Зірки знають краще

《Поки заснеш, я читатиму вірші,

Яким піснями не стати

Це така рідкість знайти того

3 ким можна спати, просто спати.》

Jerry Heil – На килимі.

Дощ заляпував окуляри, які довелось вдягнути, бо лінзи закінчились. Кросівки, на щастя, ще були сухі. Але це ненадовго. Освітлення в районі було поганим, отже в будь-який момент він міг потрапити у калюжу. І новенькому взуттю прийде кінець.

Мартін жив у власному будинку, що вирізняло його серед бідних школярів і підлітків. Не сказати б, що Рома дуже бажав йти на цю тусовку. Але відмовити не зміг. Потрібно вливатись у колектив, а як ще це зробити, якщо не так?

Було страшно. Бажання втікти додому, заритись під ковдру і нікого не бачити хвилями з'являлось у мізках, а потім знову і знову залягало на дно в агресії на самого себе. Ховатись весь час не вийде. До кінця літа він точно пробуде в цьому місті, а це майже пів року!

Який був потрібен будиночок, Рома зрозумів одразу. Він стояв над дорогою, яка вела до лісу. Де-не-де проїжджали автівки, а з самої будівлі гриміла музика. Хлопець вже думав зателефонувати власнику вечірки, але не встиг. На нього налетіла тінь, вихром збиваючи з ніг, та закутуючи в їдкий запах парфумів. Щось середнє між абрикосом та східними спеціями.

— Ромка, ти? Я тебе сто років не бачила! — Маша могла перекричати і музику, і дощ, і навіть грозове небо.

Впізнав її одразу. Вона була майже одного з ним зросту, хіба що трохи меншою. Незмінні чорні конверси на ногах у будь-яку погоду, дві темненькі косички і яскрава помада. Найкраща подруга дитинства викликала спокій. Тепер і жити захотілось, і гуляти, і витримувати всі перешкоди цього жахливого містечка.

— Ти чому не написав, що приїдеш? Ти в гості, з мамою?

— Це довга історія... Я буду закінчувати тут школу. — Видихнув він зі співчуттям. Провина перебила всі інші емоції, адже написати подрузі він не встиг.

— І нічого мені не сказав?! — Обурено б'є його в груди, але майже одразу на її обличчі з'являється усмішка. — Я знаю, що ти рідко ділишся планами. Я не ображаюсь. Ходімо, розкажу тобі про все тут!

Бере його за руку і власними ключами відмикає ворота часного дому.

— Звідки в тебе...

— Мартін мій хлопець. Іноді дуже зручно зустрічатись зі старостою і головним тусовщиком району.

До Маші майже одразу приклеїлась компанія дівчат, яку він бачив у школі зі Стеллою. Чому тільки одразу не помітив серед них Марію?

— Це випадково не той новенький, який малу Дана врятував вчора? — Нарешті звернули увагу на кароокого, який стовбичив десь позаду компанії.

Розмовляти з цими ляльками бажання не було, а Мартіна він поки так і не зустрів. От і плентався за Машкою.

— Стеллу? — Очі подруги полізли на лоба. — Серйозно? Сподіваюсь, тобі не довелось мати справу з Лісовим. На нього нервів нікому не вистачить.

Розповідати про їх дивні взаємини з Даньою не хотілось. Точно не поряд з купою чужих людей. Він не розумів, що до нього відчуває. Думати кожен день і пекельно ненавидіти... Хіба може бути тут місце дружбі? А коханню? Це все занадто складно для нього.

— Та ну, Дан не такий вже і злий. Оберігати так малу не кожен зможе... Вони все ж зустрічаються, як думаєте? — Не вгавали дівчатка.

— Це його обов'язок. — Заперечила Маша. — У кожного лідера мають бути свої люди, без них він ніхто. А кохання... Ні, це не про Даню. Я людей відчуваю, і він любити не вміє.

Ці слова засіли в голові Роми. Вони програвали, як стара платівка, що ніяк не замовкне. Така стара, що скоро розсиплеться, але до цього конкретно набридне.

*

Даня обожнював гуляти. Даня любив випити. Цілуватись теж, напевно, любив. А от коли їбуть мізки... не дуже. Саме тому сьогодні він планував поговорити з Кассом, щоб раз і назавжди відштовхнути його від себе. Цей вулкан почуттів ні до чого хорошого не призведе.

Поряд не потрібні люди, які змушують внутрішній якір хитатись. Рома змушував. Він викликав у хлопця емоції, цілий їх вулкан. І нічим хорошим це не закінчиться.

— Даааан, а де Ветт? Ти сьогодні без нього? — З жахливим писком налетіла на нього одна з компанії Стелли. Вони всі були для нього на одне обличчя. Гарна обгортка і ні краплі мізків всередині.

Вони продадуть одна одну за один лише погляд Дана чи Андрія. Тільки не розуміли, що ті на лицемірство не поведуться.

— Я звідки знаю? Він мені не звітує.

— За то Стелла завжди звітує вам обом. Ти і без неї сьогодні. Набридла вже, бігає за вами, як песик.

— Тобі повезло, що в мене сьогодні хороший настрій і я пробачу твоє зневажливе ставлення. Новенького бачила?

— Яке-яке ставлення? Це ти вже від цього столичного нахватався?

— Відповідай на питання, коли я прошу. — Боляче хапає за руку, але дівчині все одно. Всі звикли до Дана з його вибриками.

— Поцілуєш – скажу.

Довго просити не довелось. Даня з силою притягує її до себе. Долоня лягає на потилицю, ще сильніше притискаючи губи до своїх. Язики майже одразу сплітаються, а дівчина навпроти стогне від задоволення. Наостанок хлопець проводить великим пальцем по її щоці і блондинка, похитуючись від задоволення, відходить назад.

— Не бачила я його. Навіть, якщо він тут, то шукай біля Мартіна. Це він його особисто кликав.

Пробиватись через купу п'яних людей, коли ти сам ще тверезий – складно. Не увірватись на кухню за випивкою – ще складніше. Даня і сам не розумів, чому зараз не відпочине. Чому шукає цього дивного новенького, дає йому призвіська та кидає Стеллу одну. Сам на сам із власною зламаною душею.

Вона важлива для нього. Але вперше він обрав іншу людину.

Рома сидів на диванчику. Колись той був білим, але після нескінченної кількості людей, що змінювались один одним, став сірим. Яскрава пляма якогось напою сяяла з одного боку, а з іншого купкою примостились люди.

На його колінах сиділа Маша. Вогонь в очах Лісового запалав. Дівчина сміялась закинувши руку на плече хлопця. А час ніби зупинився. Він літав, кружляв, бився навколо Дана, намагаючись проникнути у серце, пробити лід. Але не виходило. В те серце вже давно ніхто не стукав, а забилось воно у відповідь на токсичність та жагу до справедливості в обличчі Роми.

Хотілось вкрасти його, сховати, зробити все що завгодно, аби ця купка школярів не витріщалась на новенького з такою цікавістю.

— Лісовий власною персоною! Яка честь. — Сміються хлопці, потискаючи Дану руку. — Яким вітром? Щей без постійної охорони.

Не зрозуміло, кого саме вони мали на увазі, Ветта чи Стеллу. Та і неважливо, ті все одно сьогодні не поряд. Вперше за довгий час.

— Так вийшло. Є якісь новини від Тори? Мені треба переговорити з ним з приводу нового лідера на вересень.

— Останній раз я чула про нього, коли поліція пакувала його і всю компанію. Навряд чи він швидко вийде на зв'язок. — Похитала головою Марія, знову привертаючи увагу до своєї персони.

— Машо, давно не бачив. Куди зникла? — Усмішка чиста-чиста, але не щира. Лише Касс помічає злість в очах, і від того ще ближче притискає до себе дівчину за талію. Сука. Гратись надумав? Нічого, пограємо. Тільки по його правилах.

— Є свої привілегії від хлопця-старости. До речі, познайомся, це Рома. Він врятував твою Стелку, пам'ятаєш?

— Ні, не пам'ятаю. — Погляди зустрічаються, об'єднуючись і створюючи болото. Болото, в якому потонуть обоє.

— Справді? Що ж, в наступний раз дозволю їй розбити собі голову. Втрата свідомості не жарти, але думаю вона впорається. — Яд в голосі заполонив собою простір.

— Ну тоді я вже точно запам'ятаю, бо за подібну витівку тебе похоронять. — У кімнаті залунала тиша. Дійсно, ніби похоронна. Це здивувало Машу, бо вона навіть не думала, що в цих двох настільки погані стосунки.

Почала щось нашіптувати Ромі на вухо, заспокоюючи. Їй не потрібні були сварки, не в цьому домі. Мартін би тоді вигнав їх усіх, навіть Дана.

Але Лісовий сприйняв цю близькість зовсім з іншого боку. Витримувати ще довше сил не було, доведеться визнати, що ревнощі заполонили очі.

— Ти що, здуріла? Де Мартін? Якого ти вилізла на нього? — Кароокий встигає лише помітити чорне волосся Марії, як вона вже валиться на коліна від різкого руху Дані. Він був сильний. Не скільки фізично, як морально. Іноді навіть занадто. Про таких кажуть, що зламають і не помітять.

Маша на підлозі довго не вбивалась, підскочила зі швидкістю світла і одразу кинулась на Лісового.

— Це ти вже зовсім берега не бачиш! Ти маєш допомагати нам, а не сіяти страх. І я не боюсь тебе, хоч вбий. — Штовхає його, але він не звертає на це увагу. Обходить дівчину і вже тягне Рому за руку.

Подалі.

Подалі звідси.

Разом.

— Забираєш Рому і навіть не пояснюєш причини! Що це все значить, Дан?

— Марії краще було б закрити рота ще в моменті, коли встала з колін. А інакше зараз знову на них впаде. — Музика стихла, і голос Лісового пролунав в унісон з грозою. — Касс під моїм захистом. Новенького не чіпати.

Заперечити ніхто не зміг. Не тому що боялись, а тому що знали – Дан справедливий. Його поважали. Йому вірили.

Кучерявий йшов мовчки до самої вулиці. Лише, коли хлопці вийшли за територію будинку і відійшли на достатню відстань, зміг вичавити з себе злість. На старті примарну і незграбну, але з розумінням, що поряд з Даньою вона почне палати все сильніше:

— Касс? То ти мені вже й призвісько придумав? — Вириває руку з долоні, яка від початку тримала його, щоб не втік. Обуренню не було меж, а токсичність прямо-таки лилась із вуст. — Я тобі не собачка, щоб виконувати всі забаганки!

— Так, ти не собачка. Ти маленьке цуценя, якому зав'язують бантики на кучерявому волоссі та тепленько одягають на вуличку. — Підходить ближче і Ромі важко витримати цю близькість. — Мене б мало бісити це в тобі. Ця твоя столична аристократичність та відсутність здорового глузду. Але вона навпаки, притягує до себе, як магніт. І від цього страшно. — Долоня лягає на ті самі кучері, і кароокий інстинктивно завмирає.

— Страшно за... себе?

— За тебе страшно, Касс. Я не такий хороший, як тобі здається. Я лише дозволяю бачити цю свою сторону. Не знаю, навіщо. Ти не заслужив. Ти абсолютно нічого не зробив для цього, і мене це бісить. Бісить, що не можу не думати про тебе і твої очі.

— Іноді мені здається, що в тебе поїхав дах.

— Можливо, в мене є довідка з дурки? Ти не перевіряв. — Рука зникає, переміщуючись в карман спортивних штанців. Десь всередині Ромі стає сумно через це, але він запихує емоції подалі. Не до них зараз.

— Я взагалі мало знаю про тебе. Всі навколо кричать обходити Дана десятою дорогою!

— Та щось поки погано виходить, чи не так? — Сміється і ця постійна маска веселощів на його обличчі починає набридати.

— Я і не намагався. Що ж, цей вечір чудова можливість почати. — Різко розвертається і прямує кудись у бік, де ще існують спалахи далеких ліхтарів.

— Ну і куди ти? — Кричить, але не наздоганяє. Поки що.

— Подалі від токсичного, самозакоханого і такого страшного для всіх хлопця!

— Ну точно не страшніше самотніх нічних районів.

— Не хвилюйся, якщо мене десь пристрелять, я звинувачу в усьому тебе!

— Чудово. На суді скажу, що кохав тебе. — Сміх знову проштовхується крізь великі краплі, що стікають по будинках. Але Касс не сприймає це його "зізнання" серйозно. Даня не вміє кохати, Маша права. Це вже точно.

— Йди до біса, Лісовий. — І морок поглинає його остаточно, без можливості кричати знову.