Велика шахівниця голодного міста.

– Постривай, постривай! – Вигукнув молодик. – Я дотримуюсь правил, граю чесно, а твоя фігура щойно зникла! Ти махлюєш?

– Я граю чесно. Так і повинно бути, ця фігура - тінь. Вона зникає і з'являється там, де її найменше чекають.

– Оце так новина. Але як я можу атакувати те, чого не бачу?

– Розрахунок і передчуття сину! Думай вперед. В шахах це часто важливіше за саме бачення.

– Знаєш тату, мені здається, ти просто вигадуєш нові правила на ходу!

– Правила змінюються, поки їх намагаються прийняти. Спробуй дивитися крізь них. Давай, твій хід, хлопче.

- - - -

Він був справжнім чарівником слова, до того ж молодий та вродливий. З модельною зачіскою, в ідеально чистому вбранні, манікюром на доглянутих руках, та до блиску начищеному взутті - він був здатним підкорити будь-кого. Приємний, низький та спокійний голос робив його фантазії, настільки переконливими, що іноді він сам починав вірити в них.

Олена зустріла його випадково, Службове авто батька зламалось і їй самій прийшлось добиратися з клубу. Погода була бридкою та прохолодною, ще й, як на зло, дощило, а вона не носила парасольку. І раптом на горизонті зʼявився він! Зловив таксі, яким їй поступився, бо коли обернувся біля машини та побачив її на сходах, буквально зірвав свій піджак і підбіг до неї.

– Господи! Хіба це можливо, щоб така краса мокла під дощем? – майже прошепотів він, – Дозвольте, вибачте, ви не подумайте, – тараторив він.

– Ну що там? – Гукнув таксист. – Їхати будемо чи хороводи водить?

– Так! – Гукнув хлопець до таксиста та обернувшись до дівчини нахилився ближче. – Вибачте, ви як божество, дозвольте я поступлюсь вам таксі?

Аромат дорогих парфумів і свіжий подих ніби огрів Олену по потилиці, а слова які вона не звикла чути добивали її.

– Ой ні! А ви? – Вона не знала за що зачепитись, щоб не відпустити його, – А давайте разом поїдемо! – все що змогла вона запропонувати.

– Господь всемогутній, для мене це подарунок долі, тільки ви не зрозумійте мене неправильно! Це наче в храмі дозволили стояти біля самого вівтаря…

Олені навіть здалося що він зашарівся. Вона з неприхованим захопленням всю дорогу намагалась розгледіти його, і щомиті він ставав все ідеальнішим. По дорозі він просив водія пару разів зупинитись, і зникав на якусь мить, а повертався кожного разу не з пустими руками. Троянди, величезні, криваво червоні, плюшеве здоровенне ведмежа, що ледь пролізло у двері, її улюблений шоколад.

І яким щастям було для неї, коли він допомігши їй вибратись з машини й забрати подарунки, знову через тисячі вибачень спитав чи буде в нього нагода побачити її знову, нічого взагалі, просто побачити. Так, звичайно вона дала свій номер.

Тетяна вже не могла стримуватись, бо розпізнала маніпуляції, та й не могла залишити все без уваги. Її улюблена двоюрідна сестра, Оленка, в небезпеці, вона просто відчувала це.

— Оленко, ти добре все обдумала? Він не здається тобі дивним у своїй поведінці? — намагалася протверезити сестру Таня, але всі її питання звучали різко і недоречно.

— Знову починається? Таню, може ти просто заздриш, що в мене все добре! — Випалила Олена, підвищивши голос.

Таня відчула, що переконати сестру в її стані неможливо. Тому вона вирішила діяти самостійно. Вдома вона завантажила фото Оленчиного нового залицяльника через свій ноутбук в систему зворотного пошуку зображень.

Виявилось що існує кілька профілів у соцмережах з одним і тим самим обличчям, хоча і з іншими іменами та містами, а також парні фото з різними жінками, і все це за період кількох років.

На наступний день Таня зустрілася з своїм однокласником, криміналістом, Андрієм.

— Андрюха, ану глянь, — вона обернула до нього ноутбук. — Це одна і та ж людина, як вважаєш? Чи може він бути аферистом?

— Цікаво. – Андрій уважно переглядав фотографії. – Можливо, і хто це. У тебе є ще якась інформація?

— Поки що ні, але якщо він таки злодій, мають бути жертви. Може, хтось погодитися поговорити.

– Ну Танюха! – Андрій покрутив головою. – А я казав тобі, йди на криміналіста. Добре, допоможу. Я можу пробити його через наші бази. Може щось і випливе.

Наступний тиждень був дуже насиченим, виявилось що є не одна жертва. А найголовніше, вони всі радо йшли на контакт і розповідали подробиці шахрайських вчинків.

— Він був таким ідеальним, — сказала Ірина, нервово погладжуючи руки. — А потім просто зник з моїми грошами.

— Він вкрав у мене бізнес-ідею, обіцяв партнерство, а потім кинув мене.

Через кілька днів Андрій попросив Тетяну приїхати у відділок.

— Ну ти Танюха і накопала нам скарб. Уяви його вже 4 роки не можуть взяти. Все ідеально сплановано, ніяких зачіпок, а свідки як один відмовляються йти до суду. – Криміналіст сконфузившись подивився на дівчину.

– І що тепер? – Розгублено запитала та.

– Нам потрібна пастка, — сказав Андрій. — І ти можеш нам допомогти, але попереджаю, це може бути небезпечно і до того ж складно. Зможеш пригадати як в школі ходила в театральний гурток?

Наступний тиждень був надзвичайно виснажливим. В розробку операції впряглось ще декілька серйозних структур. Виявляється цей зухвалий злодій вже встиг насолити багато кому.

Легенда вивчена, апаратура перевірена, інструкції отримані. Тетяну це дуже напружувало, бо якщо єдиний правильний підхід математика, то чому він досі непокараний, але натяк Олени про можливе весілля не дозволяв зупинятись.

Вона отримала роль спадкоємиці недавно загиблого бізнесмена, яка шукає надійного партнера для великих інвестицій і ведення таткового бізнесу. Були підготовлені фіктивні документи, щоб усе виглядало натурально. Все фіксувалось через мініатюрні жучки, щоб мати неспростовні докази його афер.

— Тетяно? Ви виглядаєте божественно, — сказав молодик модельної зовнішності підходячи до столика на який вказав йому офіціант. Очі його були ясні та чисті, в погляді читалося лише захоплення.

— Спасибі, Святослав, — відповіла Таня, граючи свою роль. Хоча не втрималась і подумки сказала “співай тварюко” — У мене для вас може бути пропозиція.

Вони сиділи за столиком у розкішному ресторані, що розташувався в пʼятизірковому готелі. Святослав був вкрай переконливим, він завзято розповів про свої «прибуткові» проєкти, гордо демонструючи фальшиві документи як підтвердження для своїх незаперечних «планів». Вона слухала, плескала в долоні, дивувалась, всіляко підтримуючи його довіру, відіграючи свою роль на всі сто.

Через якийсь час, коли розмова зайшла про угоди, які він допоможе укласти, Тетяна удала що серйозно зацікавлена, але її план був складнішим. Вдаючи що вже на підпитку, вона звернулась до хлопця.

— Знаєте, Святослав, я думаю, нам варто підписати договір, але це офіційна частина. — Її погляд був неоднозначним, а дихання частим. – Та я хочу бути впевненою…

— Звісно, ​​звісно, ​​— погодився він, — я впевнений, що наші плани принесуть величезний успіх. – Відповів він, подумки вбачаючи себе власником нового бізнесу.

— Я хочу бути в тобі впевнена. Підпис не тримає і не дає довіри. – Прошепотіла вона нахилившись до нього. – Як щодо того, щоб підписати його в номері готелю? В комфортній атмосфері, де ніхто не заважає.

Святослав погодився без заперечень, навіть не підозрюючи того, що цей крок може стати останнім.

– Дай мені пару хвилин і я все владнаю. – Прошепотів він у саме вухо, навмисно торкнувшись його губами, і в ту ж мить відчув як її тіло здригнулось.

Кротка розмова за стійкою адміністратора. Жест офіціанту, та фраза “без решти”. За декілька хвилин вони вже вломились в номер, буквально руйнуючи все на шляху. Зі скуйовдженою зачіскою, вимащений в помаду, він кинув Тетяну на ліжко, зірвав свій одяг і заходився стягувати її сукню, при цьому цілуючи тіло дівчини де тільки міг.

Коротке і неголосне схлипування за спиною заставило його напружитись і зупинитись. він кинув погляд в дзеркало і заціпенів. За ним стояло четверо здоровенних хлопців зі зброєю направленою на нього. За кремезними фігурами він розгледів Олену, яка тихо схлипуючи повторювала мов мантру

– Чому? Як ти міг? За що?

- - - -

– А отакої не чекали? - засміявся молодик забираючи фігуру з шахівниці. – Мій пішачок виявився спритнішим за вашу тінь!

– От так! - Старий підвів брову. – Неочікувано.

– Гадаєш мені вдалося не просто зіграти, а ще й змінити правила? Я зміг дивитись крізь них?