Пророк і вбивця

Останній раз коли я їла кукурудзу мені пощастило обрати саму несмачну. Та, яка здавалась мені більш симпатичною я віддала Томмі. Він постійно засмучується коли йому попадається щось не смачне. Кукурудза асоціювалась у мене з тим часом, коли ми з братом сиділи літом на пікніку. Але думаю з сьогоднішнього дня це більше не так. Велике поле кукурудзи росте напроти шосе яке йде у місто. На краю узбіччя шосе, перед початком поля знайшли дівчину без свідомості.

За метр від неї лежала ще одна дівчинка, років десяти. Вона отримала поранення та померла від великої втрати крові. Схоже що той, хто вчинив цей жахливий злочин, не встиг замести сліди. Вони тікали від когось? Їх просто викинули і залишили помирати?

–  Доброго дня детектив Кайл, на місці злочину знайшли записку, біля дівчини яку відвезли в лікарню.

Я настільки поринула в роздуми, що не помітила як підійшов поліцейський. До речі мій хороший знайомий. Пам'ятаю як він допомагав розслідувати справу зі старим маєтком, в якому, на перший погляд, творилося щось містичне. Але дослідивши, ми все-таки розкрили цю справу. Виявилося, що це просто малі грабіжники. Вони були швидкими і непомітними. Просто лякали хазяїв маєтку, крали дорогоцінні речі і продавали нечесним на руку торговцям. Так ми й викрили їх, побачивши на одному із ринків спадщину власників маєтку.

–  Схоже на передсмертну чи щось типу того.

Я взяла помʼятий листок паперу і роздивилась його уважніше. Почерк був кривий, здається писали на швидку руку, деякі місця з текстом були розпливчасті.

– Вам треба навідатись до неї, – поліцейський передав мені каву. – Вона трохи злякана, але думаю ви знайдете спільну мову, до того ж психіатр уже надав дозвіл на спілкування з нею.

– Дякую офіцер Джексон, якщо це все, я піду, – і буду думати над тим, як мешканці Лейнвуду поставляться до того, що одного із зниклих дітей знайшли мертвим.

Це наводить на думку, що всі решта дітей теж можуть бути мертвими. Їх будуть лишати на обочині дороги один за одним, поки батьки не поховають всіх дітей, які вважаються зниклими без вісті.

– А, і ще дещо детектив. Здається це дочка Арваама Лівінстона, тому будьте обережні. –. Я відчула непідробну тривогу в очах мого колеги.

–  …чудово, дякую Сем.

Серйозно? Що дочка пастиря робить непритомною на узбіччі дороги? Невдовзі преса дізнається про це, і новина набере таких обертів, що страшно буде уявити. Ми не зможемо зберігати її анонімність через повноліття. Мертва дистятирічна дитина, для населення символізуватиме небезпеку, яка може загрожувати їхнім власним дітям. Це були всі мої думки за кермом по дорозі до лікарні.

Дорога здавалась нестерпно довгою, а погода жахливою. Я припаркувала машину і пішла до головного входу. Давно тут не була. В голову почали лізти думки про те, як мій брат довго хворів. Я їздила з коледжу його провідувати. Тоді подарувала йому плетений браслет і сказала, що він буде його оберігати за будь яких обставин. Він нагадував йому про мене коли ми були далеко один від одного. Потрібно зосередитись на завданні. Я піднялась на третій поверх у відділення невідкладної допомоги.

–  О, детектив Кайл. Ванея вже опритомніла. Я повідомила їй, що ви хочете з нею поговорити. Тільки не давіть на неї будь-ласка, вона і так пережила достатньо стресу.

–  Дякую докторе Келлі. Як завжди, я безмежно рада вас бачити. Є щось таке,  про що мені варто знати перед зустріччю з нею? Мені сказали ви вже провели діагностику.

Келлі була одною із кращих спеціалістів у сфері психіатрії яких я знала. Вона спеціалізувалась на відновленні людей після тяжкого травматичного досвіду та психіатричній діагностиці злочинців.

– Дещо є, – Келлі стурбовано подивилася на мене. – На її тілі знайшли купу шрамів, старих, переважно на спині і руках. Вона не хоче говорити про це, каже що хоче поспілкуватися з вами.

– Зі мною? – Я трохи спантеличена. – Чому саме зі мною?

– Вона каже, що ви маєте дещо знати.

– Добре, дякую, – настрій у мене трохи спаскудився. Шрами...На тілі, переважно на спині. Одна із ознак того, що людина знаходиться в секті.

Поліція в курсі про Ранкову Зорю – християнський рух і церкву, які знаходяться біля великого поля Лейвуду. Але при численних перевірках, слідство не виявило ознак насилля над цими людьми. Більше того, немає нічого, що могло б свідчити про те, що секта вбиває або калічить людей. Зайшовши до палати в яку помістили дівчину, я на декілька секунд завмерла. Ванея була в не найкращому стані. Руки були перев'язані бинтом, а на ногах незлічувана кількість синців і порізів. Виглядало лячно. Я швидко впоралася з подивом й сіла на стілець в парі метрів від її ліжка.

–  Привіт, мене звати Рубіна Кайл, я детектив. Хочу поговорити з тобою. Ти можеш розповісти про події, які сталися з тобою сьогодні в ночі?

Дівчина дивилася на мене мертвим поглядом, в очах якась неймовірні туга і смуток. Вона сиділа на лікарняному ліжку і перебирала простирадло.

– Ти колись почувалася винною за щось?

–  Перепрошую? – Зараз це виглядає максимально моторошно, якщо діалог піде не в те русло, я витрачу свій час даремно.

–  Ніколи не втрачай надії на те що твій брат живий. Ніколи не звинувачуй себе за те, що він зник. Це б сталося рано чи пізно, вони б знайшли його. Не справедливо, що постраждали ще троє дітей.

Я оторопіла. Що в біса тут відбувається? Чому вона говорить про Томмі так, наче знає його? Троє дітей... напевно, має на увазі його друзів, які зникли разом з ним в ту ніч. Але мертва дівчинка не з їхньої компанії.

– Що ти знаєш про дитину, яку знайшли мертвою біля тебе? – Треба спробувати зберегти спокій. Чесно кажучи це важко після того, як я почула про Томмі. Якщо є хоч малесенька надія, що він живий… що я зможу його знову обійняти... Я витрушу з цієї дівчини все що мені вдасться.

– Лука... вона одна із тих, хто жив тимчасово на фермі. Ми запланували втечу, я хотіла їм допомогти, але не вийшло. Всім довелося повернутись назад, а Лука побігла на поле. Думаю вона запанікувала, тому я вирушила за нею, – Ванея нахилила голову, продовжуючи перебирати в руках шматочок простирадла.

А що було потім? Припустимо її зловили, вона чинила супротив, намагалася врятувати дитину. Треба бути неймовірно тупим злочинцем, щоб не прибрати місце злочину після себе. Якщо це були сектанти, то чому вони не забрали її з собою?

– Є листок паперу, який знайшли не далеко від тебе. В ньому написано, я зачитаю: «інколи мені здається або я точно впевнена, що мене ніхто не розуміє і не зможе зрозуміти. Більше того, я сама себе не розумію, то що можна чекати від інших? Я не дочекалася цього навіть від самих близьких мені людей, не можу згадати нікого, хто б дійсно мені чимось допоміг. Може комусь образливо це чути, але мені теж образливо розуміти, що біля мене стільки людей, а я все рівно відчуваю себе самотньою. В моїй смерті прошу нікого не звинувачувати.»

Дівчина глибоко зітхнула і відвернулася у вікно.

–  Ванея... Це через ті шрами? Це робив хтось, чи ти сама?

– Біль очищує душу від гріхів, – в її очах блистіли сльози.

В мить мені здалося, що в її сірих очах промайнуло блакитне сяйво. Можливо це все гра світла, все ж таки вона сидить біля вікна.

– Я не знаю чому вирішила піти на такий вчинок. Думки про суїцид стали постійними. Не проходило ні дня без цієї думки. Так, в Біблії це гріх, але мені байдуже на пекло. Я і так вже у ньому.

– Це так церква тобі сказала? Про біль. Це вони примушують тебе і інших людей до такого?

Я можу знайти пояснення чому вона це хоче зробити. Легше звинувачувати людину в тому що вона слабка духом, чим пройти через весь той біль, який змусив її до такого. Ці думки, ця ідея, цей тягар лише на тобі. Про свою участь знаєш тільки ти і це приносить нестерпний біль. Я їй співчуваю, але більше всього я турбуюсь за Томмі і якісно виконану роботу. Ванея- дочка пастиря, вона повинна знати про устрій і правила секти. До того ж ясно дала зрозуміти, що в курсі про Томмі, та де він зараз знаходиться.

–  Ні, мене ніхто не змушував, я сама. По іншому я не можу справлятися з болем.

– Є ще хтось, хто може підтвердити твої слова?

–  Можна спробувати подзвонити брату, я думаю він вам допоможе.

Це жахливо. Дуже багато жахливої інформації, жахливих речей які відбулися за ці двадцять чотири години. Шериф буде в захваті, як тільки я йому про все повідомлю. У нього зуб на Авраама Лівінстона. Весь цей час він був впевнений у причетності Авраама до зникнення його сина Пола. Пол, це друг Томмі. Вони всі четверо зникли в ночі місяць назад. «Я відчуваю це Кайл, розумієш? Він мені не подобається стільки, скільки я його знаю. Їх давно треба прикривати, тільки за що схопитися я не знаю. Була б хоч одна зачіпка, яка змогла натякнути на те, що там сидять одні мудаки...» І ось ця зачіпка з'явилась. Хоча час смерті був десь приблизно о четвертій ранку, якщо вони з такою завзятістю стріляють у дітей, що заважає їм не моргнувши оком, вбити і інших?

– Ви можете пообіцяти мені знайти мого брата? Його звати Еснай, ми двійнята.

Еснай Лівінстон син Марфи і Авраама Лівінстонів. Я декілька разів бачила його у місті. В магазині і кав'ярні де я його зустріла, він вів себе максимально стримано і спокійно. Обличчя майже не відображало емоцій. Таким людям я зазвичай даю просту характеристику – дивний.

– Думаю твоя сім'я буде повідомлена про те, що ти знаходишся в лікарні.

Авжеж, мені своїх проблем вистачає. Так тепер ще шукай сина людини, яка може бути причетна до викрадення і вбивста.

– Його страх до батька сильніший, чим бажання мене побачити. Прошу, він може вам допомогти з розслідуванням. Сам він би ніколи не наважився на зраду своєї сім'ї, – в очах знову з'явився блакитний відблиск. – Він може і не зізнається в тому, що наш батько може бути причетним до цих злодіянь, але точно може розказати про устрій у нашій церкві.

Якщо все, що потрібно для порятунку Томмі, я знайду цього хлопця. Навіть якщо прийдеться залізти за ним в саме пекло.

– Я знаю його номер, але він нізащо мені не відповість. Думаю, якщо йому зателефонує детектив, він прийде.

– Продиктуй мені його номер будь-ласка, сьогодні я його приведу.

Я записала номер, подякувала за відведений час та вийшла в коридор. Треба спуститися до машини і спробувати набрати. Надворі вже хлинув дощ, тож машині явно комфортніше. Я почала набирати цифри, пішли гудки.

– Слухаю, – із телефона пролунав спокійний, але як мені здалося засмучений голос.

– Доброго дня, я детектив Рубіна Кайл. Я зателефонувала на рахунок вашої сестри. Вона в лікарні.

– Ванея жива? – Це так дивно прозвучало. Наче він був впевнений в протилежному. – Це вона дала вам мій номер?

– Так, попросила мене вас розшукати. Сказала ви можете допомогти з розслідуванням. Також ми знайшли записку біля неї. Вона збиралась покінчити з собою, – пролунала тишина.

– ...Вона в останній час дуже дивно себе поводить. Це все дуже важко пояснити, але Ванея постійно без причини наражає себе на небезпеку, – хлопець видихнув. – Коли це сталось?

– Вчора ввечері, приблизно о восьмій.

Цікаво чи правду казала Ванея? Ці діти, втеча... Чому вона опинилась без свідомості біля дороги? На неї хтось напав? Чи вона сама впала? Чому дитина мертва, а вона ні?

– Ви можете приїхати в лікарню? Я хочу розпитати у вас більше про вашу родину.

– Батько буде злитись на мене. Можете пообіцяти, що це буде таємницею? Я хочу залишитись анонімом.

– Добре, я обіцяю. Через скільки ви зможете приїхати?

Супер, у мене вийшло його переконати.

– Через годину. Треба переконати батька, що я їду до своєї сестри дізнатись, чи не вибовтала вона зайве поліції.

– Ви не уявляєте як мені допомогли містер Лівінстон.

– Прошу називайте мене просто Еснай. Не хочу зайвий раз чути свою фамілію.

– Без проблем, тоді до зустрічі.

– До побачення.

Як тільки хлопець поклав слухавку я зателефонувала своїй помічниці. Розповіла їй про все, та попросила нічого нікому не говорити за сина Лівінстонів. За її словами, результати розтину будуть ближче до вечора. Тоді ми зможемо дізнатись більше і продумати наш майбутній план дій. Цікаво, чи накачували їх наркотиками? Чи були вони жертвами насилля? В будь-якому випадку у мене є цілий час, щоб над цим подумати.