Він приходить вночі

На ранок я прокинулась абсолютно щаслива: нарешті мене не переслідували жодні жахіття і вдалося повністю виспатись. Яць лежав поруч, закутаний у ковдру. Який же він кумедний зараз. Я радісно усміхнулась та зібралась на кухню, готувати сніданок. Однак, не дійшла. Мою увагу привернула картина, що висіла на тому самому місці. А на підлозі під нею стояли статуетки. У грудях все захололо. Я кинулась до Яця.

- Там! Там! Знов вона! – я штурхала його, як тільки могла.

- Хто? – він розгублено окинув оком кімнату.

- Картина!

Яць більше нічого не сказав і одразу побіг до вітальні. Зважаючи на його здивований погляд, я зрозуміла, що мені не примарилося. Зелене поле з будиночком на окраїні. Жодних силуетів.

- Може переїдемо…? – вирвалось у мене.

- Яке переїдемо? Квартира в іпотеку. Так, з цим терміново треба щось робити. Я… Я покличу священника, – залепетав він. – Ні, збирайся, поїдемо по нього разом.

Святий отець з найближчої церкви був у нас вже за пів години. Він уважно вислухав нашу історію та звинуватив в усьому нечисту силу. А тоді додав про диявола, що псує життя грішникам. Після цього розпочалось довге ходіння квартирою та освячення всього й вся. Особливо багато води дісталося картині. Не знаю, як фарба не поплила.

- Готово, діти мої.

- І це все? – здивувався Яць. – Жодних речей, що літають квартирою? Не знаю, гарчання з пекла?

- Таке буває лише у кіно, сину. Справжні чорти не в змозі нічого протиставити Богові нашому. Святої води вистачить, щоб прогнати зло з дому вашого, але не з сердець. Дотримуйтесь десяти заповідей і більше жодна нечисть не посміє вас чіпати.

Коли священник пішов, ми все ходили квартирою та постійно поглядали на картину. Звичайний пейзаж без жодної містики. Ми ніби намагалися вловити той момент, коли потойбічна сутність проявить себе, але вона все мовчала.

- Гадаєш, це дійсно все? – запитала я.

- Сподіваюсь. І тут така справа… В мене за дві години потяг.

- Куди?!

- Відрядження, люба. Завтра ввечері повернусь.

- Я не лишусь тут сама.

- Тоді нумо так, ти переночуєш в готелі, а завтра ми вже разом розберемося з цим мракобіссям.

Я важко зітхнула, але все ж погодилась. Це було краще, ніж ночувати тут або викинути картину і кожної миті боятися, що вона повернеться. В цей момент задзвонив мобільний – телефонував директор. Я взяла слухавку.

- Соломіє Остапівно, що ви влаштували на вчорашній зустрічі?! Ви хоч розумієте наскільки це важливий клієнт?!

- Вибачте, я… мені було недобре.

- Через це ви спочатку перелякано витріщалися у камеру, а потім почали волати?! Слухайте, ми з вами не перший рік працюємо. Не хочеться втрачати такого гарного спеціаліста, але й дивитись на подібне крізь пальці я теж не можу.

- Цього більше не повториться.

- Дуже сподіваюсь, – уїдливо сказав він. – Ще одна така витівка і, клянусь богом, вижену до чортової матері. А, і з вас штраф за псування іміджу компанії – половина зарплати.

Не маючи ані сил, ані бажання сперечатися, я погодилась та поклала слухавку.