Не свята Магдалина

Ножиці з брязкотом зустрілися з підлогою. Зачувши за дверима поквапливий тупіт надзирачів, мамка застрибнула на ліжко непритомної кози й обійняла руками коліна, удаючи з себе зацьковану жертву фурдиганського безладдя. Двері з гуркотом вгатили в стіну, відколовши добрячий шмат фарби. Крізь накинуте на обличчя волосся вона спостерігала, як Муфлон помчав до першачки, перевіряючи пульс на шиї. Зубр підскочив до неї, горлаючи дурним криком:

— Ти! Розповідай, що тут сталося! — Магдалина захиталася маятником, хлюпочучи носом. Здоровань вхопив її за волосся, задираючи голову. — Дивися в очі, коли до тебе звертаються!!! — Коли він помітив закривавлену слину, що скрапала із підборіддя на сорочку, миттєво охолов. — Що сталося? — спокійніше запитав, розтискаючи пальці.

Лицедійка висолопила роздвоєний язик, даючи йому зрозуміти, що вона не годна нічого сказати.

Зубр насупився, кладучи долоню на рацію.

— Марченко, бігом у лазарет! У нас тут НП! — випередив його напарник. Муфлон підійшов до ліжка й роздратовано проблеяв: — Я знайшов ці ножиці поряд із Мандаліною. Схоже, це вона новеньку порізала.

— Більше нікому, — погодився Зубр, чухаючи кучеряву потилицю.

— Досі хочеш цій пальнутій трутня за щоку запхати? — глумливо запитав козлобородий.

— Та ну нахер! Відкусить і не вдавиться.

Перезирнувшись, надзирачі прожогом кинулися до псевдомамки й узялися гамселити її ногами. Пежешниця уїдливо вишкірилася, уявляючи, як ці маскулінні довбограї здивуються, коли випливе правда.

— Що тут у вас?! — загорлав фельдшер, забігаючи до кімнати.

В одній руці Марченко стискав ручки медичного кейса, в іншій тримав надкушений крекер. Відколи він кинув палити, почав заїдати стрес снеками. Сьогодні деньок був не з легких. На ранковій планерці Гусиня повідомила підлеглих, що вона їде в місто у справах, призначивши його старшим. І вже за кілька годин юродиві альфачки влаштували довбаний хаос.

Вертухаї повернулися до режимника.

— Мандаліна порізала першачку, — проблеяв Муфлон, з харкотом сплюнувши шмарклі на розтовчену пику кози.

— Ми її трохи провчили! — Зубр обтер мисок черевика об медичну сорочку у спробі позбутися плям крові.

— Даремно ви це зробили, — Марченко присів навпочіпки біля відгамселеної арештантки, перевіряючи життєві показники. — Куніна вас обох роз'їбе за зламану іграшку, — констатував він.

— Мені похуй! Я все одно збираюся переводитися в чоловічий строгач! — роздратовано проблеяв Муфлон. — Забембали ці психовані баби! — Він нахилився, щоб підняти під руки непритомну козу й зиркнув з-під лоба на Зубра. — Допоможи мені заволокти цю курву на яму. У неї вже другий зальот за годину. Куніна сама її відстрапонить, коли про все дізнається.

— Це якщо вона не склеїть ласти в карцері раніше, — самонадіяно відказав Зубр, закидаючи мляву руку дівчини на бичачу шию. — Ну, що, погнали?

— Радуйся, хую, несуть молодую! — радісно загорлали вертухаї у два горла, виволокуючи «підсадну качку» в коридор.

— Дебілоїди, — прокоментував дії смертників Живодер. Неквапливо почовгав до ліжка й відкрив кейс, виймаючи звідти ампулу зі шприцом. Під пишними вусами з'явилася оманливо доброзичлива посмішка. — Якщо хочеш отримати знеболювальне, маєш мене спершу потішити. — Лицедійка заскреготала зубами, борючись із бажанням вгризтися в бридку голотурію, яка випала з його штанів. — На жаль, соска у тебе не робоча, — скорботно зітхнув доброчинець. — Доведеться потикати в цицьки. Задери сорочку й збери їх докупи.

Магдалина слухняно виконала збочену забаганку. Надрочений прутень ритмічно заковзав, раз по раз вдаряючись голівкою у підборіддя. Мацаки Марченка жадібно тримали її за потилицю, нахиляючи голову нижче. Лишень думки про вихід із в'язниці стримували мамку від жорсткої розправи над цицькойобом, який засапано хекав, мурмочучи щось під вуса. Через нескінченно довгу хвилину він нарешті вилився липким сім'ям на неї, малюючи прутнем візерунки на шкірі.

Милуючись своїм витвором мистецтва, режимник в екстазі плеснув у долоні.

— Яка краса. Я справжній митець! — Він незграбно запхав пензля в штани й видав підневільній натурщиці упаковку серветок. Тоді нашвидкоруч наклав кілька швів і склав інструменти у кейс. — Ну ж бо, усміхнися. Ти скоро зустрінешся зі своїм дядечком. — Мамка зімітувала радісну посмішку, до болю витираючись від підсохлої сперми. Коли вона обсмикнула сорочку, режимник галантно подав їй руку. — Ходімо зі мною, я проведу тебе до розчепірки. Тобі пощастило, сьогодні Гаврилючка на зміні.

«Та щоб мені!..»

Чимчикуючи позаду нього довгими задрипаними лабіринтами, Магдалина мало не стогнала вголос. Схоже, хтось нагорі вирішив, що принижень для неї було недостатньо. Марченко невдовзі заштовхнув її до оглядової кімнати, де на неї чекало чергове випробування.

— Ну, нарешті! Ми з Квачиком уже зачекалися тебе. — Огрядна бабеца тицьнула їй в обличчя вгодованим пацюком. — Відкрий рота! — пролунав наказ. — Фу, яка гидота! — Пальці ретельно обмацали голову, лізучи під бинти. Вищерений писок Квачика лоскотав шкіру, винюхуючи заборонку. — Ти ж знаєш, що треба далі робити?

Магдалина кивнула, роздягаючись і закидаючи до кошика весь одяг. Смиренно повернулася до пацючниці спиною, нахилилася, розсуваючи пальцями сідниці. Вуса залоскотали потенційну зону для сховку заборонених речей. Завзята доглядачка штирхала улюбленцем у її промежину незліченну кількість разів, наспівуючи дитячу дражнилку:

— Квачику-квачику, дай-но калачика..

Наїжачений пошуковець шкрябався, пискав і кусався. Нарешті задовольнившись обшуком, Гаврилючка гаркнула:

— Шуруй за мною. Я видам тобі цивільний одяг.

Чернече вбрання, в якому вочевидь першачку доставили у в'язницю, викликало подив. Мамка вклякла у задумі:

«За які такі грішки сестра милосердя потрапила в строгач?»

— Рухайся, шльондро! — поквапила її штурханами пацючниця.

Вона похапцем вбралася в чорно-біле вбрання. Зап'ястки туго стягнули за спиною пластиковою стрічкою. Коли її вивели на вулицю під супроводом набичених конвоїрів, їхню появу освистали арештантки, які були на прогулянці. Лицедійка тицьнула їм фак: чортихи вибухнули обуренням, обіцяючи витрахати з неї гординю.

— Як тобі не соромно, сестро?! — награно вжахнувся Кнур, ведучи норовливу черницю до автозака. — Ну, чого мовчиш? Невже дала обітницю мовчання?

— Марія не може відповісти. Чув, їй мамка язика підрізала, — пояснив напарнику Гепард, шкрябаючи нігтями всипану родимками щоку.

— Мабуть, відлизати їй відмовилася, — зареготався Кнур, відмикаючи задні дверцята.

Коли вони порозсідалися, водій вирулив із воріт на дорогу, везучи їх на цвинтар. На щастя, під час поїздки нічого екстраординарного не сталося. Хіба що плямистий вертухай відсмоктав тельбатому, вони подрочили один одному, і на тому трабли закінчилися.

Розпашілий Кнур вийняв із кишені куртки пачку цигарок

— Вибачте, сестро, не втрималися від гріха, — вишкірився він до Магдалини, збиваючи попіл на чернече вбрання. І неочікувано запитав: — Хочеш курнути дурі? Ти якась напружена.

Вона зміряла тельбаня недовірливим поглядом і зрештою погідно кивнула. Кнур встромив їй у рота самокрутку й прикурив. Мамка з насолодою зробила затяжку. А тоді ще і ще, випускаючи димоття крізь ніздрі.

— Ну все-все. Годі, сестро! — зареготався конвоїр, висмикуючи з вуст уфайканої підопічної косячка. — Ти маєш ревти, а не іржати над труною покійника.

Гепард дебілкувато загагикав, тягнучись рукою до недопалка.

— Дай доб'ю.

— Я педикам шмаль не даю! — прозвучала агресивна відмова.

— Сам ти педик! — обурився плямистий. — Я ж заради приколу тобі відсмоктав. А ти одразу обзиваєшся. Якого хріна, бро?

— Бро у тебе в трусах. А я нормальний мужик. Затямив?!

Гепард ошелешено вирячився на напарника й теж визвірився на нього:

— Пішов ти, мудак!

— Сам пішов!

На цьому перегавкіт довбограїв закінчився. Водій припаркував автозак неподалік від помпезної брами з хрестами. Перш ніж супроводити підопічну на похорон дядечка, конвоїри закинулися «вітамінками», на знак примирення. Дорогою туди вони вишукували на надгробках кумедні прізвища та захлиналися реготом. Але коли помітили вдалині скупчення людей, умить посерйознішали, чвалаючи туди мовчки. З кожним кроком родичі черниці здавалися їм дедалі причумленішими — вони, неначе потрапили на фестиваль довбаних фріків. З-поміж них вирізнявся молодик у костюмі півня з оголеними сідницями. Пастушка з поросям на повідку теж була нівроку.

— Що це за блазні? — прокоментував Кнур побачене, зиркнувши на Гепарда.

— Прояви до них трохи поваги, бро! — осмикнув його плямистий, хоча й сам був не менш приголомшеним.

Напудрений франт у суддівській мантії та білій перуці повернувся до вкляклої трійці, щось бовкаючи приспішникам. Довбні скорботників по черзі зробили те саме. З юрби юродивих до них вийшов назустріч чорт у рясі, з червоними ріжками на скуфії. Він розкрив руки у вітальному жесті, щасливо усміхаючись.

— Маріє, радий тебе бачити! Я хвилювався, що тобі не вдасться вибратися із в'язниці. Ми тільки тебе й чекали. — Рогатий осікся, помітивши бинти. — О Боже, дитино, що з тобою сталося?

Обдовбиші миттєво напружилися, але ненадовго — психотропи зробили свою справу.

— Панотче, ув'язненій довелося пройти через справжнє пекло, щоб потрапити сюди, — пояснив Кнур, підгигикуючи.

— Бачу-бачу, — бадьоро закивав мракобіс головою, мало скуфію не згубив, і витягнув із сумки записник. — Дочко, чи не могла би ти розповісти мені про випробування, через які тобі довелося пройти?

— Марія не може говорити, — відповів цього разу Гепард, зголосившись стати її речником. — Я можу це зробити за неї.

— Уважно вас слухаю.

— Нещодавно їй натовкли пику в душовій зечки. Можливо, зґвалтували. Перед поїздкою на поховання підрізали в лазареті язика і тицяли в оглядовій пацюком у гузно. Можливо, ще щось було, — скоса поглянув на тельбаня. — У в'язниці всяке буває.

— Файно-файно, — втішився почутим посміхнений святенник, занотовуючи кожне слово. — Ви теж вчиняли з Марією якісь богомерзькі неподобства?

Конвоїри перезирнулися. Кнур показав балакучому кретину кулак і обурено пирхнув:

— Нічого подібного! Ми порядні люди!! За кого ви нас маєте?!!

— Шкода-шкода. Але думаю, що Марія й так набрала достатньо балів, щоб увійти в трійку лідерів.

Гомін пригнічених голосів скорботників розійшовся луною по цвинтарю, якому підхрюкувало порося.

— Про що це ви торочите, панотче?! — здивовано вигукнули вертухаї. — Що тут взагалі відбувається?!!

— У заповіті покійного чітко написано: один із наших вихованців, який набере найбільшу кількість балів за креативність до моменту його поховання, отримає в спадок увесь бізнес. А саме: тютюнову фабрику, цех із виготовлення інтимних іграшок та сиротинець, у якому вони зростали. — Уфайкані очі мамки засяяли комерційними вогниками. — Ходімте зі мною, — поманив мракобіс слухачів до місця поховання. — Я хочу вам дещо показати.

— Якого дідька ти припхалась сюди? Невже недостатньо познущалася над дядечком перед смертю?! — заверещала на нову конкурентку в підряснику рожевокоса істеричка, виплюнувши із пащеки зацмаканого прутня мерця.

Відповіддю їй була зверхня посмішка мамки і нестримний регіт надзирачів.

— Смокчи-не-смокчи, Жанно, але ти не зможеш мене переплюнути! — гордовитим голосом запевнив розкошлачену некросмочку напудрений франт. — Я в морзі витрахав дядечка у дупло. Це був незабутній досвід.

— Ти брешеш! — верескнула навіжена діваха, обтираючи качині губи рукою.

— Я це зняв на камеру, — підтвердив слова дупограя молодик-півник, вколочуючи помітно охлялого піструна в нутро мертвої птахи. — Це улюблена гусиня дядечка, — засапано пояснив він свої дії новоприбулим, не збавляючи темпу. — Я не припиняю човпти Леді Ґаґу, відколи прийшов сюди вшанувати його світлу пам'ять.

Лицедійка наблизилася до домовини, з цікавістю розглядаючи спаплюжене ложе небіжчика. Вочевидь, спадкоємці його дуже любили! Чого тут тільки не було: і купа гною на грудях, у якій клубилися хробаки; і вирізана на чолі пентаграма; і відтятий пазуряками прутень, запханий до беззубого рота. Некросквіртщиця стовідсотково програла б цим витівникам. Проте родинні драми жодним чином не обходили альфачку. Їй потрібен був перстень, за яким вона сюди прийшла. Власне, її подільник мав покласти його під долоні мерця, але він чомусь був нахромлений на середній палець.

«Жартівник всратий!..»

— Дочекайся своєї черги. Я ще не закінчила з дядечком! — верескнула на неї причумлена некросмочку.

Магдалина з усієї сили вперіщила чолом поміж її лупатих очей. Імбецилка нарешті замовкла, упавши у могилу. Вона переступила через яму та із задоволенням висцялася на бісячу родичку кози. Гучні оплески розійшлися луною по цвинтарю. Конвоїри теж вболівали за нову фаворитку, горлаючи голосніше за всіх. Ігноруючи шал вболівальників, мамка повернулася до небіжчика, схилилася над складеними разом долонями й спробувала стягти із задубілого пальця перстень зубами. Однак він наче прикіпів до синюшної шкіри. Досадливо стогнучи, вона наслинила губами обідок та повторила невдалу спробу. Перстень їй був дуже потрібен! Щоб отримати бажане, Магді дійсно довелося пройти сім кіл пекла. Не вагаючись, вона вгризлася зубами в палець, мов оскаженіла зомбачка.

Перезбуджені спостерігачі підбадьорливо загорлали:

— Гризи! Гризи!! Гризи!!!

Коли їй нарешті вдалося перекусити суглоб, шаленіючий натовп вибухнув гучними оваціями. Магда непомітно проковтнула перстень, а огризок виплюнула, поціливши ним у чоло панотця. Він і бровою не повів, а от деякі зі скорботників зігнулися, вибльовуючи у домовину залишки сніданку.

— Файно-файно. Гадаю, тепер можна оголосити переможця! — урочисто сповістив родичів небіжчика мракобіс у рясі. — Тільки спершу дещо уточню у претендентів на спадок.

Фаворити крінжового поховання затамували подих.

— Алеку, скажи мені: ти власним прутнем вшановував світлу пам'ять дядечка?

— Емм... Ні... — неохоче зізнався напудрений франт, пам'ятаючи про зроблений у морзі відеозапис. — Використав страпон.

— Шкода-шкода. А ти, Ясику, — перевів погляд на гускочовпа. — Ти залюбив Леді Ґаґу до смерті чи спершу її умертвив?

— Другий варіант, — похнюплено відказав коротун, припиняючи знущання над птахою.

— Тоді я змушений зняти з вас кілька балів і оголосити переможницею...

— Ніііі! — відчайдушно заволав Алек, кидаючись на руйнівницю нездійснених мрій.

Магдалина відбила напад франта ногою, відправляючи його в обійми смокталки, яка щено очуняла. Ясик теж вирішив випробувати долю, пожбуривши в посміхнену конкурентку замордовану гуску. Вона спритно ухилилася та завиграшки загнала копняками цього невдаху до поціновувачів некрофільських розваг. Слідом за притрушеними родичами кози у могилу полетіла труна разом із покійником.

Панотець зробив у записнику ще кілька позначок, урочисто горлаючи:

— Пані та панове, оголошую переможницею панахиди незрівнянну Ма-а-арію! — Старий мракобіс також отримав підсрачника, падаючи у переповнену яму. — За це я тобі балів не додам, — пролунало звідти флегматичне обурення. — І ще одне, сестро. Я невдовзі завітаю до тебе у в'язницю. Нам потрібно ще буде підписати кілька паперів.

— Угум... — очі мамки хижо вп'ялися у вцілілих фриків.

Побоюючись потрапити під гарячу ногу навіженої тріумфаторки, настрашені родичі дядечка позадкували від неї.

— Ну, що, придурашена, погнали додому? — озвався до спадкоємиці чималого статку Кнур, беручи її попід руку.

Магдалина зиркнула вовком на тельбаня і... погідно кивнула. Місію було виконано — головне, аби тепер про перстень ніхто не дізнався. На розбитих вустах з'явилася мстива посмішка.