Велика шахівниця голодного міста.

Вершник долі

– Тату, а що це за дивина знову на шахівниці? Зацікавлено спитав молодик, – Що це за фігура? Я такої раніше не бачив!

– Яка саме? – Примружив старий очі. – А! Це дуже незвична - вершник долі.

– Вершник долі? Що він робить? в чому його незвичність?

– Він рухається як кінь, – Задумливо протягнув старий. – але, як хижак залишає навколо себе слід хаосу. Після кожного ходу змінюються властивості сусідніх фігур. – Багатозначно підвівши брови промовив він.

– І ти справді вважаєш що це за правилами й чесно?

– Чесність – відносне поняття. В шахах, як і в житті, потрібно пристосуватися. – старий з шурхотом пересунув фігуру. – Твій хід.

– Добре, але начувайся, бо я маю план.

– О, синку, ти ще молодий, – усміхнувся дід у вуса, – плани зникають швидше, ніж ти думаєш, коли в грі з'являється доля.

- - - -

Холодний вітер, завиваючи, прорізав вузькі провулки міста, над яким розлогі сірі хмари вкрили небо. Сирість просочувала все навколо, створюючи відчуття важкості. Люди поспішали у своїх справах, ховаючись під парасолями, кутаючись в плащі й куртки, наче це могло вберегти їх від постійної осінньої похмурості. У цьому середовищі Арсен рухався швидко і впевнено, мов пантера, обдумуючи кожен свій крок. Захоплення паркуром переросло в характер, він бачив декілька варіантів розвитку подій перед кожним наступним кроком.

Кожне рішення мало значення, і він знав це. Його дії змушували обставини змінюватися. Це було не грою, а стратегічною необхідністю виживання у світі, де кожен крок міг стати пасткою. Але Арсен був упевнений: він завжди в контролі, і завжди тримає ініціативу.

Сьогоднішній ритуал був простим, обʼєктом стала старенька бабуся на касі що намагалась долічитись пари гривень за чверточку чорного хліба. Арсен пробираючись через чергу випадково штовхнув стареньку, яка ледь втрималась на ногах. Вибачаючись вхопив її за суху, натруджену з покрученими артритом пальцями, а вона лишень ойкнула, та стала його заспокоювати, переконуючи що не сталось нічого страшного.

Виходячи з магазину Арсен озирнувся ще раз, ніхто не помітив як конверт з десятком новеньких сотенних купюр впав в пошарпану продуктову сумку старої. Ото здивується вдома. Він усміхнувся лише на мить, уявивши здивовані очі, сплеск рук і сльози радості. Дива бувають, прошепотів він сам собі, насолоджуйся доки можеш.

Сьогоднішнє замовлення було особливим. Олігарх Геннадій Пуцький — зажерливий магнат, відомий своїм впливом і безжалісністю, — вирішив, що має позбутися одного зі своїх конкурентів. Зустріч з замовником мала відбутись в просторому офісі на верхньому поверсі скляного хмарочоса, звідки відкривався похмурий вид на місто.

Вклонившись черговій камері, щоб заховати своє обличчя, Артем зайшов в офіс. Невисокий товстий чоловік в дорогому костюмі, тримав пухлими руками кришталевий келих дорогого віскі.

– Не пропоную? – З показною гостинністю спитав він.

Арсен не любив довгої та безглуздої балаканини, а також залишатись не в ролі ведучого, тому відразу перейняв ініціативу. Спокійно пройшовши повз олігарха сів в крісло.

— Хто об'єкт? — коротко, тихо та власно запитав він.

Пуцький ніби не чув Арсена. Його посмішка була ледь помітною, а погляд затуманеним. — Ти — мій найкращий варіант. Без зайвих питань, без компромісів, як шах і мат.

Арсен мовчки чекав. Пуцький отямившись кинув на стіл конверт і фото. На знімку був чоловік середнього віку, з впевненим поглядом в дорогому костюмі.

— Мій давній конкурент, Олег Жигун. Забагато дозволяє собі останнім часом. Його зникнення вирішить безліч, і не тільки моїх проблем. Тут потрібен нещасний випадок, розумієш? Подробиці знайдеш в конверті.

Узявши конверт, та поклавши на стіл візитівку з набором цифр Арсен підвівся.

— Завдаток, третину, на рахунок зараз, решта — після виконання.

Пуцький встиг лише кивнути, а Арсен зробивши пару беззвучних кроків, зник у проємі скляних дверей. так само швидко, як і з'явився. Олігарх в передчутті близької смерті конкурента, долив віскі у свій келих, та плюхнувся в шкіряне крісло, яке аж застогнало від його ваги.

Вночі Арсен сидів у старій орендованій квартирі, вивчаючи плани будівлі Жигуна та його розклад. Завдання було простим, але вимагало точності. Найвірнішим варіантом було прикріпити вибухівку до авто, яке той використовував, і зробити це так, щоб виглядало як нещасний випадок. Він склав все до конверта, підкурив цигарку та глибоко затягнувшись прикрив очі.

Наступний день пройшов у розміреній підготовці та прибиранні. Одежа в якій Арсен був у офісі перемістилась в бачок для гуманітарки, конверт від Пуцького згорів разом з фотографіями жертви й рукавичками. Взуття виставлене під смітником відразу забрав місцевий безхатько і вже за хвилину натягнув на свої немиті ноги в дірявих шкарпетках.

Машина заправлена, приладдя, вибухівка, детонатор двічі перевірені. шляхи відходу та нестандартні ситуації змодельовані та пропрацьовані. Все, тепер відпочивати, ще є години три-чотири на сон. Мозок повинен обовʼязково перезавантажитись.

Діяв Арсен як завжди: швидко, професійно, без зайвих емоцій. Увечері, під виглядом робочого що обслуговує територію, він проник у підземний паркінг елітного комплексу, де Жигун залишав своє авто. Рухаючись упевнено, він закріпив пристрій під водійським сидінням, та ще раз оглянув труби й кабель на стінах паркінгу.

– Ну ось тобі, шах і мат! – повторив він слова Пуцького.

Проїхавши пару кварталів Арсен зупинився в темному провулку. Швидко перевдягнувшись вкинув спецівку в сміттєвий бак, і вирушив не поспішаючи до іншого кінця міста.

Наступного ранку, як і планувалося, на паркінгу елітного житлового комплексу стався вибух, спричинений витоком газу та коротким замиканням. три автомобілі знищені повністю. Постраждало двоє осіб, іде упізнання, проводяться слідчі дії.

Попередньо передбачається що постраждав Олег Геннадійович Жигун, та його водій. Новина миттєво облетіла місто. Але разом із нею прийшли й деталі: журналісти розповідали про діяльність загиблого, показували фото його трьох неповнолітніх дітей, усі тепер сироти. Жигун фінансував дитячі будинки, спонсорував програми для молоді, побудував реабілітаційний центр, був постійним спонсором трьох інтернатів для літніх людей. Ця інформація застала Арсена зненацька. Він не цікавився життям своїх цілей, бо частіше за все вони були останніми покидьками, але ця історія зачепила його.

Того ж вечора його знову чекала зустріч, про яку він не здогадувався. На одному з перехресть, де старі ліхтарі тьмяно освітлювали калюжі, його чекав чоловік у довгому плащі. Сивий, з проникливим поглядом, він матеріалізувався нізвідки, наче фігура з іншої епохи.

— Рухаєшся, як кінь, — промовив він, коли Арсен підійшов ближче. — Ламаєш все навколо, але кожен твій крок змінює багато більше, ніж ти розумієш.

— Ви про що, діду? — буркнув у відповідь Арсен примруживши очі. – Ви, мабуть, не в ту історію потрапили. – закінчив він думку запалюючи цигарку.

— Все це не історія, а гра хлопчику, а ти в ній фігура, не гравець. Куди ж тепер підеш далі?

— Туди, куди мені потрібно. – Арсен знизав плечима. – І якщо комусь це не подобається, то не моя проблема.

– Саме так! – Сивий кивнув, ніби чекав такої відповіді. — Але подумай, чи вартий кожен хід своєї ціни. Бо твої рухи — це не просто вибір. Вони змінюють усе: людей що поруч, їхні життя, їхні надії.

— У кожного свій вибір. – промовив Арсен, випускаючи дим у холодне повітря. – Я нікого не змушую.

Чоловік зробив крок уперед, і його голос став тихим, але різким, дзвінким як метал.

— Змушуєш своїми діями. Твої рішення — це пастки, ходи, які ламають інші долі. Але якщо ти продовжиш так рухатися, чи знаєш ти, що буде з тобою?

Арсен мовчав кілька секунд, вдивляючись у чоловіка. Він відчував напруження що повисло в повітрі, але не збирався піддаватися.

— Я не шахіст, якщо ви про це, — сказав він розвертаючись, щоб піти. — Я просто йду до своєї мети. А світ навколо — хай пристосується. – кинув він діду вже через плече.

— Такий підхід може зробити тебе королем. – Старий тихо засміявся. – Але чи залишиться щось після короля, якщо він зруйнує всю шахівницю?

Арсен розлючено обернувся, але дідугана вже не було. Тільки дощ і тіні навколо натякали, що ця зустріч була реальністю. Важкі думки доповнились словами старого,

Повільно ступаючи з опущеною головою, Арсен увійшов до офісу Пуцького. Олігарх був один, і святкування перемоги над конкурентом йшло повним ходом.

— О, це ти, — Пуцький посміхнувся. Якісь проблеми? Не засмучуй мене, сподіваюся, все пройшло гладко. Щось не так з переказом? – не міг вгамуватись боров. – Чи може ти вирішив набити собі ціну і прийшов по компенсацію?

— Я просто роблю свій хід, — сказав Арсен перш ніж натиснути на спусковий гачок. – оце тобі шах і мат. Глухі постріли порушили тишу кімнати, і тіло олігарха безвільно опустилось на диван, а потім сповзло на підлогу.

Стакан викотившись з руки Пуцького відчайдушно спробував розбавити червону калюжу дорогим віскі, та натомість завʼяз в густій рідині з нудотно солодким запахом і затих.

- - - -

– Ти хочеш переконати мене що знаєш всі мої плани наперед? – Усміхнувся молодик до батька.

– Ні, синку, звичайно ні, – з сумом сказав дід, – плани залежать не тільки від нас, я вже казав і повторю - доля, і повір мені, фігурам ніколи невідомо хто може стати ключем що вправить їхню долю.

– Дивна все ж ця фігура. – протягнув задумливо молодий, – змінює порядок і стратегію фігур, але не знає що в нього на шляху може постати вершник долі…

– Так синку, ти починаєш розуміти фігури і їх суть. – поклавши руку на плече сина промовив старий.