Савка і воївничий екзамен

Феня, вона ж Феофанія Панциско --- онука Панциско Злослава Батьковича, вона ж донька Орисі та Ротмира, що зникли безвісти в день її народження, вона ж найкрутіша дівчина Академії, зараз заспокоювала заплакану Савку, бо та вже п’ятнадцять хвилин не могла повірити, що в людиському світі Магікограм не працює.

--- Та що ж ти будеш робити, --- закочувала очі Фена, --- хіба ж тобі не говорили на лекціях, що тут не діють чарівницькі закони? Куди людському світу до наших магічних сигналів? Світ примітивний. Та втягни вже шмарклі і йдемо щось поїмо. Лишилось сорок п’ять хвилин на розваги, а тобі ще потім екзамен перездавати.

Феня була на добру голову вища за подругу, тому часто тріпала ту по волоссю, наче молодшу сестру. Через власну силу, котра перейшла їй у спадок від діда (за словами деяких викладачів) та й власне через статус онуки засновника Академії, дівчина нудилась серед одноліток. Відмінники чи ж швидкочарці (це так між собою учні класифікували кращих на курсі) були для неї занадто фальшиві й улесливі, не давали їй проходу з пропозиціями долучитись до їх груп, а це дуже дратувало. Тому, в якийсь момент, Феофанія просто перемкнулась на двієчників чи ж довгочарців.

Власне, так вона і подружилась з Васем та Савкою. І ця дружба стала нині причиною того, що вони застрягли в одній із кав’ярень в черзі за ароматним кавовим напоєм під назвою «лАтте» чи «латтЕ» (ці люди не можуть дійти згоди навіть у вимові напою, не те щоб повірити в існуванні іншосвітів).

--- А це що? --- тицяла Савка на кожен предмет в кав’ярні, фотографуючи все підряд.

Дівча вперше опинилось в світі людей і не дивно, що вона була настільки шокована. Савку взагалі здивувати --- раз плюнути.

--- Савусю, дивись, це чаш-ка --- подражнив подругу Вась, коли вони нарешті сіли на м’які диванчики.

--- Та годі тобі, --- шикнула на друга блондинка, --- хіба ж я горнятка не бачила?

Савка гордовито піднесла прозору високу склянку з вушком на тонкій ніжці і відпила гарячий напій. Але поки Вась, широко всміхаючись, розповідав якусь чергову вигадану історію, дівчина таки клацнула чашку на телефон.

Феня ніколи не встрявала в словесні перепалки друзів. По-перше, їй було байдуже, її любов до них обмежувалась задоволенням від їх присутності. По-друге, вона часто була на босі Вася, бо Савка й дійсно викликала непереборне бажання постійно її підколювати. Та зараз було ще дещо, що не давало Фені кинути гостре слівце до жарту друга.

Якесь дивне знайоме відчуття огорнуло дівчину й перш ніж вона захвилювалась, в кав’ярні задзвенів дверний дзвіночок. Трійця дружно повернула голови до входу. В приміщення увійшла така ж трійця друзів. Єдине, що виглядали вони так, наче готові до пограбування: чорний одяг, бліді обличчя, вуста налиті кров’ю, темні-темні очі й рухи плавні, наче їх шліфував вітер.

--- Це що, упиряки? --- зашепотіла Савка, вдивляючись в підлітків.

--- Схоже на те, --- відвівши погляд від компанії, кинув Вась.

--- Феню, може підемо звідси? Нам проблеми не потрібні. Якщо вони почують нас…

Та Феня Савку не чула. Її погляд прикувала висока дівчина, що йшла позаду всієї компанії. Чорне густе волосся, таке ж як у Фені, лиш довге, до талії, легко колихалось в такт легким крокам. Шкіряна куртка, була на декілька розмірів більша, прикрашена купою металевих підвісок, булавок, шпильок та ланцюжків, дивно дзенькотіла аксесуарами щоразу, як дівчина робила рух рукою. Тонкі пальці манірно прибрали волосся за вухо, відкриваючи на шиї тату, котре тягнулось кудись вниз за комір і Феня готова була закластись, що десь вже бачила схожий малюнок.

Якоїсь миті погляди дівчат зустрілись, чорні очі упирки блиснули вогнем, а пухкі маленькі вуста, червоні від природи ледь сіпнулись в посмішці.

--- Феню, пішли! --- шикнула Савка, хапаючи подругу за руку.

Феофанія не одразу збагнула, що її вже тягнуть до виходу й прийшла в себе тоді, коли Савка опинилась на підлозі. Над нею нависав ще один з компанії упиряк, холодно дивлячись на дівчинку.

--- Дивись, куди йдеш, кульбабко, --- мовив той, без тіні емоцій в голосі.

--- Хей, ти сам її штовхнув! --- гирнув Вась, що зробив дарма, бо упиряки не були налаштовані на словесну перепалку. Вони обступили хлопця, хижо вишкіряючись й навіть не звертали увагу, що офіціантка просила всіх заспокоїтись.

--- Народ, вистава закінчена, ми йдемо звідси. --- втрутилась Феня, виставляючи руки вперед, ховаючи Вася за спиною. --- Савко, підводься. Ми йдемо, не хочемо проблем. Тому. Просто. Йдемо.

Савка ображено обтрусила спідницю й зиркнула на хлопця, що штовхнув її. Той поглядом дівчину не нагородив, хоча Савці було байдуже. Вік би його не бачити.

Вась же був злий, наче бісів пес, коли того не погодували. Злий був більше на Феню, котра стала перед ним, наче він боягуз останній. І лиш Феня думала тільки про дівчину, котра ховала дивне татуювання й зникла, наче її там і не було.