Присвята

Заплющую очі…

Не сплю я серед ночі.

Завдання — втекти від журливого Червня,

Прийняття і Прощення.

Думки проганяю,

Від смутку втікаю.

Все марно! Ви вже високохмарно!

Давно і примарно.

Я згадую наші кухонні розмови

І ваші яскраві промови.

А ще памело й чай! «Іруся, не скучай!

Незалежність вивчай та навчай!»

Ми завжди милувались,

Як ваші вуста малювались,

Як хустинки Ви носили! Як парфуми говорили!

І безліч на балконі книг… мій Світ застиг!

Ми ще з сестрою дивувались,

Як сильно Ви чогось боялись.

(Чорнороте оте… Забудем за те…)

Проте… у кожній битві Ви перемагали

І за сестер горой стояли!

Так раптово закрилися очі.

Ви більше не встанете серед ночі.

Зазвоню я, нехай, у Небес Канцелярію —

Почую: «Іруся, живи це Життя! Біжи до солярію!»

Оксани останні роки…

Carpe Diem, здавалось, було навіки.

Зізвонюсь, чи з сестрою спишусь,

Я до Вас у думках пригорнусь.

Згадала завдання — про клятого місяця Червня:

Прийняття і Прощення!

Та Лютий вже… нас люто ріже!

І вас не повернути — розум гостро зріже.

Відкрию я очі,

Відчиню я вікно серед ночі.

Я вип'ю води і піду далі спати…

Увісні, знов, щосили за вами душевно кричати…

А зранку прокинусь і в Гугл відразу:

«Скажіть мені, люди: лікує це час чи образи?»

Більшість скажуть: «Вино… безумовно воно!»

…Memento mori, Memento mori… — пташки наспівують у вікно надворі.