Одинокий

"Що ти сказав? Не маєш друзів?

Хахахахах, такого не буває! У всіх є друзі!"

Перше знайомство у садку: "Давай будемо дружити!".

У школі сіли за однією партою - товарищі не розлий вода!

Побачив красиву дівчину в Інсті - хочу утворити я сім'ю!

Чи то люди не задумуються про сутність слів? "Друг", "коханий" "я люблю"...

Розкидуємося ними як попало.

Ображаються, коли їх Знайомими назву.

Та хіба важливо який навісити ярлик?

Не відчуваю близькості з особою, немає особливого зв'язку.

Не можу подзвонити і поплакати людині, коли на серці ляг важкий тягар.

Не зрозуміє мої переживання, не зможе втішити мою тугу.

Не приїде у тяжкий момент, щоб просто побачити і заспокоїти мене.

Хочу подзвонити та сказать "пішли!",

і щоб То не було, людина скаже "go!".

Бо не важливий їй ярлик, статус чи скільки грошей у кишені -

Важливе лиш єство твоє.

Таку людину мрію віднайти...

Не персонаж-функція, як у грі: допоможи, зроби чи піднеси.

А щоб хоч атракціони хоч війна,

Чи хороший настрій чи сумний,

Зайнятий чи байдикуєш - завжди на тебе буде час.

Таку людину другом з радістю назву!

І все одно буде на зовнішність чи суспільний статус.

Хоч гори я звернуть готовий

За цей невидимий зв'язок!

Я сам ніколи не відмовлю,

Пожертвую сном чи дорогоцінним часом,

Ледве не у вогонь готовий пригнуть,

Та здається всім довкола все одно...

Мабуть, це й називається самотність: знайомих хоч греблю гати,

друзів - днем із факелом не стрінеш.

Тяжко визнавати, але самотній я...

Безліч існує мук на світі, та мабуть, найстрашніше - у самотності вмирать...