Зірки знають краще

《Ніщо не скінчується поетично.

Воно закінчується і стає таким.

Любов не передати генетично,

Кохання завжди було чимсь простим》

Targan — коврик в ванній

Мишенятко боялось. Подумки воно вже забилось в куток і не виходило звідти декілька днів. Поки Аля не покличе їсти, а потім знову тікати у світ під ліжком у кімнаті.

Та зараз залишалось лише усміхатись дівчаткам-подружкам і запевняти, що сама зможе дійти додому. Їй не потрібна підтримка. Їй потрібно заритись під ковдру та спробувати вгамувати серце, яке так шалено б'ється. Втікти. Подалі від реальності.

Але не виходить. Чоловік вже йде в її бік, і тікати немає куди. Не у школу ж назад, навпаки, Стеллу тільки-но відправили відпочивати.

— Не підходь до мене. Я не хочу тебе бачити. — Голос спокійний і впевнений, Дан навчив її берегти емоції, як зеницю ока, і не показувати аби-кому.

— Я просто хочу поговорити, чому ти втекла? — Простягає до неї руку, і якби захотів, схопив швидко. Ніхто б і не помітив маленьку дівчинку за великою автівкою і таким же великим чоловіком.

Він ніколи не був з нею злим, але бажання залишатись поряд все одно не було. Стелла заплуталась. Їй хотілось грошей, але, коли Дан засудив за рішення заробити саме так, впевненість в ідеї одразу кудись поділась.

— Відійдіть від дівчини і не змушуйте мене кликати охорону. — Чути оксамитовий голос позаду. Чіткий, низький голос. Важка долоня зникає з її передпліччя і сіроока видихає.

Андрій Ветт. Найкращий друг Лісового, який вчиться у паралелі. Хлопець рідко ходив у школу, більше полюбляючи музичну школу за рогом. Але сьогодні, обравши навчальний заклад, з'явився як ніколи вчасно. Природні кучері на його голові завжди переманювали на себе увагу, а очі… Очі блищали щастям, адже він завжди знав куди рухатись і що робити в хаотичному світі. Стелла заздрила цьому. Вона так не вміла.

Обертається до нього і швидко заходить за спину. Втручатись у конфлікти їй було заборонено.

Сильні плечі контрастували з лагідними і ніжними руками. Він завжди беріг ці руки, без них музики не створиш.

Обережно забирає з його руки гітару, і сама вже на готові кликати когось на підмогу. В силі Андрія вона не сумнівалась, але проблем з навчанням в нього і так достатньо.

— Хлопчику, відійди. У нас доросла розмова.

— Доросла розмова зі школяркою? Я зроблю вигляд, що не чув цього. — Підійшов ближче, користуючись перевагою зросту. Стелла не бачила, але знала: погляд карих очей був злим, а намистинки в ньому, які завжди сяяли привітністю, зараз палають вогнем. — Ще раз побачу поряд з нею, викличу поліцію.

Бере дівчину за руку і проходить повз. Тремтіння в кінцівках відразу заспокоюється, а вулкан всередині замовкає. В ніс вдаряє запах дорогих парфумів. Жахливо. Як вона взагалі могла погодитись на таке?

Андрій сильно вдаряє вільною рукою по капоту, вулиця здригається від голосної сигналізації. Декілька перехожих звертають увагу, але Ветту все одно. Він звик до уваги навколо себе. Хороший хлопчик і поганий користувались успіхом в цьому місті. І всі заздрили Стеллі. Вона ж захопила увагу обох.

— Дякую за допомогу. — Розповідати подробиці не хотілось, до того ж сльози стискали горло.

— Хто це був? Дан не попереджав мене про мужланів, лише просив приглянути за тобою.

— Неважливо, це вже в минулому. Впевнена, більше він не підійде, немає сенсу. — Вона дійсно вірила в це. Хоча життя кожен раз било її по щоках за цю віру в хороше.

Андрій зупиняється, беручи її вже і за другу руку. Його дотики були м'якими, як рожева хмаринка. Суттєва різниця з чоловіком, якого вони зустріли, а тим більш з Даном.

— Я знаю тебе, Стелло, не гірше за Лісового. І не буду намагатись вибити з тебе щось, ти вже майже плачеш. Але, якщо буде потрібна підтримка, я завжди поруч. Якщо не в школі, на студії точно.

— Я знаю, Ветт. Знаю.

Йшли вони, тримаючись за рученята. Це не було романтично, не викликало метеликів у животі. Це було, як саме собою зрозуміле. Вони знали один одного з дитинства. Коли Дана не було поряд, завжди був Андрій. І нехай він не заспокоював її жахи по ночах, підтримка відчувалась ментально. Даня - емоційний потік, без можливості уникнути вогонь, який він створює в житті всіх навколо. Андрій - тиха і спокійна вода чи море, яке охоплює шторм, але ти не боїшся в ньому потонути. Вже ні.

Музикант довів її до дому друга, адже дівчинка все ще хвилювалась за сестру. Але дійти не встигли. Стеллу прибило цвяхами до землі, коли вона побачила ЇХ разом.

Рома, закутаний у сонячні промені, відверто насолоджувався моментом. Але і Даня не відставав. Вона вперше бачила його таким щасливим, ніхто не викликав в нього таких емоцій. Не одна дівчина. І сама ж сказала кароокому бігти за Данькою, сама!

— Це той новенький, про якого вся школа гудить? — Всміхнувся Андрій, але шок на обличчі Стелли змусив його закрити рота.

Романтика навколо них розвіялась так само швидко, як і почалась. Вони покинули вулицю один за одним.

А Стелла, палаючи від люті, полетіла за своєю людиною. Навіть не попрощавшись.

*

— Додому її довів, захисник-любитель? — Даня стояв, обпершись на старий будинок. Руки в боки, срібний браслет виблискував на сонці, яке нарешті вийшло, і всміхався привітністю. Втім, сам Лісовий теж відійшов і злість вже не показувалась в очах.

Та ще не вечір. Рома тепер знає про неї, а отже в будь-який момент вона зможе вилізти зі схованки і видряпати йому очі. Треба бути обережним. Не можна підходити близько.

Але коли він востаннє слухав здоровий глузд? З цим придурком це неможливо.

— Звідки знаєш?

— Йшов за вами. Потім пішов швидше, через гаражі. Там є короткий шлях. — Рома ще погано орієнтувався в місцевості, хоча у Києві завжди швидко знаходив дорогу. Але це не Київ. На жаль.

— А казав, не будеш піклуватись. — Посмішка сама собою з'являється на обличчі, і він не в силах зупинити. Лише поглядом припадає до кедів, потертих і старих.

— Не буду. Це заради Алі, не заради тебе.

Але Рома не повірив. Якби він казав правду, не чухав би при цьому ніс. І сказав би про Стеллу, бо все у цьому світі він робить заради неї, а не заради її сестри. Отже, збрехав...

— Слухай, ти занадто багато на себе береш. — Хлопець і не помітив, як Лісовий дістав електронку, і тепер дим летів прямо в обличчя. — Якщо думаєш, що навколо тебе крутиться світ, то ні. Навколо мене.

Тепер вже реально сміється, вголос. Цей сміх гарний і глибокий, з хриплістю від куріння та радістю в погляді. Але Ромка голови не підіймає, так і дивиться на вологий асфальт.

Тоді Даня сам це робить. Вказівним пальцем бере за підборіддя, щоб побачити карі очі. Він був вище на голову, і відверто розглядав хлопця. Другою рукою проводить по кучерявому волоссю, і воно розтріпується навіть сильніше, ніж від вітру.

— Навіщо ти це робиш?

— Що роблю, Ромочко? — Рука йде далі, обличчям. Повільно закриває очі. Проводить по щоці, спускаючись до шиї.

— Другий день поряд. Чому? — Думки плутались, мозок міг реагувати лише на гарячі руки, не на слова.

— Сам не знаю. Ти... Інший. Тут немає таких. Справедливих, добрих, чесних. Сьогодні задумався, що не побоявся б залишити з тобою Алю. В душі є відчуття, що можна довіритись. Звідки ти взявся так різко, посеред року?

Відповідати не хотілось. Ніжні рухи дарували такий бажаний спокій.

Все закінчилось так само швидко, як і почалось. Рома навіть не відразу відчув, що поряд вже нікого немає. Боявся розплющити очі. Але холодний вітер повернувся, а хвоя, навпаки, зникла.

Він стояв один. В метрі від нього гримнули залізні двері. Дан пішов додому, палаючи від сорому і люті на самого себе.