Не свята Магдалина

Зібрана жінка в бездоганно випрасуваному чорно-білому костюмі сиділа за масивним робочим столом із темного мореного дуба, який уособлював твердість її характеру. Жорстке крісло, обтягнуте бордовою шкірою, яку, неначе, нещодавно було зрізано з тіл закатованих грішників, більше нагадувало трон Сатани. Скляний погляд сталевих очей був прикутий до низки моніторів на протилежній стіні, пофарбованій у холодні тони. Просотане напругою повітря бриніло від тиші, яку ніхто з присутніх не наважувався порушити. Її підлеглі навіть дихали через раз, зацьковано спостерігаючи за виваженими рухами володарки кабінету, яка скрупульозно переглядала записи з прихованих відеокамер.

Єдине, що було чутно, — клацання кнопок на пульті керування й тріскотіння брязкалець на хвостах гримучих змій, які перейняли нервовий стан своєї власниці. Якби не товсте скло, вмонтоване у бічну стіну між двома шафками, улюбленки Куніної залюбки влаштували б показове вбивство недоумків за скоєне ними свавілля.

Вусатий чоловік у сяк-так застебнутому лікарському халаті нервово зайорзав на стільці ліворуч від управительки, обливаючись крижаним потом. Він також чітко бачив на моніторах те, що нещодавно відбувалося у його кабінеті, в оглядовій і не тільки. Покусані до крові вуста затремтіли у безмовній молитві: фельдшер благав усіх святих, щоб бісових відеокамер не було у лазареті. Інакше...

Придушений кашель відволік Марченка від самобичування. Він окинув скорботним поглядом тих, кому точно не вийти звідси без сторонньої допомоги. Якщо не сказати: у чорних пакетах. Фельдшер занадто довго був знайомий з егоцентричною натурою очільниці в'язниці, щоб плекати марні надії на її розважливість чи милосердя. Тільки не після того, що вони утнули.

Навпроти стола, на ворсистому чорному килимі, застигли у коліноприклонних позах четверо похнюплених надзирачів із дебілкуватими виразами на обличчях. Вони крадійкувато перезиралися між собою, смиренно чекаючи на дисциплінарне покарання. Внутрішній хаос удавано врівноваженої пані Ірени відчувався на ментальному рівні, хоча вона жодним чином не проявляла агресії. Поки що. Деякі дубочові надзирачі впритул не помічали у ній змін, на відміну від Марченка. Озброєні до зубів спецпризначенці, які приволокли їх сюди, завмерли бовванами за спинами тих кретинів і з моторошним хрускотом розминали кулаки, нетерпляче очікуючи наказу розправитися з ними у своїй улюбленій манері.

Один із винуватців безчинства вкотре закашлявся. Цього разу голосніше й довше. Куніна знехотя зронила на нього апатичний погляд: її зіниці на мить розширилися, затопивши сталеву райдужку темрявою. Рука, обтягнута білосніжною рукавичкою, граційно потягнулася до скальпеля, що лежав на столі поруч із дорогою ручкою. Куніна не збиралася нікого різати — принаймні не зараз. Вона просто почала зчищати невидиму порошинку з полакованої поверхні, доки на стільниці не з'явилася глибока подряпина. Знічений сухотник незграбно затулив долонею пащеку, але вже було пізно. Вона лагідно йому усміхнулася та озвалася тихим мелодійним голосом, що лякав сильніше за крик:

— Чому ти такий зажурений, Захарченко? Невже тобі більше не весело?

Молодший надзирач подивився на неї з-під кучерявого чубчика, вдаючи з себе жертву. Він робив це здебільшого через те, що тільки тиждень тому влаштувався сюди працювати й не відбивав дупля, куди потрапив. Навпаки — гадав, що вхопив Бога за бороду і що його старання вислужитися перед управителькою будуть гідно оцінені. Адже знущання над ув'язненими, подані під соусом правосуддя, тут тільки віталися.

— Якось не дуже, — прошамкав розбитими губами. — Ваші костоломи добряче нам'яли мені боки, незрозуміло за що, — поскаржився пані Ірені, нагладжуючи забиті ребра.

— Точно без усілякої на те причини? — приємна усмішка очільниці строгача перетворилася на звірячий вишкір. — Ти добре подумав?

На широкому чолі співрозмовника з'явилася глибока зморшка, невдало імітуючи розумову діяльність. Захарченку стало не по собі від різкої зміни в її настрої, тому він замовк.

— Давай я тобі допоможу, — змилостивилася Куніна над підлеглим, спершись однією рукою на стіл і розкриваючи перед собою долоню. — Ти чіплявся до моєї дівчинки з непристойними пропозиціями, коли ви з Гуньком супроводжували її у медблок, — плавно загнула вказівний палець за допомогою скальпеля. — Займався на її очах рукоблуддям... — Коли вона загнула середній, її очі виблиснули шалом. — Мені варто продовжувати перелік чи...

— Це Марченко винен, це все він... — нажахано викрикнув бевзь, з наміром «перевести стрілки» на заступника управительки.

Не встиг викрутень відбрехатися, як за мовчазним наказом «залізної пані» спецпризначенець влупив йому кулаком по вуху. Захарченко завалився на понурого напарника, який відсахнувся від нього, мов від прокаженого.

— Володька, май Бога у серці, допоможи Єгорчику піднятися, — елейним голосом звернулася пані Ірена до козлобородого надзирача, який мав наставляти новачка, навчаючи його тонкощам тюремної справи. Сполотнілий посіпака миттєво виконав її вимогу, уникаючи дивитися у знавіснілі очі. — Чому погляд ховаєш від мене? Невже тобі також стало соромно за дрочку на Марченка? — глумливо посміхнулася, вичищаючи лезом уявний бруд під нігтем.

Гунько мало не вдавився слиною, яка підкотила під горло. Сплюнути її, за звичкою, на підлогу він не насмілювався. Тільки не тут і не перед цією психоделічною лярвою.

— Можна й так сказати, — ледве чутно проблеяв під ніс.

— Що ти там мурмочеш? Будь чоловіком, говори голосніше! — пролунала сталева вимога.

Пересиливши страх, старший надзирач підняв голову, щоб зазирнути у вічі самій смерті, яка розглядала його з хворобливою цікавістю. Проковтнув глизяву слину, перед тим як улесливо заговорити:

— Пані Ірено, дозвольте перепросити у вас за нашу неприпустиму поведінку!

— За що саме ти вибачаєшся, дорогенький? — вишкірилася управителька, знову загинаючи пальці. — За те, що не навчив Захарченка, як слід поводитися з моєю нареченою? Чи, може, за те, що ти обзивав її «мандалиною»? Або за побиття ув'язненої в лазареті? Чи за твій намір перевестися у чоловічу колонію, про який я вперше почула? За що?!! — просичала вона, грюкнувши кулаком по столу.

Шкіра приреченця вкрилася липким потом. План втечі із цієї богодільні з тріском провалився. Стоячи навколішках, Володька зігнувся, торкаючись чолом килима і, з благанням у голосі, зашвидив:

— Пробачте мені! Пробачте, милостива пані! Я не знав, що Магдалина погодилася стати вашою нареченою! Думав, ви не будете гніватися, якщо ми трохи провчимо її за влаштований бунт й калічення першохідки...

Обличчя управительки перекосила презирлива гримаса. Ці волання дратували її більше за перевищення повноважень підлеглих, яке призвело до фатальних наслідків. Кінчики брів погрозливо зібралися на переніссі — спецпризначенці все зрозуміли без слів і взялися гамселити черевиками скиглія, не жаліючи сил.

Марченко заледве дихав, спостерігаючи за розправою над впевненим у власній недоторканості кретином. Те, що Гунько проробив тут довше за всіх, навіть за нього, ще не означало, що він поцілований Богом фортуни.

— Досить! — відкликала своїх ручних церберів пані Ірена, занудьгувавши. А тоді озвалася турботливим голосом до покараного за свавілля зухвальця: — Підводься, дорогенький, й обітри шмарклі. — Він насилу став на коліна, навіть плечі розправив і осмикнув куртку, щоб не допекати педантичній тиранці неохайним виглядом. — Тобі пощастило, у мене сьогодні напрочуд гарний настрій, тому я тобі дозволю піти. — Пауза, яку вона навмисно зробила, наелектризувала повітря до критичної межі. На її вустах з'явилася поблажлива усмішка. — Але перш ніж вийти за двері, ти спершу маєш виконати одне моє невеличке прохання. — Куніна поманила «щасливчика» пальцем до себе. — Підійди ближче Володю, не хочу, щоб хтось, окрім тебе, почув його, — змовницьки підморгнула йому, немов старому другу, з яким могла собі дозволити трохи побешкетувати. — Це буде нашим із тобою маленьким секретом.

Під моторошне тріскотіння брязкалець гримучих змій, заюшений кров'ю надзирач зробив кілька кроків й з болісним стогоном нахилився до вуст управительки. Його очі розширилися, коли він почув тихе прохання пані Ірени. За якусь мить, вологі від поту пальці міцно обхопили ручку скальпеля, ховаючи лезо за рукавом. Гунько дошкандибав до свого напарника й холоднокровно полоснув знаряддям для отримання свободи по його горлу.

Захарченко захрипів у безсилій спробі затиснути пальцями широку щілину, з якої витікало життя. Очі ошелешено вирячилися на свого ката, який відображався у склянілих рогівках. Тремтячі вуста зневірливо прошепотіли:

— Як так?..

Бездиханне тіло здорованя з гуркотом сколихнуло мертву тишу.

— Вітаю тебе з переведенням, Гунько! — дзвінкий, майже дитячий сміх зробив відхід Захарченка в засвіти трагікомічним. — Закуйте його та відведіть у карцер! — наказала спецпризначенцям, виконуючи забаганку зрадника змінити життя на краще. Збагнувши, що його розіграли, ошуканий надзирач понуро схилив голову. — Не варто дякувати, дорогенький. — Посміхнена тріумфаторка перевела глумливий погляд з офіційно «звільненого» підлеглого на монітори, де було видно автозак, який запаркувався на узбіччі лісосмуги. Пальці до болю вп'ялися у відполіровані до блиску підлокітники крісла. Пані Ірена стишеним голосом окликнула заклопотаних церберів: — Не забудьте винести з кабінету сміття.

Марченко заклякло спостерігав за виконанням безкомпромісних наказів володарки цієї божевільні. Кволо закинув ногу на ногу, боячись дати слабинку й обісцятися. Коли Гунька вивели за двері, а його напарника запакували в чорний пакет, пані Ірена ледачо поглянула на ще двох підлеглих, які намагалися зробитися значно меншими, ніж були насправді.

— Що ж мені з вами робити, соколики? — сталевий блиск очей не віщував для Валигіна й Коца нічого хорошого. Куніна повільно повернула голову до фельдшера, який мимоволі здригнувся, адже вже встиг побачити відеоролик, де бісова пежешниця міняється сорочкою з першачкою. Виходило, що ця емпатична почвара залишила його на десерт, поставивши запис на паузу на найцікавішому місці. — Євгене Петровичу, можливо, у вас є якісь цікаві ідеї щодо покарання цих халамидників? — Фельдшер задерев'яніло похитав головою. — Ні так ні, — відказала з м'якою усмішкою. — Тоді подайте, будь ласка, їм миски зі збалансованим обідом, яким вони збиралися пригостити мою любу дівчинку.

Марченко відточеними до ідеалу рухами висунув шухлядку, вийняв звідти гидотну страву й підвівся на ватяні ноги. Кожен крок давався йому важко, наче він тримав на напружених плечах непосильну ношу. Коли поставив миски на килимок перед наступними жертвами хворобливої уяви управительки, він застиг, не знаючи, що далі робити.

— Пригощайтеся! — з маніакальною усмішкою проспівала пані Ірена, розслаблено відкидаючись на жорстку спинку трона.

Надзирачі перезирнулися, насилу стримуючи блювотні позиви. Чомусь вони не поспішали наминати баланду, приправлену хрумкими тарганами та власною спермою. — Якщо ви з'їсте все до останньої ложки, уникнете кастрації, — заохотила обіцянкою змарнілих кулінарів, зобразивши з вказівного й середнього пальців ножиці, щоб поквапити їх.

Нажахані дегенерати з апетитом напалися на їжу, немов заморені голодом безпринципні безхатьки. Страх перед втратою чоловічої гідності пересилив нудоту, підстьобуючи їх обох наввипередки набивати руками пащеки відбірною бридньою.

«Напевно, з кетчупом чи гірчицею незапланована трапеза зайшла би їм значно краще...» — вигулькнула з голови Марченка недоречна думка, бо йому варто було б думати не про це, а як самому вибратися з патової ситуації.

Управителька гидливо скривилася, спостерігаючи за покаранцями. Їй було навіть трохи шкода, що вони виявилися настільки витривалими. З іншого боку, тепер не доведеться шукати заміну Валигіну й Коцу — знайти відбірний непотріб з відсутністю моральних якостей не так вже й просто.

— Забирайтеся з моїх очей, — наказала гурманам нудьгуючим голосом. — Надзирачі прожогом вилетіли за двері, забувши забрати порожні миски й подякувати їй за гостинність. — Євгене, чого ти там стоїш, як не рідний? Ти вже не в тому віці, щоб мучити ноги, — вистрілила в його спину удаваною турботливістю. Фельдшер неохоче озирнувся до управительки, щоб вияв неповаги не спровокував її нашпигувати його пах спицями для в'язання, які бачив в шухлядці. — Сідай біля мене, мій старий друже. Я заварю тобі кави і ми, в спокійній обстановці, обговоримо прикру ситуацію, яка вийшла з-під контролю.

Марченко зковтнув прогірклу слину, яка була просотана жовчю.

— Дякую, за турботу, пані управителько, але я краще постою, — видавив з себе добродушну усмішку. — Я й так забагато часу проводжу за столом в моєму кабінеті, — натякнув на важливість своєї персони.

— І в лазареті також, — співчутливо промовила Куніна, висовуючи рукою шухлядку, де лежало знаряддя для плетіння мережива з болю. — Нічого не хочеш мені розповісти? — вкрадливо зазирнула в нажахані очі. — Щиросердечне зізнання може вплинути на моє рішення, як тобі віддячити за відданість справі.

— Я не знав, що це була Магдалина, — скрушно зітхнув цицькойоб, який потрапив в халепу через свою неуважність. — Вони з першохідкою дуже схожі, наче дві краплі води. — Він прокашлявся, збираючи докупи думки. — Пані Ірено, я став жертвою добре спланованої афери. — Сталевий блиск очей управительки змусив фельдшера змінити стратегію. — Знаю, це кепське виправдання за те, що я з нею зробив. Але, будь ласка, повірте старому дурню на слово: я щиро каюся перед вами і готовий отримати будь-яке покарання. — Блудослов низько схилив голову у поклоні, демонструючи розпач діями і словами, надаючи голосу скорботних тонів. — Клянуся вам, якби я знав, що переді мною сидить ваша наречена, я б нізащо її не торкнувся. Ви ж бачили відеозапис у моєму кабінеті. Там я поводився професійно, надавши вашій дівчинці всю необхідну медичну допомогу.

На екрані з'явилася картинка: автозак заїжджає на заґратоване й обмотане колючкою подвір'я. Коли за ним зачинилася брама, Куніна без вагань натисла на кнопку під стільницею. Гучне завивання сирени сповістило про закриття «Чорного Едему» на карантин.

— Ходімо зі мною, — впекла Марченка різким наказом, немов батогом. — Потім вирішу, що з тобою робити.