Зірки знають краще

Вона не хотіла приходити. Було лячно, що нічого не вийде. Що вона нікому не сподобається, що не знайде спільну мову. В її голові була купа маленьких мавпочок, які псували життя. Ці думки їли її зсередини. Лякали сильно, до жахів по ночах.

Але там була людина, яка підтримає навіть її бурю всередині.

Після сварки з Даньою йти на вечірку бажання зникло. Сидіти вдома та накручувати себе... Не вихід. Отже, ідея була одна. Йти до Андрія. Хлопець завжди зникав серед музики, це допомагало відволіктись від сірих буднів. Від людей, нудних та неправильних. Депресивних. Кожен має право на особистий розвиток у своєму темпі, проте Ветт дотримувався поняття, що в першу чергу ти маєш відрізнятись від інших. Знайти щось своє. Його відрізняла пісня. І музику було чути ще з коридору.

Її кроки впевнені, спина пряма. Робити вигляд, що все добре, вона вміла найкраще. Особливо, коли поряд не було Дана. З ним вона не могла тримати емоції при собі. Занадто близькі були. Тому і плакала часто, і злитись змушувала усіх навколо через ці солоні краплі на щоках. Слабкість, яку дозволити насправді не могла. Він найкращий! І Стелла теж має бути такою. Поряд з ним.

Згадувати про Лісового, чесно кажучи, не хотілось. Хай йде тим самим лісом, в честь якого в нього прізвище.

Зупиняється, коли попереду з'явився вхід у приміщення. Отже, прийшли. На табличці написано: "Кабінет музичного мистецтва. Андрій Ветт."

Не встигає навіть постукати, коли двері відчиняються.

— Стелло, чого стояти? Заходь швидше.

— Як ти зрозумів? — Її прибило цвяхами до підлоги, не інакше. Поворухнутись змогла лише за допомогою хлопця, який схопив за руку та потягнув всередину.

— Відчув. — Так просто. А в нього все просто! Ще з моменту їх першої зустрічі. Це бісило, адже сама могла лише ускладнювати та накручувати. Так казав Дан, значить, це правда.

Звук барабанів стих, як тільки Ветт зупинив дівчинку за ними рукою. Та лише усміхнулась, покидаючи прихисток. Для них це - порятунок. Стелла ж ніколи не сприймала вміння співати, як щось, що лікує.

Яна була яскравою у своєму образі та прикрасах. Кучеряве волосся доповнювало темний мейк. Але насправді дівчинка тиха, непримітна всередині. Барабани додавали драйву.

— Дан накричав на тебе за вибір спеціальності? Він обожнює контролювати. Особливо своє маленьке мишенятко. — Сідає на край сцени, бринькаючи щось на гітарі.

Стелла боязко опускає поряд. В ніс вдаряє приємний запах парфумів.

— Ні, ми посварились через Рому... А вступаю я на математичний факультет. Мені дуже подобається, я задоволена, правда! — Намагається перевести тему, аби не думати про Даню.

— Але все ж ти тут. — Ці слова вдарились у скелі душі, як море. В цих скелях вона давно загубила мрії та себе справжню. А він повертав. І, піднімаючи з глибин справжню дівчину, посміхався, ніби нічого такого не ставалось.

Ніби не він цим сяйвом в очах змушував згадувати забуті в дитинстві цілі та бажання.

— Я не можу жити без музики. Але це ніколи не принесе мені грошей, розумієш?

— Я теж не знаю, чим займатись, якщо не мистецтвом. Якщо нічого не вийде, що мені робити далі?

— Ти поїдеш! В тебе буде багато нових знайомих, ти знайдеш щось нове. Інший шлях.

— Сподіваюсь, він мені не знадобиться.

— Мені б твою самовпевненість. Ніколи не покинути це маленьке місце, де тебе кожна собака знає. — Зітхає, але не сумно. Скоріше втомлено.

— В тебе завжди є вибір, Стелло. Твій вибір, а не Дані. Чого хочеш ти?

— Втекти від реальності. — Не задумуючись відповідає сіроока.

— Музика допоможе. В ній багато любові, а саме її ти потребуєш. — Андрій завжди знав, як підібрати слова. Знав, що сказати. І ці слова у поєднанні з блискітками в карих очах дарували надію.

— Знаєш, кохання така штука. Спочатку віддаєш себе, а потім віддають тебе... Як непотріб.

— Можливо ти просто занадто багато від нього вимагала? — Одразу зрозумів, на що натякає на Лісового.

— Можливо. Та чи заслужила всі ті слова?

— А чи погана ти людина?

— Ну, вже точно не хороша. — А потім, трохи поміркувавши, додала. — Значить, заслужила.

— В такому випадку втеча від реальності точно потрібна. Вставай. Ви завжди казали, що зірки знають краще, що робити. Але я довіряю музиці, а не далеким небесним тілам.

І наступні години її життя заполонив звук гітари. Свого власного голосу. І надії в очах Андрія, що все буде добре.