Не свята Магдалина

Нещодавно залюднене місце крінжового поховання почало огортати сутінками. Помаранчево-фіолетове небо натякало конвоїрам, що варто поквапитися, щоб встигнути доставити підопічну у строгач до початку відбою.

Кнур ошелешено вирячився на неї й глумливо запитав:

— Чого ти шкіришся, шизанута?

— Бо Марія тепер заживе як цариця, — поділився з напарником припущеннями Гепард. — Чортихи нарешті припинять її кошмарити. І хтозна, можливо, їй навіть вдасться закорешитися з мамкою.

— Куніна з неї шкуру спустить, якщо дізнається, що вона шаркається з її улюбленою іграшкою, — заперечливо пирхнув тельбань, підхрюкуючи від сміху.

— Може й так. Але думаю, що за цим буде цікаво спостерігати, — вишкірився плямистий.

— І не кажи. Обожнюю лесбі-драми. Без них житуха в «Чорному Едемі» зовсім прісна. — Кнур скоса поглянув на мрійливо усміхненого напарника, який на тлі заходу сонця виглядав доволі звабливо. — Відсмокчеш мені у склепі?

— Ну, ти й придурок! — вжахнувся плямистий, перечепившись черевиком об камінь від почутого.

— Чого ти ламаєшся, наче целка на смертному одрі, — зареготався безбожник, глузуючи з тюхтія.

— Сам ти незайманець. Щоб ти знав: у мене досвіду в аналі більше, ніж надгробків на цьому цвинтарі! — хвалькувато запевнив плямистий недолугого залицяльника.

— Ну ти й педрило! — підтис із огидою вуста гомофобний тельбань, подумки уявляючи гаряче злягання з пасивом в оточенні висушених на таранку мумій.

— Сам такий! — ображено вигукнув Гепард, зиркаючи вовком на нього.

— Я нормальний мужик! — обурився Кнур, показово хапаючи Магдалину за сідницю, змушуючи її заскреготати зубами.

— Ага. Як скажеш...

Зворотний шлях стежиною сорому надалі проходив у відносній тиші. Мамці було злегка стрьомно відчувати на собі погляди пришелепкуватих родичів вкляклого неадеквата, які зачаїлися за надгробками, немов кровожерливі гулі, що вийшли на полювання. На щастя, жоден із цих фріків не наважувався більше кидати виклик незаперечній спадкоємиці, бо в лицедійки не зосталося сил на безпонтові розбірки ще й з ними. Хтозна, можливо, вони не кидалися на неї через присутність озброєних конвоїрів, які ледачо перегавкувалися між собою, позаяк Гепард навідріз відмовився задовольняти забаганки хамовитого Кнура осквернити з ним останній прихисток для померлих. Або ще з якої причини...

Мамка залюбки постібалася б із цього театру абсурду, якби її з кожним кроком не нудило дедалі сильніше. Довбаний шлунок спазматично здригався через трупний присмак у роті, спонукаючи випорожнити весь вміст просто на віночки разом із важко добутим перснем. У голові набатом таламкали панічні думки:

«Ні... Ні... Тільки не зараз! Ще трохи!!!»

Коли вони нарешті вийшли за браму, надзирачі поквапом запакувалися з нею в автозак і водій залихвацько вирулив на дорогу. У спробі приборкати блювотні позиви, лицедійці довелося задерти голову догори і роздзяпити рота, немов рибині, яку викинуло хвилею на суходіл. Від споглядання оббивки із зображенням зоофільної камасутри блювотиння підкотило під горло. Їй насилу вдалося його сковтнути.

«Вдих-видих. Давай, зосередься на цьому...»

На жаль, дихальні вправи зовсім не допомагали. Лишень стало млосніше. Бинти насоталися рясним потом, який, здавалося, фонтанував із кожної пори.

— Щось ти хріново виглядаєш, сестро, — зауважив Кнур, занепокоєно чухаючи муддя. — Агов, красунчику! В тебе є щось попити? — Загуркотів кулаком по броньованому віконечку, горлаючи до керманича. Відповіддю йому була байдужа тиша. Хіба що музика залунала гучніше, неначе водій навмисно ігнорував звернення до нього. — Клятий вилупок! Хай-но я доберуся до тебе, мокрого місця не залишиться! — не на жарт розлютився тельбань. Він перевів розгніваний погляд на напарника, горлаючи вже на нього: — Стьопо, пошар руками під сидіннями. Мо, там є вода. Ще бракувало, щоб черниця зажмурилася на нашій зміні!

Плямистий невдоволено підтис вуста, знехотя нагнувся й ошелешено втупився в цівки напівпрозорого диму, що почали його душити.

— Що за хрінь?! — тільки й встиг пробелькотати, перш ніж обсунутися на підлогу.

— Що ти там робиш, кретине? — нетерпляче загорлав Кнур, витріщаючись на звабливо випнуту сраку.

Він тицьнув пальцем між випнутих сідниць, але напарник ніяк не відреагував на кричуще свавілля. Йому довелося також нагнутися, щоб перевірити, якого дідька згорблений тюхтій вкляк у неприродній позі, наче вирішив сам собі відсмоктати.

Снодійні випари зробили свою ницу справу, присипляючи обважнілого хряка.

Бачачи це, Магдалина дрібно здригнулася й нарешті дозволила собі випорожнити шлунок. Перстень вистрибнув із рота, дивом оминаючи тіла імбецилів, та закотився під злощасні сидіння. Загальмована свідомість трималася фактично на волосині, яка тоншала з кожним гуркотом серця. Вона тричі мляво гупнула потилицею по склу, перед тим, як вирубитися.

Коли мамка отямилася від різкого запаху нашатирю, то помітила перед собою усміхнену мармизу подільника. Це її добряче вибісило. Вона буцнула чолом рудого Клопа по спотвореному хімічними опіками шнобелі, віддячуючи йому за перстень, який їй довелося вигризати із руки здихляка.

— За що?!! — проскимлив керманич, затискаючи пальцями перенісся у спробі зупинити кровотечу.

— Ти обіцяв, со цацка буде лезати під клеснями змура! — обурено прошепелявила вона. — Якого біса ти мене так підставив?!

— Не розумію, про що ти белькочеш, — набичився Клоп, розмазуючи криваві шмарклі по писку. І з глумливою посмішкою дав їй пораду: — Вийми прутень із рота, коли говориш.

П'ятка мамки мало не роздробила ключицю недолугого жартівника, змусивши його осісти у калюжу блювотиння.

— Охолонь! Це не я зробив, а якісь обдовбані некрофіли, які влаштували оргію зі стариганем у морзі! — зашвидив подільник, обтираючи треморні долоні об куртку. — Це вони насунули перстень на його палець. У мене мало очі не луснули від того жахіття, яке там відбувалося! Певно, ніколи цього не розбачу, — пожалівся він агресивній пежешниці, копирсаючись у принесеній аптечці.

Мамка одразу збагнула, про кого йшлося, і зареготалася. Але коли помітила в руках рудокосого скиглія шприц із невідомою речовиною у циліндрі, вона миттєво напружилася. Очі підозріло зіщулилися, даючи Клопу ментальну обіцянку прикінчити його на місці, якщо він задумав щось лихе.

— Не метушися — це подвійна доза кліндаміцину, щоб ти передчасно не відкинула коні. З побочок може бути сонливість та діарея, які тобі підуть тільки на користь, — пояснив він свої наміри недовірливій спільниці, вибиваючи нігтем повітря з голки. — Сама подумай: яка мені користь шкодити тобі, якщо ти єдина, хто здатен забаранити мою схиблену зведенку? — Не чекаючи на згоду, він вколов їй антибіотик у бічну частину стегна. — Світ нічого не втратить, коли цієї психопатки не стане — навіть виграє.

Магдалина була стовідсотково згодна з доводами хирлявого довбограя. Саме тому вона погодилася з ним на співпрацю. Маючи психологічні розлади й безмежну владу над арештантками, управителька цілковито заслуговувала на участь, яку вони для неї приготували. Звісно, було би набагато краще, якби цю навіжену лярву можна було запроторити у дурку, де досі практикують лоботомію. Але вони обидва знали — цьому ніколи не бути. Занадто слизькою була Куніна й до того ж мала родинні зв'язки з впливовими покидьками.

— Шо шталошя ж велтухаями? — флегматичним голосом поцікавилася вона у подільника, штурхаючи миском мордяку Кнура, який вдавлював Гепарда тельбухом у підлогу. — Вони хоц живі?

— Не хвилюйся, очуняють до повернення в «Чорний Едем», — запевнив її Клоп, завбачливо зіштовхуючи жиробаса з помітно зблідлого напарника. На всяк випадок він перевірив його життєві показники, а тоді запитав у неї те, що найбільше цікавило: — Перстень у тебе?

— Під шидушками подивишя, — знесилено відказала Магда, борючись зі сонливістю.

Керманич намацав цацку у вказаному місці, обтер від налиплого сміття об пердак Кнура і натиснув нігтем на потаємну кнопку. Перстень виявився з секретом — під овальним агатом була порожнеча. Він залив туди зміїну отруту, запхав знаряддя помсти у презерватив і вклав підгон у охлялі пальці пежешниці, яка погодилася розправитися з винуватицею його нічних кошмарів.

— Активатор персня я тобі передам породіллею. Коли помітиш, що вертухаї приходять до тями, проковтнеш його, — проінструктував мамку, щедро обливаючи ватку нашатирем. — Ось, тримай, щоб не вирубилася по дорозі, — пожбурив її на забрьоханий підрясник.

— Ти дебіл? — вп’ялася вона затуманеним поглядом у нього.

— Чого це? — щиро здивувався подільник.

— Як я, по-твоєму, се маю лобити, жі шкутими луками жа шпиною?!

— А й справді, — зніяковіло зареготався телепень. — Повернися до мене спиною. — Він зрізав скальпелем пластикову стяжку на затерплих зап’ястках і поквапом полонив її руки запасною стрічкою спереду. — Бажаю удачі, вона тобі знадобиться.

— Навіть не шумніваюшя, — саркастично пхикнула Магдалина. — Думаєш, ці обдовбиші не помітять, шо мене тепел жакуто по-інсому?

— Нєа, — радісно вишкірився керманич. — Вітамінки, які я їм підігнав, перетворюють мізки торчків на баланду. Особливо після відкату. — Він крадійкувато визирнув із кабіни на вулицю. — Все, треба їхати, бо вже дрони кружляють над нами. Ще бракувало, щоб по нас виїхала спецура.

— Ну, то їдь! Цого ляши тоциш?! — прикрикнула мамка на нього.

Задні дверцята з брязкотом захряснулися, й автозак майже одразу зірвався із місця, повертаючи їх до в'язниці, яка була устократ гірша за всі Чистилища, разом узяті. Не кажучи вже про управительку, яка заправляла там.

«Хех, виходить Куніна вже в курсі про мою витівку» — зловтішно посміхнулась, уявляючи, як ця психопатка казиться перед моніторами в кабінеті.

Магдалина фривольно відкинулася на м'яку спинку, заклавши ноги на гузнову підставку, та поринула в спогади шестирічної давнини. Тоді вона вперше потрапила за ґрати за ненавмисне вбивство — це був самозахист, проте Феміда постановила, що за вбивство ґвалтівника засудженій варто впаяти 119 статтю і запроторити у «П'ятірку» — колонію середнього рівня безпеки.

Відтоді розпочалася трансформація м'якосердної вчительки фізкультури молодших класів, поступово перетворюючи її із зашуганої чушки на терту бувалу. Якби не знайомство з професійною кікбоксеркою, з якою Магда закорешилася на другому році відсидки, їй було б не так просто підійматися «кар'єрними сходинками», не лишаючи за спиною гори жмурів. Соня, на відміну від неї, добре знала, як і куди бити, щоб уникнути проблем із адміністрацією і заразом наганяти страху на пальнутих чортих, які їх кошмарили. А все тому, що першачки вперто відмовлялися грати за правилами тодішньої мамки, яка заправляла «П'ятіркою». Їм аж ніяк не хотілося отримати до 119 статті ще й 307, яка примножила би термін покарання майже удвічі. До того ж розповсюдження психотропів було для них тригерною зоною, бо на цивілці вони обидві стали жертвами нападу обдовбишів, яких довелося прикінчити.

Якийсь час Магді з Сонею вдавалося відстоювати право не бути піхвоношами заборонки. Це було в біса непросто робити, адже адміністрація «П'ятірки» заплющувала очі на фурдиганівське безчинство, отримуючи від конвеєра смерті щедрий пай. До того ж стукачів на зоні ніхто не любив.

Після останнього, майже вдалого замаху на життя Соні в закутках пральні схареним першачкам довелося обирати: або змістити наркобароншу з насидженого місця у «блатхаті», або й надалі відбиватися від її ціпних сук. Терпилами бути набридло. Як тільки Софія трохи оклигала, було вирішено влаштувати на вигулі криваві розбірки. Таким чином їх спершу кинули на яму, а по завершенні слідства перевели у строгач. Позаяк пописані заточками довбані наркотрафщиці зажмурилися в лазареті, зруйнувавши їхні плани — чи то пак рожеві мрії про «малинову житуху» на зоні до кінця відсидки.

«Мда, стара добра «П'ятірка», у порівнянні з «Чорним Едемом», була дитячим табором для відпочинку», — вишкірилася Магдалина, ностальгуючи за минулим життям.

Перші тривожні дзвіночки заталамкали у головах пежешниць, коли їх перевозили автозаком з однієї богодільні в іншу. Причиною тому стала оббивка у кабіні та збочені коментарі вертухаїв на їхню адресу, які красномовно натякали на веселу житуху в строгачі. Прийомка пройшла під пильним наглядом управительки: Куніна не полінувалася особисто зустріти свіжачків на розвантаженні й супроводити їх до загонів. Цей шлях лютого трешнячку неможливо було й досі забути. Ще б пак, адже новоприбулим довелося буквально пробиватися зі скутими спереду руками крізь натовп нацькованих на них зечок, які лупцювали їх фалоімітаторами. Кошмарення надроченими службовими вівчарками, вбраними в причумлені садо-мазо рожеві костюмчики, додавало особливого шарму ознайомленню з неписаними правилами строгача.

«Маю віддати належне цій схибленій лярві. Куніна шарить колотити бабло на рівному місці: креативно й з мінімальними витратами, використовуючи підручні ресурси», — майнула в голові саркастична думка.

Якби не грошовиті збоченці, які інвестували захмарні кошти в розвиток індустрії онлайн-садо-хабу та гладіаторських боїв, навряд чи життя в строгачі було б настільки нестерпним й подекуди короткотривалим. Принаймні Магді досі хотілося вірити в це.

З приємних спогадів, яких на диво також вистачало: після виписки із лазарету їх із Сонею одразу заселили в «блатхату», а не в «порно-блок», куди зазвичай потрапляла левова частина свіжачків після перевірки на профпридатність. Відтоді привілейованим бувалим відкрився новий світ, сповнений всіляких плюшок — від корисної їжі до вільного відвідування спортзалу. А все тому, що товстосуми робили на елітних гладіаторок чималі ставки, обираючи, де, коли і з ким розважати глядачів на імпровізованій арені. Гамселити опоненток було значно веселіше, аніж сумно.

З паскудного — невдовзі Куніна накинула на неї з Софією своє хтиве око. А це означало, що котрась із них має стати її нареченою. Звісно ж, тільки після розлучення з колишньою дружиною, позаяк пані Ірена зневажала полігамність у стосунках. І хоча новий статус давав ще більше плюшок, біда була у тому, що жодна з обраних на роль нареченої арештанток не переживала шлюбної ночі з «чорною вдовою». Тому всі ті привілеї, які можна було отримати до шлюбної церемонії, втрачали всю вабу.

«Чекай на мене, моя люба, я везу тобі обручку!» — макабрично зареготалася Магдалина, вдихаючи випари нашатирного спирту.