Слобідські та інші бувальщини.

Передовіщі.

Вмерла у Кирила дружина. Вона була ще молода. Двоє діток залишила чоловікові, Кирилу. Біда Кирилові. Без жінки нема кому ні їсти зварити, ні випрати одежу, ні за дітьми подивитись, та й інші жіночі справи робити. В чоловіка в сім'ї є одні права та обов'язки, а в жінки теж є свої права й обов'язки, та обом їм треба їх виконувати, як це з давніх пір повелося.

Заїли думи Кирила про те, що робити далі, як ті мухи на Спасівку. Ні вдень, ні вночі від них не відчепишся. Думай, не думай, чи гадай, але про дітей своїх дбай. Бо без дружини з двома дітьми самий не проживеш й тоді з нею якийсь толк господарству дай. То ж треба шукати якусь моторну молодичку, щоби пішла за нього заміж на двоє діточок.

Тож трохи так поміркувавши, надумав Кирило женитись. То скоро вже домовився зі старшою дівкою Іриною Брусячкою і її батьками про одруження з нею. А як Ірина була ще дівка, то для неї батьки роблять весілля. Від нього буде кілька душ, самих близьких родичів. На цьому й порішили обидві сторони, батьки з Іриною, та сам Кирило зазвичай.

Та найбільше татовому одруженню раділи й веселились його діти. Старшому синові Івану вже виповнилося 8 років, а дочці Тетянці 4 роки тільки минуло. Ваня все розповідав сестричці Танюшці про те, як тато буде женитись і як вони підуть на весільний банкет. І як вони жваво будуть бігати серед запрошених гостей, а то і в танець підуть. Бо ж там музика гратиме. Музики з барабаном, з бубном, та й з сопілкою гарних, та зазивних мелодій виграватимуть.

- Ой, як там радісно, та цікаво буде!

- Мой-мой-мой! - виспівували один одному дітки тата Кирила.

У них весело поблискували очі, показуючи їх стоколірний настрій, навіть кращий ніж від бачення літом післядощової різнобарвної веселки. Та й лиця дітей вигравали добрі, й щирі мелодії з усмішок від цієї новини для них. На радощах діти бігали й скакали, а то й пританцьовували, як вміли.

В суботу, зимою, ще за дня, кілька його родичів, що прийшли до хати швиденько випили по чарці горілки й почали виходити на окіл, щоби йти на святкування обряду одруження Кирила на обійстя батьків нової нареченої.

- Я вас залишаю в хаті. Добре? Тільки без жодних вигадок, грайтесь тут в хаті. Як смеркне, то лягайте спати. Щоби на двір, чи вулицю не виходили. Зрозуміли? Поводьте себе добре! - ласкаво дивлячись на них, та якось суворо виказав їм наказ тато.

Виходячи з хати, він легенько грюкнувши дверима, зачинив їх. Запрошені гості разом з молодим Кирилом пішли до молодої на дозвілля, це весілля. Першою почала плакати Тетянка. За нею зашморгав носом й Іванко, а потім і собі дав волю гіркому плачу.

- Як так? Їх тато пішов женитися, а їх залишив одних в хаті, не взявши з собою. А вони так хотіли подивитись на молоду, ще й погратись на весіллячку, бо ж це буйне й втішне свято. Бо ж там всіх гостей вгощають чимось смачненьким, та й веселяться, танцюють парами. Там неабияка гостина для всіх буде.

Діти ще довго плакали, ковтаючи щедрі, солоні сльози, наповнені накипом несправедливості та відчаю. Вони з великим сумом згадували свою рідненьку, таку чарівну мамусю, яка так швидко покинула їх напризволяще. Та як їх батько тепер залишив їх самих в пустій хаті й сам пішов до молодої на чарівне святкування, в їх дитячій уяві. Та згодом знову починали рюмсати, ніжно обнімаючи й лагідно гладячи по голові та по плечах одне одного.

- Якби їх мама женилася, то вона б взяла їх з собою на весілля. Вона їх скрізь брала з собою, бо вона була така ласкава з ними, з шовковистим, солов'їним голосом до них. Цілувала та обнімала їх, та й старалася щось їм добре від зайчика принести.

Згодом Іванко став розповідати сестричці, що коли він виросте і буде женитися, то він теж тата на своє одруження не візьме. Бо тато зараз не добрий, був би добрим, то він би їх разом з гостями на гостини до молодої забрав би. Але хутко розмова між ними перейшла в ігри. Діти почали бігати по світлиці хати, бо ж зараз їм ніхто не забороняє робити, те що їм хочеться й не кричить на них за це. Ігри трохи прогнали в бескеття сум й доречні гризоти.

Але гратись їм вже скоро набридло, бо на думці в обох було все ж весіллячко. Там музика: скрипка задерикувато грає, в бубон б'ють і сопілка пташиними переливами співає, запрошені родичі вгощаються. Всі весільні там танцюють, чи пісні співають. На такім святі одні веселощі.

А вони тут в хаті самі самісенькі. То так не добре, то ж так не робиться, бо ж вони не чужі свому татові, вони його рідні дітоньки. Бо се ж не по-людськи робиться. Батько, певно помилився, й забув за ними прийти, чи когось за ними прислати, щоби вони потрапили на родинне торжество. Іванко щось довго думав, а потім почав бігаючи щось шукати по хаті.

Збирайся скоріше, - закричав він до сестрички, подаючи їй одяг, - пора наряджатися нам скорше.

Та оскільки Тетянка всього свого одягу не мала, то Ваня натяг на неї мамину чугаїну й пов'язав голову маминою хусткою й перев'язав нею чугаїну навхрест, а кінці з'єднав ззаду за спиною. Він швидко одівся й сам. Відчинили двері, відтягнувши засув вбік. Вийшли на окіл. Іванко збігав до шопи й приніс санчата, бо ж зима на дворі зі снігом та морозним вітром. Брат посадив сестричку на санчата і по скрипучому снігу вони рушили на застілля й до розваг, до обійстя татової нареченої.

- Передовіщі прийшли! Передовіщі приїхали!

- Молоду будуть забирати! - радісно вигукували люди, що тут святкували, побачивши хлопчика, який віз на санчатах маленьку дівчинку в чугаїні й великій хустці перев'язаною кінцями навхрест неї.

Якийсь великий вуйко з запрошених родаків зсадив Тетянку з санок й поставив її на ноги. А потім весільні гості підштовхуючи за плечі зніяковілих дітей з переляканими очима і з червоними від морозу щічками, повели до хати молодої, на застілля.

- Передовіщі! Передовіщі! - все весело вигукували захмелівші запрошені весільні гостювальники.

Весільний бенкет продовжувався...

Це оповідь з села Слобідки братом Віктором.