Велика шахівниця голодного міста.

– Зачекай, твій ферзь перескочив через мій загін пішаків! Це взагалі як? - випустивши клуб сивого диму здивовано спитав молодик.

– Це не звичайний ферзь, сину. Це Бунтар. – ніби виринув з сигарного диму образ старого. – Він може рухатися, як забажає, подекуди навіть порушуючи традиційні правила.

– Бунтар? І це нормально? Просто так, без вагань змінювати правила? То тепер у шахах все можна?

– Не все. Але іноді в житті зустрічаються ті, хто порушує порядок. Як ти будеш із ними поводитися?

– Це якийсь абсурд. - Нервово струшуючи попіл сигари відповів молодик. – Я вже майже виграв, а тепер це!

– Не втрачай контролю. Бунтар сильний, але хаотичний. У нього є свої слабкості.

– Слабкості? Які, наприклад?

– Наприклад - він легко потрапляє в пастки коли помиляється. Якщо ти змусиш його зробити помилковий хід, ти можеш його знешкодити.

– Помилковий. – Задумливо протягнув молодий чоловік. – Значить, я маю знайти спосіб обмежити його свободу. Так, тут не засумуєш.

– Саме так. Інколи хаос вносить свій шарм в гру. Але бунт можна притиснути. А тепер ходи, подивимось, чи зможеш ти впоратися.

– Хоч це вже і занадто, бо ж шахи бути мають логічними. Тоді я атакую ​​його своїм конем. – усміхнувшись випалив молодик. – Ось побачиш, я тебе ще здивую.

– Не сумніваюсь, – усміхнувся у відповідь старий. – Упевнений, що здивуєш. Бачу, ти починаєш думати нестандартно. Молодець.

- - - -

Темний коридор, освітлений лише тьмяним світлом лампи пожежного виходу, був схожим на театр тіней. Олексій сидів на старому шкіряному кріслі, відчуваючи, як під ним прогинається і намагається розповзтись зношена оббивка. Навпроти, у легкій напівтемряві, його співрозмовник Артем випускав кільця сигаретного диму, що стрімко злітали до стелі й розчинялися в повітрі.

– Скажи мені, – несподівано заговорив Олексій порушивши тишу, – як ти примудрився обійти всі ці бар’єри та перешкоди? Як ти завжди знаходиш шлях, коли для інших його немає?

За освітою Олексій був типовим інженером — скрупульозним і обережним. Його життя нагадувало креслення: чіткі лінії, заздалегідь прораховані кути. Ріс він у родині вчителів, які привчали його завжди слідувати правилам і уникати зайвого ризику. Усе, що він мав, — це праця і дисципліна. Часто він це повторював як життєве гасло, причому мовою оригіналу “Arbeit und Disziplin”. Це і було по суті його життя, бо він не знав як інакше.

– Ти ще не зрозумів, так? – Артем посміхнувся. Його очі, в сутінках та сигаретному димі, блищали. – Олеже! Життя — це не пряма лінія. Це лабіринт. Хтось намагається знайти вихід за правилами, а хтось створює власний обхід стіни.

О, так! В цьому і був весь Артем - людина хаосу. Син невідомого художника та актриси, що залишила його ще в дитинстві на сусідів по комуналці, та зникла назавжди. Всім байдужий, він виховувався на вулицях, серед людей, для яких правила були лише умовністю. Його молодість була заповнена сумнівними оборудками, але він навчився виходити переможцем із будь-якої ситуації, залишатися королем гори! Артем був майстром маніпуляцій і несподіваних ходів. Його харизма заворожувала, присипаючи навіть самих обережних.

– Це не відповідь. – Олексій зніяковіло повів плечима. Він звик до чітких меж, систем і схем, які завжди працюють бездоганно. – Я питаю про твої дії, а ти мені даєш якісь філософські загадки."

Артем нахилився вперед, поставивши цигарку на край попільнички, набрав повітря в легені, та зашепотів:

– Ні. Ігнорувати правила — це дурість. Але знати їх досконало, щоб знати, як і коли їх порушити, — це майстерність. – Олега обпікали чи то подих, чи то слова Артема. – Дії — це лише частина гри. Вони лише наслідок мислення. Ти вважаєш, що єдиний шлях — це прямий, передбачуваний. Але є ще й інший спосіб — той, що ламає логіку.

– І цей твій спосіб — просто ігнорувати всі правила? – Розгублено запитав Олег, намагаючись розгледіти в очах співрозмовника хоч якийсь слід жарту. Ти вважаєш, що порушувати правила — це нормально?

– Не порушувати. – Погляд Артема був незмінно холодним. – Використовувати їх. А коли потрібно — переписувати. Але для цього треба знати правила краще за всіх інших. Як ти думаєш, чому я завжди виграю?

– Тому, що ти... — запнувся він не в змозі знайти слів. – Тому, що… – Олексій задумався. Його голова кипіла від думок. Усе, у що він вірив, піддавалося сумніву.

– Тому, що я завжди готовий зробити хід, який ніхто не очікує. — тихо закінчив Артем.

– І що, це завжди працює? Цей твій хаос?

– Ні, не завжди. Але в цьому й суть. – Артем відкинувся назад і тихо засміявся. – Той, хто ризикує, той, хто виходить за межі, завжди отримує більше шансів. Навіть якщо програє.

Через якийсь час розмова продовжилась, але цього разу все було іншим. Шкіряні меблі були добротні та приємно пахли, тьмяне світло тепер було мʼяким, та йшло від вишуканих торшерів, а на столі стояла пляшка дорогого віскі, та коробка якихось рідкісних сигар.

Поки Олексій роззирався на новий офіс підкреслюючи для себе ціну речей, Артем неквапливо розкурив сигару, та хлюпнувши ароматного пійла в кришталеві стакани порушив тишу:

– Ну що, давай за зустріч?

Олексій не в змозі зібрати думки докупи, лише мовчки кивнув та не задумуючись, мов алкоголік, перехилив стакан. Подих перехопило і він ледь не вдавився. Артему було смішно, але виду він не подав.

– Скільки, півтора, два роки ми не бачились? - спитав він в Олексія.

– Два. - Оговтавшись трохи відповів той. – В тебе тут дуже, ну… дорого…

– Слухай, ну може вже досить гратися в голодного і чесного? - Спитав Артем. – Невже тобі до вподоби існування і не хочеться змінити його на життя?

Олексій ніяково повів плечима, наче почувався жебраком, з якого злузує заможний панок.

– Чи хотів, чи міг, не знаю… в житті є правила і принципи… мене батьки так вчили. – Бурмотів він під ніс мов хлопчик.

– Слухай, забудь! Не парся! – Підійшовши до нього поклав руку на плече Артем. – В мене зараз назріває новий проєкт, і мені потрібен надійний партнер. Розумієш?

Олексій з сумнівом, але й надією поглянув на товариша, його слова були не дуже переконливі, але так хотілося вірити що це саме про нього, про надійність і чесність.

– Це інвестиція, яка в змозі змінити усе наше життя, — сказав він навмисно ставлячи наголос на “наше”.

Олексій все ще сумнівався, але не зміг протистояти цій парі - алкоголю, який вже почав розслабляти, та Артему - майстру переконання. Вперше в житті він поступився своїм принципам та ризикнув.

Проте жалкувати не було за чим. Завдяки новій справі Олексій переїхав з однокімнатної “хрущовки” в чудову дворівневу студію в центрі міста. Меблював її, і навіть придбав новеньку автівку із салону, щоправда, в кредит.

Артем із легкістю укладав угоди, переконував партнерів і обходив конкурентів. Олексій спостерігав за цим із захватом і страхом. Але згодом він почав помічати тріщини. Артем ризикував дедалі більше, вводити гроші в сумнівні схеми.

– Ми не можемо так далі, Артеме, — сказав одного вечора Олексій. — Це небезпечно. Може час зупинитись?

– Але ми постійно виграємо, друже. От побачиш, усе буде топ! У мене усе під контролем.

– Ти впевнений? – Непокоївся Олексій. – У тебе дійсно все під контролем? Це раптово не закінчиться?

Артем кивнув, але промовчав. Уперше його очі не відповідали блиском упевненості. Він навмисно непоспіхом націдив в склянку віскі та зробив невеличкий ковток дивлячись на панораму сірого й холодного міста.

Через кілька місяців в офісі Олексія зустріла гнітюча тиша. Довгі пів дня нічого не змінювалось, телефон партнера відповідав довгими гудками. І лише в обід конвульсивно здригнувшись, новенький “Айфон” сповістив про повідомлення.

"У кожного бунтаря є межа. Я перетнув свою. Пробач."

Олексій не міг в це повірити, перечитував повідомлення, палив, сьорбав жадібно, як вперше, віскі, знову палив. “Ваш рахунок закрито” - чергове повідомлення. Усі гроші зникли в невідомому напрямку, залишивши Олексія з боргами. Кредит за авто, оренда офісу, купа розходів. Партнери… що тепер кому казати, як жити?

За кілька тижнів новини повідомляли, що Артема знайшли мертвим в обіймах мертвої ж повії, в дешевому готелі. Поліція назвала це самогубством.

Олексій довго не міг оговтатися. Самогубство? три кулі? Одна двох наскрізь, а потім контрольна кожному в лоб? Хіба так буває? Але про це заявили офіційно представники закону. То виходить таки правда?

Він втратив усе, але щось отримав натомість - це сумнів. Можливо правила написані не для того, щоб їм слідувати, а щоб зрозуміти, коли варто їх обійти — і чи готовий ти заплатити за обхід дорогу ціну?

- - - -

– Твого ферзя я зупинив, тепер він не в грі! - усміхнувся молодик, але побачив стурбований погляд батька.

Як у сповільненому кіно, через необережний рух, кінь падаючи на камʼяну підлогу втратив голову.

– Так ферзя нема, – Задумливо промовив старий, – але нема тепер і коня. Які ж вони крихкі…