Пророк і вбивця

Смерть прийде до тебе, і у неї будуть мої очі

Я стояла обіймаючи Томмі і була щаслива як ніколи. Мій брат живий, цілий і неушкоджений. Найгірше в зникнені когось із твоєї сім'ї це те, коли ти не знаєш, жива людина чи ні. Чекаєш на повернення, але розумієш, що цього може ніколи не статися. Уявляю як наша мама буде радіти поверненю сина. Я вирішила не казати їй нічого. Так буде краще для нас усіх. Скажу, коли поверну його назад до дому.

– Як там наша мама?

– Вона в порядку, ти сильно скучив за нею?

– Дуже, – Томмі насупившись нахилив голову. – Але я тут заради своєї безпеки. Авраам пообіцяв повернути нас до дому, як тільки нам перестане загрожувати небезпека.

– Он як, – я глянула на Авраама, який присів на дитяче ліжко підперши руку під голову.

– Я бачив нашого батька, Рубі. Уявляєш? Він був живий. Я так зрадів... Але потім почали коїтися жахливі речі. На мене і моїх друзів напали. Я думаю, насправді то був не наш батько, а хтось, хто лише прикидався ним.

Я стояла в повному шоці від почутого. Авраам не казав мені про це. Наш батько давно помер. Загинув в автокатастрофі. Його машина на великій швидкості впала в річку, і він не зміг врятуватись.

– Он як... Ти ж розумієш, що батько мертвий?

– Так, – Томмі ннахмурився ще сильніше.

– Ну все, не хмурся. Головне що ти тепер в безпеці, і тобі нічого не загрожує, – з цими словами я підняла брата на руки і міцно обняла.

Всі останні дві години мій брат розповідав про те, як проводить свій час в новому прихистку. Про дітей, з якими познайомився, про Пола, Кейт, Розу. Він показав мені свої іграшки, настольні ігри в які вони грали і одяг, який йому подарували. Майже під кінець нашої розмови в кімнату зайшов Пол. Він хотів щось взяти зі свого ліжка але обшукавши його, нічого не знайшов.

– Кейт! Куди ти діла мою шоколадку? Я знаю що це ти її забрала!

З іншої кімнати, яка була ймовірно дівчача, вийшла Кейт. На її обличчі був великий синець. Майже вся щока.

– Це батько так її вдарив, – пошепки промовив Томмі. – Ой, не батько а той хто видавав себе за нього.

Мені завжди було боляче дивитись на дітей з будь-якими травмами.

– Та не брала я її!

На цей крик прийшла Саммер.

– Йдіть їсти, нема чого тут шуміти, – вона помахала їм руками, проганяючи на кухню.

– ДЕ МІЙ МІЙ ШОКОЛАД! – Пол закричав це настільки голосно, що аж в вухах забреніло. Кейт, як по команді втікла на кухню. Авраам весь цей час читав книгу в іншій кімнаті, але проігнорувати такий шум було важко.

– Вибачте містере Лівінстон, – Пол побачивши його і квапливо взяв вилиці і швидко втік на кухню.

Авраам здивованно поглянув йому в слід.

– Ви не уявляєте як радів, коли мої діти виросли.

З цими словами, він пішов до виходу. Це означало, що мені пора прощатись з Томмі.

– Тобі пора? – Томмі з жалем глянув на мене.

– Так, але я ще навідуюсь до тебе. Обіцяю. А після ми знову будемо житти, як раніше.

Я поцілувала свого брата в чоло і вже збиралась йти до Авраама. Мабуть в світі не вистачить слів, щоб описати печаль яку я відчувала покидаючи його.

– Бережи себе Рубі, – Томмі раптово вхопив мене за руку.

Його очі блиснули блакитним кольором. Так само як тоді у Ванеї, коли ми були в лікарні.

– Обов'язково, – я обережно прибрала руку. – Не сумуй за мною, добре?

– Обіцяю, – обличчя Томмі знову стало його, дитяче та радісне.

Я ще раз обійняла брата, і вийшла з будинку. Авраам стояв і дивився в сторону соснового лісу. Підійшовши до нього, я теж направила туди свій погляд.

– У Томмі тільки що блиснули очі блакитним кольором, – я глянула на Авраама очікуючи його реакції.

– Сходи до окуліста, можливо в тебе проблеми з зором, – він промовив це максимально спікійно і трохи глузливо.

– Я серйозно. Те саме сталось з Ванеєю у лікарні.

Авраам глянув на мене, мабуть до сих пір думаючи, що я кажу дурниці.

– Якщо ти про демонів, то я вже казав, що вони не можуть сюди потрапити.

– А якщо це щось інше? Крім демонів є якісь інші найдприроді істоти, здатні на маніпулювати свідомістю?

– Так, але тут таких нема.

– А де є?

– Слухай, Рубі не діставай мене. Ніхто не міг залізти їм в голову. Якщо у Томмі було теж саме, що і у Ванеї, то це тожно не демони. Тобі або привидилось, або здалось.

Який він нестерпний і впертий. Невже так важко повірити, що я справді щось бачила? Несподівано, в стороні лісу з'явився силует дівчини яка бігла в сторону будинку Лівінстонів. Почекайте, це ж Ванея.

– Якого біса вона робила в лісі? – Здивувався Авраам.

– Перед тим як ми пішли, я бачила її в одній із кімнат. Вона щось шукала.

– Це її пагубна звичка, – відмахнувся Авраам. – Що могло такого статися, що вона покинула це діло. Так ще і з лісу біжить, глянь як летить. Мені це не подобається. Ходімо швидше.

Авраам пішов в будинок, а я лише намагалась наздогнати його. Коли ми зайшли, Ванеї вже і слід простиг. Чоловік почав шукати її по кімнатах, а я пішла в ту, де останній раз її бачила. Там сидів Еснай і трохи розгублено дивився в одну точку. Біля нього стояла Ванея і про щось знервовано говорила.

– Гей! Ти що в лісі робила? – Я зайшла в кімнату.

Дівчина швидко замовкла, а Еснай поглянув мені за спину. Я обернулась, але нічого не побачила. Він швидко встав і закрив за мною двері.

– Твій батько дуже злий. Він тебе шукає. Що відбувається?

– Ти не повіриш. Я бачила Маркуса і Каїна.

– Маркус це брат Каїна. Той пацан якого ти бачила в своєму ведінні, – уточнив Еснай.

– Мутуюче створіння?

– Так. Я перемістилась у їхній дім. Сама не знаю як. Просто почула як хтось кличе мене. Еснай казав що в кімнаті було тихо. Коли я з'явилась, то побачила як вони тримаються за голови зціпивши зуби. Припускаю я зробила їм боляче, але як саме, не зрозуміла. Навколо мене було біле світло. Потім Маркус доторкнувся до мене і воно зникло. Каїн відчував себе дуже кепсько. Маркус це той, хто намагався мене вбити, тому що він був сильнішим за всіх інших демонів. Коли він переніс мене назад до дому, то сказав, що мені не варто його боятись.

– Яка геніальна логіка, – Еснай встав і почав ходити по кімнаті. – Він взагалі непередбачуваний. То погрожує Рубі, то намагається вбити Ванею, то каже що він не несе небезпеки. В ньому наче дві особистості.

– Так, його і його батька. Думаю він лише виконує його накази, – Ванея підійшла до вікна.

– Виправдовуєш його?

– Авжеж ні, – Ванея повернулася до брата і склала руки на грудях. – Просто намагаюсь знайти пояснення його вчинкам.

– Хай там як, але вас не бентежить той факт, що Каїн сам не розповів нам про це?

Близнюки мовчки подивились на мене. О боже, вони що, знали?

– Ви знали, але нічого мені не сказали?

– Я не бачила як він виглядає, якщо вже на те пішло.

– Ванея, це не відміняє того факту, що ви мені брехали. Я думала ми водночас дізналися про Маркуса і його здібності, а ви стояли у Лазаря в домі, і робили вигляд наче чуєте про це в перший раз! Про що я ще не знаю? Бафомет мені розповідав купу того, про що я і гадки не мала. Це те, що ВИ повинні були мені розказати. Я тільки вливаюсь в цю вашу надприродню тусовку, і дупля не відстрілюю що тут відбувається. У мене таке відчуття, що всі навколо намагаються мене надурити, і тримають за якусь дурепу!

Господи, знову це. Я знову відчуваю цю агресію. Невже це побічний ефект моїх сил? Якщо я зараз не заспокоюсь, то з кінцями вийду з себе.

– Так доведи що це не так, – несподівано, в закритій кімнаті з'явився Авраам

Це було так раптово, що Еснай аж закричав з переляку, чим налякав мене і Ванею. Чоловік стояв біля входу тримаючи руки за спиною.

– Ти що, слідкуєш за нами!? – Еснай все ніяк не міг відійти від переляку.

– Ні, – впевненно відповів Авраам і витримав паузу. – Добре, так, я слідкував за вами.

– Боже, батьку, навіщо? – Нахмурилась Ванея.

– Я шукав тебе. Ти бігла з лісу, я не знав що мені думати. Хоча признаюсь чесно, після почутого, у мене виникло ще більше запитань.

– Ти з цим розберешся? – Еснай присів на крісло.

– Постараюсь.

– Так, з мене досить. Я йду звідси. Робіть що хочете, але без мене. Я пас. Мені треба відпочити вдома.

– Навіть чаю не вип'єш? – Авраам відійшов від дверей пропускаючи мене.

– Ні дякую, всім надобраніч.

Я вийшла із маєтку дуже роздратована. Мені потрібен відпочинок, голова розкалюється. Я сіла в машину і поїхала в бік міста. На дворі вже стемніло. Дорожня траса біля річки завжди була небезпечна, тому я їхала повільно та дуже уважно. Мені потрібно було зібратися з думками. Переварити все що сьогодні зі мною сталось. Так багато маленьких дрібниць, які пов'язані між собою. Залишилось лише знайти зв'язок. Треба приділити увагу очам Томмі. Коли це сталось з Ванеєю, я не прийняла це до уваги, але тепер... Томмі і так багато пережив, не вистачало ще і цього. Впевненна Авраам мені не сказав правду. Добре, тоді я сама знайду відповідь. Хоче він того чи ні, я піду своєю дорогою. Як підказуватиме мені серце.

– «І що воно підсказує тобі зараз?»

Шепіт з'явився так не сподівано, що я ледве не звернула з траси.

– Нічого, відчепись від мене.

Бафомет казав що почекає до вечора, і ось він тут.

– «Ти подумала над моєю пропозицією?»

– Так, і я відповляюсь. Моя відповідь ні, – від нервів я міцніше стиснула кермо.

– «Добре, як скажеш. Ти хотіла дізнатись про справжній надприродній світ? Його закони і устрої? Що ж, я тобі покажу...»

Раптово моя машина почала набирати швидкість, кермо мене не слухалось. Нею наче керував хтось інший. Стало важко дихати. Паніка накрила мене наче сніжна лавина. Машина востаннє прискорилась до максимуму і кермо різко повернуло на ліво. В сторону річки. Не пройшло і секунди як я зрозуміла що тону. Вікно було відкрите, тому салон почав швидко заповнюватись водою. Ледве оговтавшись, я спробувала вилізти з неї через вікно. Озеро було достатньо глибоке, а у мене замало часу. Безрезультатні спроби випливсти на поверхню віднімали все більше сил. Тіло від втоми не слухалось. Коли мої легені почали наповнюватися водою, я згадала як тато вчив мене плавати в дитинстві. Згадала Томмі, маму. Як ми разом ходили на пікнік, святкували Різдво, Великдень. Крізь непроглядну темряву на дні озера я побачила яскраве світло. Воно наблизилось до мене, разом із силуетом чоловіка. Це був мій батько. Точніше той, хто ним прикидався.

– «Ну що, тепер ти згодна?»

– «Та пішов ти» – Промовила я у себе в думках і зробивши останній вдих, поринула у безодню.