Савка і воївничий екзамен

У Вася була погана особливість. Він страшенно пітнів, коли хвилювався. На екзамени чи побачення (котрі бували в нього раз на рік) брав змінну футболку, бо в мить міг перетворитись на духмяну тремтячу смердючку. Зараз вологі руки настільки трусились, що викрадений в матері ключ вже втретє падав на підлогу.

— А щоб вас клопи покусали, — шипів Шикало, намагаючись не шуміти посеред ночі у маєтку Горгони.

Після інциденту з упиряками матір добилась відсторонення сина від занять і це було би чи не найкраще в житті покарання, якби не її наполегливе: «Юначе, ти їдеш на тиждень додому і на тебе чекає дуже конструктивна виховна робота». Отож, виховні роботи тривали з самого ранку до пізнього вечора, а вже о другій ночі Вась порушує чи не найстрашніше правило: «Ніколи, ні за яких умов, ні в якому разі не заходити в кабінет матері».

Ключ провернувся в замку надто гучно, щоб з впевненістю заявити — Вась попав по саму луску.

Кабінет Горгони був такий же величезний, як і її его. Попри те, що Вась любив матір, хай би яка вона владна не була, розмаху її самолюбства він не поділяв.

— Що ж, мені треба знайти те, що має бути надійно заховане. Та в цьому кабінеті аби за рік роззирнутись, — буркав під носа хлопець.

В кишені завібрував телефон і нетерпляче повідомлення з купою знаків питання від Савки красномовно натякало, що чекати подруга не вміє. Задача була надскладна: знайти ЩОСЬ, що могло б пояснити небажання упиряк в складанні Савкою воївничого екзамену. Чому саме кабінет Горгони? Бо вона та, хто про війну з упиряками та про їх приниження говорить чи не щодня. Її знання в слабкостях кликатих настільки глибокі, наче крім них в Чорнолісі ніхто не живе. Чого вартують статті в щотижневиках: «Упирський Цар. Як ми його здолали та що з ним було не так?»

— Я не знаю, що шукати, — скімлив хлопець в слухавку, коли Феня і Савка наперебій просили допомоги.

— Все, що знайдеш про зубатих, Васю. Не будь телепнем. На кону…

— Оцінака Савки за екзамен? — іронічно запитав Василевск.

Хоча б глупа ніч сприяла пошукам. Ясний місяць рвався у велике панорамне вікно, наче й сам хотів прочитати щось про тих, хто ходить під ним. М’який килим під ногами глушив кроки, що було на руку Васю, але серце стукотіло так, що здавалось чути на іншому материку.

Спершу хлопець підійшов до великого дубового стола, що стояв стільчиком до вікна. Безперечно, всі стулки, шухлити та ящички в столі були зачинені, але Вась навчився користуватись відмичкою ще в юні роки, коли матір закривала від нього журнали з гарненькими холоднокровними.

Попри мамину серйозність, сторогість і педантичність, в її шафках був суцілний безлад: обгортки від солодощів, чеки, зімнуті папірці та купа сміття, котре змішувалось з паперами.

Попорпавшись в столі, Вась знайшов лише лист від когось з позначкою «Д», датований минулим місяцем. Лист лежав в самому кутку, зімнутий але ще запечатаний. Вась сунцув листа собі в задній карман джинсів і продовжив пошуки.

Минуло чимало часу. Хлопець передивився чи не всі шафи, комоди та полиці. Попіднімав всі картини в пошуках сейфів, але крім книги «Столітня правда битви при Чорноліссі» нічого пов’язаного з упиряками він не знайшов.

— Це все, більше нічого, — говорив він вранці подругам, ледь стримуючи тягу до позіхання, адже спати ліг близько п’ятої ранку, а вже о шостій матір розбудила його вичищати газон від росяних равликів.

— А лист? Що в листі? — допитувалась Феня.

— Ще не дивився, — роздратовано буркнув Вась.

— Ти чого гарчиш, наче не з тієї ноги встав?

— Бо мої ноги зараз би краще продовжили лежати, а не позали з-поза ранку по вологому газону. Жінки, дайте мені трішки спокою. Я задля вас поліз у саму пекельну пащу…добре, що вона спала в той час. Герой потребує винагороди.

— Добре, — видихнула Феня. --- Збирай своїх равликів, герою. Доречі, у тебе слиз під носом вже з півгодини. Як вимиєшся, одразу прочитай той лист. Чекаю. Відбій.

Магікограм мелодійно телемкнув, надміру серйоне обличчя Фені та заспане Савки зникло, а на темному екрані телефону лишився втомлений Вась з козюлею під носом.

— Чудово…Ще й застудився.

***

Матір поїхала в Академію близько восьмої ранку, тому, не завершивши свою роботу (хоча, направду, він її і не починав, бо росяні равлики приповзали щоранку, точно на те ж саме місце, звідки їх було нахабно викинуто), Вась прийняв холодний душ та прийшов на кухню.

На столі лежала записка:

«Сину, ти був дуже чемний в останні дні, я спекла твої улюблені тістечка. З любов’ю, Горгона Шикало».

У Вася серце взялося спазмами, у горлі стало так гірко, що навіть чистий цукор би не перебив ту гіркоту. Василевск подивився на симпатичні пундики, що мама аккуратно склала на блакитній тарілці, відвернувся від них і дістав з кишені таємничий лист з літерою «Д».

«Горгоно, Пророцтво збувається. Скоро книга буде прочитана і тоді все, що ти будувала так довго --- буде стерто в попіл. Ти не чула мене тоді, не чуєш мене й зараз, але час спливає. Випусти мене і я допоможу врятувати нас всіх.»