Савка і воївничий екзамен

Вась, якого матір сварить за подібне до себе звернення, ніколи не був відмінником.

Він був просто сином Горгони Шикало — правнучки з багатьма «пра» тої самої Медузи Горгони, котра обертала ворогів в камінь. Василеск — як і вимагала називати себе матір, був напівкровним василіском, бо батько юнака — смертний Петро Шикало — одного разу встояв перед чарами Горгони й від їх раптової любові стався цей високий худорлявий юнак, з яскравими зеленими очима, оливковою, майже зеленкуватою шкірою, кирпатим носом та довгим неслухняним волоссям, котре він постійно ховав під шапочками.

Попри хибну думку викладачів Воївничої Академії, Вась таки був здібним юнаком. Магія метаморфозів давалась йому напрочуд легко й він міг заткнути за пояс навіть Давида Давидовича — викладача зі стихійних змін. Але репутація Горгони — керівниці батьківського химеро-комітету з питать оборони території Академії робили з Вася привід для кпинів.

Власне, тому він подружився із Савкою. Бути донькою ректора Академії — самого Ореста Вічного — та ще задача.

Вась в Академії вчитись не хотів, але матір наполягала на його присутності в одному із наймогутніших закладів в Затимсвіті, бо «Колись давно, моє дитя, ти станеш величним воївником й будеш повторювати мої звитяги, як це було за часів великої війни з упиряками».

Тож, будучи черговим продовженням звитяжності свої попередників, як і більшість учнів Академії, Василеск намагався хоч якось розважати свої нудні двієчникові будні.

— Фень, то як, ти згодна? — змовницьки запитав хлопець в подруги, котра вже третій день гортала Магікограм під хештегом #кликатий_ліс.

Це така особливість двох вічно ворогуючих Академій — ставити теги, щоб відокремитись від огидного ворога. Воївники були не надто вигадливі й не дуже скромні, мали тег «#воївники_що_завжди_перемегають_а_ви_зубаті_геть».

В екрані смартфону Феофанії вся стрічка виглядала моторошною, темною, депресивною і подекуди розпусною. Від цих фото Васю ставало ніякого, хоча подругу це, здається, аніскілечки не хвилювало.

— Агов, вамполюбка, ти з нами? — гукнув хлопець.

— Ти зараз власної отрути нап’єшся, — буркнула Феня і відклала телефон. — Чого тобі?

— Я в тисячний раз кажу, нема у мене отрути, це у змієносців та в лускатих вона є, а я…

— Ага, ну, то що?

— Яка ти приязна, просто як мавка, яку за хвіст вхопили. Я питав чи ти станеш мені до пари в «Жбурляй-кастуй» в цю п’ятницю. Федюк відмовив мені, сказав, що в нього проблеми через останній екзамен, а крім тебе у мене нікого нема.

— Савку візьми, ти ж її тренував. Якщо піду я — це буде сильна перевага, ти ж знаєш.

— Та-а-ак в цьому і суть тебе запросити — протягнув Вась. — Ти приходиш і така «Хаша-а-а-а-а» і ми перемагаємо, Златек мене не займає, всі щасливі, а ти ще й отримаєш частку рідкої іскристої смоли.

— Частку? За те, що я сама все зроблю? — вигнула чорну брову Феня.

— Е-е-е, ну ти не применшуй мій вклад, я тебе буду підтримувати…морально!

Феня ледь помітно усміхнулась, встала з підвіконня в коридорі, бо почула півневий крик — сповіщення по початок лекції і тицьнула Вася в кирпатого носа, як робила завжди, коли він верз дурниці.

— Який девіз нашої надтрійці?

— «Ми всіх той-во, але в чесному бою» — пробурмотів Вась.

— Візьми Савку, їй буде приємно, та і практика в екстремальних умовах їй не завадить. Все, йо, до зустрічі.

Вась понурив голову, важко видихнув, наче на плечі навалилась важезна брила, дістав смартфон і написав Савці в Магікограмі.

«Совуся, хапай свої приладдя до метаморфози, та запашучку для відкачування. Буду тебе тренувати до битви не за життя, а за відсутність шишок на моїй потилиці».