Пророк і вбивця

Мене завжди буде недостатньо.

Недостатньо хороша, щоб хтось захотів будувати зі мною відносини.

Недостатньо сильна, щоб хоч раз не провалити щось важливе.

Недостатньо щаслива, щоб у житті хоч трохи пощастило.

Недостатньо хоробра, щоб захистити свого брата.

Авраам і його гри в «рятівника» доведуть мене до божевілля. Де тут хоч крапля логіки?

«Я викрав твого брата, щоб захистити його від смерті, бо в мене є сили для цього. Ти теж маєш силу, але її недостатньо. Бафомет полює на цих дітей, тому вони повинні бути разом».

Справді? А нічого, що ці діти, з їх «безцінними» душами, всі живуть в одному штаті? Чому не розкидати їх по різних континентах? Чому залишати в одному місці, де їх найлегше знайти? Хтось із них бреше. Але хто? І найгірше — це працює.

Я могла б забрати Томмі подалі від усього цього. Але я знаю... я знаю, що знову облажаюсь. Що не зможу його вберегти. І поки він з Авраамом, хоч це і вбиває мене, він у безпеці.

Але я знаю, що маю зробити.

Я повинна вбити Маркуса. Найсильнішого сина Бафомета.

Він майже вбив Ванею, і якщо ми нічого не зробимо, інші також будуть в небезпеці.

Але як? Для цього потрібно розвивати свої сили, а часу немає.

Авраам мені не допоможе, йому байдуже на мої ідеї.

Ваня і Еснай? Ні, навіть говорити з ними про це не варто.

Каїн? Він не витримає такого болю.

Хто? Хто може мені допомогти?

Чи я знову залишуся сама — недостатньою для всього цього?

Я різко зробила глибокий вдих і підскочила з ліжка. Це був лише сон... Найстрашніший сон у моєму житті. Хоча, чи точно сон? Як пояснити аварію? На моєму тілі немає ані синяків, ані подряпин, але виходити на вулицю моторошно. Хто знає, чи поліція справді шукає мене за вбивство, якого я не скоювала?

Треба подзвонити Еснаю.

Не встаючи з ліжка, я схопила телефон із тумби й швидко набрала його номер.

— Привіт, як ти? — голос хлопця звучав тривожно. Щось підказує мені, що це був не просто сон.

— Нормально... А чому питаєш?

— Ну ти ж на машині розбилася, мало хто після такого в порядку.

— Стривай, це сталося насправді? А що було ще?

— Нічого особливого. Мій батько врятував тебе. Ми знайшли тебе на місці аварії, але для звичайної людини це було б запізно. Ти була вся синя, марила... Хоча я так і не зрозумів, про що ти говорила. Потім усе нормалізувалося. Регенерація спрацювала, і ми залишили тебе в спокої.

— Мені наснилося, що я когось убила.

— Ого... — Еснай на хвилину замовк. — Ми зараз до тебе приїдемо.

Через двадцять хвилин у двері постукали. Еснай і Авраам стояли на порозі. Дивно, де Ванея?

— Де Ванея? — запитала я, заглядаючи їм за спини.

Авраам похмуро зайшов у будинок, не сказавши ані слова.

— Дарма ти про це спитала, — тихо прошепотів Еснай, проходячи слідом за батьком.

— Чому?

Я очікувала, що першою побачу Ванею. Вона завжди турботлива, ніколи б не залишила мене саму в такій ситуації. Але, схоже, зараз не час обговорювати це.

Мої гості мовчки пройшли у вітальню, але напруга в повітрі була майже відчутною. Щось було не так — чи то через мене, чи через Ванею.

— Я присяду... на цей диван? — запитав Авраам із крижаним тоном.

— Звичайно. Я почуваюся нормально, заварю чаю.

— Не треба. Нам потрібно поговорити.

Еснай мовчки став у кутку кімнати, схрестивши руки на грудях.

— Коли я тонула, я бачила Бафомета. Він знову пропонував мені приєднатися до них. І, здається, тепер не відчепиться ні він, ні його син.

— Треба його вбити, — кинув Авраам, не відводячи погляду від стіни.

— Кого саме? Бафомета чи Маркуса? Вони обидва псують моє життя.

— Ага, давайте зробимо Каїна круглою сиротою замість мирного вирішення конфлікту, — саркастично відповів мені Еснай

— Ну так піди прямо зараз до них до дому і забери свою сестру, не забувши похвалити її за те, що вона пʼє чай з тими, хто косить половину міста. Не треба було ї взагалі з дому випускати. Клятому Бафомету, з першого разу не дійшло, що я не збираюсь віддавати свою доньку за його...

— Тату досить!

Авраама аж сіпнуло від слова «тато», мабуть Еснай рідко його так називає. Все ж різниця між татом і батьком є, хоч це два синоніми.

— Вона не з ними. Їй що, тепер вічно сидіти на фермі? В неї і так дах їде.

А повідомляти тобі, куди вона йде, Ванея не зобовʼязана, їй не пʼятнадцять! Сам же і косиш половину міста. Ти не ціниш людські життя!

Що я тільки що почула. Ванея, Маркус... Хлопець мабуть задурив їй голову. Краще про це я запитаю в неї ососбисто.

— Я не думала, що ти захочеш мені допомогти. В мене теж були такі думки.

— А я і не збирався, я зроблю це сам. Ти ще слабка для такого.

Роздратування в цю ж секунду накрило мене лавиною. Я дійсно можу допомогти, навіть не силами, а просто працюючи в команді. Чому він відштовхує мене?

— А що ще тобі снилось? Ти була непритомна дванадцять годин, можливо, тобі прийшло якесь видіння з майбутнього? У мене таке колись було... і у Лазаря теж. Сни — це наш телепорт у майбутнє.

— Я не впевнена, що... — почала я, але звук телефону обірвав мене на півслові. — Почекаєте? Я відповім.

Я швидко зайшла до спальні й підняла телефон. На екрані висвітлилося ім'я Есная... Що?

— Так... Еснай? — пошепки відповіла я.

— Привіт. Я дзвоню сказати, що трохи затримаюся. Мій батько поїхав першим, але я вже майже на місці. А чому ти шепочеш?

— Тому, що ти зараз сидиш у моїй вітальні.

— У вітальні? Рубі, я ще не приїхав. Що там відбувається?

— А хто ж тоді... — прошепотіла я, і мене охопив холод. Усе починало нагадувати сцени з фільмів жахів. Авраам залишився там один.

— Рубі, ти можеш крадькома подивитися, які в мене очі? Тобто у того, хто прикидається мною.

— Секунду.

Я обережно визирнула з-за дверей. Чорт, цей "Еснай" стояв у найтемнішому кутку. Нічого не видно.

— Не бачу, він у тіні.

— Тоді спитай у розмові, коли я встиг зробити татуювання зі змією на руці. Це диявольська мітка, яку демони зазвичай ховають. Але під час трансгуманізації вони не можуть приховати всі особливості тіла, особливо якщо лише вчаться цьому. Питай швидко.

Я поклала трубку й повернулася до кімнати. Усі сиділи мовчки, навіть не розмовляли, поки мене не було.

— Помилилися номером, — нервово відповіла я. Знати, що в твоєму домі демон, — моторошно. — До речі, Еснай...

Він підняв на мене очі, але вони виглядали звично. Ніякого натяку на підробку.

— Так?

Його рука ворухнулась, але татуювання не було видно. Можливо, вдалося сховати його чарами. Я вдихнула й запитала:

— Коли ти встиг видряпати змію на руці? Виглядає моторошно.

Мій голос тремтів, хоч я й знала, що не одна.

Мовчання. А потім — рух. Авраам підхопився так блискавично, що я навіть не встигла зрозуміти, що відбувається. Удар, тріск, і фальшивий "Еснай" вилетів крізь стіну.

Я підскочила до вікна. Істота, яка видавала себе за мого друга, зводилася на ноги. Її рухи були ламаними, майже нелюдськими. Авраам без вагань кинувся на неї, вдавивши в землю. У його руці блиснув ніж із металом настільки яскравим, що на мить він засліпив мене.

— Що, виколеш очі своєму сину? — засміялося створіння голосом, що більше скидався на скрегіт. — Ну ж бо, татку! Я хочу це побачити!

— Ти не мій син, — голос Авраама був схожий на грім. — Ти жалюгідна копія. Демони не можуть проникнути в розум Есная. Це його хоч і мала, але надздібність. Тож очей не буде у тебе, а не в нього. 

— А з чого ти взяв, що я демон?

Авраам завмер. Правду кажучи я теж на секунду затамувала подих. Він думав як йому вчинити. Я думала хто ж насправді це може бути, бо вже бачила як його очі блистіли синім кольором. Якщо не демон, то хто?

— Подумай гарненько про кого ти забув, — з такою ж посмішкою весело промовило створіння. Тепер я бачила не хлопця, а просто якусь істоту, яка всією своєю натурою блищала безумством.

— Маленька, бідненька, дівчинка Етель. Забута нікому не потрібна, — кричала сміючись істота.

Етель. Я вже чула це імʼя. Так звали мою доньку у сні.

— Так Рубі! Так звали твою доньку! І це була я, я нею прикидалась. Це я була там! Я завжди була поруч: з Томмі, з Ванеєю, з Еснаєм, і навіть не повірите...— знову цей сміх. — Маркусом!

Авраам прокричав:

— Замовкни!

Ніж увійшов в її око, і весь простір навколо вибухнув жахливим, майже нелюдським криком. Це було не тіло, а оболонка, яку пожирало світло. Його крик наче малі гострючі голки впʼялися мені у вуха. Цей звук був не живої людини, а чогось, іншого, жахливого.