що загуглить.

- Ще вина? - запропонував він, подивившись на порожні келихи.

- Так, я не проти, - відповіла вона з легкою посмішкою.

Офіціант, на прохання Саймона, відкоркував їм пляшку Мерло якоїсь “відомої французької винарні i вони обмінялися “чірз!”

- Можна особисте питання? - сказала Стася, вже сміливіше.

- Питай, - Саймон поправив лацкани піджака, примружився і прицільно подивився на неї. І не втримавшись, розсміявся. Стася теж розсміялася, поступово відчуваючи розкутість.

- Дай вгадаю, - знову подивився прицільно і зробив серйозний вираз обличчя, - тебе цікавить, чи були в мене романи на зйомках? Все окей, часто доводиться чути подібнe, - пояснив він, знову стримуючи напад сміху.

- Ні, - відповіла вона, - просто цікаво, чи ти дійсно вдаєшся до пранків?

- Як же без них? На зйомках різне буває, - відказав він, схоже трохи заплутаний питанням.

- Лише на зйомках?

- Я ж не ідіот якийсь стібатися з простих людей. Чому? - тепер він зовсім серйозно подився на неї і майже насупився.

- Та так, не зважай. - “ Брехун.” - подумала вона, згадуючи ту розмову по телефону щодо пранків. Він, ніби прочитав її думки і сказав, при цьому тицьнувши пальцем кудись вбік:

- А-а! Як же я зразу не здогадався? Про помсту типу, пранк - я пожартував, окей?

- Окей, - промовила Стася, нейтрально, злегка кивнувши. Саймон всміхнувся.

- Чорт - це так круто, - сказав він, і на мить відволікся, роздивляючись щось у вікні.

- Що?

Він збирався щось сказати, але прибула основна страва, і їхня увага привернулася до їжі.

Офіціант поставив перед Стасею круглу тарілку м'ятно-цианових відтінків, яка чудово контрастувала з білосніжним фоном скатертини. На тарілці, поверх артишокового пюре, политого напівпрозорим жюс (7)* кольору слабенького чаю, відпочивали дві маленькі ніжки-конфі (8)*, що легко асоціювалися з зовсім молодим курчам, поряд з якими, на подушці з соковитої мікрозелені вмостився хрумкий картопляний циліндр, наповнений м'ясним мусом та з апетитними сирними чіпсами збоку.

Саймонові подали гірчичного кольору тарілку із чимось серйозно-мясним, і, здавалося, білими грибами та ще якимись незрозумілими штукенціями.

Офіціант, на Саймонове прохання, заходився наливати вино і з тих пір тільки бігав та й бігав коло них з пляшкою.

" Вже подумала, що не п'є. Наївна. " - промайнуло у Стасі.

- Що замовила? - запитав Саймон, з інтересом роздивляючись її страву, після чергових "чірз!"

- Перепілку, - відповіла вона, настромивши на виделку шматочок делікатного мяса.

З неймовірними зусиллями, і сповнена страху, вона вперше за своє існування відчула солодкий смак перепілки. З поміж інших опцій - яловичого тартару з сирим жовтком посередині, стейку з кров'ю, баранячого філе чи палтуса під піною із лобстера, Стасю врятував безпечний і нейтральний варіант.

- А ти? - поцікавилася Стася.

- Стейк під перцевим соусом. Тут його готують просто - бомба! - він з апетитом вминав свій стейк, запиваючи вином, водночас тримаючи манери. Тоді, подивившись на Стасю із сяючим видом зробив "м-мм-м..." і "нереально смачно."

Вона їла повільно і і обережно, контролюючи себе, хоча відчувала, що майже випила зайвого.

- Тобі подобаються перепілки, так?

- Так, дуже, - відповіла вона, підігруючи. - А тобі, подобаються?

- Не знаю… - знизав він плечима, - я їх ніколи в житті не їв.

Наступний шматок ніби поперек горла став, і вона попросила налити ще вина, щоб відлягло…

За вікном знову лило, як з відра, і непомітно зробилася ніч, кидаючи мовчазні виклики. Але тут, у потаємному куточку, дбайливо замаскованому важкими смугастими шторами - сумішшю золота і фуксії, зі звисаючими вздовж вікна бузково-рожевими китицями, і каміном позаду, поступово формувалися тепло і захищеність. Вона розділяла товариство з цим майже незнайомим чоловіком і за такий короткий час встигла вибудувати до нього довіру.

- Ну, тепер чекатимемо десерту, - сказав Саймон по закінченню основної страви. Подивився на Стасю і зробив солодку посмішку, вдавшись до того, що вмів найкраще - акторського мистецтва. Вона не втрималася і почала відповідати на його залицяння.

- Шампанського? - запропонував він.

- Краще вина, - відповіла Стася, знаючи, що від шампанського її розвезло б повністю.

- Люблю, як ти кажеш "вайн"... - сказав він. Його очі дивилися пильно, спостерігали її. - Продовжуй. Скажи: " Я хотіла б ще келих вина, будь ласка."

Кажи: "вайн"...

Стася збагнула:

- В сенсі? А як потрібно казати?

Саймон з невимушеною посмішкою, сказав:

- Щось типу :"уайн"... ось так: "у-а-а-йн".... - він вимовив повільно, при цьому жестикулюючи і весь час тримаючи зоровий контакт.

- "Уайн..." - вимовила вона, майже без акценту. - Ха-х! Навіть не задумувалася раніше.

- Благаю, не кажи так більше. Тобі личить "вайн".

- Уайн…Відтепер казатиму тільки так, - вона теж почала фліртувати, а потім вони вкотре зробили "чірз!"

Раптом, її замшевий вишневий клатч задрижав, загудів від телефонних вібрацій, як підніжжя вулкану перед виверженням лави. Хтось наполегливо стукав у двері її тимчасового уявного прихистку. Тарас, звісно, хто ж іще? Вона з розпачем подивилася на Саймона.

- Я на хвилинку, окей?

- Добре, - сказав він вслід, трохи збентежений тим, що вона, босоніж, мерщій побігла в бік дамського туалету.

Сама не знала, навіщо вирішила відповісти на дзвінок, але натиснула кнопку зв’язку ще на пів дорозі, відчуваючи на собі косі погляди відвідувачів i персоналу. І, гримнувши дверима вбиральні:

- Алло! Привіт.

- Ало-ало-о-о! - волооке Тарасове лице на мить випірнуло з темних нетрів екрану і таким же чином зникло, як нло в нічному небі, без відео зв'язку.

- Чого тобі? У мене важлива ділова зустріч, - кинула йому Стася, незадоволено.

- Яка-яка? Ділова, ( нецензурна лексика)?! У вас там вже девята вечора, як мінімум!? А я ніяк додзвонитися не можу!.. - Тарас матюкався - це був поганий знак.

- Тарас, заспокойся…

- Заспокойся?! Тещі дзвоню, каже: “ пішла на "бізнес-мітинг", каже. Ти шо, припухла!? Де ти лазиш? Дитині лапші хоч не вішай! "Мама," - каже - "в нас ділова!"

- Чого ти знов бухий?

- А ти твереза?! Хорош звиздіти! Кредит сама вигрібатимеш, ясно?

Стася відчула, як болючий згусток почав стискати горло. Вона натиснула кнопку "завершити дзвінок" і зайшлася важким плачем.

Наплакавшись досхочу, плеснула в лице води з крану, витерлася серветками і підправила зіпсований макіяж як могла. Повернулася до Саймона. Сіла понуро. Звісно, він помітив її почервонілі набряклі очі.

- Що сталося? - запитав він занепокоєно. Стася мовчала.

- Це він дзвонив, так? Твій шанований чоловік?

- Саймоне, це неважливо... - ледве вимовила вона, опустивши очі і блукаючи поглядом по пістрявій підлозі. - Дякую за вечір. Я мабуть, піду.

- Куди ти підеш таким дощем? Мій водій відвезе тебе додому. Залишся ще трохи, добре?

- Я не можу...

- Я знаю, що це він дзвонив, правда? Чого б ти шифрувалася в туалеті?

Стасі стало боляче і холодно - вона відчула, що кондиціонер дув занадто сильно.

- Я зрозумів, - продовжував Саймон,- що він - мудак, ще при першій нашій зустрічі, bloody hell…

- Мудак?! - вона нарешті отямилася. - Мені здалося, у тебе склалося враження...

- Так, склалося…

- Я розумію ти розлучений, але в мене сімя.

- Звісно, - сказав він саркастично, - i тому у нас побачення.

- Це в силу обставин, чи не так? Я впевнена - ти розіграв би якийсь пранк.

- Я вже казав - пранки лише на зйомках. Слухай, та забий на нього. Поїхали до нічного клубу? VIP сервіс, ніяких папараці, обіцяю.

Саймон не полишав надїї розрадити її.

- Ні, я не можу, мене син чекає.

- Оу камон, він же - не сам вдома, чи не так? Тим більше - тінейджер.

- З мамою...

- Суцільне лакшері, більшість батьків про таке мріють. В мене з дітьми не все так гладко.

- Але ти можеш собі дозволити - фінансово… - сказала Стася, потроху повертаючись до нормального стану.

- Гарну няню складно знайти. Але головне, що наші діти доглянуті, то ж давай відвиснем?

Він поклав руки на стіл, розгорнувши долоні, і благаюче подивився на неї в очікуванні поєднання з її мистецькими ручками.

І от зараз Стася довірить його артистичним рукам свої, мов порцелянові ,мов лялькові ручки, і він буде ніжно стискати вистраждані, загартовані численними випадковими уколами голкою, пальчики і гладитиме її звабливі рожеві нігтики.

- Вибач, я не можу... - вона опустила повіки і почала теребити золотий ланцюжок від клатча.

- Не вибачайся... - відказав Саймон, зітхнувши, відкинувся в кріслі і схрестив руки на грудях.

- Окей.

- Люблю, як ти кажеш: "окей".

- А якщо я кажу "не окей?" - вона знову підвела очі.

- Теж дуже мило, - відповів він з посмішкою, в намаганнях реанімувати флірт.

Подача десерту, якій, здавалося, ніколи не судилося бути, здійснилася, поставши справжнім витвором мистецтва.

B центрі глибокої порцелянової тарілки з широкими краями, в озері малинового кюлі (9)* потопав персик в блискучій глазурі власного кольору із такою ж сяючою кулькою рожевого морозива зверху, зі свіжою малиною, викладеною колом. А чіпс із рубінового шоколаду у формі серця з мереживним ефектом, посипаний, червоною ягідною пудрою, створював відчуття магії і драматизму.

- Персик мельба, мадам. Смачного! - прокоментував офіціант і чемно кивнувши, залишив їх наодинці.

Вона навіть не бачила, який десерт подали Саймонові, просто дивилася на свій персик мельбу, як в порожнечу, тоді як мала б затамувати подих і чимшвидше приступити до ласування. Знову підступили сльози.

- Я таки піду, Саймоне....

Саймон глянув на їхні десерти і сказав:

- Добре, ходімо. До біса цей десерт! А де твої каблуки?

- Та тут вони... - Стася думала про те як її все задовбало. Намацала під столом туфлі, підібрала, але не вдягнула.

Вони підвелися і пішли до виходу. Стася, тримаючись за Саймона однією рукою і рюмсаючи, несла туфлі в іншій і йшла босоніж, а казковий світ The Lecture Room&Library залишився позаду. Опинившись на вулиці, вона не відчула холоду і мокроти під ногами.

- Я завезу тебе додому, - сказав Саймон.

- Ні, я поїду сама.

- Добре, я замовлю таксі.

- Ні, не треба таксі, будь ласка. Не треба... Дякую. Бувай.

І вона, зробивши повітряний поцілунок, Стася почалапала калюжами в напрямку “Оксфордського цирку”(10)*. Саймон не став її затримувати.

Туфлі викинула в найближчий смітник. Hа платформі якась темношкіра пані у вишуканому вбранні легенько торкнулася її плеча і запитала: "Darling, are you okay? Do you need help?"(11)* Вона сказала, що допомога не потрібна.

На наступній станції потяг затримало стовпище протестувальників “за вільну Палестину”, які один з поперед одного дерлися досередини вагону, а водій закінчив чергове оголошення неоднозначним “free, free” (12)*. Не на жарт розігріта юрба вибухнула у відповідь: “Palestine!” і як понеслaся, що її вже ніяк було не спинити.

До Стасі знову навідався "Океан Ельзи":

" Я на-лию то-бі, я на-лию собі ви-на,

а хо-чеш - із ме-дом..."

"Уайн", - нагадалися їй ті солодкі хвилини примарної ідилії. "Я-не-здам-ся без бо-ю!!!" - чулося відлуння, поки "про-палестинці" на первісний лад тупотіли, вищали, скавчали i товкли кулаками по дверях вагона.

“Free, free Palestine!”, - ревіли вони

"Я-не-здам-ся без бо-ю!!!", - лунав "Океан Ельзи".

“Free, free Palestine!”,

"Я-не-здам-ся без бо-ю!!!" ,

Врешті, все навколишнє і внутрішнє звучання об'єдналося у якусь безглузду какофонію, і Стася теж вибухнула - вона вибухнула океаном сліз і ридала в своєму кріслі, поки стало сил. "Про-палестинці" розсіялися десь на півдорозі, а інші пасажири сиділи з цегляними обличчями, прикуті до смартфонів. Стася дивилася, як за склом вагона мигтіла і зяяла чорнота вузького тунелю. Цей вечір міг закінчитися інакше - майстерно, яскраво, під маскою щастя. Проте вибором стала існуюча дійсність - війна і Тарас. Точніше, Тарас і війна. Тарас. Війна. Реальні нероздільні речі.

Холод відчула при виході з підземки. Лише зараз помітила, що тремтіла як покинуте вуличне кошеня, і тоненькі колготи зовсім не рятували ноги від багнюки. Зайшла в найближче, ще чудом відкрите Теско і купила якісь дешеві капці, а з фіш-н-чіпс бару - великий пакунок чіпсів, якими запихалася в потязі по дорозі додому.

Приїхала пізно. Пакунок жбурнула на робочу поверхню в кухні так, що з десяток чіпсів висипалося і розлетілося по підлозі.

На поріг спальні вилинула мамина постать в нічній сорочці.

- Стасю, шо це за походеньки? - запитала наглядацьким тоном, - Тарас дзвонив. Мала шо слухати.

- Завтра поговоримо, не зачепай мене, - відповіла Стася відчужено і зітхнула.

- Ой, рішайте шось, з мене вистачить.

- Що рішати, мамо, що?

- Не знаю… шось рішайте, - вона зникла за дверимa, сердита.

Стася, продовжуючи тремтіти, зняла нарешті сукню і колготи, а рожева білизна вслід за туфлями полетіла в смітник. Прийняла душ, наділа теплу піжаму і капці. Подзвонила Марині.

- Ще не спиш? - тихо запитала Марину, одягнену в футболку з сердечками на фоні ліжка.

- Накінець! Ну що там? - вона підняла тонкi брови і миттєво увійшла в роль сантабарбарної збирачки пліток.

- Марино, я… я… - сльози знову підступили до очей проти її волі.

Посмішка Марини миттю зникла - вона аж приклала руку до грудей.

- Знаєш, Саймон, я так наївно вірила, що він хотів допомогти, а виявилося… - сльози душили її і не давали говорити. - у…у….у…!!! Гг…ггг…..мммм….

- Та годі, годі тобі, - казала Маринa. Стася через силу продовжила:

- Моє життя зробилося нестерпним! Але знаєш, я сама у всьому винна! От навіщо треба було пертися в той Гринвіч? Сказала б зразу - що далеко… Але ж, ні! Грошей захотіла! ГГ…ГГ…. М-м-м-г- г, - вишмаркалася…

Марина нічого на те не казала, лише: “угу” та “угу”.

- Признаюся, я останнім часом така падка до грошей стала. Але ж хіба всe цe вишивання робить з мене бізнес-леді? От скажи, яка із мене бізнес-леді… яка? Тарас знову почав пити - через мене, ідіотку!

- Стасю… - сказала Марина боязко, - твій Тарас уже тиждень синячить, як не більше.

- Як синячить?!

- Вибач, я не знала як сказати… від Ігоря чула.

Стася мовчки дивилася на Марину і тремтіла, то накручуючи на палець то відпускаючи пасмо сонячного волосся.

- Ой мамочко! - скрикнула Марина, відсахнувшись від екрану. - Чула як гупнуло? А блискає як - страхи господні! Всяке в голову лізе.

Стася не чула як гриміло. Їй було байдуже. Вона не хотіла асоціювати звуки грому з війною. За Стасиним вікном гроза пройшла і настало затишшя. Вона хотіла піддатися тиші так, як не піддавалась нікому. Піддатися тиші так, щоб вловлювати лише сенс свастик, сварг і хрестиків на вишитих нею речах і відправляти свої послання у всесвіт. Без слів.

Зібравшись, вона сказала:

- Він намагається підставити мене з хатою.

- Як це?

- Не хоче платити свою частку.

- І шо ти надумала?

- Поки нічого.

- А з роботою як, з новою?

- Ніяк… З відділу кадрів не відповідають.

- Попроси свого бойфренда, хай розбереться.

- Ага, бойфренда… - Стася всміхнулася з сарказмом.

- Видно, у Тараса справи зовсім нікудишні. - сказала Марина скептично..

- Доведеться продавати і повертатися до України.…

- Та ну! Спитай Андрійка.

- А він що?

- Спитай.

- Спитаю…

Пауза. Марина знову взялася за своє:

- І що, у вас не було ніякої романтики?

- Та, - Стася відвела погляд з напів посмішкою - Яка там романтика? Ділова зустріч, як я й казала.

- Мг, - Марина посміхнулася, підозріло звузивши очі, - так я й повірила. Не хочеш розказувати - як хочеш…

Вони закінчили розмову і лягли в свої ліжка, кожна з важкими думами.

Примітки:

1. Кноський лабіринт - в давньогрецькій міфології складна споруда з безліччю заплутаних переходів, лабіринт Мінотавра.

2. Амюз буш - невелика за розміром страва, на один укус, яку подають на початку вечері або застілля, як комплімент від шеф-кухаря.

3. Гьорл - англ. - дівчина, в розмовах це слово часто використовується замість "жінка".

4. Спорокарп - плодове тіло грибів.

5. Pешетняк - гриб родини маслюкові.

6. Анджело Бадаламенті - американський композитор, автор музики до фільмів Девіда Лінча.

7. Жюс - підлива французької кухні.

8. Конфі - метод приготування їжі.

9. Кюлі - переважно - ягідний соус.

10. Оксфордський цирк - станція метро в Лондоні.

11. "Darling, are you okay? Do you need help?" - З вами все гаразд? Потрібна допомога?

12. “Free, free Palestine” - слоган про-палестинського руху, інша прихована частина якого "from the river to the sea” означає повне знищення держави Ізраїль.