Він приходить вночі

У готелі було затишно та охайно. Невеличку кімнату освітлювати люстра і дві лампи на тумбочках біля ліжка. На підлозі лежав пухнастий килим, а на стіні висів телевізор. Я поставила свою сумку на стілець та завалилась на м’який матрац. У сусідніх номерах купа людей, а зовсім поруч на тумбі – телефон, щоб звернутись до рецепції. Це давало хоч якесь відчуття безпеки. Я ввімкнула телевізор та знайшла простеньку мелодраму, а тоді замовила собі морозива. Хотілося забути про всі жахіття та просто відпочити. Вирішила написати Яцю, що в мене все добре, тому полізла у сумку. Але замість мого, там виявився мобільний коханого. Переплутали.

Я тихо вилаялась, проклинаючи власну неуважність, але все ж вирішила йому написати. Зайшла у месенджер і побачила, що одна з останніх переписок – з Юлею. Про що Яцю з нею говорити? Якби лише про сережку, то чат вже мав би загубитись серед купи інших. Це ж нічого, якщо я одним оком гляну? Ні, я маю довіряти йому. Він би не зробив нічого поганого. Просто якість дружні теревені, правда ж? У цей момент від Юлі прийшло нове повідомлення: «Ну ти де, любчику?». І серденько в кінці.

У груди ніби десяток голок ввіткнули, а руки затряслися. Цього не може бути. Я відкрила чат та прогорнула вгору: купа любовних повідомлень, домовленості про зустрічі, коли він казав, що йде до друзів, фото, на які навіть дивитися не хочеться. Було таке враження, ніби я взяла до рук чийсь чужий телефон: хлопця з рецепції, чоловіка із сусіднього номера, випадкового перехожого – кого завгодно, але не Яця. Усе здавалося таким дивним та нереальним, ніби це не мої руки тримають мобільний, не я сиджу на ліжку. Цього не може бути. Не може бути. Не може бути. Ні про що інше думати я була не ладна.

Не знаю, як зателефонувала на свій номер. Довжелезні секунди очікування, доки у слухавці лунали гудки, минули як у тумані.

- Ало, Міє, у тебе все добре?

- Я прочитала вашу переписку, – єдина фраза, яку мені вдалося з себе видавити.

- Ти що, копирсалася в моєму телефоні?! А хоча знаєш, може воно й на краще. Вже давно хотів тобі про це сказати.

- Але чому? Ти ж обіцяв, що завжди будеш поруч.

- Я просто хотів тебе підтримати, бо часом мені здавалось, що ще трохи, і ти з глузду з’їдеш.

Щоками покотилися сльози.

- Чому вона? Що я не так зробила?

- Все. Я хочу родину, дітей, розумієш? А ти не можеш мені цього дати. Юля не зводить розмови про малечу нанівець, вона готова до них.

- Але ж… хіба усе, що було між нами, – брехня?

- Воно було правдою. Колись. Однак я більше тебе не кохаю. Мої почуття радше можна назвати звичкою, повагою, однак точно не любов’ю.

- Тобто на цьому… все?

- Так. Вибач, Міє, але я ніколи не пробачу, що ти не вберегла нашу дитину.

Він поклав слухавку, а я так і лишилася сидіти з телефоном біля вуха. В голові гуло, думок та почуттів було так багато, що я не могла вловити жодне з них. Усі вони змішувались, розчинялись одне в одному та перетворювались на жахливу чорну порожнечу всередині. Я встала та попленталася до балкона. Навіщо це все? Відповіді в мене більше не було.

Холодний вітер подув прямо в обличчя. Я поглянула вниз: у світлі далеких ліхтарів ходили люди – маленькі, мов мурахи. Живуть своє життя. Чому, коли твій світ руйнується, решта світу цього не помічає? Я нахилилася вперед, розглядаючи перехожих. Нижче, нижче і нижче. В цей момент у двері постукали.

- Замовлення у номер! – крикнув юначий голос.

Думки трохи прояснились. Я байдуже підійшла до дверей, відчинила, забрала морозиво. Поставила його на тумбу та сіла на ліжко підперши руками голову. Що робити далі, я абсолютно не розуміла. І як лише вони могли так зі мною вчинити? Коханий чоловік та ліпша подруга. Про що вона лише думала? Я потягнулась до телефону, щоб висловити їй усе, що накипіло, але рука застигла в кількох сантиметрах від мобільного. Він був моїм. Не Яця. Я одразу набрала коханого. Він узяв слухавку майже миттєво:

- Міє, ти як? Воно і до тебе дісталось?

- Так, я… я думала, що ми переплутали телефони, і ти мене кинув через Юлю.

- Заспокойся, все гаразд, я з тобою, і ніякі Юлі мені не потрібні. Чуєш? Це просто марення.

- А ти що бачив?

- Як вагітна жінка вибігла на дорогу, а я її збив. Доки викликав швидку, зрозумів, що нікого немає. Але не хвилюйся, я просто трохи з’їхав на узбіччя, все гаразд.

- Воно дістало нас навіть поза домом… Але, коли прийшов працівник готелю, сутність зняла чари. Тому головне – не лишатись наодинці. Знайди когось, і будь з ним всю ніч.

- Я буду в одному номері з колегою. А ти?

- Піду у бар готелю, людей там повно.

- Гаразд. Завтра я приїду і ми щось придумаємо. Обов’язково.

- Добре, люблю тебе.

- А я тебе.

Я поклала слухавку та видихнула з полегшенням. Він мені не зраджував. А от цій погані подібних видінь я не пробачу.