Слобідські та інші бувальщини.

Прикрий інцидент. Слобідська бувальщина.

1 частина.

- Коли ж це було? Та може десь в середині шістдесятих років 20 століття, почала свою оповідь тьотя Маруся Бурдейна - Кушнір.

- По моєму тоді в липні 1965 року на телебаченні Великобританії заборонили рекламу сигарет, а в вересні острів Хортиця в Запоріжжі оголосили державним заповідником.

- Звідки я знаю? Та звідки. З гучномовця звичайно. А тютюн (якщо хто не знає) це трав'яниста рослина родини пасльонових, в листі якої міститься нікотин, вуглеводи, органічні кислоти, ефірні олії, тощо. Його вирощують розсадою в парниках і на грядках, а потім вже з настанням теплої погоди висаджують в ґрунт на полі. В нашім колгоспі села Слобідка, тоді ще Новоушицького району, (тепер — Кам'янець Подільського) Хмельницької області вирощували розсаду в парниках з дрібненького насіннячка, як мак, коричневого кольору. То того літа я працювала в тютюновій бригаді, яка вирощувала тютюн в колгоспі села Слобідка для здачі його в виді висушених листків на касуцах в сушарках на заготівельний пункт — Тютюн-сировина в райцентрі Нова Ушиця. О, а бригадиром бригади вже був не Задунайський Василь Микитович, а Катрич Борис Васильович. Ага. А касуци — це такі 4 метрові дерев'яні піднавіси від сонця та непогоди під якими сушилися 4 метрові швари з тютюнових листків. А були ще вогняні сушарки де підсушували швари з листами тютюну в непогоду літом чи в осінню пору року. То чекай. Я тобі розкажу про швари, може ти вже забув? Ні? То я нагадаю тобі. Та й хай інші люди знають про це. Швари — це нанизані в серцевину на довгу плескату голку, десь на 50 см, наламані листи тютюну, висадженої рослини, на тонкий шпагат трохи більш як 4 метри.

- А ти знаєш як вибирали поле під посадку тютюну? Ні? То я тобі, як родичу, розкажу. Агроном колгоспу з бригадиром тютюнової бригади ще заздалегідь вибирали світле поле, бо тютюн любить світло. А садили ту розсаду тютюну так в той період часу: на саджалці причепленої за трактор у двох металевих кріслах сиділи дві жінки. В на підставках на саджалці в дерев'яних ящиках стояла розсада яку ми — жінки розсадниці брали її в ліву руку в пучок, а правою рукою ставили на такий металевий загострений лист маленьку рослину тютюну, яка втикалася з вістрям в тоненьку борозну землі прогорнуту загостреним металевим трикутником. А позаду ще в саджалці були такі теж з металу планочки які пригортали ґрунтом ввіткнуте стебло розсадин. То треба було мати добрий хист та вправність на це й встигати виставляти стебла розсади. Мене навіть одного разу вже вагітну бригадир Борис Катрич умовив садити розсаду, бо таких жінок було мало. От таке воно таке.

- О, про що це я. А — а — а! А то вже літом, коли нам жінкам виділили норму земельної ділянки поля для обламки листків тютюну з підрослої рослини й нанизування їх на плоскі металеві голки на шпагат в довгі швари. Це десь виходило приблизно до гектара лану з тютюном на учасника бригади. То моя норма була розташована поруч з нормою Ганни Танасійчук - невістки Февронії Танасійчук (матері Танасійчук Григорія Ананійовича — вчителя трудового навчання, а згодом й викладача математики та креслення місцевої школи). А місце де відбувалася ця подія: було на полі, за захисною, веселою лісосмугою, аж до Струзького похмурого лісу, через урочище Петра Рябого мочара, та урочище Вила в районі відомого урочища біля Макарьової криниці.