Частина 2. Інсайдери. Глава 6. Командний дух

Все тіло тряслося так, що Кай вже п'ять хвилин не міг потрапити ґудзиком у отвір. Ранковий холод тут був ні до чого, хоча прокинувся він саме від нього.

Вночі він виконав свою обіцянку, бездумно проковтнув одразу п'ять таблеток замість чотирьох і наплював на всі рекомендації лікаря про підвищення дози. Підйом по четвертинках щодня здавався йому рідкісною дурістю. По половинках – боягузтвом. Власні спогади про те, як мінімальне збільшення хімії болісно било по тілу поблякло на тлі нервів.

У результаті дурість, замаскувавшись під імпульсивність і рішучість, все одно його наздогнала – і організм цього не пробачив.

«Йолоп.»

Тепер же, діставши єдині чисті, але жахливо пом'яті речі з рюкзака, він намагався привести себе до ладу. Шкіра ще поблискувала після купання в парковому ставку, волосся злиплося в довгі бурульки й холодило шию. Біля босих ніг валялося декілька пробників із шампунем, які йому довелося відкривати зубами й ще довго відпльовуватися від мильного присмаку.

Кай ледве розтиснув щелепу і зробив ковток води з купленої вчора пляшки. М'язи на хімію завжди реагували першими – судомним стиском у поєднанні з тремтінням. Іноді це створювало проблеми не тільки при керуванні автомобіля, але й в таких елементарних речах як відкрити рот, затиснутий настільки, що вся нижня частина обличчя боліла.

При думках, що чекає на нього в інституті, Каю хотілося вити в голос.

Сьогодні був максимально невдалий день для нових знайомств. Якщо йому хотілося постати перед однокурсниками у всій своїй відмороженій красі – збільшувати дозу таблеток слідувало тиждень тому. А найкраще дві. Думку про три Кай старанно відганяв, хоча регулярно отримував по носі від власного організму за наплювацьке ставлення до лікування та інструкцій.

Сорочка нарешті здалася, перетворивши його з похмурого гопника в неосяжній толстовці – на студента, що заснув на вечірці для готів. Фрея іронічно називала це: «Зграя єнотів пожувала». Але де йому взяти праску посеред парку? Спробувавши оглянути себе, Кай залишився незадоволений побаченим і з такою люттю натяг зверху толстовку, що та протестуючи затріщала. Капюшон звично накрив голову.

Найскладніше виявилося не одягнутися, а оновити пластирі на обличчі. Тремтячі пальці не сприяли точності, якби він був хірургом – не тільки прикінчив би пацієнта, а й зарізався б сам.

У результаті в інститут він прийшов один з перших. Сонце неквапливо виповзло на небозвід, знущально освітивши єдиного студента в окрузі. Двері виявилися зачиненими, і він похмуро всівся біля порога. Рюкзак, уже добряче пошарпаний, плюхнувся поруч. Кай тужно розглядав сліди піску і кишеню з нитками, що стирчали з усіх сторін: зачепився в парку за лавочку.

Коли через пів години над ним роздався голос, він уже дрімав сидячи на сходах та спершись на поручні.

– Ось це я розумію жага до навчання, – з сонного заціпеніння Кая висмикнув легкий стусан по його черевику.

Стрепенувшись, він невдоволено глянув угору. На нього не менш приязно уставився чоловік із папкою в руках. Блиснула зеленим вже остогидла емблема «ЕКВАД».

– Яка група?

– Що? – не втямив Кай спросоння.

Чоловік підняв густі чорні брови, які буквально затьмарювали всі інші риси обличчя. Під бровами поблискували скельця окулярів у тонкій золотистій оправі. По лівій дужці вився напис відомого бренду, логотип якого прикрашала вставка з каміння.

– Значить, групу ми не знаємо. Вид впливу?

Кай, продовжуючи насторожено спостерігати за ним, піднявся на ноги. Дивитися на когось знизу вгору входило в його і так величезний список неприйнятних речей. Гостре почуття небезпеки та беззахисності буквально не давало всидіти на місці. Поки він роздумував над відповіддю, чоловік нетерпляче клацнув пальцями перед його обличчям.

– Давай ще простіше. Прізвище!

– Навіщо вам? – нарешті неохоче видав Кай.

Чоловік зміряв його поглядом, у якому неймовірним чином змішалося нескінченне терпіння і бажання скинути недбалого студента зі сходів.

– Студентський, – простягнута рука зависла перед Каєм.

Пом’явшись ще хвилину, той засунув руку в рюкзак і дістав зелену пластикову картку. Чекати, доки її мирно передадуть незнайомець не став, висмикнувши прямо з рук.

– Мерфі. Ясно. За мною.

Студентський віддалявся разом з ідеально випрасуваним піджаком. Хлопнули двері університету. Кай стрепенувся і рвонув слідом, виявивши переслідуваного наприкінці коридору. Наздогнати його удалося аж в аудиторії, яку той відкривав власними ключами.

– Сідай, – короткий кивок у бік ряду лав, що височіли над трибуною. Над нею біліла маркерна дошка, поперек якої каліграфічним почерком красувався напис: «Група 13/01».

«І нехай удача завжди буде з вами…»

Кай не був у курсі внутрішніх відносин між інсайдерами, але підозрював, що має всі шанси потрапити у свою особисту пародію на «Голодні ігри». Він не страждав від забобонів, але номер групи його побавив.

– Тринадцята група сформована останньою, із залишків. «01» – номер курсу, якщо не здогадався.

Клацнув маркер, неприємний скрип рознісся по всій аудиторії. Поруч із цифрами тим ж ідеальним почерком з'явилося: «проф. Хейгер».

– Вас шестеро, спочатку за стандартом: емпат, кінестетик, аудіал, дискрет, візуал та, вітаю, ще один емпат. До кінця року одного з вас, певно, виключать або переведуть туди, де виключили іншого невдаху. А може ви обидва зловите білочку і група продовжить займатись чорти чим без повного складу.

– Хіба з інституту виключають? – запитав Кай, не стримавши цікавості. Інспекція практично силоміць запихувала сюди потенційних інсайдерів, і жорсткість контролю навчання дорівнювала армійському поклику в деяких країнах.

– Ні.

Кай підняв брови, чекаючи продовження, і воно було:

– Єдиний твій шанс достроково піти з інституту – прямо в психлікарню і все життя провести під суворим контролем психіатра.

«Жодної різниці з моїм життям.»

На стіл перед ним впало декілька аркушів, а зверху шльопнувся студентський. Тихо брязнув метал об стільницю. Кай роздивився розклад занять, список літератури та зовсім недоречний значок із літерою «Е». На мовчазний питальний погляд «проф. Хейгер» посміхнувся:

– Кафедра всім роздає такі значки, сувенір. Зазвичай студенти вважають за краще ними шпурлятися, а ось візуали такі штуки люблять. Свій можеш запустити комусь в лоба після заняття або демонстративно жбурнути у вікно, тут кожен другий емпат таке робив. Але – після!

Кай мовчки згріб папери й піднявся на верх аудиторії, якомога далі від так званого професора. Визначитись зі ставленням до нього він поки не міг, обережно лавіруючи у чужих приглушених емоціях. Високу постать огортала насмішкуватість і легка поблажливість, рівно настільки, щоб ледве вловити їх. Значок відправився у надра рюкзака, хоча справді захотілося шпурнути його професорові у чоло.

– Зранку у вас групове заняття, потім потокова лекція по виду впливу. Куратор «13/01» – я. І якщо ще раз пропустиш навчальний день – вліплю штрафні заняття. Раз тебе так тягне до індивідуальних консультацій.

– Це все? – крижаним тоном запитав Кай.

Чужі нотації починали його дратувати. Емпата трусило, хотілося просто лягти на лавку і не рухатися, а не слухати моралі.

– Не все, – анітрохи не зніяковів викладач.

Каю подумалося, що він із такими витребеньками має справу щодня. Усередині колихнувся сором, що він успішно поповнює стереотипні ряди емпатів, але нічого вдіяти з собою не міг.

– Поки ми маємо пів години, пробіжимося по основах. Хочеш щось запам'ятати – діставай конспект. Ні – сподіватимемося, що серед усіх талантів у тебе ще й суперпам'ять.

Маркер знову черкав на дошці, з величезною швидкістю виводячи літери. Професорська рука нагадувала принтер, і без жодного сумніву креслячи ідеальні лінії. Пальці Кая знущально тремтіли, і він тільки сильніше вчепився в ручку, яку щойно відкопав у рюкзаку. Чекати, поки новоспечений студент підготується записувати ніхто не збирався.

– «ЕКВАД». Швидко пробіжимося по самій основі. «Е» – емпати. Вплив на чужі емоції. Різницю між почуттями та емоціями пояснювати треба?

Погляд професора стрельнув через всю аудиторію, легко діставши до останнього ряду і Кая, що забився туди.

– Не треба.

– Емоція – короткочасна та поверхнева. Середній емпат може утримувати чужу емоцію до трьох-чотирьох хвилин. Це психологічна та фізіологічна реакція людини на «тут і зараз». Все зрозуміло? – проігнорував професор чужу відповідь.

– Ні, – змінив тактику Кай, але толку від цього було ще менше.

– Почуття ж – довгострокові. Досвідчений емпат може вловити чуже почуття, але вплинути на нього не здатний. Лише перекрити тимчасовою емоцією.

У конспекті з'явилася недбала літера «Е», від якої простягнулися дві стрілки до «Поч.» та «Емо.» Пристрасть до скорочення навіть коротких слів часто перетворювала конспекти Кая на суцільний шифр, який не міг розібрати навіть його творець.

Поруч Кай прималював таймер, і ручка задумливо завмерла. Він ніколи усвідомлено не намагався впливати. Імпульсивно, у розпачі – так. Скільки б хвилин він зміг утримувати чужу емоцію?..

– Добрий раночок, викладач викликає емпат-центр!

Ручка випала з рук і покотилася столом, в останній момент підхоплена. Демонстративно пришпиливши її назад до парти, професор зміряв студента виразним поглядом і тицьнув пальцем у сторону дошки.

– На передній ряд. Я задовбаюсь бігати та будити тебе.

– Я і тут чудово чую, – огризнувся Кай. Стиснув зуби й повторив трохи м'якіше: – Я слухаю.

– Якщо ще хоч раз випадеш із реальності… – багатозначно пригрозив викладач і повернувся до трибуни. За його бадьорим кроком важко було сказати, що він «задовбається бігати».

Кай випростав спину і не кліпаючи дивився на дошку, щосили утримуючи увагу. Вона мокрим милом намагалася вислизнути та загубитися у глибинах свідомості.

– «К» – кінестетик. Той самий студент, який навіть до викладача спробує доторкнутися під час іспиту, – професор хвилеподібно повів плечима. – Якщо ти відчув у себе на нозі крокодила, а крокодила немає – на тебе впливає кінестетик. Це зрозуміло?

Конспект поповнився тим самим крокодилом, шо висів іклами на схематичному чоловічку. Художник із Кая був відверто поганий, але малюнок вийшов виразний. Насилу відірвавши себе від примальовування калюжі крові, він повернувся до дошки. З неї знущально світилася викладацька каліграфія.

– Смак, нюх, дотик, включаючи тепло, холод і біль, – не стримався від вставки Кай.

Професор Хейгер так виразно зігнув брову, що вона стала схожою на чорний зигзаг. Емпат заворожено уставився на неї: така розвинена міміка прямо вказувала на те, що викладач належить до саме цього виду впливу. Або просто любить кривлятися.

Окинувши куратора уважнішим поглядом, Кай переконався, що його фізична форма в повному порядку. Більшість кінестетиків яро фанатіли від будь-якого виду спорту, що ще раз підтверджувало оголошення у гуртожитку.

– Виставив себе повним дурнем, а я тут розпинаюсь. «В»?

Невідомо звідки взята указка тицьнула на єдиного студента.

– Візуал.

– І? – продовжив тиснути професор.

– Галюцинації, – неохоче відповів Кай, уже пошкодувавши, що висунувся.

– Фі, як примітивно. Розкручуй тему.

Зітхнувши, емпат несхвально окинув поглядом викладача, який тепер привільно розсівся на столі. Дошка більше не поповнювалася, указка пильно лежала біля його стегна.

– Візуал впливає на зорові центри, змушуючи мозок бачити те, чого немає. Або не бачити очевидного.

– Які розумні слова ми знаємо! Ну, ви подивіться на нього.

Професор Хейгер декілька разів ляснув у долоні, зображуючи вдячну аудиторію. Кай з тугою подумав про лавку в парку, яка вже не здавалася йому такою незручною.

– Аудіал – слуховий вплив. Від глухоти до голосів. Дискрет ... – Тут він запнувся, прагнучи якнайшвидше закінчити допит і підбираючи слова.

На кінчику язика відчутно гірчило, і він ковтнув. До горла на мить підступила нудота, пальці стиснулися на краю парти.

– Дискрет – це той елемент, який може вистояти проти будь-якого виду впливу. Відчути та скоригувати його. У нього немає жодної краплі своєї сили, але він може впливати на силу будь-якого іншого інсайдера. Дискрет безсилий поруч зі звичайною людиною. І всесильний поруч із чужим впливом.

Кай уривчасто смикнув підборіддям, зображаючи згоду.

– Вважатимемо, наш експрес-курс закінчений. Ти маєш пів години до початку групового заняття.

Не роздумуючи жодної секунди, Кай полегшено сповз під парту. Лавка була широкою та зручною, і він планував пролежати на ній найближчі декілька років. Ну або хоча б до початку уроку. Під закритими віками миготіли невиразні образи, але зосереджуватися на них не хотілося.

Коли через пів години двері в аудиторію різко відчинилися і пролунав крик, Кай ошелешено розплющив очі й спробував підхопитися. Скроню пронизало болем від зіткнення з партою. Вилаявшись, він схопився за голову та обережно визирнув.

– Ts’adi shen q’listavo siro!

Високий дівочий голос абсолютно не поєднувався з його власницею. Буквально влетівши в аудиторію з ноги, вона продовжувала щось кричати в коридор, тицяючи в його бік відразу два відстовбурчені середні пальці. Камуфляжні штани, чорна майка та рельєфні м'язи – до цього всього не вистачало лише гвинтівки.

– Доброго ранку, Іріне, – професор несхвально подивився на порушницю спокою. Весь його вигляд натякав, що він не любитель таких екстравагантних пришесть.

– Пардоньте, мій улюблений куратор!

Піднявши руки на знак капітуляції, вона провела долонею по коротко стриженому волоссю. Кучерики на мить розпрямились, а потім повернулися в колишній буйний стан.

Зловивши погляд Кая, камуфляжниця весело підморгнула йому і з гуркотом звалилася за передню парту. Важкі черевики вмостилися на край столу, але під пильним поглядом викладача неохоче сповзли вниз.

Висидівши хвилину, Іріне знову повернулася до задніх рядів і громоподібно зашептала, намагаючись привернути увагу:

– Гей! Гей, у капюшоні!

Кай підняв очі, але питання отримати не встиг. У дверях аудиторії з'явилася нова постать, яка відразу привернула увагу володарки важких черевиків.

– Які десерти у нас у студії, Лейла-а-а, – протягнула вона.

Новоприбула так витончено повернула голову на звук, немов щонайменше мала статус принцеси невеликого королівства. Невеликого, але д-дуже гордого. Ідеально вкладене каре трохи хитнулося, висловивши все несхвалення своєї господині. Світле волосся чітко віддавало рожевими перлинами.

– Заткнися, – процідивши це, вона пройшлась по аудиторії й, на подив Кая, пішла прямо до Іріне.

Туфлі з такими гострими підборами, що їх можна було використовувати як зброю, зацокали паркетом і акуратно вмостилися поруч з важкими черевиками. Іріне розпливлася в посмішці та спробувала посунутися ближче, але наткнулася лобом на мигдалеподібний нігтик.

– Сиди смирно.

На Кая вона кинула лише один погляд, залишивши відчуття, що його просканували до самих п'ят. Тонкі брови здригнулися, але легке несхвалення скоріше відносилося до його одягу, ніж до самого емпата. Вузька спина в стриманій сукні продовжувала випромінювати велич, а на блискучому волоссі відчайдушно не вистачало діадеми.

– Ну і де решта? – куратор несхвально смикнув зап'ястям, вивчаючи наручний годинник. Не задовільнившись побаченим, він підкрутив завод збоку, наче це могло прискорити появу студентів.

– Сподіваюся перегризли один одному горлянки, – промуркотала Іріне, протягуючи руку до локонів сусідки й тут же по ній отримуючи.

– Так, біч хауз, затихли, – професор рукою махнув на них.

Королівська спина скам'яніла від обурення, ще сильніше випроставшись, хоча здавалося, далі не було куди. Іріне тільки хрюкнула від сміху.

– Щось мені підказує…

Не домовивши, куратор широкими кроками попрямував до дверей і, висунувши голову, гаркнув:

– В аудиторію, живо! Якого біса ви там стоїте?!

– Вас чекаємо, – відповів йому абсолютно спокійний голос.

На тлі лунав придушений сміх і невиразні вигуки.

– Я в аудиторії вже годину, чортяки, ану зайшли!

У дверях виникла плутанина, двоє студентів старанно застрягали в широкому прорізі, для чого їм довелося розчепірити руки та ноги. Враховуючи величезну різницю у рості, вони виглядали справді комічно. Височенний хлопець з кам'яним виразом обличчя покірно стирчав серед проходу, доки його мілкий співучасник активно зображував жертву восьминога. Картину підкріплювали страждальні крики та прохання про допомогу від останнього.

Професор дивився на це з неприхованою огидою, але перш ніж він встиг за шкірку втягти їх усередину, прийшла допомога з коридору.

– Зайдіть, – володар того ж спокійного голосу схопив одного з друзів за комір куртки й вштовхнув усередину.

Кай сторопів, побачивши того, хто увійшов до аудиторії слідом. Сірі очі впізнавалися навіть із дальнього краю аудиторії.

– Заспокой свою чарлідерську зграю, Джиен.

– Випишу їм валеріанку, куратор, – він жартівливо віддав честь і пропхнув студентів до парт.

Новоприбулі відразу рвонули на гальорку, розмістившись через прохід від Кая. Старий знайомий мазнув по емпату поглядом, куточок губ трохи здригнувся. Чужа рука провела по парті, ковзнувши так близько, що зачепила край толстовки.

«Якого біса йому треба?!»

По спині Кая пробігли мурашки й він з тугою глянув на екран телефону. Той безжально повідомив, що з початку пари не минуло й десяти хвилин.

– А тепер зробили вигляд, що ви розумієте, що відбувається! – гримнув голос куратора. – Сьогодні пробіжимося по командній роботі.

– Знову тео-о-о-о-рія, – сумно простягла Іріне, вкладаючись обличчям прямо в конспект.

Лейла непохитно поклала біля неї ручку, натякаючи, що хоч зубами – але писати доведеться.

– Пустити вас зараз на практику це те саме, що вручити гранату мавпам. Що ми й зробимо через семестр, але на гранаті хоча б буде запобіжник… – з сумнівом додав Хейгер. – А поки що вся практика індивідуальна або в окремих групах за вашим типом впливу.

– Практика кінестетиків сподіваюся пройде у спортзалі?

На передніх рядах гримнуло: Іріне, красуючись, одним пальцем піднімала свій набитий рюкзак. З відкритої кишені посипалося навчальне приладдя і розкотилося по підлозі.

– Особисто твоя практика пройде у смиренній сорочці, якщо ти не заспокоїшся, – відрізав куратор.

По губах Лейли ковзнула легка посмішка. Вона мовчки допомогла зібрати речі та поклала свою долоню подрузі на плече, закликаючи сісти спокійно.

– А чому нас шестеро? – долинуло з гальорки. – Це якийсь експеримент, чи одного з нас відправлять на добриво?

Кай байдуже водив ручкою у зошиті, намагаючись не сильно тиснути на стержень. Хаотичні лінії стрімко покривали сторінку, приховавши під собою і крокодила, і короткі нотатки. Рука тремтіла, і він усе сильніше стискав пальці. На ньому схрестилися погляди всієї групи.

Краєм ока він бачив зацікавленого студента, одного з тих, хто старанно застрягав у дверях. Від його білобрисої маківки так лунало цікавістю, що вона буквально лізла липкими щупальцями під одяг. Емоції були настільки нав'язливими, що хотілося витертись. Той самий другий емпат.

Його союзник зі застрягання у двометровому дверному отворі спокійно дрімав прямо на парті, ніяк не цікавлячись тим, що відбувається. У вусі виднівся дорогий бездротовий навушник.

– Ви так учора мене вразили, що я вирішив добрати ще п'ятьох людей резерву. На жаль, погодився лише один.

Поки всі здивовано переглядалися через жарт куратора, він стер з дошки попередні записи, натякаючи, що розмови закінчені. Втім, студентів не так просто було заспокоїти.

– То може ми хоч познайомимося?

– Зараз ми будемо знайомитись з командною роботою інсайдерів. Відкрили конспекти!

Кай випростався і відкинувся назад, прямо дивлячись на сусідів по гальорці. Тут же наткнувся на сірі очі, заметався і щосили зосередився на своєму колезі за впливом.

– Кай Мерфі.

В аудиторії хтось свиснув. Швидше за все Іріне, звук долинув із боку дошки, а куратор і рожеволоса принцеса мало підходили на цю роль. Чужі емоції вихором піднялися навколо, вийшовши з-під контролю. Увага голками впивалася в шкіру, по спині ковзнула крапля поту, але Кай навіть не ворухнувся.

– Хріна… – ошелешено протягнув другий емпат, безсоромно витріщаючись на місцеву знаменитість.

А точніше антизнаменитість. Спадкоємець корпорації, яка намагається знищити інсайдерів, в інституті при «ЕКВАД» – його тут ніхто не носитиме на руках. Найбільш незацікавленим виглядав вчорашній знайомий Кая з гуртожитку. Байдуже відвернувшись, він запитав:

– То що там із командною роботою?

Куратор терпляче домальовував схему на дошці, поки група знайомилася з новим учасником. Кай зацікавлено уставився на щось, що нагадувало пентаграму: дискрет, до якого з усіх боків стікалися лінії.

– Для повноцінного впливу потрібна група із п'яти інсайдерів. Центр групи завжди дискрет. Саме він відстежує всі дії, коригує та посилює їх. Джиен!

– Куратор Хейгер? – приязно озвався той із гальорки.

– Дискрет вашої групи. Саме з його допомогою ви зможете поєднати свій вплив та створити повноцінну ілюзію.

– Звертайтеся.

Іріне чесно розглянула запропонованого інсайдера і скептично ворухнула бровами. Її погляд магнітом притягнувся до рожевого волосся поруч.

– А можна я з'єднуватимуся з кимось іншим, м-м-м?

Лейла, навіть не дивлячись на сусідку, простягла руку і розвернула її обличчя в бік дошки.

– Можна, – приголомшив усіх куратор. – Якщо хочеш отримати крововилив у мозок. Без присутності дискрета впливи входять у конфлікт, підскакує тиск, починається аритмія, потім розрив судин мозку – і ви з'єднаєтесь з вічністю.

Відповіддю йому було гробове мовчання. Іріне відчутно зблідла і стиснула кулаки. Залишок лекції пройшов у тиші, тільки тихо шаруділи сторінки конспектів і зрідка долинав шепіт.

Після дзвінка всі відчутно пожвавішали й почали збиратися, поспішаючи розійтися по потоковим заняттям. За розкладом у цій аудиторії залишалися лише дискрети, деякі з них уже стовпилися в коридорі, чекаючи, поки звільнять приміщення.

– То може ти влаштуєш з ними трійничок, га? Чуєш, Іріне! Чи візьмете Джиена третім?

– Пішов нахрен, Міка! – жест, спрямований у бік гальорки, був дуже промовистий.

Інсайдер драматично схопився за серце, вражений чужою жорстокістю. Це був той самий емпат, який так активно намагався познайомитися з новачком. Кай вловлював його емоції особливо яскраво, вони були як два приймачі, що працюють на одній хвилі. Навіть звичні бар'єри не допомагали. Інші інсайдери навряд чи відчували щось, крім особливо яскравих спалахів. От навіть Джиен, що накинувся на Кая в гуртожитку, лише іноді прикро морщився.

– Лейла, а Лейла, – не вгамовувався емпат.

Та перевела байдужий погляд на гальорку, змахом руки зупинивши подругу від втручання. Кай не уявляв, як можна говорити непристойності, коли на тебе дивляться з такою величчю. Але інсайдера це не зупинило.

– А ти знаєш, що секс з емпатом – це щось дивовижне? Він буквально може відчувати за двох, збудиться навіть колода.

– Міка, всіма богами благаю, заткнися! – таки не витримала Іріне.

– Мене від тебе нудить, – спокійно погодилася з нею Лейла, підхоплюючи речі й прямуючи до виходу.

– А хто сказав, що я про себе? У нас тут є ще один емпат, чию гарненьку мордочку по всіх каналах показують, так, Кай Мерфі?

Кай відчув, як вилиці спалахнули від незручності. Він знав, що відразу після дзвінка ризикує стати центром уваги, і усвідомлено залишався в аудиторії, не бажаючи виглядати боягузливим втікачем. Але що це буде розмова про секс – очікував найменше всього.

– Тебе хвилює, що я «гарненький», або що ти потай витріщаєшся на мене по телику?

– Такий зухвалий, а червонієш, як незайманий. Повернуся додому – одразу усамітнюсь із теликом, симпатяжка.

Кай стиснув зуби, стримуючи злість. Вестись на чужі провокації, особливо такі дитячі, він не збирався. Але й змовчати тут було неможливо.

– На жаль, це максимум, що тобі світить.

– Пішов ти, – Міка схопився з місця.

Чужа злість плескала по аудиторії, і Кай ледве стримувався від того, щоб не потонути в ній. Його колега був схожий на яскравий феєрверк, що затьмарює темне небо. Внутрішні бар'єри тремтіли від напруження. Але досвід спілкування з батьком, який теж не підбирав вирази, служив найкращим захистом.

– Сядь, Міка. Поводиш себе так само тупо, як й завжди.

«Значить це ще не межа?»

Спокійний голос Джиена моментально вгамував буйного емпата. Звалившись на лавку, він продовжував свердлити колегу поглядом. Але ця злість стиснулася в маленьку грудку, яка вже нікому не могла досадити.

Кай підхопив речі й вийшов з аудиторії, почуваючи себе піхотинцем на мінному полі. Одночасно всередині сколихнула суперечлива заздрість – Міка роздобув найцінніший якір для своїх емоцій в обличчі дискрета. Той, яким для Кая були таблетки.

Інші заняття пройшли для нього в цілковитому тумані. Він механічно записував лекції, більшу частину яких знав і так. Його кімната… його колишня кімната в батьківському будинку була завалена літературою з психології. Інсайдерських підручників там, ясна річ, бути не могло, так що мова йшла про поглиблення здобутих знань.

Після третьої пари Кай вийшов на вулицю і зупинився, розмірковуючи про те, куди податися. Ступивши до воріт, він сповільнився, впевнений, що йому здалося.

Біля виходу з інституту стояла Фрея.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.