Глава 3
Ми сиділи з Юлею в офісі та пили свою каву. Останніми днями це був ледь не єдиний спосіб не заснути посеред робочого дня. Я могла випити і три, і п’ять чашок за ті вісім годин, що мала б працювати.
- А тобі не здається, що ти переборщуєш? – Юля глянула на два горнятка, які я вже встигла осушити за ранок.
- Здається, але від самого переїзду нормально не спала, все якісь жахіття сняться.
- Про що?
- Та маячня усяка. Ще й в домі то світло блимає, то краєм ока бачу, як хтось квартирою ходить. Кілька разів навіть шепіт якийсь дивний чула.
- Шепіт – то, напевно, стіни тонкі. А щодо світла – електрика викличте. Може проводка барахлить.
- А тіні?
- Може тобі того, до психолога сходити?
- І що він мені скаже? Зміни у житті, такі як переїзд, викликають стрес, який може призвести до негативних наслідків: проблем зі сном, нічних жахіть тощо. Знаю, читала вже в інтернеті.
- А Яцько що?
- Каже, що я перевтомилася.
- А що, ні? Сидиш зі своїми сайтами цілими днями, – зітхнула Юля. – Ще й цей новий клієнт. Ніби якщо ти з-за кордону, то всі перед тобою тут стелитися мають.
- Так він і платить скільки, – я зробила ковток.
- Ага, а нам премію з того дадуть? Дулю з маслом – ось що.
- Тоді хоч на бутерброд намажемо.
- В такому разі – без масла.
- До речі, сережку твою я так і не знайшла.
- Дуже шкода, – вона підперла голову рукою. – Схоже, на вулиці десь загубила. Плакала моя красунечка.
- Нічого, нову тобі купимо.
- Ага, тоді на вихідних по магазинах, – Юля одразу засяяла.
Я кивнула та відпила кави, намагаючись відігнати сон. Стара жінка та почвари з жахіть все ніяк не виходили з голови.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!