Савка і воївничий екзамен

Лекція, на якій Феофанія заміняла викладачку була не найкращим прикладом того, як повинна вести себе та, котра прийшла на заміну. Всі тридцять хвилин, що Феня намагалась пояснити надміру галасливим першокурсникам про важливість чіткої вимови в замовляннях, її телефон розривався в повідомленнях.

Вимкнути Магікограм Феофанія не могла, бо Савка зі слізьми на очах благала слідкувати за тим, де вони з Васем знаходяться. Але подруга не попередила, що буде фотографувати кожен кущик, повз який вони пройшли й кидати маячки геолокації, щоразу видаляючи попередній.

«А раптом там збилось щось? Чи показує не вірно?» — пояснювала Савка, коли Феня просила не перемикати маячки по декілька разів.

Учні, котрих не дуже тішило, що вони повинні слухатись таку ж ученицю, як вони самі, підбурені постійними сповіщеннями й самі подіставали свої телефони і вже не страшились погроз про наглядачів, а вмикали музику чи відео, або ж бавились, виходячи в прямі етери з приміткою: «Училяки скоро підгузки вдягатимуть, бо з кожним заняттям все молодші і молодші»

Коли прокричав півень на перерву, Феня полегшено видихнула, зібрала свої речі, замкнула клас і вже збиралась віднести ключ, коли усвідомила одну річ: сповіщень від Савки вже давненько не було.

Останнє повідомлення, котре та надіслала було селфі її та блідого Вася, вираз котрого натякав, що справи йдуть абсолютно так, як він остерігався.

На телефонні дзвінки Савка також не відповідала, як і Вась. Можна було припустити, що розпочалась гра, але чомусь підсвідомість сигналізувала про неприємності куди більші, ніж дитячі конфлікти між вогняним вискочкою та її другом.

— А мишу вам в суп! — вилаялась Феня й побігла до бар’єру.

Проскочити химерну огорожу, котру так старанно вичакловував батьківський комітет, було як зігнати лісовика з улюбленого пенька. Дивна вада батьків найвидатнішої Академії Затимсвіту — вони чомусь вважали, що їхні діти мали кришталеву репутацію і ні за які магічності не зроблять щось, що може їх компрометувати.

Феня мчалась крісь сухоцвіти, крізь високі тоненькі берізки та широке листя росянистого лісу не озираючись й не зупиняючись. В середині щось нещадно штовхало бігти скоріше. Сумнівів не було — з друзями сталась біда.

— Тож, ваш хід, — прошипів хлоп’ячий голос за розлогим листям азіміни, що ховала зграю дурних підлітків.

Феня обережно відгорнула рослину й побачила цілком неочікувану картину. Савка важко дихала, стомлена, спітніла й ледь-ледь на межі від того аби розревітись. Дівчина брязкотіла громозмішувальними скельцями над рукою Вася, котрий виглядав, наче у Млості гостював. В друга тремтіли руки, й здавалось, що в куртці на плечі видно просмалену дірку. Златек та його компанія улюлюкали й хихотіли, сиплячи в Савку й Вася всі можливі фрази-колючки. Але більше всьо Феню здивували противники її друзів — упиряки. Двійко цілком розслаблено, без будь-яких труднощів походжали туди-сюди межею Темнолісся, адже на територію Лісматері їм ступати було зась. Хлопець, котрий грав роль жбурляючого, перекидав з руки в руку маленьке закляття-блокатор, котре, певно зачекалось своєї черги. Його партнерка — низенька широкоплеча упирка, мляво погойдувалась з п’ятки на носок, знуджено видихаючи щоразу, коли у Савки збивався каст.

Феня вже ринулась допомагати друзям, коли за чорними деревами помітила ще одну компаньйонку непрошених гостей. Дівчина, котру Феофанія бачила в кафе, й котра не виходила тій з голови. Упирка помітила незапрошену до гри гостю й ледь помітно вишкірилась, певно, так вона усміхалась. Гострі білосніжні ікла, що, певне, гостріші за бритви, вороже вперлись в нижню губу. Дівчина кивнула Фені на поле гри, наче запрошувала ту доєднатись.

В цей момент з вигуком: «Ой, вже!» від Савки, Вась розкрутився на місці, затягнув вузол громовистого закляття, що батогом огорнуло його руку й пожбурив його просто в обличчя упиряцькому хлопцю. Той, певне відволікся. Та не певне, а точно. Вп’явся поглядом в світлу Савчину голову й не вловив момент, коли заклята чиркнуло його по обличчю.

— Овва… — видихнув Вась. — Т-т-ти цейво, пробач, якщо сильно.

— О, то ми граємо серйозно? — хижо блиснув упир червоними очицями й посміхнувся кутиком вуст

— А до того ми в сніжки грались? — буркнув Вась.

— Два – один на користь упирської спільноти. — механічно мовив хлопець, судячи з усього суддя, ще й загіпнотизований.

— Вимагаю заміну! — Феня вискочила зі свого сховку, на ходу скидаючи портфель.

— Хей! Такого в правилах нема, Феню! — озвався Златек.

— Ти хочеш зі мною посперечатися? — гиркнула онука засновника Академії.

— Я просто кажу… — потупив очі нащадок Вогню.

— Мені така ідея до вподоби. — єлейним голосом мовила упирка, котра перша примітила Феню. — Я стану на заміну Оєні, а ти…хм…

— Хай замінить хлопця. Йому добряче дісталось, — додав хлопець-упир.

— Але ж…

Савка не знайшлася що відповісти, Вась, наче його хтось гепнув по голові, звалився під ноги Фені.

— Що ви…!

— Він просто спить, — промуркотіла упирка — йому треба відпочити, удар ядючим прокльоном швидко забирає чари.

На тому й залишилися. Савка цього разу мала жбурляти, Феня ж кастувала. Опоненти лишились на попередніх позиціях. Айл (як представився упир) аж надто жваво заусміхався, цілячи небезпечний погляд в подругу. Загадкова упирка на ім'я Ійол підморгнула й блискавично склала пальці в незнайому Фені фігуру, тоді вкусила себе за палець, звідки з'явилась крапля крові і ляснула рукою по простягнутій долоні Айла.

— Феню! — шикнула Савка. — Давай.

Оце новини! Савка вперше за знайомство підігнала Феофанію. Чого ще очікувати від впливу цих упирських виродків.

Реакція Фені була такою ж швидкою, як і її оборонне закляття. Савка зреагувала не так швидко, певне, думала, що буде щось атакуюче, тому спрямувала закляття в противника, але тим самим заблокувала вихід дивної червоної сфери з довгих тонких пальців Айла.

— Савко, цілься у верхівки в них над головами. — прошепотіла Феня. — і одразу стрибай вліво.

В руці Савки защебетала накастована стріло-птаха, дівчина щосили пожбурила ту у вказаний напрямок. Але спіткнулась і закляття полетіло просто в упирку, що стояла осторонь.

Птаха розкрила крила, скрикнула і засліпила всіх присутніх яскравим світлом.

— А-а-а, я палаю! — заволала Оєна.

Айл зіщулив очі, ще мить вагався, аби не поцілити черговим прокльоном в закляклу Савку, але останньої миті викинув в чорну землю прокльон і побіг допомагати подрузі. Стріло-птахи не мали в собі піроматичності. Вони слугували освітленням, або ж очисними властивостями, якщо треба було вигнати темного духа з закутків будинків. Але закляття дивно спрацювало в чорному лісі. Упирка вкрилась червоними пухирями, очі розпухли, а синє волосся аж тліло біля маківки.

— Що ж, ми побачили навіть більше, ніж хотіли, — захихотіла Ійол. — Айле, як тобі твоя Кульбабка?

Упирка кивнула в сторону Савки. Айл нічого не відповів, лиш подивився на Совину так, наче це була найлютіша його погроза.

— Чому ви тут? — запитала Феня.

— А ти мені одразу сподобалася, онучко Злослава. Ставиш правильні запитання і пахнеш так знайомо, — Ійол втягнула повітря носом і про себе усміхнулася. — Став ці запитання і далі, бо ми зовсім скоро зустрінемось знову.

Упиряки розвернулись і попливли в глиб лісу, розчиняючись в темряві.

— Ох…— прошепотіла Савка, нервово глипаючи їм вслід.

— Що? — коротко запитала Феня, підходячи до Вася, котрий почав приходити до тями.

— Він… Він мені побажав вдалого екзамену…