Пророк і вбивця

Запорука спокою душі – це її відсутність

Я все життя намагалась бути хорошою, нікого не ненавиділа, тому я стала ненавидіти сама себе. Коли зник Томмі, почуття ненависті посилилось. Я була не достатньо хорошою сестрою для нього. Мій голос постійно казав мені «Ти повинна бути сильною Рубі», «Ти робиш не достатньо», «Примусь себе бути хороброю». Мені подобалось, що тепер я частинка чогось більшого. У мене є сили. Я можу захистити себе і Томмі. Хай поки у мене немає скрежалі, але це буде тривати не довго. Авраам сказав: «Ти станеш або найсильнішою із нас, або найслабкішою». Впевнена, перше буде правдою. Хоч десь мені повинно пощастити. Я вирішила не обирати ні одну зі сторін. Буду сама по собі. Так буде краще. Я виберу свою сім'ю.

– «Як і всі ми», – шепіт прозвучав десь позаду мене.

– Хто це? – Я оглянула свою кімнату. Невже хтось читав мої думки? Це демон? Ангел? На годиннику вже третя ночі. Я жахливо втомилась після подорожі, можливо мені здалося.

– «У мене до тебе пропозиція» – шепіт став голосним ​і чітким. Це був чоловік.

Я ще раз оглянула кімнату. Сидячи на ліжку, я бачила всю кімнату, за виключенням місць, де була абсолютна темрява. В одному із кутків кімнати я помітила два сяючих вогника фіолетового кольору. Підскочивши від страху, я включила маленьку лампу, яка стояла на тумбочці біля ліжка. Вона не давала абсолютного освітлювання кімнати, але завдяки їй я побачила високий силует. Козляча голова практично впиралась в стелю. Роги були великими і закрученими. Це «щось» стояло огорнутим в довгий чорний плащ. Рук і ніг не було видно. Очі були яскраво фіолетові. Але ж Каїн називав лише три кольори...

– Бачу ти приголомшлена моєму візиту. Я прийшов в своєму справжньому втіленні. Але якщо ти в людській формі, припускаю, мені теж варто її прийняти.

Навколо демона з'явився чорний дим. Він смерчем огорнув його і вмить, той став звичайною людиною. Не зважаючи на чорне хутро козла, волосся чоловіка було світлим. Блондин в строгому, чорному костюмі підійшов до крісла, яке стояло навпроти ліжка. Він поважно всівся, закинувши ногу на ногу. Хрестив руки і подивився на мене. Погляд у демона був пронизуючим, таке відчуттся наче він бачить мене наскрізь.

– У мене немає іншої форми, я людина. Наскільки мені відомо, пророки мають лише одне втілення, – він намагатиметься мене обдурити. Я відчуваю. Це семе те, про що мене попереджали.

– Не всі. Один із вас перевершує сили інших. Ти теж можеш. Будь-який пророк може. Якщо володітиме достатньою силою. У Авраама пішли на це століття. У тебе можуть піти на це лише хвилини.

– Хто ви такий? У вас фіолетові очі, які не характерні звичайному демону.

– Тому, що я не звичайний демон. Мене звати Бафомет. Я одне із втілень Сатани. Повелителів демонів, покровитель мінотаврів, люті та звіриної жорстокості. Князь звірів і Рогатий король.

Я стояла і намагалась привести себе до тями.

– Я пропоную тобі угоду. Я обіцяю зробити тебе набагато сильнішою за Авраама. Його скрежаль перейде до тебе. Твоєму брату нічого не буде загрожувати. Демони не будуть його чіпати. Але є одна умова, – Бафомет встав і підійшов до мене. – Ти повинна убити Лазаря.

– Ніколи, – я стояла і намагалась не ворушитись.

– Чому одразу так критично? У тебе буде достатньо сил для того щоб...

– Я не в'ю його. Він та Авраам попереджали мене. Такі як ви, захочуть перетягнути мене на темну сторону. Вони розповідали мені про демонів. Цього достаньо для того, щоб не погодитись, – я не піду на таку божевільну угоду навіть підстрахом смерті.

– Я чесний з тобою, на відміну від них, – Бафомет все не полишав надії переконати мене. – Вони розповідали про те, що всі пророки вважають тебе проклятою?

– Як і ваш син, – це починає мене дратувати. Він починає мене дратувати.

– Так, ти напевно вже знайома з ним. Твій дар розкрився. Який збіг, що у ведінні був саме він, – Бафомет промовив це занадто самовдоволено. 

З мене досить. Він посмів безцеремонно ввірватись до мене в дім. Послав свого сина до Лазаря тільки за ради мене.  Сміє спікулювати на моєму братові. Знає, що він в небезпеці. Не виключно, що він хотів викрасти його тільки заради шантажа. А тепер приходить по серед ночі, і ставить мені умови.

– Забирайся геть звідси! З мене досить. Ти вважаєш, якщо ти демон, то у тебе є право керувати іншими. Я бачу всю твою чорну душу наскрізь. Ти не краще за те жалюгідне демонське сміття, яке тільки і може, що самостверджуватись за рахунок слабких. Смієш приходити сюди, до мене, і ставити умови? Ти хто взаглі такий? – Я промовила це з такою злістю, що злякалась сама себе. Це було на мене не схоже. Що відбувається з Рубі яка була раніше?

– Говориш так само як і він. Як і всі вони. Пихаті, самозакохані обрані. Дивись на кого ти перетворюєшся Рубі.  Не будь така як вони. Стань краще. Поки ще не пізно. Я даю тобі час подумати. До вечора.

Після цих слів Бафомет зник. А я до сих пір стояла розлючена. Що на мене найшло? Раптово, я почула знайомий звук. Це був тихий приємний шепіт. В куточку на столику щось засвітилось білим світлом. Я підійшла і побачила кам'яну дощечку, на якій було вирізьблено щось на інохіанській. Це скрежаль. Моя скрежаль. Тепер мені ніхто не потрібен. Ні Бафомет, ні Авраам. Я оберу свою сім'ю. Хай розбираються зі своїми проблемами самі. Мене це не обходить. Взявши в руки скрежаль я відчула прилив сил. Хвиля теплого сяючого світла огорнула мене з ніг до голови. Якби ж я знала що на ній написано. Мої руки сяяли поки я тримала скрежаль. Тепер треба її десь сховати. Я згадала як це робив Лазар. Тримаючи в одній руці дощечку, я провела другою над нею в повітрі. Вона дійсно зникла. Невже це так легко мені далось?

З самого ранку в домі Лівінстонів було шумно і гамірно. Прислуга носилась з старими сувоями, книгами і картами. Авраам сидів за столом і був зосереджений лише на своїх думках. Перед ним лежала книга, та сама яку я бачила коли приходила до нього в астральній проекції. Еснай сидів разом зі мною на дивані, який стояв у кабінеті. Ми чекали поки Авраам закінчить свої роздуми. Приривати його не хотілось ні мені, ні Еснаю.

– Вона з'явилась саме після візиту Бафомета? В ту ж хвилину?

– Так, я почула шепіт і...

Авраам не дав мені договорити

– Дай мені її сюди. Я прочитаю послання.

Я недовірливо глянула на нього. Довіряти таку цінну річ, яку я так довго чекала не хотілось. Він помітив сумнів на моєму обличчю.

– Дай мені її сюди, – повторив він перейшовши до наказного тону. – Я не заберу її у тебе. Навіщо вона мені, сама подумай. Мені треба точно знати, чому так відбулося. Хоча здається я вже знаю відповідь.

Я викликала рукою скрежаль, та поклала її на стіл. Не хочу передавати її з рук в руки. У Маркуса більше не буде шансу залізти мені в голову. Авраам взяв кам'яну дощечку і уважно почав читати. Я сіла на диван, припустивши, що це буде довго. Еснай так і сидів, дивлячись кудись на шафу з книгами. Здається йому дуже нудно. Тишу в кімнаті перервала покоївка. Вона відкрила двері, ледви не вронивши сувої.

– Дякую Маргарет, можеш іти, – Авраам глянув на сувої, які поклала на стіл покоївка. Взявши один, він розгорнув його і почав звіряти з текстом на скрежалі. – Я бачив вже схожий випадок. Це відбулося тому, що Бафомет ніс для тебе загрозу.

– Тіки чомусь пізно? За час коли її не було він міг вже мене вбити.

– Значить він не покидав твою кімнату. Якщо ти його не бачила, це не значить, що його там не було.

Мені стало лячно. Бафомет може слідкувати за мною, а я навіть не помічаю цього. У мене з'явилось відчуття наче я прозорому акваріумі.

– Тепер можеш не хвилюватись за свою безпеку, – нарешті обізвався Еснай. – Скрежаль захистить тебе, і місце де ти знаходишся. Немає потреби боятись.

– Саме тому ви тримаєте тут дітей? – Я глянула на Авраама. – Скрежаль захищає їх поки вони поряд?

– Так. Я зробив це тільки тому, що не хочу щоб Бафомет став сильніше за пророків. Тоді небезпека буде загрожувати нам усім. Ніяка скрежаль чи артефакти, а тим більше Бог нам не допоможуть.

– Але ж тепер у мене є скрежаль. Я хочу забрати Томмі. Зі мною він буде в безпеці.

– Я так не думаю.

– Чому? Тому що я проклята? – Мене це почало неймовірно дратувати. Він думає що я не спроможна захистити брата. – Ви всі так вважаєте, я права?

– З чого ти так вирішила? Це Бафомет тобі сказав? Навіть якщо і так, то я так не думаю. Не буду говорити за інший пророків. Вони і мене не дуже люблять.

Це через те, що він обрав сім'ю, замість обовʼязку. Хоча...хто знає як воно було насправді. Причин може бути мільярд.

– Батьку, я не думаю що вони відріклися від тебе.

Еснай повірив Лазарю. Але я ніколи не довіряю комусь на всі сто відсотків. Лазар хоч і був дуже переконливий, але я вперше його бачу. Не зважаючи на ведіння, може трапитись все що завгодно. Я не бачила тіло Лазаря, чия то була кров і процесу бійні. По іншому я це не можу назвати. Час від часу ця картина постає у мене перед очима.

– Мені байдуже. Вони проти, щоб я був з твоєю матір'ю. Цього достаньо, – схоже це його до сих пір злило.

– І все? Я думав їхня віра в тебе пошатнулась коли ти...

– Еснай можеш іти, – Авраам підняв голос, щоб перебити слова Есная.

– Добре, – схоже він тільки цього і чекав.

Хлопець піднявся і пішов сторону дверей.

– Передай своїй сестрі, щоб не лізла в докумети і сувої. Я навіть за закритими дверима бачу, що їй кортить знову все там перерити.

– Добре.

Двері зачинилися і я залишилась віч на віч з Авраамом. В домі дійсно було багато різних паперів. Вони лежали на диванах, столах і підвіконні. В гостинній, на кухні, та в каридорах на тумбочках. Схоже він дісно занепокоївся через і цей нічний інцидент.

– Про що говорив Еснай?

– Це не важливо. Ти прийшла до мене не тільки через скрежаль. Я правий?

– Так. Я запевняю, що Томмі буде зі мною в безпеці і...

– О Боже, – Авраам відкинувся на спинку крісла і приклав руку до голови. – Ти що, геть мене не слухала? Бафомету це тільки і треба. Ти не справишся. Я зрозумів це тоді, коли ти на повному серйозі сказала, що тебе вважають проклятою. Ти повіриш всьому, що скажуть демони. Я не можу так ризикувати. Мені дуже складно далося зібрати їх всіх в одному місці. Але це неймовірно полегшило мені роботу. Тому ні. Я не віддам тобі його, поки не переконаюсь, що ти сама в змозі про себе подбати.

– Дай хоч мені побачитися з Томмі, я хочу з ним погорити.

Авраам уважно подивився на мене, наче оцінював чи можна мені довіряти. Потім встав і підйшов до дверей. Відкрив, щоб я вийшла перша.

– Тільки без дурниць. Не відставай і йди за мною.

Я так і зробила. Ми йшли по великих коридорах. Краєм ока я помітила, як в якійсь із кімнат стояла Ванея. Вона нишпорилась в паперах і зачаровано розглядала карти. Біля неї стояв Еснай. Він не брав участь, тільки уважно дивився в коридор. Я вирішила зайти до тих пізніше. Ми вийшли на двір. Промерзла земля і холодний вітер не залишали бажання залишатись тут більше хвилини. Я дуже швидко вдягалась, тому не подумала про погоду на дворі. До гостинного будиночку залишалось ще трохи.

– Коли станеш сильнішою, будеш не так вразлива до температур, – він зрозумів про що я думаю. – Якщо станеш.

Він відкрив двері і я зайшла в середину. З зовні будиночок був зменшеною версією дому Лівінстонів. Але в середині зовсім не такий. Ми пройшли через коридор у просторну кімнату де стояли ліжка. На деяких із них лежали дитячі іграшки. Підлога була застелена килимом кавового відтінку. На дерев'яних бильцях були вирізблені красиві орнаменти. На деяких із них висів одяг і рушнички. У кожного ліжка була своя постіль і покривало, яке відрізнялось від інших. Пташки, комашки, квіти і інші милі візерунки наче просили: «Обери саме мене». Я чула дитячий гамір із кухні. Хтось брязкотів ложками, а хтось гучно про щось сперечався.

– Саммер! – Авраам вигукнув ім'я, припускаю дівчини, яка наглядала за дітьми.

До нас підійшла жінка приблизно тридцяти років. Вона була вдягнута у вільний бавовняний одяг. Їй дуже личило. Він ідеально підходив до її довгого чорного волосся.

– Скажи щоб всі йшли сюди. Особливо Томмі.

– З ним свариться Пол, тому що йому не сподобався малюнок, який намалював Томмі на його гіпсі.

– Тоді приведи і його теж.

Покоївка кивнула і пішла гукати дітей. Я ще раз оглянула кімнату. Не так я уявляла собі це місце. Думала, що їх тримають в будинку який схожий на сарай.

– Рубі! – Томмі чим дуж біг до мене. Позаду нього неквапливо йшов Пол, який ледве перебирав ногами через милиці. Дехто із дітей теж пішов за ним, щоб поглянути хто прийшов.

Томмі підбіг до мене та міцно обняв. Він уткнувся обличчям в мою футболку, зажмуривши очі. Це був найщасливіший день за весь останній час.