Чуєш, як реве Дніпро?

Чуєш, як реве Дніпро?

Не хвилі – гнів його палає.

Не вітер – предки крізь віки

До нас з могил своїх волають.

Куди ідеш ти, о душе?

Чи ж не пора узяти зброю?

Чи ж не пора спалити зло,

Що хижим полум’ям нас точить?

Стоїть земля, скривавлений мій край,

А ворог, наче тінь, змією

Повзе, плює, несе біду,

Щоб нас втопити у ярмі.

Та чи ж я раб? Чи ж я німий?

Чи ж я безсилий перед звіром?

Ні, в жилах кров ще не остигла,

Вона, мов полум'я, говорить!

Вона кричить, вона клекоче,

Вона до бою кличе знов!

Бо раб — той, хто прийняв кайдани,

А я — не раб, я вільний лицар!

Чуєш, як реве Дніпро?

І стогнуть їхні чорні душі...

Це кара, вирок, Божий суд,

Що молотом у груди гупає.

Бо хто прийшов з мечем — впаде,

І прах його розвіє буря.

Бо ця земля не для катів,

А для людей, що волю люблять.