Велика шахівниця голодного міста.

Молодий, статний чоловік у смокінгу, з червонуватими від хронічного недосипання очима, випустив дим сигари на шахівницю. Вишикувані фігури занурились в нього немов у ранковий туман. – Ну що, нова партія? – звернувся він до дідуся закутаного в плед. – І не набридає тобі, знову за своє? – Втомлено відповів старий. спускаючи ноги з крісла качалки на підлогу. – Що, знову до першого? Чи може наважишся зіграти на повну? – уточнив молодик, щира посмішка якого відкрила рівний ряд білосніжних зубів з іклами що ледь виступали. – Замолодий ти для таких амбіцій сину. – Зі співчуттям в голосі прошепотів старий пересуваючи білого пішака на дві клітинки уперед. – Твій хід!