Він приходить вночі

Наступного дня я чекала Яця під під’їздом. Він приїхав з якимось молодим хлопцем у чорному одязі. Купа татуювань, черепи на жилетці, дивні довгі буси та ворон на плечі. Коханий ледь не підбіг до мене та міцно обійняв. Як же приємно знов відчути його тепло.

- Це Гнат, – Яць вказав рукою на хлопця.

- Мольфар у восьмому поколінні.

- Вітаю. Не очікувала, що мольфар виглядатиме… – я не могла дібрати слів.

- Як стильний молодий хлопець, а не дід з сивою бородою у вишиванці? Не думаю, що маю обмежувати себе цими стереотипами. Але не будемо відкладати, ведіть до своєї картини.

Ми піднялися у квартиру. Гнат намотав на руку буси та протягнув їх до пейзажу.

- Мають хитатися, – сказав він. – А вони висять рівно. Жодної нечисті тут немає.

- Цього не може бути, – заперечив Яць. – Щось же зводить нас зі світу.

- Значить проблема у чомусь іншому.

Гнат почав повільно обходити квартиру, дивлячись на буси. Раптом його ворон закаркав та полетів до дзеркала. Птах сів напроти та злісно затріпотів крилами. Мольфар підніс до дзеркала руку, і буси почали хитатись.

- Ось і знайшовся, – він дістав з кишені кольорове каміння, розклав на підлозі та почав тихо бурмотіти щось незрозуміле.

Я взяла за руку Яця. Не знаю, що було страшніше, потойбічна почвара чи хлопець, що зараз сидів у нашому коридорі. Він радше походив на того, хто керував усілякою нечистю, аніж рятував від неї.

- Так і думав, – нарешті сказав Гнат. – Це Морок. Істота, що живиться людськими страхами. Він накладає марення та повільно зводить своїх жертв з розуму. Хтось дуже давно заточив його у дзеркало. А щойно з’явився власник – дух взявся за своє.

- І як його позбутися? – запитав Яць.

- Існує усього два способи. Перший: просто віддати дзеркало комусь іншому. Тоді за ним піде й Морок. Другий: вам обом потрібно провести поруч з ним усю ніч і не заснути. Якщо річ, до якої він прив’язаний, вже опинилася тут, то з квартири теж до сходу сонця виходити не можна. А на ранок дзеркало треба тричі перехрестити та скинути у воду. Таким чином дух зрозуміє, що йому вас не зламати і здасться. Повернеться у світ мертвих.

- А якщо просто викинути дзеркало? Або розтрощити? – запитала я.

- Якщо його хтось підбере, то нечисть рушить за ним. Якщо дзеркало знищити – морок вирветься на волю.

- А ви нічого не можете з ним зробити?

- На жаль, ні. Але можу дати пораду. Морок не любить світла. Це його єдина слабкість. І пам’ятайте, що б він вам не показував – це усього лише ілюзія.

Коли мольфар пішов, ми вирішили пообідати в кафе, адже сидіти вдома було несила. Весела музика, усміхнені обличчя, запашні страви – усе це якось зовсім не в’язалось з нашим пригніченим станом. Хотілось просто завити, але ми сиділи, потупившись у свої тарілки.

- Неможна віддавати дзеркало комусь іншому, – сказала я. – Щойно подумаю, що так приречемо когось іншого на подібне…

- Згоден… – Яць важко кивнув. – Але і наражати тебе на небезпеку теж не хочу.

- Ми пройдемо крізь це разом. Як родина, – я взяла його за руку.

- Ми зупинимо це. А для цього потрібні сили, – він усміхнувся та вказав на тарілку.

- Щось мені не хочеться, від нервів вже який день мутить.

- Хоч трохи.

- Угу…

Я розуміла, що Яць має рацію, тому з’їла усе до останнього шматочка.