Глава 5. Нова роль

Коли сонні студенти безладною колоною потягнулися в душ і на кухню, Кай вже встиг випити третю чашку розчинної кави. До загального гівняного самопочуття додалося гидотне відчуття в шлунку. Увечері він через силу запхав в себе черствий шоколадний батончик, інакше дія чарівних пігулок ризикувала б завершитися в раковині, або куди він встигне добігти, перш ніж його виверне.

З ранку нового батончика (яка несподіванка) у рюкзаку не виявилося, а єдина пачка печива в шафці виявилася запечатаною. На один крекер у Кая ще б піднялася рука, але розкривати заради цього всю упаковку він не став.

Зім'явши черговий одноразовий стаканчик, Кай злегка насторожено визирнув у коридор, побоюючись як вчорашніх знайомих, так і перспективи появи нових. Очі нестерпно пекло від сухості й хотілося вмитися, але з душової долинали голоси, і заходити туди він не став.

Аптечка справді знайшлася наприкінці коридору. Пальці на секунду завмерли над валеріаною, а потім роздратовано відкинули упаковку. Там же знайшлася пляшечка антисептика, який він щедро хлюпнув одразу на все обличчя. Клеїти пластирі довелося майже наосліп, дивлячись на тьмяне відображення у вікні.

Емоційний фон будівлі потроху підвищувався. Кай відчував відлуння чужого роздратування й схвильованості. З кутової кімнати долинав гучний стогін, і він спантеличено смикнув бровою, проходячи повз. По нервах мазнуло чуже збудження, і емпат гидливо його відкинув. Внутрішній бар'єр наглухо закрився, відрізаючи Кая від світу.

На першому поверсі панував ґвалт на тон вище: у спортзалі дзвеніло залізо, з їдальні доносився запах дешевої локшини та горілих тостів. Проковтнув слину від химерного змішання нудоти та голоду, Кай квапливо вислизнув надвір.

На дев'яту ранку в інституті студентів чекало чи то урочисте відкриття навчального року, чи то похмуре закриття літніх канікул, Кай не особливо вникав. Логічно поміркувавши, що пуста балаканина не перевірятиметься на присутність, він впевнено повернув в інший бік від університету.

Крики юрби видали себе ще за квартал до лікарні. Кай здивовано витягнув єдиний навушник, щоб переконатися, що йому не здалося. Знову? І не набридло їм?

– …грод… терористи!

Механічний звук, спотворений дешевими динаміками, бив по вухах. Від басів здригалися шибки та перехожі. Купа дерев'яних ящиків, що зображали сцену, небезпечно погойдувались під активісткою з гучномовцем.

– У цій лікарні померла видатна людина. Талановитий аудіал та музикант. Його вбили при інсайдерській атаці на стадіон…

– Пішла геть! – зі сторони слухачів полетіла порожня пластикова пляшка. Натовп підтримав це започаткування улюлюканням, не бажаючи слухати про постраждалого інсайдера.

– Він також жертва й заслуговує на співчуття! Не всі інсайдери зло, ви, отара баранів!

Кай з цікавістю придивився до бунтівниці проти громадської думки. Вона виглядала справді розлюченою: світле волосся розтріпалося, щоки зблідли, очі люто впивалися в обличчя навколо. А ще вона була надто гарною для звичайної активістки. Швидше була схожа на найняту актрису, і в цьому разі якість її гри була на висоті.

Не стримавши цікавості, Кай трохи привідкрив бар'єр, який сьогодні зранку був надзвичайно міцним. Йому вдалося дістатися до лікарні й не зловити жодної чужої емоції. Цілком ймовірно, що це була заслуга не його сили волі, а виняткова загальмованість після безсонної ночі.

Лють гірською річкою розливалася в повітрі. Чиста, відчайдушна й дзвінка від болю. Похитнувшись, Кай поспіхом прикрив очі рукою, намагаючись відгородитися від її джерела. Від такої люті не хотілося вбивати. Хотілося кричати в небо від безвиході та несправедливості, поки біль всередині не вичерпається.

– Кожен інсайдер – потенційний злочинець, – на сцену застрибнув худорлявий чоловік.

Басовитий голос легко перекривав шум натовпу, козляча борідка тремтіла від обурення. Активістка скривилася, наче людські стереотипи гірчили на язиці не гірше за лимонну шкірку.

– Кожна людина – потенційний злочинець, дотримуючись вашої логіки, панове.

Натовп невдоволено загарчав. Юрба хотіла трясти кулаками й гримати, громити та бездумно мчати вперед. Незавуальовані образи змушували її бурчати все голосніше.

– Можливість керувати іншими людьми – спокуса, проти якої ніхто не встоїть. Дай людині пістолет і прогримить постріл! – кістлявий палець піднявся до неба, імітуючи зброю.

– Ідіот.

– Що?!

Активістка двома пальцями масажувала скроню, дивлячись на суперника таким поблажливим поглядом, що Кай все більше переймався симпатією до неї.

– Згідно з офіційною статистикою, дозвіл на вільне придбання вогнепальної зброї знизило кількість вбивств на одинадцять відсотків за останній рік. Пістолет, вплив, посада президента – це лише можливість. Захищатися, творити чи нападати – вибір.

Така точність розрахунків помітно збила пиху з опонента, але відступати так просто він не бажав. Його противниця схрестила руки на грудях та вичікувально смикнула бровою, чекаючи на його хід.

– І інсайдери, які напали на стадіон, зробили свій вибір! Троє загиблих, десятки поранених. А що буде далі? Напади на ринках, магазинах, у лікарнях?

Люди злякано ахнули, озираючись і крутячи шиями так, ніби їх справді оточили небезпечні злочинці. Кай ледве стримав смішок, продовжуючи стояти трохи осторонь. Пройти повз імпровізований мітинг можна було або розпихаючи натовп, або лізти через кущі, що привернуло б нездорову увагу. До того ж йому було цікаво, чим закінчиться бій «одна проти всіх».

– Від цього нападу постраждав, зокрема, інсайдер. Два плюс два вийде в голові скласти, ти, козлина бородата? Погані, добрі – у кожному чортовому куточку знайдуться свої потвори!

«Це вона про тебе.»

Усередині оселилася байдужість, що придушила всі емоції сонною тушею. Він прийшов до лікарні, бо скалка усередині продовжувала саднити. Заражена ділянка розповзалася все далі, змушуючи його з жаху тікати від самого себе. Він знав лише одні ліки, що дозволяли пережити цей біль.

«Не думати.»

І він все одно прийшов сюди. Ліки були відверто поганими.

– Та вона сама інсайдер, он як впрягається!

– Гоніть інсайдерку!

– Викликайте Інспекцію, нехай хапає цю співучасницю!

Звук, який видала активістка, більше нагадував застережливий рик перед нападом левиці.

– Мій чоловік загинув після цієї атаки! Він нічого не зробив ні вам, ні тим божевільним терористам на стадіоні. І заради його пам'яті, заради його чесного імені, я порву кожного, хто ляпне таку ж нісенітницю! – її палець майже тикнувся в обличчя противнику зброї.

«Чоловік.»

Кай здивувався своїй тупості.

Серед загиблих був лише один інсайдер. Аудіал. Саме після погляду на його фото Кая нудило під столом лише декілька днів тому. Дружина вбитого ним аудіала продовжувала кричати з трибуни, навіть не намагаючись достукатися до слухачів, а зганяючи на них свій відчай. Натовп пожирав усі емоції, залишаючи тільки дзвінке відчуття порожнечі.

У кущі Кай таки рвонувся.

Не бажаючи виходити на відкрите місце і навіть теоретично потрапляти на очі активістам, він попрямував прямо в густі чагарники. За ними починався лікарняний сквер, де в такій ранній годині лише двірник похмуро шурував мітлою. До пом'ятих кущів той віднісся досить флегматично, проводивши порушника спокою сонним поглядом.

«А якби вона його впізнала?!»

Навряд чи серед тисяч людей на стадіоні непомітна темна постать запам'яталася хоч комусь. Ну, крім непізнаного знайомого, якого згадувала інспекторка.

Головною прикметою залишався капюшон, рюкзак і, парадоксально, загальна непримітність. Це одночасно привертало увагу перехожих, які воліли перейти на інший бік вулиці від темної фігури, і породжувало невиразні автопортрети.

«Варто носити гавайську сорочку – це буде найкраще маскування.»

Кай майже біг, прагнучи піти якомога далі від лікарні. У кишені шелестіла остання партія готівки, яку він зняв з особистої карти й з наполегливістю місіонера збирався запхати в черговий благодійний ящик.

«Наступний рівень каяття – не інакше як бігати по відділу реанімації та пхати гроші під матраци.»

Придушивши порив шпурнути купюри прямо на асфальт, Кай майже впав навпочіпки біля дороги, намагаючись віддихатися. Його власні емоції мчали по кровоносній системі, змушуючи нутрощі горіти вогнем. Серце з кожною секундою колотилося все швидше, намагаючись втекти від лютого потоку гормонів і почуттів.

Так само різко схопившись, Кай, коротко зосереджено дихаючи, озирнувся. Лікарняний сквер майже закінчився, через декілька метрів виднілася дорога, якою шастали ранкові пішоходи. Поряд проїхав поліцейський автомобіль, прямуючи якраз у бік імпровізованого мітингу.

Побачивши свою мету, Кай попрямував до неї. Рука злетіла, врізаючись у дерево. Перший удар він навіть не відчув, біль прийшов лише за хвилину, зате й пронизав аж до ліктя. Він уперто стискав пальці, щоразу всаджуючи кулак з такою силою, що м'язи болісно занили.

Зверху впало кілька пожовклих листків: береза була стара, і від різких стусанів ледь здригалася. По долоні текла кров, шкіра саднила, здерта жорсткою корою. Уткнувшись обличчям у дерево, Кай повільно відновлював дихання, відвівши розбиту руку убік.

Зате всередині все тимчасово втихло. Весь внутрішній жар перемістився в рану, хоч ненадовго припинивши йому дошкуляти. Болюча пульсація в руці змушувала пальці рефлекторно смикатися.

Різкий дзвінок висмикнув його з блаженної бездіяльності. Мелодія грала стандартна: свій старий телефон Кай відкопав у найдальшому ящику, по екрану зміїлися тріщини від давнього польоту в стіну. Крізь них ледве вдалося розгледіти номер, який виявився незнайомим.

– Так.

– Кай Мерфі?

– Ні.

М'який голос на тому кінці дроту докірливо замовк.

– Якщо ти все одно не з'явився на вступну церемонію до інституту, то заскоч сьогодні до нас.

На фоні пролунало шарудіння паперів і невиразна лайка. Мабуть, співрозмовниця упустила якісь документи.

– Камілла? – ошелешено випалив Кай, забувши прізвище інспекторки.

– Перепустка на твоє ім'я вже виписана. Не запізнюйся, о дванадцятій у мене обід і я не маю наміру його пропускати навіть заради Мерфі.

Пролунав гуркіт, невдоволений крик, а потім короткі гудки. Навряд чи інспекторка хотіла так екстравагантно попрощатися, скоріше в їхній конторі наразі був завал.

Кай на прощання провів рукою по дереву, намагаючись стерти сліди крові зі світлої кори. Але та лише розмазалася сильніше. Підхопивши рюкзак, він байдуже попрямував до виходу зі скверу. На Каміллу з її Інспекцією йому було начхати, але ця зустріч може бути йому корисна.

***

Кабінет інспекторки кардинально змінився. На столі височіли купи тек та паперів. Всі полиці та ящики були забиті документами. Навіть на кріслі поруч із господинею кабінету лежав цілий стос звітів. Підлога була всіяна записками, газетами й зім'ятими листами. З-під ніг на Кая також непривітно втупилося власне обличчя.

Кай відчув, що вже ненавидить заповзятливу газету та її фотографа. Цей екземпляр скупили всі, кого він міг зустріти своєму шляху?

– Це на честь чого? – кивнув він на паперові гори.

– Ти про що? – розсіяно відповіла Камілла, ледь глянувши на того, хто увійшов.

Вигляд у неї став зовсім змучений: волосся зібране в пучок, з якого вже вибилося декілька пасм, форма пом'ята, на зелених неонових вставках явно видніються сліди розлитої на себе кави.

– Або ін'єкція, або стадіон. Після стадіону ви були спокійні. Отже, ця метушня – наслідок дій корпорації.

Каміла провела долонею по лобі та підняла стомлені очі на гостя. Каю на секунду стало соромно, що він відволікає інспекторку недоречними висновками, але, зрештою, вона сама його покликала.

– Я вражена твоїми здібностями аналітика. Завжди підозрювала, що старший спадкоємець Мерфі не такий смирний, яким намагався здаватися останні десять років.

Кай невдоволено насупився. Його спроба перехопити ініціативу у розмові безславно провалилася.

– Навіщо я тут? – напряму запитав він.

– Я тебе викликала.

– Ха-ха.

Губи Камілли трохи смикнулися, намічаючи посмішку, але вона тут же загубилася в страждальницький гримасі.

– Чому тебе не було на студентській церемонії? – запитала вона, легенько масажуючи собі скроні.

Кай відчув, як усередині нетерпляче ворухнулося роздратування. Спроби Інспекції відстежувати його боляче тупцювали на мозолі, залишеній вічним контролем батька.

– Я схожий на любителя вистав?

– Не хами, – відмахнулась інспекторка.

– У зв'язку з тим, що церемоніальні зустрічі освітнього формату не мають практичної цінності для мого становлення як інсайдера, моя піар-служба прийняла рішення бути відсутнім в інституті у зазначену дату. Розписку написати? – мстиво процідив Кай.

Інспекторка, зітхнувши, відклала папери, розуміючи, що чим далі заходить розмова, тим більше вона нагадує перепалку.

– Кай, не кип'ятись. Я просто хочу поговорити.

– Про церемонію, де старости завчено переказують ідеологічний маніфест?

– Про те, що інститут твій новий дім. А церемонія – чудова нагода представитися твоїм майбутнім колегам.

Емпат хижо подався вперед, дивлячись у вічі співрозмовниці. Кай відчув, як адреналін стрімко ринув по венах, викликавши тремтіння в кінчиках пальців. Здобич була зовсім поруч. Здогадка клацнула перед самим носом.

– Ви хотіли, щоб я засвітився на ній. Напевно, місцеві фото-ентузіасти всю плівку перевели, намагаючись виловити нового студента.

– Стривай…

— Батькові заяви вам зовсім не на руку. Ймовірно, він не погодив з вами більшу частину питань щодо ін'єкції й розраховував спочатку заручитися підтримкою громадськості. І тепер ви намагаєтесь його потопити сином-інсайдером.

– Досить, Кай, – у голосі Камілли задзвеніла сталь.

На емпата це не справило жодного враження. Торжество від того, що він розгадав чужий план, повністю затопило думки. Він був надто розгублений у першу їхню зустріч і зовсім нічого не знав про плани батька. Тепер усе зійшлося в одну картинку. Може він і тормозкуватий, але навіть через тиждень зібраний пазл виявився безцінним.

– Під тиском громадськості спочатку прогнуться політики. Нові вибори всього через рік, а частка виборців серед антиінсайдерів дуже велика. Потім під політиками прогнеться Інспекція. Тоді ін'єкція вийде на ринок, озолотивши корпорацію та знищивши владу «ЕКВАД». Де я промазав?

Кай грайливо схилив голову, з азартом чекаючи на наступний крок опонентки. Нічна апатія злетіла з нього, як запорошене покривало, залишивши кристальну ясність мислення. І Камілла його не розчарувала.

– Справа не лише в Інспекції. А в тому, що це повністю вб'є інсайдерів. Ін'єкцію можуть просунутися як обов'язкову процедуру, особливо якщо вдасться розробити стабільну формулу, яка не руйнуватиметься через 72 години.

Кай чудово знав батька та його амбіції. Саме до цього все йшло.

– Повертаєте конфлікт вигідною мені стороною?

– Ні для кого з нас двох немає вигоди від ін'єкції. Інсайдери втратять останні права та свободи. А Інспекція перетвориться на кімнатну собачку Ніколауса Мерфі.

Камілла дивилася прямо, не ховаючи погляд і навіть не стримуючи емоцій. Занадто демонстративно не стримуючи, але за відсутності параної це можна було зарахувати за чесність. Ось тільки всі вищі чини Інспекції були дискретами, а отже, могли майстерно імітувати що завгодно. А у Кая параноя давно стала керівною системою в голові.

Але його логіці ні до чого було причепитися. Ін'єкція зруйнувала останню опору під ногами інсайдерів. А «ЕКВАД» все-таки намагалися захищати своїх підопічних, а не лише саджати до в'язниць.

– Якщо ви хочете заручитися моєю підтримкою у війні проти батька, вам також доведеться піти на деякі поступки.

– Ти не став довго думати. Значить, йшов сюди, вже збираючись вимагати відповідну послугу, – кивнула сама собі інспекторка.

Емпат знизав плечима і, переклавши зі стільця папери, нарешті сів. Гостра фаза переговорів для нього була завершена і він почував себе як після склянки шампанського. Шалена легкість і трохи підкошуються ноги.

Камілла відкинулася на спинку крісла і потягнулася до ящика, відразу запропонувавши співрозмовнику прикурити. На цей раз це були тонкі вишукані цигарки з ароматом кориці. Золота облямівка вилася навколо фільтру і поблискувала в рідких сонячних променях, що зуміли пробитися крізь ґрати.

Кай закурив, ніяково затиснувши пальцями надто тонке частування і боячись його зламати. Інспекторка несподівано дістала довгий мундштук, у відповідь на здивований погляд трохи зніяковіло хмикнувши:

– Тут і так все просмерділося тютюном. А від запаху кориці на руках мене почне нудити вже за годину.

Кай затягнувся, і, почекавши рівно п'ять секунд, запитав:

– Продовжимо переговори?

Хриплий сміх Камілли пролунав по кабінеті. Вона з хитрою напівусмішкою подивилася на співрозмовника, ніби чудово розуміла, що в нього в голові. Як сильний дискрет – і справді могла зрозуміти, якби Кай хоч на секунду послабив бар'єр.

– Мені цікава твоя версія. Чому я не відправила тебе до в'язниці відразу, як тільки зрозуміла, що в мене в руках один із молодших Мерфі?

Емпат задумливо прикусив губу, розмірковуючи, чи немає тут пастки. Відтягуючи час відповіді, струснув цигаркою, хоча гірка недопалків у попільничці вже відверто вивалювалася на стіл. Рука в нього відчутно тремтіла, і він прибрав її з поля зору.

– Ви самі відповіли. Хотіли б посадити – зробили б одразу. Живий козир набагато цінніший за мертву фішку на полі «Тюрма».

– Цікава думка. Не без вад, але цікава. То чого ти хочеш?

Каміла не стала ні підтверджувати, ні спростовувати його заяву. Тільки передбачливо сунула під носа можливість привілеїв, які він може вициганити в Інспекції. Дешева спроба відвести від теми, але опору вона не викликала.

– Досьє на всіх загиблих під час… інциденту на стадіоні, – Кай запнувся, уникаючи говорити прямо. – Їхні родичі, таємниці, все, що Інспекція напевно нарила.

– Це чимало.

– Це дрібниця. Копія он тієї товстої теки, он на тому новенькому сканері.

Інспекторка насторожено доторкнулася до чорної обкладинки, на якій виблискувала зелена емблема «ЕКВАД». Папка справді була чималенька, папери розпирали її так, що замість механічної кнопки довелося скористатися старим добрим шнурком. На тлі дорогої емблеми він виглядав дикувато.

– Навіщо вони тобі?

– Знущаєтеся? Чи просто настав час ідіотських питань? – роздратування, що ледь тліло в грудях, знову спалахнуло, за секунду охопивши всю голову.

Глибоко зітхнувши, Кай на секунду прикрив очі, намагаючись повернути собі контроль. Емоції, відчувши запах згарища, спалахували та погрожували вирватися на волю.

– Скажи, ти ходиш до психолога? Ти міг би з ним усе це обговорити. – Камілла говорила максимально м'яко і тактовно, але подібні питання давно набили оскому будь-кому, хто мав у своєму анамнезі ментальний розлад.

Кай втомлено скривився, але відповів, щосили стиснувши внутрішній поводок.

– Боги Олімпу та їхня компанія, тільки ви не починайте. Розмови з добренькими тітками та дядьками – останнє, що мені потрібне. Достатньо того, на яке лайно вони мене підсадили, – він несвідомо доторкнувся пальцями до рюкзака, який тримав поруч із собою навіть зараз. Всередині тихенько перекотився флакон із пігулками.

– Багато побічних ефектів? – інспекторка перевела погляд на його руки й коліна, які зовсім недоречно здригнулися.

Тремор то зникав, то повертався, але ніколи не залишав його надовго. Особливо важко було за кермом, тому він і кинув водіння. А частково – тому що автомобіль подарував батько. Звучало щедро, якщо не дивитися на машину Фреї, що стояла по сусідству і за ціною виграла в десятки разів. До її честі – сестра ніколи не хизувалась статусом, хоча обожнювала своє авто ненабагато менше, ніж корпорацію.

– Ніяких, – нахабно заявив Кай.

– Я питаю не з пустої цікавості. Мені треба розуміти твій стан.

– Ви отримаєте його від інститутського психіатра, куди всіх студентів заженуть на обов'язковий огляд.

Удар – м'яч летить – відбив. Розмова нагадувала йому настільний теніс. Ось тільки від метафоричного звуку м'яча у нього все сильніше тиснуло в потилиці.

– На звичайні сесії до психолога ти ходити не плануєш?

Тут би закотив очі не лише Кай, а й усі інсайдери, яких посилено намагалися змусити відвідувати групові сеанси терапії. Марні пари з фізпідготовки й то більше студентів збирали.

– У мене достатньо мізків, щоб зайнятися саморефлексією в іншому місці. Або чимось справді корисним.

Камілла осудливо похитала головою. Місія психолога їй явно давалася нелегко, і від діалогу все більше віяло незручністю.

– Так сильно переживаєте, що я зірвуся сам і зірву ваші плани? – майже співчутливо запитав Кай, проте частка сарказму в його голосі гірчила, як чорний перець у молоці.

– Усі емпати зриваються. Мене цікавлять наслідки.

Кай болісно смикнув куточком рота і відвернувся. На це йому не було чого відповісти. Він і так все більше відчував себе бомбою з увімкненим детонатором.

Інспекторка теж замовкла, розсіяно клацаючи запальничкою. Дістала було нову цигарку, покрутила її в руках і, скривившись, кинула назад. Вікно в кабінеті не відчинялося, і дим щільною завісою висів у повітрі. Від запаху кориці справді починало шуміти у скронях. Кай не уявляв, як тут можна працювати. Тут будь-хто втече ловити інсайдерів по вулицях, аби не сидіти в цих клітках.

Все сильніше хотілося на повітря, але незакінчена розмова буквально приковувала його до стільця. Кай відкрив було рота, щоб нагадати про своє прохання, але Камілла його випередила:

– Основна дія твоїх пігулок – зняти тривожність. Вони допомагають?

– Як бачите, я не бігаю по кабінету і не кричу, що ми всі помремо, – уїдливість сама лягла на язик.

– Ти зрозумів, про що я.

– До пігулок я практично не виходив із дому. Тепер, як бачите, гуляю.

– А твій настрій? Апатія, пригніченість… агресія? – інспекторка йшла як за підручником.

Кай майже почув, як цокає годинник його адекватності. Занадто давно він не вів таких довгих розмов. Суперечки з батьком були короткими та сповненими ненависті. Сімейний бліцкриг: блискавичний випад та відступ до наступної зустрічі.

Тут все було інакше. Кожне слово зважувалося і могло його потопити. Довга партія, що вимагала уважності та зосередженості, чим він ніколи не славився. До того ж тема таблеток була для нього схожа на тортури водою: повільно і неминуче роз'їдала по краплині. А якщо цей картковий будиночок вже хитається – треба знести його одним ударом.

Емпат різко вдихнув і заговорив, перш ніж сумніви перемогли рішучість.

– Не потрібно мене аналізувати. Я не на вашій стороні. Мені відверто пофіг на ваші інтриги. Якщо ви надумали воювати з батьком – воюйте. Я досі не здався лише тому, що виродки типу Мерфі, – тут він невесело хмикнув, – використають це собі на користь. Тому сподівайтеся, що я не злізу з таблеток протягом найближчих декількох років, не відправлю далеким шляхом всю Інспекцію разом і завершу інститут.

Під кінець промови голос Кая сів, зіпсувавши її ефектність. Останні слова він майже прохрипів і озирнувся, але в кабінеті не було жодних ознак кулера з водою або хоча б чайника. Камілла лише винувато похитала головою, підкурюючи нову сигарету.

Сковтнувши та відчувши, як дряпнуло сухе горло, він зло випалив:

– Так до чого ці чортові питання? Бажаєте мене завербувати?

Кай вже був готовий спалахнути на будь-яку відповідь інспекторки, але та знову його здивувала:

– Не хочеш підвищити дозу та пройти повний курс терапії?

– На біса?

– Будь-якого емпата можна стабілізувати.

– На біса? – ще раз процідив він.

– Ти ніколи не думав піти працювати до Інспекції? – козирна карта Камілли лягла на стіл. Джокер у всій його красі, готовий перебити будь-який інший козир.

Питання змусило Кая нервово пирснути, перш ніж він зрозумів, що це не жарт. Він з легким розчаруванням глянув на співрозмовницю і, повільно підбираючи слова, спитав:

– Збираєтеся зробити з мене місцевий символ для боротьби з корпорацією Мерфі?

Камілла промовчала, чекаючи на продовження і не спростовуючи. Тонка сигарета згасла, запах кориці змінився горілим – від різкого руху вуглина впала на підлогу. Інспекторка квапливо затоптала її, поки іскра не потрапила на папери.

– Вам потрібний не я – а антипод батькові. Мерфі, який повстав проти корпорації. Або навіть більше… – він на секунду замовк, жахнувшись своєї думки.

Шестірні в голові крутилися з останніх сил, ледь видні за серпанком втоми. Таблетки давали йому необхідний шматочок самоконтролю, забираючи при цьому не лише моральні, а й фізичні сили. Тому коли механізм клацнув, випльовуючи талон з правильною відповіддю, Кай похитнувся від неймовірного припущення.

– Ви хочете, щоб особисто Я воював із корпорацією? Кай-чокнутий-Мерфі за підтримки «ЕКВАД»?!

– Взагалі-то я не збиралася заводити цю тему з тобою. Принаймні зараз, – у голосі Камілли ковзнуло легке невдоволення, що її партія у цій грі теж не вийшла ідеальною. Ферзі завмерли на шахівниці, чекаючи фінального ходу.

– Ви вплутали мене в цілковите лайно.

Кай повільно встав, не кваплячись, однак, йти до дверей. Швидше для того, щоб переконатися, що взагалі може стояти на онімілих ногах. Кабінет почав здаватися йому нескінченно величезним, а власні ноги надто довгими. Утримуватися в реальності було все складніше.

Камілла трохи напружено повернула голову, але з місця не рушила. Її готовність схопитися слідом видала лише неприродно рівна спина.

– Хотіли вплутати трохи пізніше, але мене потягнуло думати. Чого ви збиралися чекати? Поки звикну? Скорюся? Полюблю інспекцію чи особисто вас?

– Не перебільшуй. Я даю тобі можливість здобути владу та можливості. Сили, щоби боротися з батьком.

Сміх Кая, високий, але зараз ще більш хрипкий, ніж у інспекторки, легко злетів до стелі.

– Вам не спадало на думку, я не хочу присвячувати своє життя боротьбі з батьком? Може я хочу послати все до дідька, особливо Інспекцію з вашими методами батога й пряника?

– Почнемо з того, що батога ти ще не отримував, – загроза в голосі Камілли випустила пазурі й знову зникла, перетворившись на муркотливого кота. – Посилай, якщо хочеш. Через 4 роки ти завершиш інститут – і отримаєш сертифікат та свободу. Таку, яку може отримати інсайдер. А за цей час ми могли б зробити багато. Подумай про це.

– Задовольніть мою цікавість. Як ви це бачите? Балакуча голова, що завчила текст із промовою?

Камілла зітхнула. Розмова вимотала їх обох. Таймер відраховував останні секунди тайму.

– Серед верхівок Інспекції є не лише дискрети. Глави відділів, експерти, вільні фахівці – вибирай будь-яку роль. Не хочеш бути балакучим зображенням – ставай біля ключових механізмів системи. Тому що систему можна зруйнувати лише зсередини.

Кай стиснув зуби, відчуваючи себе кораблем, що тоне. Розмова остаточно вивела його з рівноваги. Лікарська хімія у його крові давно здалася. Сьогодні він вип'є на одну таблетку більше, намагаючись її відшкодувати.

Не бажаючи відповідати й боячись зірватися на істеричний крик, Кай мовчки попрямував до дверей. Рюкзак волочився по підлозі, сил закинути його на плече не було.

– Візьми, Кай, – голос Камілли наздогнав його в останній момент. – Вважай це авансом.

Зелена емблема заманливо виблискувала. Тека була та сама, навіть не копія. Мабуть, у столах інспекторки лежав ще десяток її побратимів. Відмовитись сил не було. Грубо схопивши запропоновану нагороду, Кай наостанок запитав:

– Чому на мою справу призначили саме вас?

– Я сама вирішила її взяти. Я маю достатньо повноважень, щоб обирати. І досить розуму, щоб бачити коштовності у лайні.

Не зреагувавши на комплімент, Кай взявся рукою за дверну ручку, більше щоб не впасти, ніж збираючись вийти.

– У вас особисті рахунки із корпорацією? Чи Ніколаусом?

– Я просто ніколи не вміла терпіти відверте диктаторство і божевілля, – тонка посмішка ковзнула по губах Камілли.

Повернувшись за стіл, вона знову уткнулася в папіри, залишивши останнє слово за собою. Кай не став затримуватися. В інститут він сьогодні не піде, як і до гуртожитку. Лавка в парку здавалася йому найбільш спокійним місцем.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.